Два дні з аграрною партією

Наприкінці осені Аграрна партія України розпочала серію прес-маршрутів, покликаних створити позитивний імідж партії і назагал блоку
“За єдину Україну” в очах пересічних українців. Дводенне турне, впродовж якого журналісти відвідали Брусилівський район Житомирської і Козятинський район Вінницької областей, вирізнялося деякою сумбурністю в організації поїздки, невеликою кількістю столичних ЗМІ, що відгукнулися на запрошення аграріїв, та неабиякою гостинністю на місцях.
Запам’яталася і компетентність місцевої влади, щире прагнення відвертого діалогу з працівниками сільгоспсектора районів.

Брусилівські враження
Брусилівський район — молоде територіальне утворення (історія району налічує лише 11 років). Район знаний тим, що тут проживає і господарює багато переселенців з Київщини, із забруднених територій. Колишні кияни знайшли у новоствореному районі справжню другу батьківщину, й не останньою чергою завдяки їм сільськогосподарське виробництво на Брусилівщині пішло вгору.

Сергій Вареник,
генеральний директор
ТОВ “Агрофірма “Брусилів”
— Маємо 3600 га землі, 330 працівників, є ремзавод у Білій Церкві, філії у Києві та Сквирі з ремонту двигунів. Середня зарплата у цілому по агрофірмі торік становила 400 гривень, а якщо взяти винятково сільгоспсектор, то 240 гривень. Доярка одержує пересічно 400—450 гривень. Торік тваринництво ще дало нам збитки, цьогорік плануємо вийти принаймні “на нуль”. Щодо рослинництва рентабельність сягає 100%.
Помітною постаттю у Брусилівському районі є фермер Володимир Старченко. Екс-киянин прижився на новому місці й фактично акумулював довкола себе всі сільськогосподарські сили району.

Володимир Старченко,
голова селянсько-фермерського господарства “Старт”, віце-президент Спілки орендарів і орендодавців України
— Маю сказати, що я сам киянин. Після чорнобильського лиха переїхав у Житомирську область. Цього всього, що ви тут нині бачите, не було: все збудував власноруч (розмову проводимо у їдальні, яка приваблює як ззовні, так й інтер’єром), а на цьому місці був пустир. Фермерую з 1990 року. Розпочинав господарювати з 50 га землі. Ми багато чого досягли, працюємо з великою наукою, з тими підприємствами, які за нинішніх економічних умов домоглися успіху, працюючи на новій приватній основі (вони є нині лідерами у багатьох регіонах країни).
2001 рік був напрочуд складним (на моїй пам’яті подібного року щодо погодних умов ще не було). Цьогорік вирощували картоплю на площі 320 га. Наступного року (2002-го. — О. Р.) плануємо виростити картоплю на 1000 га, із розрахунку на 5 років — на 5000 га. Уклали угоду з Дніпропетровським чіпсовим заводом (з дніпропетровцями працюємо вже впродовж трьох років), згідно з якою маємо виростити для нього наступного року 14 тис. т картоплі. Для чіпсів використовуємо такі сорти картоплі: Сатурн, Леді Розета, Санте, Рая, Світанок київський і невський, Зов. Маю сказати, що іспит ми вже склали, картопля наша придатна для чіпсів. Отже, на наступний рік маємо вже забезпечений ринок збуту. Виростити таку кількість картоплі я один не в змозі, тому ми виступили з ініціативою і запропонували господарствам Брусилівського району вирощувати картоплю спільно. Ми пішли на співпрацю з 12 господарствами району, розробили спільні програми. Моя структура наразі центральна, вона буде практично вести ці проекти. У роботі нині перший проект вирощування картоплі. Нині набираємо групу учасників, які б могли ввійти з інвестиціями у цю програму, працювати на довгостроковій основі й щоб вони могли ділити з нами й ризик, і прибутки. Одна фірма (“Агріматко”) вже дала згоду працювати за цією програмою. У нас був їхній представник, і ми уклали угоду, яка передбачає забезпечення засобами захисту рослин усього проекту і працю на довгостроковій основі. Наше господарство є такою структурою, яка намагається об’єднати всіх сільгоспвиробників району у систему. Формуємо насіннєве господарство, уклали угоду з Інститутом картоплярства УААН на те, що ми тут відкриваємо опорний пункт із вирощування насіння. Формуємо також потужну ремонтну службу та мехзагін. Будуємо завод, комплекс із сортування картоплі, сховища. Маємо деревообробний цех.
Самотужки переробкою займатися не планую, бо за довгі роки фермерування дійшов висновку, що у сільському господарстві все ж таки має бути вузька спеціалізація. Якщо ми робитимемо одним господарством усе, толку ніякого не буде. Ми вже зрозуміли, що ринок — то є система. А вузька спеціалізація — запорука ефективного її функціонування. Я пройшов великий шлях, намагався збувати свою продукцію самотужки, мав 300 торговельних точок. Це шлях у нікуди. На адресу районної влади маю сказати лише схвальні слова. Вона підтримує реформи й веде політику залучення до району потужних у фінансовому плані структур. Крім того, перший наш проект із вирощування картоплі також підтриманий ними.
У СФГ “Старт” займаються й рибопереробкою. Працюють у цій царині вже півроку. Персонал практично весь місцевий. Усього працює близько 25 осіб. Сировину (норвезького, російського та ісландського походження) беруть у київських фірм. Реалізація розподілена так: 50% продукції йде на Київ, а інша половина — на Житомирську область.
Козятинські замальовки
На другий день прес-маршруту столичан приймав Козятинський район Вінниччини. Першою зупинкою на шляху було с. Комсомольське. Колишній райцентр зберіг інфраструктуру і не схожий на більшість звичайнісіньких українських сіл. Колективне господарство “Агрофірма “Мрія” по праву посідає чільні позиції у районних аграрних рейтингах.

Анатолій Дроздович,
голова КГ “Агрофірма “Мрія”
— Маємо 2680 га землі. Господарство складається з трьох відділків. Ми працюємо рентабельно. Торік мали 1 млн грн чистого прибутку. Мали рентабельність у рослинництві 67%, а у тваринництві 32%. Цьогорік результати, напевно, будуть трохи гірші, що пов’язано з багатьма природними умовами: з посухою під час серпневої спеки, деякою мірою з червневими дощами. Втім, все одно господарюємо стабільно, повсякчас маємо чистий прибуток, наприкінці року виплачуємо людям дивіденди, розраховуємося грошима за майновими та земельними сертифікатами. Середня зарплатня по господарству на сьогодні перевищує 200 гривень. Але питання середньої зарплати є не зовсім характерним, адже багато працівників наймаємо на сезон. Наше господарство є зерно-буряковим із розвинутим тваринництвом, та значна частка нашої діяльності — це підсобні промисли, виробництво продуктів харчування. Займаємося й торгівлею. Маємо мережу магазинів, яка теж дає нам певний прибуток. Із 1990 року поголів’я у тваринництві трохи зменшилося, але це зумовлене відокремленням одного відділка, а взагалі маточне поголів’я ми зберігаємо на рівні 1990 року. Маємо понад 3 тис. голів свиней, 1200 голів ВРХ на відгодівлі, 380 голів маточного поголів’я свиней, 350 голів дійного стада.
Колишня “райцентровість” с. Комсомольське зумовила те, що саме село має інфраструктуру, яка дала змогу нам інтенсивніше розвиватися в соціальному плані. Ми мали на своїй території завод “Металіст”, дві лікарні, дві школи, різні медичні установи, швейну фабрику “Подолянка”, інкубаторну станцію. Тобто це була та інфраструктура, яка могла того часу забезпечити нормальне життя людей на селі. Усі населені пункти наші газифіковані, маємо дороги з твердим покриттям. Наші села є цивілізованішими порівняно з іншими.

Цікаво було поспілкуватися і з представником козятинського фермерського руху.

Микола Волинець,
голова СФГ “Золота Нива”,
с. Комсомольське
— Фермерую з 1993 року. Землі в моєму фермерському господарстві 46 га. У 2000 році взяв у людей в оренду 67 га. Уклав угоду, згідно з якою я мав їм давати або 700 кг зерна пшениці, або 300 гривень. Проте цьогорік у нас був невеличкий неврожай зернових (погодні умови звели майже нанівець наші зусилля). Людям роздав по 300 кг зерна пшениці. Вони не скаржилися, адже бачили самі, що погодні негаразди не дали змоги досягти жаданого результату. Маю добру кредитну історію і добрі взаємини з бердичівським відділенням “Промінвестбанку України”. Все сплачував акуратно. Втім, на жаль, передбачити погодні катаклізми я не в змозі. З огляду на це домовлятимуся з банкірами про відстрочення платежу. Коли мене запитують про доцільність існування Асоціації фермерів, я завжди схвально оцінюю її діяльність. Звісно, така структура потрібна. Зокрема Вінницька обласна асоціація діє напрочуд ефективно і завжди допомагає нам, фермерам, вирішувати різноманітні питання.

Відкритими для спілкування виявилися представники місцевої влади.

Віктор Горбанюк,
голова Козятинської
райдержадміністрації
— Район має на сьогодні близько 40 господарств, із них 13 селянсько-фермерських, 6 товариств з обмеженою відповідальністю, решта — кооперативи. Маємо понад півдесятка кооперативів, де засновниками є велика кількість осіб (від 92 до 245). Ми реально дивимося на речі і не хочемо форсувати події. Якщо господарюють у кооперативах вправно і вони є високоприбутковими, то слід сприймати це як факт. Надалі, думаю, еволюціонуємо до більш сучасних форм господарювання, відмовившись від “закамуфльованих колгоспів”. Тим паче, що нинішні закони дають змогу кожному зорієнтуватися в таких питаннях.
У Козятинському районі є 30% слабких господарств, 40% — потужних і 30% господарств, які, не хапаючи зірок з неба, тим не менше доволі стабільно працюють. Торік одержали чистих прибутків від сільського господарства 23 млн грн, прибуткових господарств було 87%. За 9 місяців поточного року (йдеться про 2001-й. — О. Р.) близько 100% господарств району дізнали вагомості прибутків. Прибутковість становить понад 16 млн грн. Це доволі непогані показники для назагал не дуже сприятливого за погодними умовами року (лише за червень випала піврічна норма опадів). Серед районів Вінницької області ми стабільно входимо до чільної трійки за показниками у сільському господарстві. Відзначу й те, що ми нині зупинили спад у тваринництві. Воно набирає обертів. Маємо чи не найкращий приріст в області по ВРХ за 9 місяців. Ведемо перед в області за заготівлею кормів на умовну вагу.
У моїй журналістській практиці вперше випало зустрітися з фермером, який має у своєму підпорядкуванні кількасот працівників.

Михайло Стратійчук,
голова СФГ “Україна”, с. Кордишівка
— Маємо у господарстві 369 працівників. Наші люди працьовиті, завзяті й дружні. Ми працюємо багато, добре, маємо непогані, як для кризових часів, результати. Втім, можемо лише купити запчастини, дати людям невисоку зарплату (до речі, вчасну — неабияке досягнення у пострадянську епоху. — О. Р.), але не можемо поновити вкрай застарілий машинно-тракторний парк, не можемо забезпечити себе належною кількістю засобів захисту рослин і мінеральних добрив тощо. Усе це через те, що у нас чомусь виробник стоїть останнім у черзі за добробутом. Так, нам допомогла і реформа в агросекторі країни, й маємо у 2001-му великий урожай зернових в Україні, але ми тупцюватимемо на місці, допоки виробник не стане фігурою номер один.
Було в нас 3200 га землі, тепер 2354 га, інше людям роздали на паї. Я вважаю, майбутнє вітчизняного сільського господарства — у великих сільгосппідприємствах різних форм господарювання. Рентабельність по господарству торік становила 60%, по рослинництву — 84%, по тваринництву — 46%, маємо за минулий рік 1,5 млн грн чистого прибутку. У 2001 році показники трохи погіршаться через несприятливі погодні умови (втратили, зокрема, багато буряків і зерна). Втім, рентабельність все одно сягне 45%.
Передвиборчі роздуми
Житомирська і Вінницька області завжди перебували на топ-позиціях у вітчизняних “агрохітпарадах”, та й райони, запропоновані Аграрною партією України журналістам для підтвердження правильності “партійного курсу”, не пасуть задніх в областях. Черговий візит “Пропозиції” туди дав змогу пересвідчитися в цьому. Щоправда, сказати, що визначну роль в успіхах житомирян і подолян відіграє діяльність Аграрної партії України, було б перебільшенням. Радше, закладена на генетичному рівні працьовитість допомагає їм долати природні та фінансові перешкоди.
“Брендовий заряд” у слові “аграрний”, вочевидь, не такий сильний, як у різноманітних варіаціях на тему “село, люди та їхні інтереси”. Втім, все одно порівняння абстрактної назви “За єдину Україну” і конкретно-промовистої “Аграрна партія України” буде не на користь першої. Однак шанси “аграріїв” подолати 4%-ний бар’єр у компанії з іншими “гурманами”, попри все, доволі високі. Принаймні від себе я можу щиро побажати “жовто-зеленим” “апушним” тонам виблискувати яскравіше “червоних”.

Олексій Рижков