Ефективний захист зернових культур від попелиць

Одними з небезпечних шкідників зернових в усіх грунтово-кліматичних зонах країни є злакові попелиці. Заселяють вони озиму та яру пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сорго. Найпоширенішими з цієї групи фітофагів є велика та звичайна злакові, ячмінна, черемхово-злакова, в'язово-злакова, кукурудзяна попелиці. Разом із багатьма шкідниками вони теж завжди в центрі уваги Головної державної інспекції захисту рослин Мінагрополітики України. 

Останні п'ять років протягом вегетації зернових культур попелиці заселяють майже 30%, а в осередках - 50-70, подекуди до 100% рослин у кількості 5-18, максимально 30-60 особин на рослину. Хоча розвиток цих шкідників стримувався природними чинниками (погодні умови, діяльність ентомофагів, ентомофторові захворювання тощо), їхня чисельність у посівах інколи була доволі високою. До того ж, восени на ранніх посівах озимини у Львівській області як наслідок високої шкодочинності попелиць фіксували ознаки захворювання рослин вірусом жовтої карликовості ячменю (ВЖКЯ). Все це породжувало потребу в проведенні захисних заходів на посівах зернових у комплексі із супутніми шкідниками (клоп-черепашка, трипси, хлібні жуки, жужелиці). Великі осередки злакових попелиць виявляли також в АР Крим, Вінницькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській та інших областях.
Серед попелиць, які пошкоджують зернові культури, є немігруючі й мігруючі види.
Немігруючі (однодомні, автоційні) види живуть і розмножуються на озимих, ярих хлібах та інших зернових культурах, а також на падалиці. Яйця, зазвичай, зимують на сходах озимих. Навесні відроджуються личинки, які розвиваються в безкрилих самиць-засновниць. Останні розмножуються партеногенетично. Через кілька поколінь з'являються крилаті самиці, так звані розселенці, які перелітають на інші рослини, зокрема на ярі злаки, де відбувається партеногенетичне розмноження. Кількість поколінь і плодючість попелиць залежать від погодних умов. Так, для розвитку одного покоління навесні потрібно близько трьох тижнів, влітку - 8-15 днів. Максимальна кількість попелиць спостерігається наприкінці червня - на початку липня, після чого настає депресія в розвитку. Причиною депресії є підвищені літні температури, знижена вологість повітря й погіршення кормових якостей злакових рослин. Велике значення в зниженні чисельності попелиць мають ентомофаги, зокрема хижі личинки й імаго сонечок, личинки золотоочок, мух сирфід. Після збирання ярих хлібів попелиці оселяються на диких злаках, з яких згодом перелітають на сходи озимих. Тут вони розмножуються до настання холодної погоди. У вересні - жовтні з'являються самиці-статеносильниці, які плодять личинок, що перетворюються на самців і безкрилих самиць. Після запліднення самиці відкладають по кілька (8-12) зимуючих яєць на листки злаків. Яйця чорні, блискучі, завбільшки 0,6 міліметра.
До немігруючих належить звичайна злакова, велика злакова, ячмінна попелиці.
Звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum Rond.) поширена повсюдно, найбільшої шкоди завдає в Степу й на Півдні Лісостепу.
Пошкоджує ячмінь, овес, пшеницю, сорго, кукурудзу, просо, жито, рис, живиться на багатьох дикорослих злаках. Партеногенетичні самиці завдовжки 1,2-2 мм, світло-зелені, з поздовжньою зеленою смугою посередині спини (рис. 56).
Велика злакова попелиця (Sitobion avenae F.) поширена повсюдно, але масові її розмноження частіше бувають у Степу. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, овес, а також рис. Розвивається й на дикорослих злаках. Безкрилі самиці завдовжки до 3 мм, зеленого або червонуватого кольору.
Ячмінна попелиця (Brachycolus noxius Mordv.) пошкоджує ячмінь, іноді пшеницю, жито, овес, сіяні й дикорослі злакові трави. Безкрила партеногенетична самиця завдовжки 2,9 мм, веретеноподібна, світло-жовта, білозапилена. У крилатої самиці голова й вусики чорні, а черевце світло-зелене.
Для мігруючих (дводомних, гетереційних) видів попелиць характерною особливістю є зміна кормових рослин. Улітку ці попелиці живуть на рослинах зернових культур, а восени переселяються на первинні, як водиться, дерева й кущі, де відкладають зимуючі яйця. Навесні з яєць відроджуються личинки, що дають початок колоніям. У червні в колоніях утворюються крилаті    самиці-розселенці (мігранти), які перелітають на культурні та дикі злаки, де розвивається кілька партеногенетичних поколінь. Восени в колоніях з'являються крилаті особини (ремігранти), які повертаються на первинні рослини й відкладають зимуючі яйця. До мігруючих належать черемхово-злакова, в'язово-злакова, кукурудзяна та інші попелиці.
Черемхово-злакова попелиця (Rhopalosiphum padi L.) поширена скрізь, де є черемха. Навесні з яєць, що зимували на черемсі, виплоджуються і виростають засновниці завдовжки 2,5-2,7 мм, світло-зелені, без пилку на тілі. Вони утворюють колонії на нижньому боці листків, де розвиваються безкрилі партеногенетичні самиці (яйцеподібні, сіро-зелені, тіло у білуватому пилку й рідких коротких волосках). Наприкінці весни в колоніях виростають крилаті самиці. Вони летять на листя диких злаків, а також на пшеницю, ячмінь, овес і кукурудзу, де утворюють колонії, в яких розвиваються крилаті статеносильниці. Останні перелітають на черемху, де утворюють самців і самиць. Запліднені самиці відкладають зимуючі яйця.
В'язово-злакова попелиця (Tetraneura ulmi L.) зимує в стадії яйця на в'язі, звідки в червні дорослі комахи мігрують на корені злаків пшениці, ячменю, вівса, кукурудзи. У жовтні з'являються крилаті самиці, які перелітають на в'яз, де відкладають зимуючі яйця. Безкрилі партеногенетичні самки можуть зимувати на коренях дикорослих злаків.
Кукурудзяна попелиця - Rhopalosiphum maidis Fitch. Зимують безкрилі дівочі особини й личинки на дикорослих злаках, звідки попелиця навесні  та влітку поширюється на культурні злаки. На Півдні України шкодить кукурудзі й ячменю. За масового розмноження попелиці ячмінь так пригнічується, що не виколошується. Попелиці оселяються в пазухах листків, із нижнього їхнього боку та на колосках; вони теж є переносниками вірусних хвороб рослин.
Кількість злакових попелиць ефективно знижують хижі комахи: жуки й личинки кокцинелід, личинки золотоочок і мух сирфід. Істотне значення мають і паразитичні перетинчастокрилі, а також ентомофторові захворювання комах. Але ці чинники не завжди здатні вирішити проблему захисту від названих шкідників.
За сприятливих гідротермічних умов (рання весна, середньодобова температура повітря у весняно-літній період сягає 18...22°С, кількість опадів за декаду - 10-15 мм, немає заливних дощів) і порушення агротехніки вирощування культур (запізнення із висіванням ярих зернових) можливі масові розмноження та висока шкодочинність злакових попелиць. Тому на базі довго- й короткострокових прогнозів та оперативної інформації про шкідників треба розробляти стратегію й тактику проведення захисних заходів.

Заходи захисту посівів
від попелиць
Велике значення мають агротехнічні заходи. Так, лущення стерні з дальшою глибокою зяблевою оранкою дає змогу знищити значну кількість попелиць на падалиці й злакових бур'янах. Заорювання падалиці сприяє знищенню попелиць на 98%. Застосовуючи фосфорно-калійні добрива, ми тим самим підвищуємо  у рослин стійкість проти пошкоджень.
Основним запобіжним заходом є рання сівба ярих зернових культур, що дає можливість  одержати цілком розвинені й зміцнілі рослини до моменту масового розмноження попелиць. Озимі зернові, висіяні в найоптимальніший термін, теж менше ушкоджують ці групи шкідників.
 За масового заселення зернових полів злаковими попелицями слід здійснити обприскування посівів: Актарою 25 WG, в.г. (0,10-0,14 /га), Блискавкою, к.е. (0,1-0,15 л/га), Штефесіном, к.е. (0,25 л/га), Карате Зеоном 050 СS, к.е. (0,15-0,2 л/га), Бі-58 Новим, к.е. (1-1,5 л/га), Дамаском, в.е. (1,5-1,8 л/га), Данадимом 400, к.е. (1,0-1,5 л/га), Нурелом Д, к.е. (0,75-1 л/га), Протеусом 110 OD, о.д. (0,5-0,75 л/га), Фатрином, к.е. (0,1-0,15 л/га), Шарпеєм, мк. е. (0,2 л/га) та іншими інсектицидами.
Доцільність проведення хімічних обробок визначає рівень ефективності комплексу афідофагів у системі "хижаки : злакові попелиці", який перебуває в межах 1 : 30-40. Цей критерій показує істотну роль природного регулювального чинника в стримуванні розвитку злакових попелиць, за якого  чисельність даних шкідників не досягає економічного порогу шкодочинності - 5-10 (фаза колосіння) або 10-25 (на початку молочної стиглості) особин на одне стебло за 50%-ного заселення стебел. У період кущіння озимої пшениці критичною кількістю попелиць є 100-150 особин на 1 м кв посіву.

М. Круть,
канд. біол. наук,
Інститут захисту рослин УААН