Фармінг — нова галузь ГМ-інженерії

Нове покоління генетично модифікованих культур могло б стати основою дешевих ліків і вакцин у країнах третього світу.

Одна з таких рослин — тютюн, але не для паління. Кожна рослина була генетично модифікована й містить ген, який трапляється в звичайних синьо-зелених водоростях. Всередині їхніх клітин чужа ДНК змушує рослину тютюну виробляти білок, не потрібний їй, але саме він є потужними ліками проти ВІЧ. Вчені вважають, що ці ліки та інші такі самі, як ці, могли б врятувати мільйони життів у країнах третього світу. Технологію назвали “фармацевтичне сільське господарство”, або “фармінг” (абревіатура від англійського “pharmaceutical farming”. — Прим. перекл.), і вона є нинішнім полем бою в війні за генну інженерію.
Велика Британія вже одного разу відкинула ГМ-рослини: ЗМІ та негативна реакція споживачів переконали більшість компаній, що у Великій Британії немає ринку для ГМ-культур, гени яких було модифіковано задля опору шкідникам та гербіцидам. Але в ситуації з “фармінгом” лінія фронту менш чітко визначена, як з’ясували противники цієї технології, що нищили дослідні ГМ-рослини у Франції. Ці рослини виробляли білок, який можна було б використовувати для лікування фіброзно-кістозної дегенерації, і коли групи хворих гнівно засудили акцію, головні групи “зелених” були змушені відмежуватися від цих дій.
Для вчених, які розробляють нову генерацію ГМ-рослин, вигоди очевидні. Традиційні методи створення сучасних ліків дуже дорогі, а це означає, що фармакологічні компанії спрямовують свої зусилля на створення ліків проти тих хвороб, які вражають велику кількість людей, спроможних заплатити за лікування. Рослини ж можна вирощувати, збирати та виділяти з них корисні ліки набагато дешевше, тож використання їх як фабрик ліків економить величезні кошти й відкриває шлях для лікування людей у бідних країнах. Прибічники цієї технології кажуть, що на картопляній ділянці в 100 га можна виробити вакцину проти гепатиту В для захисту від хвороби населення Південно-Східної Азії протягом року.
Але існують і ризики. Як і з харчовими ГМ-культурами, є побоювання, що фармінг-рослини можуть схрещуватися з дикими родичами та впливати на природний генетичний пул. Вони можуть потрапити до харчового ланцюга. Що потенційно створило б загрозу для людей одержувати неконтрольовану дозу потужних ліків. Крім того, тут наявний “юк-фактор” (вважати щось “неправильним” тільки через те, що воно комусь не подобається. — Прим. перекл.), оскільки в дослідах часто змішують гени рослин і людини. Чимало людей вбачає тут серйозні етичні проблеми, які торкаються фундаментальних основ життя.
Професор Джуліан Ма очолює групу з дослідження ГМ-тютюну в Центрі дослідження інфекцій лікарні Св. Джорджа в південному Лондоні. Він абсолютно переконаний у вигодах фармінгу й наполягає, що ця технологія могла б дати надії мільйонам людей: “Вигоду, яку несе ця технологія, не можна порівняти ні з чим іншим. Вона обіцяє найбільш перспективну нагоду створення дешевих ліків і вакцин для країн третього світу.” Інші вчені в усьому світі вирощують ГМ-рослини, які запрограмовано на виробництво антитіл, вакцин проти таких хвороб, як сказ і гепатит В, та харчових добавок.
Ліки від ВІЧ, які виробляються в рослинах тютюну, називаються ціановірин-N, і вони могли б запобігти проникненню вірусу в клітини людей. Досліди з макаками-резус, які мають репродуктивну фізіологію, аналогічну фізіології людини, показали, що ці ліки можуть суттєво зменшити перенесення вірусу під час сексу, і група вчених із лікарні Св. Джорджа хоче розробити крем, яким би могли користуватися жінки в країнах, де чоловіки не визнають презервативів. Учені вважають, що п’яти тонн ціановірину-N вистачило б для десяти мільйонів жінок на дві дози на тиждень. Це той масштаб виробництва, який є значно економнішим за можливості традиційної фармацевтики.
Професор Ма розчарований ставленням до генної інженерії у Великій Британії і не має часу на “етичні” аргументи проти вживлення генів людини у рослини, оскільки ліки, отримані за допомогою ГМ-організмів, не є новим винаходом. Гормони росту та інсулін, який зазвичай приймають мільйони діабетиків у Великій Британії, виробляють із додаванням відповідних генів людини до бактерій та вирощуванням ГМ-жуків у чанах для одержання людського білка. І це є фундаментальним втручанням у природу життя, яке широко започаткувалося в 80-ті роки минулого століття. (Хоча невелика кількість діабетиків відмовляється від ГМ-інсуліну та вимагає традиційних ліків, отриманих від тварин).
“З наукового погляду немає нічого особливого в рослинах, які містять ліки”, — зазначає професор Ма. — Не можна відокремити науку від суспільного сприйняття, але життя — це постійна оцінка ризиків, і економічно недоцільно виробляти достатню кількість цих ліків іншими способами”.
Також неможливо виробляти достатньо ліків із кількох рослин на даху лікарні — саме через це вчені вирощують ГМ-тютюн на фермі в засекречених теплицях із броньованим склом, спроможним витримати удар цеглини.
Традиційні фармакологічні компанії не зацікавлені в технології фармінгу. За кількома винятками великі компанії не очікують значних прибутків від людей із тих країн, які найбільше потребують таких ліків. Компанія “Монсанто”, яка займається багатьма продовольчими культурами, припинила роботи в галузі фармінгу в 2003 році. Тому фармінг — це поле діяльності університетських учених і невеликих біотехнологічних компаній, кілька з яких уже збанкрутувало. Як наслідок, прогрес виявився повільнішим за очікуваний, і до цього часу жодні ліки з ГМ-рослин не пройшли клінічних випробувань і не отримали відповідних дозволів.
Скоріш за все, перші такі ліки з’являться в Північній Америці, де спротив ГМ-технологіям слабший, і де трансгенні культури, такі як кукурудза та бавовник, уже вирощують на великих площах. Каліфорнійська компанія “Вентріа байосайєнс” розробляє рис, який вироблятиме антибактеріальні білки, що містяться в жіночому молоці та людській слині, і нещодавно отримала дозвіл на вирощування такого рису на 80 га в шт. Канзас. Компанія хоче мати посіви рису на 1200 га, що дало б змогу їй виробляти достатньо ліків для проведення великомасштабних досліджень на людях, аби потім одержати дозвіл на комерційне виробництво. Компанія стверджує, що білки — лактоферин і лисозим — можуть допомогти в лікуванні дітей, хворих на діарею — основну причину дитячої смертності в слаборозвинених країнах.
Для декого вирощування такого рису на фермах — це вже забагато. Як зазначає Хелен Уолес з британської групи “Грінвотч”: “Якщо помістити такі гени в харчові культури, то з часом вони потраплять у харчовий ланцюг.” А в США вже були проблеми із роздільним зберіганням ГМ- і традиційної продукції. Сорт ГМ-кукурудзи Старлінк, який призначався лише для використання в кормах, в 2000 році було виявлено в усій мережі ресторанів швидкого харчування в США, а техаська біотехнологічна компанія “Продиджин” була оштрафована на 250 тис. дол. за забруднення врожаю сої ГМ-кукурудзою, призначеною для експериментів зі створення вакцини для свиней.
У заяві Американської рисової федерації (галузевий орган) зазначається: “Якщо б фармакологічний рис компанії “Вентріа” потрапив до комерційних партій рису, фінансова катастрофа для американської рисової галузі була б остаточною. Не може бути толерантності як регуляторної, так і громадської щодо потрапляння ліків на основі генів людини в світовий продовольчий ланцюг.”
Але для компаній, які розробляють ліки в рослинах, харчові культури, такі як рис, обіцяють швидший та дешевший шлях, ніж такі альтернативні культури, як тютюн. У них виробляється більше стабільніших білків, а це означає, що чутливі ліки не потрібно збирати та переробляти негайно. Саме тому популярними альтернативами для комерційного фармінгу є кукурудза, соя та пшениця — на превелике розчарування навіть колишніх найпалкіших прибічників ГМ-технології. В редакційній статті наукового журналу “Нейче байотекнолоджі”, який традиційно підтримує ГМ-технології, у 2004 році писали: “Видається, що галузь, в якій докторський ступінь є інтелектуальною нормою, або не спроможна засвоїти простий урок з минулого, або не спроможна діяти відповідально… Це не означає опозиції ГМ-технологіям: нас має непокоїти наявність потенційно токсичних речовин у харчових рослинах. Зрештою, чи сильно це різниться з тим, якби традиційний виробник ліків пакував свої пігулки в обгортки для цукерок?”
Журнал “Нью сайєнтист” постійно закликає вчених “не вирощувати” ліків у модифікованих продовольчих культурах — цей крок він називає “божевільним”. У редакційній статті в 2005 році зазначалося: “Деякі ідеї, незалежно від того, наскільки вони привабливі на папері, ніколи не треба випробовувати на практиці. Ризик потрапляння цих потужних ліків або вакцин у харчовий ланцюг людини є надзвичайно великим”.
Для деяких груп навіть цих заяв недостатньо. Вони хочуть заборони на будь-які фармацевтичні рослини, які вирощують у відкритому грунті. “Важливо не використовувати харчові культури і важливо не вирощувати ГМ-рослини за межами, не відведеними для цього”, — каже Уолес. — Вигоди все ще непевні, а в будь-якому продукті, створеному для впливу на здоров’я людей, теж можуть бути непередбачувані побічні ефекти”.
Професор Ма стверджує, що такий жорсткий підхід означає, що основна перевага фармінгу — масштаб — ніколи не буде повністю реалізована. Він також вважає, що тут застосовують різні стандарти, оскільки технологія маркується як ГМ. Хоча деякі фермери у Великій Британії вирощують ріпак для продовольчих цілей, інші вирощують сорти з високим вмістом природної речовини — ерукової кислоти, — яку використовують у виробництві пластмас. “Це значно токсичніше, ніж все, що я вирощую”, — каже він. Про лисозим — білок слини, — вмонтований у рис компанії “Вентріа”, він говорить: “Якщо ви хочете перешкодити потраплянню цього білка в довкілля, треба заборонити людям плювати на вулиці.”
Вчені-генетики тепер озброєні новими технологіями для запобігання перехресному забрудненню від своїх рослин, додає професор Ма. Це, зокрема, вирощування стерильних сортів рослин та запобігання потраплянню чужорідних генів у пилок. І, на відміну від виробників ГМ-їжі, вчені мають великий стимул тримати свої рослини ізольованими. Також, оскільки метою є виробництво ліків, кожний етап процесу фармінгу жорстко регулюють. “Ви маєте бути впевненими, що люди не зайдуть на ваше поле, влаштують там пікнік і помилково з’їдять ваші рослини. Але я теж зацікавлений у тому, щоб мої рослини не були забруднені харчами”, — каже проф. Ма.
Інші компанії невдовзі збираються наслідувати “Вентрію” і домагаються дозволів на вирощування фармакологічних рослин на великих площах. І, мабуть, їх чекає така сама опозиція. Компанія “Контролд фармінг венчерз” вважає, що знайшла правильне рішення: вона перетворила стару копальню вапняку в шт. Індіана на підземну ферму ліків. Експерти з університету Пердью, що неподалік, теж уже досягли успіхів у вирощуванні кукурудзи в гігантському освітленому приміщенні.
Інші компанії сподіваються знайти достатньо віддалені ділянки, аби запобігти ризику перехресного забруднення із дикими рослинами,  наприклад, на іригованих ділянках у посушливих районах південної Іспанії або Африки. Ісландська компанія “ОРФ дженетикс” виробляє антитіла та вакцини в єдиному сорті ячменю, який вирощують в Ісландії. Але для критиків ГМ-технологій навіть ці запобіжні заходи здаються недостатніми, оскільки забруднення продовольства все ще можливе після збирання та переробки фармацевтичних культур (наприклад, насіння може перемішатися на фабриці).
Тож професор Ма та його колеги в усьому світі покладають надії на незвичайного союзника — громадську думку. Ма зазначає, що люди, налаштовані проти продовольчих ГМ-культур, сприйматимуть медичні ГМ-культури прихильніше, бо вигоди для суспільства — очевидні. “Найважливіше — отримати перший продукт, і тоді люди зрозуміють, що ми можемо створити.”

За матеріалами газети “Гардіан”, Велика Британія, 30.04..2007 р.