Спецможливості
Агробізнес

Чим живе простий німецький фермер

06.01.2012
1294
Чим живе простий німецький фермер фото, ілюстрація

Налагоджена інфраструктура та дороги найкращої якості дають змогу без проблем користуватися всіма благами цивілізації. Навіть у селі можна замовити піцу додому або, за потреби, звернутися за консультацією до профільного лікаря. 

Чим живе простий німецький фермер
Стара приказка "добре там, де нас нема" часто-густо не лишає у спокої і вітчизняних сільгоспвиробників. Особливо у несприятливі (з усіх боків) роки нашого аграрія обтяжує думка, що "ось на Заході фермерам живеться краще". Та чи справді це так і де взяти рецепт "міцного щастя" для українських селян, - спробуємо з'ясувати на прикладі життя-буття німецьких фермерів із регіону Північний Рейн-Вестфалія.

Налагоджена інфраструктура та дороги найкращої якості дають змогу без проблем користуватися всіма благами цивілізації. Навіть у селі можна замовити піцу додому або, за потреби, звернутися за консультацією до профільного лікаря.

Анна Назаренко
a.nazarenko@univest-media.com

А що вже казати про роботу власне аграріїв? І допомога Євросоюзу, і доступні аграрні кредити - німецькі фермери споряджені за останнім словом техніки. Про такий "рай у селі" нам годі й мріяти. А ось у Німеччині це вже давно стало нормою.

"Попереду планети всієї"
Таким життям німецьке село завдячує розвиненій економіці своєї країни. Ми й самі знаємо, що німецькі автомобілі - одні з найкращих, німецька техніка - одна з найкращих, і навіть лікарні у Німеччині - одні з найкращих. Гордо триматися на міжнародному ринку Німеччині допомагають не лише 30 великих підприємств, акції яких котируються у Німецькому індексі акцій (DAX) (такі як "Сіменс", "Фольксваген", "Альянц", САП або БАСФ), а й десятки тисяч малих і середніх фірм (до 500 працівників) у переробній промисловості, особливо в машинобудуванні, в суміжних галузях, але водночас і в нано- та біотехнології.
Шалений темп розвитку економіки Німеччини забезпечує простим громадянам доступ не тільки до найнеобхідніших речей, а й до предметів духовного та естетичного задоволення. Хто бував у цій країні, той, напевно, перш за все, звертав увагу на акуратні села з чепурними будинками, чистими асфальтованими вулицями, старовинними замками та церквами і доволі чистим повітрям, попри велику кількість автомобілів. Так, німці вже давно почали замислюватися не тільки про задоволення звичайних людських потреб, а й про благополуччя рідної місцевості. Їм важлива не тільки якість продуктів, які вони їдять, а й якість повітря, яким дихають. Тому останнім часом усе частіше невід'ємним елементом німецького ландшафту стають вітряки, біогазові та фотоелектричні (солярні) установки. Хоча й меркантильне підгрунтя у цьому теж є: Німеччина поставила за мету стати якомога незалежнішою від традиційних джерел енергії. А вітер, вода, сонце, біомаса і земне тепло існують майже у необмеженій кількості й не спричинюють шкідливих для навколишнього середовища викидів.
Частка цих видів енергії у загальному її споживанні в Німеччині становить уже 10,6%, а у виробництві електроенергії - навіть 16%, і до 2020 р. має систематично підвищуватись щонайменше до 30%. Німеччина, виробляючи в глобальному масштабі 20% вітрової електроенергії, є другим після США виробником такої енергії в світі. У застосуванні солярних систем, за допомогою яких сонячне світло перетворюється на електричний струм, Німеччина із виробленою потужністю 5400 мегават навіть посіла перше місце, випередивши Іспанію та Японію.
Та всі ці новомодні установки розташовані на землі, яка більшою мірою належить звичайним фермерам. Тож медаль повертається й іншим боком: конкуренцією за землі для альтернативних джерел або для сільгосппродукції. І тут не можна з упевненістю сказати, що німецькі сільгоспвиробники "хапають зірки з небес".
Як стають фермером
у Німеччині
Та для початку давайте розберемося, хто такі німецькі фермери. Слід зазначити, що сільське господарство країни - це не тільки сімейні ферми. Північний Схід (землі колишньої НДР) представляють здебільшого великотоварні виробники. Потужні агрохолдинги поступово розширюються, поглинаючи маленькі господарства. Та наразі середній розмір господарства у Німеччині - приблизно 75 гектарів.
Такі ферми здебільшого передаються у спадок з покоління в покоління. Традиційно господарство переходить від батька до старшого сина або доньки. І для ведення справ особливого нічого не потрібно - тільки грунтовні знання та велике бажання працювати на землі. Батьки залишаються жити у домі, що його успадкував хтось із нащадків, та допомагають по господарству.
Майбутній фермер отримує базову аграрну освіту (на рівні наших профучилищ), основний акцент якої припадає на отримання прикладних знань: як краще доїти корів, на якому грунті краще використовувати той чи інший агрегат. Зазвичай дітей вже змалку привчають допомагати на фермі. І здебільшого дітям подобається виконувати серйозну "дорослу" роботу.
Та є і такі, що свідомо обирають шлях фермера, не маючи спадкового підгрунтя. Мені було дещо дивно спостерігати, як сусідський хлопчина, батьки якого не мають ферми, щодня приходив до мого знайомого фермера допомагати поратися йому по господарству. Він із таким запалом сідав у кабіну трактора або виходив уранці доїти корів... І запевнював мене, що неодмінно стане фермером. Я дивувалася: чи йому більше нічим було зайнятися? Не хотів він проводити години за комп'ютерними іграми - замість того, сумлінно виїздив на поля для чергового обробітку або порався у корівнику. Так, є і такі, та навіть у Німеччині їх дуже мало...

Молодим - усюди дорога
Після закінчення загальної школи (не будемо занадто заглиблюватися у німецьку загальноосвітню систему - вона дуже відрізняється від нашої) майбутні фермери йдуть навчатися до так званих "аграрних шкіл". Там протягом трьох-чотирьох років вони отримують ті самі знання, якими користуватимуться все своє професійне життя. А справжній німецький фермер має бути сам собі і бухгалтером, і агрономом, і механіком. Тож варто звернути увагу, наскільки справді прикладними є ці знання: нічого зайвого, все - по суті. Однак курси підвищення кваліфікації, семінари з актуальних питань, що турбують фермерів, або навчання з використання новітніх технологій, що останнім часом усе інтенсивніше торують шлях у сільське господарство країни, вони періодично відвідують і після закінчення школи.
Якщо ж дитина вирішила зробити серйозну кар'єру, то після закінчення повного курсу загальної освіти вона продовжує навчання в університеті. Отримуючи там уже ступінь магістра (відповідно до Болонської системи освіти), молодь іде працювати в аграрні фірми або регіональні установи. Примітно, що паралельно вони ведуть господарство, отримане від батьків. Інакше кажучи, статистичний клерк у регіональному управлінні сільського господарства щоранку та щовечора годує та доглядає худобу в себе на фермі, а у робочі години займається справами в своєму управлінні.
Та, на жаль, як і у нас, аграрна освіта у Німеччині не має шаленої популярності. Багато сьогоднішньої сільської молоді мігрує у міста або, залишаючись у селах, знаходить роботу в сфері обслуговування чи промисловості. І тоді великою проблемою для фермерів стає відсутність послідовників їхньої справи. А це вже майже крах господарства, - коли нікому передати справу - та загроза поглинання великими компаніями.
Щоб привити молоді любов до фермерської справи, у регіонах утворені так звані "Клуби (або спілки) молодих фермерів". Вони покликані пропагувати наскільки "класно бути фермером". Знову ж таки надають консультативну допомогу з виробничих та, інколи, психологічних питань. Ці клуби часто виступають організаторами усіляких виставок-шоу тварин, семінарів для молоді.
Є ще одне "рятувальне коло". Мабуть, багато хто, коли відвідував (або якимось іншим чином пересікався) родини фермерів у Німеччині, помічав що вони, ці родини, багатодітні... Напевно, це для "підстрахування": якщо відмовиться старша дитина, то у батьків ще буде час умовити когось з молодших.
Скільки у двір -
стільки і з двору
Та це ще не всі підводні камені німецького фермерства. Що ближче до аграрного виробництва, то хитріше переплітаються умовності та вимоги до звичайного аграрія.
Знову повернемося до спогадів про відвідини Німеччини. Вченими давно доведено, що найкраще зберігаються саме спогади про запах. Тож, тим, хто відвідував німецькі села у теплий період року, дуже знайомим буде характерний запах гноївки у повітрі. Її тоннами вивозять на поля, починаючи з березня по листопад, коли грунт може ввібрати в себе поживні речовини.
Німецькі фахівці в галузі землеробства вважають, що основною проблемою німецьких грунтів є їхня перенасиченість деякими поживними речовинами (за винятком азоту). Тобто свого часу фермери так інтенсивно вкладали кошти у підживлення грунтів, що наразі перенасичення стало проблемою. Тому німецький уряд, як і уряди багатьох країн, вирішив зробити свій внесок у зберігання родючості грунтів. Наразі кожен фермер має право вивозити на пасовища стільки азоту, скільки він використав у процесі виробництва своєї продукції. Це правило називається "азотним балансом": скільки у двір - стільки і з двору. Тобто якщо для годування корів було взято з грунту у складі кормових культур, наприклад 100 кг азоту, то й повернутися на пасовище (в грунт) разом з гноєм має стільки ж.
При цьому, уряд не був би урядом, якщо не вводив би обмеження: кожному господарству дозволяється вносити у грунт (на пасовище) не більше 170 кг азоту на гектар щороку. Хоча є і винятки: для деяких господарств обмеження збільшується до 230 кг. Для цього кожне підприємство має звітуватися балансом поживних речовин у грунті.
У цьому балансі детально вказується, скільки поживних речовин підприємство використало (у вигляді добрив та корму для худоби) та скільки поживних для грунту речовин воно виробило (уже у вигляді гною). Також фермери мають звітувати, куди подівся цей гній. Таким чином контролюється і поголів'я худоби у регіонах з інтенсивним веденням тваринництва та обмеженою кількістю сільгоспугідь. Якщо фермер знає, що є небезпека перевиробництва азоту, то він не буде збільшувати своє поголів'я. Інакше - за утилізацію гною, виробленого понад норму, він має додатково доплачувати.

Однією рукою дають,
іншою забирають
Та і це ще не все. Інший механізм регулювання - квотування виробництва молока. Для продажу молока молокозаводу фермер повинен мати квоту на певний об'єм сировини. Якщо ж молока виробляється більше, ніж можна продати за квотою, то фермер або продає його за невигідною ціною (при цьому він буде вимушений виплатити штраф), або має позбутися його у той чи інший спосіб: продати односельцям чи випоїти його молодняку.
Квоти були введені у середині 80-х років. Спочатку молоковиробники купували їх за фіксованою ціною. А потім - за ринковими цінами на біржі. Квота купується фермою одноразово. Якщо ж господарство хоче розширитися - збільшити поголів'я дійних корів, що автоматично призведе до збільшення виробництва молока, - то воно має докупити квоту на потрібний об'єм. Таким чином уряд регулює перевиробництво молочної продукції в країні. Проте з 2015 року квоти на молоко будуть відмінені.
Механізм підтримки (премії) діє, наприклад за вирощування культур - джерел альтернативної енергії. Уряд проводить програму субсидування фермерів, які виробляють альтернативну енергію з кукурудзи, ріпаку або ж видів дерев, що швидко ростуть (тополя, верба). Для цього ті площі, на яких раніше виробляли різні види сільгосппродукції, наразі відведені для виробництва енергії.
Також уряд слідкує і за інтенсивністю використання земель. Фермерам, які залишають поля під паром або зовсім не обробляють деякі ділянки багато років поспіль, виплачуються премії з розрахунку на гектар такої землі.
Це програма підтримки навколишнього середовища - збереження цінних або зникаючих видів рослин та тварин. Наприклад, якщо на певній ділянці зафіксовано гніздування якогось виду диких птахів, щоб не заподіяти їм шкоди і не зруйнувати гнізда, такі поля не обробляють.
З одного боку, нічого не роби на своїй землі, а просто отримуй гроші. Ну чим не мрія для деяких наших аграріїв? Та, з іншого боку, тих, хто отримує премії, держава не лишає у спокої: проходження складних бюрократичних процедур для отримання премій, постійні візити контролюючих органів, паперова тяганина - все це забирає дорогоцінний для аграрія час та коштує йому власних нервів. Тому багато кому з них отримані премії не приносять ані крихти задоволення.
Сусіди та "доброзичливці"
Нікому не дозволяється порушувати закони та правила. Такий вже цей німецький менталітет - порушник має бути оштрафований. І не важливо, ким або за яких умов порушене те чи інше правило. Виключень немає навіть для можновладців. Хоча корупція "у верхах" все ж таки існує. Куди ж без неї? Втім, як і нездорова конкуренція в агробізнесі.
Крім відповідних установ та контролюючих органів, за дотримання правил фермерами постійно "пильнують" сусіди: якщо, не дай Боже, якийсь фермер, наприклад, вивезе гноївку пізніше за дозволений строк, про нього буде докладено куди треба. І порушник відбудеться штрафними санкціями.
Та пильні сусіди - це ще нічого порівняно з "борцями" за права тварин чи проти генетично-модифікованих організмів. Тут втрати набагато серйозніші. Можуть і приміщення з тваринами підпалити, мовляв, їх утримують у нестерпних умовах, а можуть і цвяхи у кукурудзяні качани засунути, мовляв, ГМО наносить шкоду довкіллю. Тоді ламається збиральна техніка, та можуть травмуватися люди, які на ній працюють. Та такі "борці" про це навіть не замислюються.
На жаль, за самовідданими лозунгами та діями "захисників природи" часто-густо криється примітивна боротьба з конкурентами. Ну хто, проїжджаючи повз поля зможе з ходу визначити ГМО- чи неГМО- походження ця кукурудза чи повз закритий курятник побачити, в яких умовах утримується птиця?

Та попри перепони з боку влади, сусідів і інколи навіть власних дітей, німецькі аграрії досягають-таки рекордних вершин. Середні надої по країні давно вже сягнули межі у 8000 кг молока за рік, а врожаї зернових - у 100 ц/га. Напевно, їхній секрет криється у відданості, старанності та любові до своєї справи. Майже всі фермери говорять: "Я змалку хотів вести власне господарство. Мені подобається моя робота". Іншого життя собі вони просто не можуть уявити. Ця любов та знання своєї справи і дають їм імунітет від усіляких негараздів.   

А у наступних номерах цього циклу  читайте інформацію про особливості виробництва сільгосппродукції та теоретично-практичну підготовку майбутніх фермерів Німеччини.

Інтерв'ю
Віктор Шеремета, заступник Міністра АПК з питань фермерства
На початку жовтня в Міністерстві аграрної політики та продовольства була введена окрема посада заступника міністра з питань фермерства. Ним став Віктор Шеремета, який раніше обіймав посаду Віце-президента Асоціації фермерів і... Подробнее
Про перспективи вирощування не ГМО сої в Україні, а також потенційно цікаві ніші соєвих продуктів для українських виробників у інтерв’ю рropozitsiya.com розповіла представник  Асоціації

1
0