Спецможливості
Агробізнес

Буряковий “армагедон”

26.09.2008
623
Буряковий “армагедон” фото, ілюстрація

Українські виробники цукру очікують цьогоріч скорочення площ під солодкими коренями на 16–48  — до 330–540 тисяч гектарів.

На нараді, присвяченій вирощуванню й переробці цукрових буряків, яка відбулася в Києві, в Інституті цукрових буряків Української академії аграрних наук, керівники сільгосппідприємств намагалися “звірити годинники” з представниками цукроварень, виробниками насіння, спеціалістами Національної асоціації “Укрцукор”.

Українські виробники цукру очікують цьогоріч скорочення площ під солодкими коренями на 16–48  — до 330–540 тисяч гектарів.

На нараді, присвяченій вирощуванню й переробці цукрових буряків, яка відбулася в Києві, в Інституті цукрових буряків Української академії аграрних наук, керівники сільгосппідприємств намагалися “звірити годинники” з представниками цукроварень, виробниками насіння, спеціалістами Національної асоціації “Укрцукор”. Вів засідання заступник Міністра аграрної політики Іван Демчак (слід наголосити, що він перебував у залі до кінця багатогодинної наради, а не залишив її після кількох виступів, як це часто роблять деякі керівники міністерства, посилаючись на зайнятість). Ушанували солодку галузь саме тепер недарма. По-перше, незабаром аграрії сіятимуть цукристі. По-друге, країна стоїть на порозі вступу до Світової організації торгівлі. Наш цукор програє звареному за кордоном за багатьма показниками. Головне, — за якістю та собівартістю.

Через рік-два ми всі жалкуватимемо за втраченим потенціалом
Заступник директора Інституту цукрових буряків Олександр Іващенко зупинився на невикористаних резервах технології виробництва буряків. За його словами, “вирощування цукрових буряків є своєрідним вищим пілотажем польового землеробства в помірному кліматичному поясі”. Високі врожаї складаються з багатьох чинників, серед яких можна виокремити два найголовніші: потенційна продуктивність посівного матеріалу, яку заклали в гібридне насіння селекціонери, й технологія вирощування, або фактична реалізація біологічного потенціалу насіння у вигляді врожаю коренеплодів з відповідними технологічними якостями. Частка вкладу у вирощений урожай коренеплодів становить: насіння — від 14 до 20% і технологія вирощування, відповідно, — 80–86%. Проте обидві складові є важливими, й ігнорувати жодну з них без значного зниження врожаю неможливо. Хоча часто немало агроформувань через брак матеріально-технічних ресурсів або з якихось інших причин не дотримується цих прописних істин.
Після остаточної інтеграції в СОТ чимало фахівців пророкує навіть крах галузі. Фермер із Кагарлицького району Київської області Олександр Широкоступ вважає, що цього року значна кількість агроформувань ще більше скоротить площі під стратегічною для заводів сировиною. Чому? У користуванні фермерського господарства — три тисячі гектарів землі. Позаторік цукрові буряки тут вирощували на площі 600 га; середня врожайність із кожного становила 531 ц. У посушловому 2007 на 400 га зібрали по 456 ц солодких коренів.
— Постає питання, — каже Олександр Широкоступ, — а чи варто цим займатися? Є бажання, є кому, є чим, але коли порахувати результат... Вал буряків, звичайно, радує, а фінансовий результат — ні. Чому? Висіяти пшеницю — значно простіше. Так само кукурудзу, соняшник або сою. Із пшениці — добрий прибуток. Кукурудзи хороше господарство збирає по 10–12 т/га; помножте на 1200 грн за тонну, відкиньте затрати. Із 100 га отримуєш не менше 200 тис. грн прибутку. Соняшник: ціна нині п’ять тис. грн за тонну, а буде й п’ять з половиною. Звісно, це не та культура, якою треба захоплюватися, бо вона виснажує грунти. Але сьогоднішній день потребує, щоб ти заробляв, а не був банкрутом. Соняшнику намолочуємо по 3 т/га і маємо непоганий фінансовий результат. Сої — так само. Ціна — 3 тис. грн за тонну, рентабельність — 200, а соняшнику — 300%. Тоді як рентабельність цукрових буряків торік, за середньої врожайності 456 ц/га, була 15%. Якщо так і далі піде, буряками займатися не будемо. Звісно, мине рік-два, поріжуть заводське обладнання, бо не буде сировини, цукор стане 10–15 грн/кг, тоді ми всі за втраченим потенціалом жалкуватимемо.
Поки що на нашому внутрішньому ринку цукру надлишок. За підрахунками, ресурси солодкого піску на 2007/2008 рік становлять щонайменше 2 млн 940 тис. т. Українці щороку з’їдають 1,8 млн т. Незважаючи на це, солодкий пісок “made in Україна” залишається “невиїздним”. За даними Держмитслужби, 2007 року його експортовано лише п’ять тис. т. Але й на вітчизняному ринку зі вступом до СОТ, за визначеними правила гри, невдовзі імпортний солодкий продукт витіснятиме український. На думку першого заступника голови правління Національної асоціації “Укрцукор” Петра Борисюка, проблеми, пов’язані з членством у цій організації, належним чином не проаналізовано і не осмислено. Уряд опікується переважно політичною доцільністю й технологічними проблемами вступу, але поза увагою перебувають економічні та соціально-економічні наслідки членства. Зі вступом нашої держави до СОТ ми повністю відкриваємо свій ринок цукру для імпорту, бо взяли на себе подвійні кабальні зобов’язання. По-перше, Україна погодилася на зниження імпортного тарифу на цукор до 50% від митної вартості (замість чинних сьогодні не менш 300 євро/т). По-друге, ми погодилася встановити квоту на ввезення цукру-сирцю тростинного в обсязі 260 тис. т  щорічно з наступного року після вступу України до СОТ.

Якість, яка шкутильгає
Одним із критеріїв, за яким наш цукор не може пробити собі дорогу на зовнішній ринок, залишається його якість. За цим показником наш солодкий пісок значно програє світовим стандартам. Завідувачка відділу сировини, контролю та обліку виробництва Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості, доктор технічних наук Людмила Чернявська розповіла, що іноземні фахівці, коли бачать наш цукор, який іде в нас у торговельну мережу, кажуть: “Ваш сирень — найкращий”. Тобто наш білий цукор визнають за кордоном як цукор-сирець, який потребує повторної переробки.
Максимальна кількість балів для цукру першої категорії має бути 12, другої — 22, а наш цукор набирає 48. Тобто він у чотири рази гірший за стандарт.
— Треба думати, — сказала Людмила Чернявська, — як випускати цукор, готовий до споживання. Якщо ми маємо право вивозити цей продукт на ринки інших країн, то його купуватимуть тільки тоді, коли він буде високої якості, а не просто кристалічний цукор. Нам потрібно завозити на завод не цукрові буряки, а цукор у буряках. Якісність клітинного соку можлива за однієї умови: чистота бурякового соку має бути на рівні 88–91,5%. Як у наших польських сусідів. Ми маємо 84–85, якщо 87% — почуваємося добре. При цьому ми всі говоримо, як треба збирати цукрові буряки, як їх вирощувати. Найперше — треба підвищити якість коренеплодів.
Деякі моменти, які мають значення для вирощування цукрових буряків: останні майже 20 років ми не дотримуємося агротехніки вирощування. Якщо кислотність грунту не відповідає нормам, буряки уражуються кореневими гнилями ще в полі. За державним стандартом, коренеплоди з ознаками та наявністю гнилої маси цукроварня не може приймати. А ми веземо їх на завод і хочемо отримати якісний цукор.
Для вирощування якісних цукрових буряків потрібно використовувати тільки гібриди цукристого або цукристо-врожайного напряму, а не просто врожайного, тоді зможемо забезпечити високу чистоту бурякового соку — 89–91,5%. Вони мають бути стійкі до ураження фітопатогенними мікроорганізмами як під час вирощування, так і на зберіганні.
На переробку потрібно відправляти лише технічно стиглу сировину. Отже, серед гібридів має бути до 20% ранньостиглих сортів, щоб уже з самого початку виробничого сезону завод працював на сировині високої якості.
Доцільно підвищити увагу до визначення показників якості цукрових буряків. На більшості вітчизняних переробних підприємств немає автоматизованих аналітичних комплексів для визначення (крім забрудненості та цукристості) елементів нецукристого комплексу: калію, натрію тощо. УкрНДІЦП та Національна асоціація цукровиків України порушила питання про розробку вітчизняних ліній із залученням підприємств потужного оборонного комплексу держави. Ця проблема багато років стоїть у першому рядку галузевих програм, але, на жаль, нічого в цьому напрямі не зроблено.
Для зниження втрат маси та, особливо, цукру в транспортерно-мийну воду доцільно переходити на режими роботи з мінімальним перебуванням коренеплодів у воді, тобто на сухе та напівсухе подавання. Досвід такої роботи є на Гайсинському цукрозаводі, що на Вінниччині. Тривалість перебування буряків у воді разом із подаванням коренеплодів на станцію видалення домішок — три-п’ять хвилин.
Слід боротися з бур’янами в полі й не возити їх на завод. Там уже працюють цілі комплекси, включаючи ополіскувачі та системи транспортерів для видалення їх у мийних відділеннях, вентилятори для віддування стебел та кореневищ на станціях пересипання. І все одно велика кількість їх надходить у бурякорізку, що погіршує якість стружки.
Потрібно ретельніше очищати цукрові буряки ще в полі від домішок: гички, черешків, кореневищ бур’янів, землі. Це дасть змогу не вивозити чорнозем на бурякопункти, а потім скидати його у відвали, зменшити навантаження на очисні споруди. Та головне — на переробку надходитиме чиста сировина.
Крім того, щоб знати, який цукор випускають заводи, їм потрібна належна лабораторна база, оснащена найсучаснішим автоматичним обладнанням. За незначним винятком, майже всі цукроварні послуговуються фізично та морально застарілим лабораторним обладнанням. Нині наше приладобудування не випускає таких приладів. Доводиться купувати їх за кордоном, підтримувати іноземного виробника. Хоча, починаючи з 1991 року, питання про створення вітчизняних приладів (знову-таки із залученням військово-промислового комплексу) порушували неодноразово. Але ці програми не фінансують.
У зв’язку з тим, що Україна вже практично – член СОТ, потрібно братися за просування українського цукру на зовнішні ринки. А для цього потрібно підвищити якість вітчизняного цукру.
За словами Людмили Чернявської, ми — унікальна нація. Весь світ іде до концентрації виробництва, а в нас порізали на металобрухт нові шеститисячні заводи зарубіжних поставок, та ще 1–1,5 тисячні підприємства жевріють із надією на виживання. Треба швидше самим виконати програму реструктуризації виробництва, а не чекати, коли її виконають за нас німці, французи, англійці чи ще будь-хто. Потім ті заводи, що вистоять, мають бути оснащені належним чином, щоб випускати конкурентоспроможний за якістю та собівартістю український цукор.

Галина Квітка

Попередня стаття

Інтерв'ю
Rebiyar1
Сьогодні наш співрозмовник — Антуан Ребійар, бізнес-директор New Holland Agriculture в Україні, Молдові, країнах Балтії та Фінляндії. Він живе та працює в Україні вже понад чотири роки, втім, для
Висока культура землеробства потребує організованості та злагодженості у виконанні кожного технологічного процесу. А в умовах інтенсивного землеробства всі технологічні операції слід довести до ідеалу, оскільки їхнє виконання є найбільш... Подробнее

1
0