Спецможливості
Новини

Аркадій Корнацький: «Чиновники завдають агробізнесу більше шкоди, аніж будь-який шкідник с.-г. культур»

13.05.2015
360
Аркадій Корнацький: «Чиновники завдають агробізнесу більше шкоди, аніж будь-який шкідник с.-г. культур» фото, ілюстрація

Сьогодні у гості до «Пропозиції» завітав голова підкомітету з питань земельних відносин Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Аркадій Корнацький. Він розповів про майбутні законодавчі зміни, які аграріям готує український парламент та відповів на багато наших запитань. Зокрема, чому ТОВ «Агрофірма Корнацьких», яку майже 20 років тому заснував Аркадій Олексійович, не так давно стала об’єктом рейдерської атаки.

Сьогодні у гості до «Пропозиції» завітав голова підкомітету з питань земельних відносин Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Аркадій Корнацький. Він розповів про майбутні законодавчі зміни, які аграріям готує український парламент та відповів на багато наших запитань. Зокрема, чому ТОВ «Агрофірма Корнацьких», яку майже 20 років тому заснував Аркадій Олексійович, не так давно стала об’єктом рейдерської атаки.        

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

Аркадію Олексійовичу, судячи із Вашої біографії, Ви довго жили в Росії і займали відповідальні посади в Москві та Московській області. Як потрапили до України?
— Так, тривалий час я жив і працював у Росії, але повернувся додому, тому що українець. Родом я із с. Чаусово-2, Первомайського району, що на Миколаївщині. У рідному селі пройшло дитинство, закінчив восьмирічку, у сусідньому селі здобув середню освіту. Армійську службу проходив у військовій частині Ленінградського військового округу. Там же отримав направлення на навчання до Московського університету дружби народів імені П. Лумумби. Конкурс був великим, але вдалося успішно скласти іспити і вступити на факультет міжнародного права. Після закінчення вишу їхати із такою спеціальністю до рідного колгоспу було нелогічно. Тому за спеціальністю знайшов роботу в Москві.
Однак згодом пішов працювати юристом у знайому мені з дитинства сферу – агропромисловий комплекс. Адже там платили трохи більшу зар­плату і можна було отримати житло. Отож, починаючи із 1983 року я тісно пов’язаний із сільським господарством, вірніше, земельним правом. 
В Україну переїхав тоді, коли в Росії настільки розквітла корупція, що жити і працювати там стало дуже тяжко. Демократична відлига, яка була за часів Єльцина, закінчилася, і настали путінські часи, коли бізнесу просто не давали дихати. Я дотримувався власних принципів, які не дозволяли вливатися до корупційної системи.
А в Україні якраз тоді відбувався перший Майдан. Я приїхав до Києва і взяв участь у цих подіях. Потім мій друг — український поет Михайло Ткач порадив переїхати до України на постійне місце проживання. Це сталося після того, як він побував на Миколаївщині у селі Чаусово-2 і побачив, як працює і що робить для людей підприємство «Агрофірма Корнацьких», яке ми створили разом із батьками. Михайло тоді сказав: «Що ти робиш у тій Москві? Ти повинен приїхати сюди, піти працювати до команди Ющенка і зробити все можливе для блага України». Далі він познайомив мене із людьми з команди Ющенка, котрі запропонували піти на державну службу. Так я вийшов із російського громадянства і переїхав до України.
Розкажіть, як Вам вдалося створити аграрне підприємство?
— Це сталося 1998 року, коли я приїхав до батьків у Чаусово-2 у свою чергову відпустку. До мене звернувся односельчанин Микола Петренко із проханням купити його земельний пай. Я тоді навіть гадки не мав, що в Україні вільно продається земля. Коли вивчив питання із юридичної точки зору, пропозиція зацікавила. І я купив пай Миколи Петренка  за досить великі на той час гроші — 2150 дол. за 3,3 умовних кадастрових гектара (грошова оцінка була вказана у сертифікаті). Після цього до мене від односельчан прийшла ціла делегація (12–15 осіб) і кажуть: «Ти купив у Петренка землю, забери її і у нас». Я запитав: «Чому?» Вони почали скаржитися на проблеми: колгосп розвалився, жити стало ні на що. Я відповів, що просто так забрати землю не можу, а купувати таку невелику кількість паїв не бачу сенсу. Тоді через дві години прийшло все село… Таким чином мої батьки (члени КСП і власники двох паїв) стали власниками практично 100% земельних паїв у селі Чаусово-2. Продаж землі  відбувся законно: винятково за бажанням селян, після проведення загальних зборів, де було присутнє місцеве та районне керівництво. Договори купівлі-продажу укладалися письмово, нотаріально посвідчувалися, проводилася державна реєстрація – жодних перешкод тоді не існувало. 
Ми почали обробляти землю вже восени 1998 р. Інвесторами виступали я та мій брат. Таким чином було створене сімейне підприємство «Агрофірма Корнацьких». Спочатку обробляли трохи більше 1,5 тис. га власної землі, зараз в обробітку — 16 тис. га. Адже до нас приєдналися селяни із 15 сіл, які віддали свої паї в оренду. Це тому, що ми платимо високу орендну плату, надаємо необхідні господарські послуги, дбаємо про соціальну сферу.  

Українське законодавство тоді дозволяло купівлю-продаж землі? 
— До січня 2001 р. земельні паї могли вільно купуватися і продаватися без будь-яких обмежень. Купівля нами землі — тоді це був єдиний випадок на всю Україну. Тому згодом почалися гоніння від влади. У 2000 р. Кучма називав нас шахраями, давав вказівку «взяти за шкірку», «кинути за грати». Але ми нічого не боялися, оскільки все було зроблено згідно із законодавством.

Кілька років тому ЗМІ повідом­ляли про рейдерське захоплення «Агрофірми Корнацьких». Що відбувалося насправді?
— Починаючи із весни 2010 р. до мене почали приходити «люди Януковича» і натякати, що треба ділитися. Я сказав, що у 90-х мене «пресували» бандити всілякої масті (включаючи тих, що у погонах) у Москві та Підмосков’ї, але я їм нічого не платив. І зараз платити не збираюся. Окрім цього, я створив ГО «Селянський фронт», яке відстоювало інтереси селян. Тоді ці люди вирішили поставити мене «на місце», з тим, аби «іншим було неповадно». Спочатку шукали на мене «компру». Не знайшовши нічого, почали «душити» керівників сімейного с.-г. підприємства. Так, у 2010 р. порушили кримінальну справу проти генерального директора «Агрофірми Корнацьких» Олега Кирилюка. Начебто він самовільно захопив і обробляє проектні дороги та лісосмуги. Тоді не існувало жодного контролюючого органу, який би не намагався «порвати» «Агрофірму Корнацьких». Було сфальсифіковано десятки адміністративних та кримінальних справ. Але зробити нічого не змогли, оскільки підприємство від самого початку працювало винятково у легітимному режимі. Тоді перед виборами 2012 р., коли я вирішив балотуватися до ВР по 132 одномандатному округу, арештували моїх співробітників — генерального директора Олега Кирилюка та головного економіста Людмилу Нікіткіну. Кирилюк два роки переховувався, а Нікіткіна весь цей час відсиділа у в’яз­ниці за нібито несплату  ПДВ, оскільки слідчі вирішили, що «Агрофірма Кор­нацьких» не є… сільгосппідприємством.

Повідомлялося, що зупиняли техніку, арештовували трактористів. Невже таке було насправді?
— Коли «вони» зрозуміли, що не можуть мене зламати, пішли, так би мовити, ва-банк. Незаконним шляхом провели «націоналізацію» землі, яка належала моїм батькам, і роздали її «бюджетникам». Не чекаючи, доки закінчаться жнива, вирішили захопити посіяний урожай (для чого була вислана колона комбайнів ДПЗКУ) і знищити нашу техніку. Із цією метою у село приїхало близько сотні бандитів, озброєних рушницями із бойовими набоями, ломами та кирками, якими можна було легко пошкодити техніку.
Цей напад відбувався 18 червня 2013 р. Однак на захист підприємства виступили кілька сотень селян, котрі зупинили бандитів. А вершники на конях із нагайками в руках як зайців їх погнали полями…
Зараз кримінальні справи проти нас закрито, проти «них» – розслідують. Я і всі селяни чекаємо, доки винні будуть покарані.

Ви пішли на вибори до Верховної Ради. Навіщо Вам, бізнесмену, потрібен цей статус?
  — Cтатус народного депутата дає мені важелі боротьби із покидьками, які 2012 р. були при владі. Зараз вони «розсіялися» — є як у владі, так і за її межами. Як народний депутат без зайвою скромності скажу, що за кілька місяців роботи у Раді своє перебування там вже цілком виправдав.

Чим виправдали?
— Я зупинив просування декількох законопроектів, які могли би завдати нищівного удару по українському селу. Зокрема, законопроекту 1599 «Про державне сприяння створенню сімейних фермерських господарств». Назва — гарна, суть — селянство повністю знищується. Оскільки таким законодавчим актом передбачалося заборонити продавати надлишки сільгосппродукції, доки селяни не зареєструють фермерське господарство. Тобто селяни мали б стати бізнесменами — оббивати пороги бюрократичних установ, здавати звіти, «годувати» чиновників.
Або — законопроект 1159 «Про надання територіальним громадам додаткових повноважень при розпорядженні земельними ресурсами». Назва також гарна, але там закладені дуже «хитрі» норми, які насправді зберігають повноваження і корупцію Держ­зем­агентства й позбавили би органи місцевого самоврядування права розпоряджатися землями на багато років наперед. Мета подібних законопроектів – побільше створити грошових стосунків між селянами і чиновниками, аби останні могли брати хабарі.
Характерно, що за подібні законопроекти всі члени нашого комітету голосували «за», один я — «проти». Але потім на відомих інформаційних ресурсах я підійняв публічний скандал і називав речі своїми іменами. Після цього деякі законопроекти відкликали. 
Через ваш журнал хочу сказати, що більшість членів Аграрного комітету ВР, на жаль, є лобістами аграрних олігархів, отже, вони дбають не про село, а про приватні інтереси. Абсолютно очевидно, що у Верховній Раді потрібен окремий комітет із питань відродження села.  

Сьогодні аграрний сектор, як його називають чиновники із вищих ешелонів влади, є «локомотивом» української економіки. Як Ви вважаєте, чи правильно держава проводить свою політику щодо аграріїв?
— Вважаю, що державної політики в аграрному секторі у нас сьогодні немає взагалі. Більше того, посадовці Мінагрополітики паразитують на цьому «локомотиві» і завдають сільському господарству набагато більше шкоди, аніж будь-який шкідник с.-г. культур. Вони, як та муха із відомої байки, що сидить на рогах вола і каже: «І ми орали…». Все, що роблять чиновники Мінагрополітики (від міністра до останнього клерка) — переважно, зловживання. Тому, якби було ліквідовано Мінагрополітики та всі його підрозділи, у державному бюджеті з’явилися би мільярди гривень, які розкрадаються через цю структуру. Подібна тенденція, на жаль, продовжується і після Майдану. 
На мою думку, Мінагрополітики має бути на зразок американського, скандинавського чи французького, де працюють групи аналітиків, котрі вивчають зовнішні і внутрішні ринки, дорадча служба тощо. Тобто ті служби, чиї послуги затребувані серед аграріїв. А нині в Україні існує міністерство, яке створене ще за радянських часів. Однак раніше під його керівництвом були десятки тисяч колгоспів і радгоспів, зараз — кілька сотень державних підприємств, які чиновники обкрадають і які конче треба приватизувати.   
    
До речі, чи не стане ця приватизація, як кажуть, завершальною стадією «вкрасти те, що не вкрали раніше»?
— Про це я говорив, відповідаючи на попереднє запитання. Оскільки державні підприємства, які виставляють на приватизацію, підпорядковані Мінагрополітики або Національній академії аграрних наук (яка, своєю чергою, підпорядкована Мінагрополітики), «прихватизація» зазвичай проходить за наступною схемою: призначаються «свої» люди, котрі роблять все для того, щоб власником чи співвласником цих підприємств став чиновник або підставна особа чиновника.
Звичайно, ми із цим боремося. Я, як член спеціальної контрольної комісії з питань приватизації ВР, є керівником робочої групи із питань приватизації с.-г. підприємств. Тому робитиму все для того, аби приватизація була проведена на користь селянам. Роздержавлювати підприємства треба однозначно, оскільки вони понад 25 років годують чиновників. Але приватизація має проходити винятково через створення колективних с.-г. підприємств, передачу земельних і майнових паїв їхнім працівникам та соціальній сфері села, включаючи і пенсіонерів.
Якої державної політики хотілося би Вам як сільгоспвиробнику?
— Головне, не чіпати с.-г. виробника! Насамперед, треба залишити чинну систему аграрного оподаткування. Також пріоритетом державної політики має стати матеріальна (не фінансова!) допомога селянину, який виробляє значну частку внутрішнього с.-г. продукту і тримає на собі внутрішній ринок продовольства – по картоплі, молоку, поросятам, телятам. Адже вся ця продукція вирощується в особистих селянських господарствах. Тому в кожному дворі вже є фермер. І йому треба допомогти: надати модульне приміщення, аби худоба не стояла у багнюці, доїльний апарат, бойлер із насосом, щоб можна було помити руки та обмити дійки. Тоді матимемо збільшення виробництва дійсно органічної продукції, поліпшиться демографічна ситуація, оскільки у селах залишатиметься молодь, яка із задоволенням працюватиме у батьківському господарстві за умовами праці схожими на європейські.  

Зараз багато говориться про земельну реформу.  Ви «за» чи «проти» продажу землі?
— Заборона на продаж землі діє до
1 січня 2016 р. І я переконаний, що Верховна Рада її не продовжуватиме. Адже такий мораторій є антиконституційним. Чому мешканцям міст надали право приватизовувати квартири, і вони вправі їх продавати, обмінювати, а селянину розпоряджатися земельним паєм забороняють? Особисто я — за обіг земель сільгосппризначення. Іноземці, як дехто побоюється, їх не розкуплять, оскільки право на придбання землі матимуть лише громадяни України, держава, органи місцевого самоврядування, українські юридичні особи. Наприклад,  ми із батьками придбали землю і віддали за неї селянам загалом 1,5 млн дол. Окрім цього, людям, котрі продали нам землю, щороку виплачуємо ренту. У підготовленому мною законопроекті «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» є пункт — якщо купуєш у селянина землю за інвестиційно обгрунтованою ціною, то мусиш щороку платити йому ренту довічно.

Аграрії побоюються, що їм знімуть податкові пільги. Наскільки реальні такі хвилювання?
— Хвилювання небезпідставні. У мене є інформація, що український уряд вже зобов’язався перед МВФ перевести аграрний сектор на загальну систему оподаткування. Тобто сільгоспвиробники сплачуватимуть всі податки, які сплачує бізнес. Така податкова система може задушити агробізнес.

Це все дуже сумно. А ще яких законодавчих змін в аграрному секторі нам очікувати найближчим часом?
— Особисто я працюю над законопроектом «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Також у мене в роботі законопроект 2267, яким передбачається скасувати корупційні повноваження Держземагентства і передати їх органам місцевого самоврядування. Також у нашому комітеті проходить багато всілякого «аграрно-юридичного сміття» (так я його називаю), тобто поправок та доповнень до аграрного законодавства, і не скажу, що всі вони на користь селянам.

Інтерв'ю
Рейдерство – стихійний термін, що дослівно означає «недружнє захоплення активів». В аграрній сфері найчастіше використовуються підроблені документи, а часто — в купі із тупою грубою силою. Чому рейдерство набуло такого поширення в Україні... Подробнее
Зовсім недавно в Української зернової асоціації з'явився новий керівник - Микола Горбачьов. Ми поговорили з ним про проблеми, які хвилюють УЗА, прогнози на нинішній сезон і особисте бачення бізнес

1
0