Даремно забуте просо

Продукт переробки проса — пшоно — у XVIII столітті оцінювали дорожче за будь-який хліб, а тепер ця культура незаслужено занедбана. За останні роки виробництво проса збільшилось у багатьох країнах Америки, Європи та Азії. Велику увагу пшону як продукту лікувального харчування приділяють у Японії, а в Індії та деяких африканських країнах за його допомогою намагаються частково вирішити продовольчу проблему. Посівні площі просових займають четверте місце у світі серед основних зернових культур. На жаль, в Україні площі посівів під просом не тільки залишаються незначними, а й за останні 6—7 років зменшилися майже вдвічі.

Просо — найважливіша круп’яна культура, яка належить до групи зернових хлібів. З його зерна виготовляють високопоживну крупу — пшоно, яке містить 12% білка, 3,5% жиру та має високі смакові якості.

Зерно проса також містить велику кількість крохмалю, тому використовується для виробництва спирту. Просо — це культура без відходів. Пшоняну кашу та куліш поважали ще запорізькі козаки. У непереробленому вигляді просо застосовують як дуже цінний корм для тварин. Відходи, які отримують під час переробки проса на крупу (мучіль, лушпиння), також є чудовим кормом. Солома та полова за своїми якостями наближаються до лугового сіна (0,41 к. о.).

Сіно цієї культури краще від сіна з вівса, сорго, кукурудзи чи тимофіївки, а за якістю зеленої маси воно переважає кукурудзу та сорго. Просо широко застосовують як страхову культуру на випадок пересівів загиблих озимих та ранніх ярих, що особливо важливо для поточного року.

Використовують його також для пожнивних посівів на зелений корм. Воно менше, ніж інші культури, страждає від хвороб та шкідників, стійке до вилягання. Можливість пізніх строків сівби дає змогу рослинам продуктивно використати літні опади. Просо доцільно висівати післяжнивно.

У науково–виробничих дослідах просо, посіяне після зібраного на зерно озимого ячменю в першій половині липня, дало врожай зеленої маси 110—150 ц/га.

Просо відіграє певну позитивну роль як попередник у сівозміні. Тому недооцінка значення вирощування проса помилкова.

Просо — високоврожайна круп’яна культура. За дотримання технології вирощування воно дає зерна понад 50 ц/га — врожаї часто вищі, ніж інших зернових. На грунтах з дуже кислою реакцією просо росте пригніченим і дає низькі врожаї. Добре ця культура розвивається на грунтах слабокислих і навіть лужної реакції. У сівозміні просо розміщують по пласту і обороту пласта багаторічних трав, після зернових, бобових і просапних культур.

Не рекомендується сіяти його після кукурудзи, оскільки обидві культури пошкоджуються кукурудзяним метеликом. Просо дуже добре реагує на добриво. З урожаєм 3 т зерна і 6 т соломи просо виносить 90 кг азоту, 42 кг фосфору, 106 кг калію і 31 кг кальцію. На чорноземних грунтах найбільш ефективні фосфорні, в нечорноземній зоні — азотні добрива.

Просо потребує високої родючості грунту. Внесення 20—30 кг діючої речовини азотних, калійних і фосфорних добрив, залежно від родючості грунту, збільшило б урожай зерна на 15—20%. Обробіток і підготовка грунту до посіву — найважливіший елемент технології вирощування проса. Поле повинно бути очищене від бур’янів.

Слід брати до уваги й те, що хоча зерно проса для проростання потребує води лише 25% від своєї ваги, а транспіраційний коефіцієнт значно нижчий, ніж злакових зернових (становить 225), однак підготовку поля необхідно спрямувати так, щоб під час висіву була потрібна кількість вологи в грунті для отримання дружних сходів.

Потрібно враховувати, що при занадто ранніх строках висіву через низькі температури грунту насіння проростає повільно, що призводить до пошкодження грибними хворобами та забур’яненості посівів. На підставі прогнозу погоди, зокрема дати стійкого переходу середньодобової температури повітря через 10°С, погодні умови третьої декади квітня майже по всій території Степу та Лісостепу будуть сприятливими для масової появи сходів однорічних ярих бур’янів. Тому, виходячи з рівня забур’янення поля, строки сівби необхідно диференціювати. На відносно чистих від бур’янів полях кращі строки сівби настануть при прогріванні грунту на глибині загортання насіння до 10...12°С, а на дуже забур’янених — пізніше, коли передпосівною культивацією знищиться проросла до цього часу основна маса ранніх бур’янів.

В очікуваних агрометеорологічних умовах передпосівний обробіток грунту повинен мати мінімальну кількість технологічних операцій з використанням широкозахватних знарядь, або комбінованими агрегатами з вирівнюванням поверхні в єдиному технологічному циклі.

Підготовку поля необхідно спрямувати так, щоб під час сівби була необхідна кількість вологи в грунті для отримання дружних сходів. Для цього потрібно раціонально використати умови квітня, травня і першої половини червня — період сильної дії інсоляції сонця — для знищення бур’янів, поліпшення біохімічних процесів у грунті та підвищення його родючості.

При суцільному обробітку грунту в усіх зонах прососіяння використовують гідрофіковані культиватори КШУ-18, КШУ-12 і КПС-4 з боронами БЗСС-1,0 зі зчіпками СП-11А, СП-16А. Для вирівнювання поверхні поля з одночасним розпушуванням і прикотковуванням застосовують комбіновані агрегати РВК- 3,6, РВК-5,4, КРК-9, або ВИП-5,6. Своєчасна і проведена з високою якістю сівба — важливий елемент інтенсивної технології вирощування проса. Кращим способом сівби в умовах цього року треба вважати суцільнорядковий на чистих від бур’янів полях.

Добрі врожаї можна одержати і за широкорядного способу сівби, але тоді необхідно застосовувати механічний обробіток міжрядь та своєчасно знищувати бур’яни. У першому випадку застосовують рядкові зернотукові сівалки СЗ-3,6А з міжряддями 15 см.

У зонах, підданих посусі та вітровій ерозії, використовують зернотукові пресові сівалки СЗП-12, СЗП-3,6; по стерньових фонах для одночасних з сівбою культивації і внесення добрив — сівалки-культиватори стерньові СЗС-2,1.

Широкорядним способом просо висівають буряковою сівалкою ССТ-12А(Б), обладнаною спеціальним пристосуванням СТЯ-23000. Норму висіву насіння встановлюють з урахуванням родючості грунту, попередника, строку сівби, біологічних особливостей сорту. Норма висіву при суцільному рядковому способі сівби, залежно від родючості грунту, — 25—35 кг/га, а при широкорядному способі — 16—22 кг/га.

Глибина загортання насіння проса зумовлюється особливістю грунту і насамперед його механічним складом, структурою, вологістю. На структурних і добре окультурених грунтах насіння треба загортати на глибину 4—6 см, на важких грунтах за достатньої вологості грунту — 3—4 см, а в посуху на легких грунтах — 5—7 см.

Для сівби необхідно використовувати ретельно відсортоване, певної ваги насіння районованих сортів І класу посівного стандарту, стійких до сажки. Це сорт типу Харківське 57, а також найпродуктивніші: Миронівське 51, Миронівське 94, що мають максимальну масу 1000 зернин та високу силу росту. Для областей Полісся кращими є сорти Веселоподолянської селекційної станції. З них отримують пшоно високої якості.

Для запобігання грибним захворюванням насіння проса необхідно протруїти за 2—3 доби до сівби Бенлатом, Вітаваксом або Фундазолом (2 кг/т), краще з додаванням плівкоутворюючих речовин.

У разі утворення грунтової кірки і появи бур’янів посіви перед сходами боронують легкими боронами. Щоб не пошкодити посіви, площу боронують упоперек рядків. На широкорядних посівах після появи сходів бур’яни знищують міжрядним обробітком.

Просо дуже пригнічується від забур’яненості посівів. Недобір урожаю від бур’янів досягає 10—15%, а в умовах сильної забур’яненості — 50% і більше, особливо в перший період росту (фаза двох-трьох листків — кущення). На забур’янених полях з менш окультуреними грунтами доцільно застосовувати гербіциди. За наявності на 1 м2 понад 10 бур’янів посіви у фазі трьох листків обробляють Базаграном, 48% в.р. (2,0—4,0 л/га), а у фазі кущіння — 2М-4Х ( 0,5—1,1 л/га), або 2,4-Д (0,9—1,7 л/га).

Настання фази кущіння при оптимальних строках сівби передбачається у першій декаді червня, на пізніх посівах — на початку другої декади червня. На площах, де рано посіяли просо, фаза виходу в трубку очікується в другій декаді червня, а викидання волоті — у першій декаді липня, тоді як на більш пізніх посівах фаза виходу у трубку проходитиме у третій декаді червня, а викидання волоті — у другій декаді липня. У цей період агротехнічні заходи повинні бути спрямовані на збереження вологи в грунті, боротьбу з бур’янами, шкідниками та хворобами. Бур’яни знищують за допомогою до- та післясходового боронування на площах суцільного висіву.

На широкорядних посівах проса в міру появи бур’янів та ущільнення верхнього шару грунту (до викидання волоті) слід провести 2—3 розпушування, причому останнє — з підгортанням рослин. Цей спосіб є ефективним проти бур’янів та сприяє появі у рослин вторинних коренів, які добре використовують невеликі опади, що у поєднанні з підживленням забезпечує приріст урожаю зерна на 2—6 ц/га.

При достатньому зволоженні верхнього шару грунту одночасно з міжрядним обробітком доцільно провести підживлення рослин на посівах середніх та пізніх строків сівби з дозами для Лісостепу (NРК) — 10—20, в Степу (N) — 15—20 у фазі кущіння — виходу у трубку. На дуже забур’янених суцільних посівах пізніх строків сівби слід використовувати один з рекомендованих гербіцидів. Цей засіб треба поєднати з позакореневим підживленням рослин сечовиною (15—20 кг/га) . Азот пом’якшує негативний вплив гербіцидів на рослини проса та підсилює їх дію на бур’яни. Значної шкоди цій культурі наносять личинки просяного комарика, які живляться квітковими плівками. Більш сильно пошкоджуються рослини пізнього строку сівби. Личинки заляльковуються всередині зернин проса, і тому вони залишаються плюсклими та недорозвиненими. У літній період вегетації для хімічного захисту проса від шкідників (просяного комарика і попелиці) використовують БІ-58 новий, 40% к.е. (0,7—1,0 л/га ).

Для правильної організації збирання проса вирішальне значення має не лише визначення його оптимального строку і способу з урахуванням нерівномірного достигання зерна. Воно залежить також від метеорологічних умов, грунту, рельєфу місцевості, особливостей сорту та агротехніки вирощування. Просо, яке перестояло, при сильному вітрі осипається, що призводить до значних втрат урожаю. Тому краще збирати його роздільним способом — це дає змогу отримати більш стигле і якісне зерно.

Скошувати просо у валки слід за три–чотири дні до настання повної стиглості, коли волоть достигає на 70—80%, а вологість зерна не перевищує 26—28% . У цей час волоть жовтого кольору із зеленуватим відтінком знизу. При скошуванні проса в більш ранні строки достигле зерно з нижньої частини волоті під час обмолочування видувається з м’якиною. Втрати врожаю при цьому становлять від 2 до 8 ц/га .

На врожайність проса впливають і строки роздільного збирання, за якого вдається уникнути додаткових витрат на сушіння зерна, воно менше пошкоджується бактеріями і грибними інфекціями, що пояснюється зниженою вологістю при обмолочуванні; солома краще зберігається. Важливе значення має товщина валка: невелика його маса погано заповнює молотарку, а це призводить до пошкодження зерна і збільшує його втрату через недомолочування і погану роботу соломотряса.

При врожайності до 20 ц/га просо краще скошувати жниварками ЖВН-6Б, ЖВП-6, ЖРБ-4,2А і укладати в здвоєні валки. Якщо врожайність понад 20 ц/га, то раціональніше укладати просо в одинарні валки через 6 м. Перед збиранням поля розбивають на загінки і навісними жниварками ЖВН-6Б або фронтальними ЖРБ-4,2 роблять прокоси. Висоту скошування визначають з таким розрахунком, щоб валки укладались на стерню висотою 15–17 см, були підняті над грунтом і швидко підсихали.

Суцільні посіви скошують уздовж рядків, а широкорядні — впоперек або під кутом 35–60° до них, тоді скошена маса краще утримується на стерні і при обмолочуванні підбирається без втрат. Якщо посіви забур’янені, ріжучий апарат жниварки переобладнують на двоножовий, що усуває його забивання. Хорошу продуктивність забезпечує жниварка ЖРБ-4,2А (навісна фронтальна універсальна). Можна використовувати також причіпні ЖВП-4,9, ЖВП-6 і навісні ЖВН-6Б та зернозбиральні комбайни “Славутич”, “Лан”.

Просо скошують у валки вранці або в другій половині дня — тоді, коли воно менше осипається. Мінімальні втрати зерна і найбільш якісне укладання валків на суцільних посівах забезпечуються за швидкості руху жниварок 9,5–10 км/год (така ж швидкість — на широкорядних однострічкових при скошуванні вздовж рядка, а впоперек — 7,5–8 км/год). Для формування валків однакових розмірів краще використовувати жниварки однієї марки або однієї ширини захвата. Ширина валка не повинна перевищувати 90% ширини захвата підбирача. За вологості зерна 15–17% проводять обмолот валків і закінчують за три–п’ять днів. Просо після обмолочування необхідно своєчасно і ретельно обробити на зерноочисно-сушильних пунктах. Зерно найбільш цінних сортів може мати в складі зернових домішок обрушених і пророслих зерен у цілому не більше 6%, зокрема пророслих — не більше 1%. У числі сміттєвих домішок — зіпсованих зерен не більше 0,5% і важко відокремлюваних бур’янів (щетинник сизий, тисячоголов) — не більше 1,5%. Не можна допускати наявності домішок отруйних бур’янів.

Т. Ігнатьєва, ст. наук. співробітник Інституту агроресурсів