Спецможливості
Агробізнес

Андрій Бондаренко: "Наше майбутнє — вихід на зарубіжний ринок проектування" (повна версія)

05.06.2008
743
Андрій Бондаренко: "Наше майбутнє — вихід на зарубіжний ринок проектування"   (повна версія) фото, ілюстрація
Погодьтесь, що романтика та бізнес — поняття не поєднувані. Створення й поетапне вибудовування серйозної справи емоцій не допускають. Тверезий розум, точний розрахунок та амбіційність у досягненні мети — основні якості, що потрібні справжньому підприємцю. Тільки не подумайте, що намагаюся навчати вас розуму. Ні! Просто розмірковую разом із вами. А підштовхнув мене до цього один цікавий випадок. У Миронівці Київської області мені якось показали один, ну просто фантастичний, об’єкт. Уявіть: на околиці міста, де багато зелені та різної рогатої й нерогатої худоби, яка мирно пасеться на травичці, поблискують на сонці величезні резервуари! Поблизу, як водиться, залізничні колії, естетично виконана огорожа, сучасні вантажні автомобілі, персонал у чистому світлому спецодязі…

 “Що це?” — запитую у моїх екскурсоводів, місцевих керівників агропромислового підприємства. Відповідають — модернізований комплекс з переробки та зберігання зерна! І раптом збагнула: так ось про що намагався кілька разів розповісти мені мій давній знайомий, до речі, кадровий військовий! Та всяк час, слухаючи його упіввуха, я не чула головного — суті проблем, якими він опікується з усією серйозністю та командирською рішучістю. Про ці проблеми й пропоную поговорити детально і по порядку. Впевнена: ви неодмінно знайдете застосування його ідеям. Погоджуєтесь? Отже… 


Пригадуєте, в середині 90-х між країнами колишнього СРСР виникли кордони, цілісна система забезпечення АПК практично була зруйнована, кожне господарство вишукувало потрібні ресурси, покладаючись на власні зв’язки, виробники обладнання теж виживали завдяки напрацьованим діловим контактам. Саме тоді троє однодумців створили в Харкові підприємство “Агроснаб”: прагнули виробляти в Україні обладнання для зберігання та переробки зерна. Але… Промисловий комплекс міста, який працював у цьому напрямі, був тісно пов’язаний зі своїми партнерами з Росії. Що з цього вийшло, з якими труднощами довелося зіткнутися, проектуючи унікальне обладнання, ми говоримо з президентом корпорації “Корпоративні зернові системи” (GSCor) Андрієм Вікторовичем Бондаренком.


— Комплекс у Миронівці — просто фантастика! Це технологія сучасна чи вже майбутнього?


— Агробізнес і все, що з ним пов’язано, — дуже перспективні в нашій країні. Вирощування, зберігання, переробка зерна — це конкурентний вид бізнесу не лише в Україні, а й у Європі, у світі. В ньому ми лідери, бо маємо все: великомасштабне рільництво, сприятливі кліматичні умови, землю, висококваліфікований персонал. Це ті стратегічні переваги, які надають можливість агробізнесу бути надрентабельним навіть за світовими мірками. У нас часто кажуть: в Україні багато незадіяних потужностей. Але ж заправні станції з’являються не тому, що їх не вистачає! Просто нову заправку будують із кращим сервісом, у кращому місці, в ній не потрібно виходити з машини, працює магазин, забезпечена якість послуг. Те ж саме з елеваторами: наявність великої кількості складських приміщень сьогодні не задовольняє сучасний бізнес. Йому потрібні не великі сховища, а щоб зерно якісно прийняли, очистили, просушили, вчасно відвантажили у вагони, відправили за призначенням. І щоб у цих послуг була прийнятна ціна, щоб забезпечувалась висока якість, щоб зерно, яке здали на зберігання в серпні, можна було забрати в лютому без втрати якості. Стара система не задовольняє ці запити, тому найближчих 5–7 років, на мою думку, більшу частину потужностей ХПП буде замінено.


— Такого висновку ви дійшли, коли впритул стикнулися з новими технологіями?


— До такої думки прийшли наші замовники: потужні вітчизняні компанії, які мають великі групи аналітиків, економістів, — вони знають іноземний досвід побудови бізнесу, зібрали зі всього світу все найкраще і в себе впроваджують. Тому 50% нових технологій ми розробили самі, решта 50% — акумульований досвід наших замовників.


— А з чого ви починали?


— Починали, коли виник жахливий дефіцит, а як привезти хоча б з Росії обладнання, ніхто не знав. Лякали митниці, інші гроші, нові правила торгівлі. Тому зайняли нішу системи агропостачу. Кілька років працювали на дві галузі — на підприємства ДАК “Хліб України” та хлібзаводи — і зрозуміли, що застаріле обладнання потребує заміни. Довелося вивчати конструкції, технічні характеристики, замислюватись над власним виробництвом. Ставши співвласником Курського заводу “Елеваторсєльмаш” (Росія), збагнули: необхідна кардинальна реорганізація. Бо те, що ми робили, було вже вчорашнім, якщо не позавчорашнім днем! Обладнання галузі свого часу скопіювали в “Бюллера” — провідної швейцарської компанії в борошномельній галузі — і виробляли за їх ліцензіями. Відставання від європейських компаній було років на…30–40! Так дійшли висновку, що пора самим виробляти потрібні машини та механізми. Самотужки розрахували конструкцію, розмістили замовлення на харківських підприємствах, налагодили випуск нині популярних металевих ємностей: у Маріуполі купували сталь, у Харкові її “кроїли” за нашими кресленнями, потім збирали…


— Як ви знаходили замовників?


— Замовниками стали перші приватні агропідприємства. Тоді ми мали елеватори ємністю від 200 до 500 тонн зерна. Сьогодні, коли з’явились господарства, у яких від 3 до 7 тис. га землі, виникло питання про створення потужних елеваторів — аж до 10 тис. тонн. Щоб їх виробити, потрібна товста гальванічна сталь, надміцні болти. Почали шукати необхідні матеріали, з’ясувалось, що ні Україна, ні Росія їх не виробляє. Коли ретельно прорахували увесь технологічний процес, зрозуміли: простіше ввозити в Україну готову продукцію. Знову вдалися до ретельного вивчення, тепер уже ринку обладнання, а віднайшовши найкраще, налагодили імпорт.


— І яка з країн стала переможницею вашого “аналітичного” тендера?


— Сполучені Штати. У них більше досвіду, потужний внутрішній та необмежений світовий ринки, спеціальне обладнання виготовляється давно і з такою швидкістю, що й уявити важко. Те, що ми могли виробити за рік, вони створюють за день! І головне, собівартість їхньої продукції ( враховуючи їх продуктивність та якість ) та нашої була практично однаковою. В Радянському Союзі виготовляли три типових види, в Америці — згідно з потребою. Асортимент… важко вигадати — було все! Побачивши розмаїття обладнання, ми почали ввозити його за ціною, близькою до нашої собівартості. Але не думайте, що все було так просто.
 Обладнання треба зібрати, поставити на фундамент, ув’язати з транспортними системами, навчити персонал плюс нормативна база. Державні норми існують, але під ХПП, під ті величезні склади, які збудовано ще після війни. Ми спробували застосувати ці норми під нові технології, а потім все ж розробили корпоративні документи, які діють у рамках нашої компанії. Три роки пішло на створення документа, який ув’язав створення елеватора від початку й до кінця проектування. Розпочали проектування, з’ясувалось: та ж сама проблема з будівельними нормами. Нові елеватори — просте, але надто точне обладнання. В них нічого не підганяється: якщо деталь не стикується з іншою, значить, не ту привіз. Нічого зварювати чи пиляти не можна…


— Усе підігнано, як у дитячому конструкторі?..


— Так. Тому вимагається висока точність проектування. Отже, ми поступово навчилися проектувати, займатися монтажними та будівельними роботами. Вчили наших спеціалістів фахівці з США. Пройшовши на одному об’єкті всі етапи проектування від А до Я, тепер пропонуємо на ринку ці послуги окремо. Можемо на рік проектувати близько 20 великих заводів, самостійно будувати 2–3.


— Хто за таких умов виконує монтаж та будівництво?


— Вчимо нашої технології українські будівельні компанії. Досвідчена компанія разом із нашим інженером-конструктором здатна будувати. Ми ж працюємо в різних регіонах України: Одеса, Рівне, Київ, Харків, Суми… Спробуйте перевезти будівельну техніку! Це не ефективно! Тому вже маємо партнерів з монтажу й будівництва.


— Елеватори й інше обладнання — наскільки воно потрібне селянам?


— Зазначу спочатку, що сьогодні “Корпоративні зернові системи” (GSCor) мають свої філіали в Росії, Німеччині, Англії. Для вітчизняного ринку у нас є п’ять чітко відпрацьованих технологій, п’ять заводів, п’ять комплексів: елеватори, млини, комбікормові та насіннєві заводи, сушарки для зерна. Хоча сушарка — не завод, а надто цікава й вигідна операція. Багато господарств, які не мають грошей на увесь елеватор, зводять сушарку. Але найпривабливіший вид бізнесу для селян — нова технологія сушіння зерна та його зберігання. Куди після КХП чи ХПП!..


— І в чому ж переваги?..


— Низька собівартість затрат та висока й стабільна прогнозована якість. У нових елеваторах якість, якщо можна так висловитись, вмонтовано в технологію.


— Отже, старі елеватори потребують не реконструкції, а заміни. Як це зробити?


— Наприклад, на великому елеваторі, де зберігається 50 тис. т зерна, використовують приблизно 10 км транспортерних стрічок плюс двигуни, кабелі, машини, механізми. Сучасний елеватор розміщується на площі у 2–3 га з усією інфраструктурою. Кількість конвеєрів — 10–15. А отже, набагато менша енергоємність та трудомісткість. Зерно не транспортують, не переміщують, його продувають повітрям. На ХПП усе навпаки. А це зовсім різні за собівартістю операції.


— А як із шахрайством під час приймання зерна, визначення його якості?


— В основі шахрайства лежать дві причини. Перша — економічна: елеватору складно працювати за нинішніми розцінками. Друга: велика кількість працівників, кожен з яких вважає себе господарем на своєму ланцюгу операції. На нових елеваторах, де працюють надто розумні машини, головною є технологія, тому обидві причини виключені. Машини визначають масу, автоматично відбирають проби, роблять аналіз зерна. З машиною не можна “домовитись”. У сучасних сушарках застосовують технології, завдяки яким можна переглянути весь процес проходження зерна: в режимі реального часу бачити, скільки зерна фактично засипається в ємність. Тобто технологія виключає втручання людини в процес приймання, обробки та зберігання зерна. Фахівець стежить лише за роботою машин.


— Мабуть, не кожне господарство зможе дозволити собі таку “розкіш”, як елеватор…


— Якщо господарство має 5–7 тис. га землі, воно змушене будувати елеватор. Сучасні технології дають можливість збирати високі врожаї зернових. Якщо помножити цифровий вимір землі на середню врожайність культур, виходить, що господар має мільйони гривень у зерні й “доручати” їх сараю не ризикує.


— Цікаво, хто ви всі за професіями, що так добре вивчили аграрну технологію?


— ( усміхається). Я за професією — кадровий військовий.


— ???


— Мене не раз запитували, як таке може бути. За логікою, я краще знаю, як руйнувати. А можливо, саме тому мені й легше збагнути, як створювати. Кістяк “Корпоративних зернових систем” (GSCor) — викладачі різних харківських вузів. Дехто з них нині живе й працює за кордоном. Наші спеціалісти завжди високо цінувалися. Ми, на жаль, ще не можемо конкурувати в рівні зарплати.


— Нині уряд ставить перед селянами складну й актуальну проблему: швидко наростити поголів’я худоби. Чим ви тут можете бути корисними?


— Бізнес захищається від нестабільності. Не зміг заробити на зерні, заробив на борошні чи комбікормі…Ринок борошномельного обладнання в Україні насичений. Млини, які виробляють борошна менше, ніж 50 т на добу, не рентабельні. Як і млини-гіганти. Вигідно мати млин з виробництвом від 100 до 250 т, ми їх сьогодні й пропонуємо. Комбікормовий комплекс нині найбільш привабливий у ланцюжку переробки зерна. Вже є заводи, що виробляють 20–30 т продукції за годину, а є — й 5–10 т/г. Перші мають надзвичайні переваги, бо їх будують за кращими технологіями, які забезпечують найвищу якість. Такі комплекси зводять і ті, хто активно використовує комбікорм для власних потреб. Хто виробляє м’ясо, передусім зацікавлений у проектуванні комплексів. Впливаючи на рецептуру кормів, на їхню собівартість, власники забезпечують собі переваги у виробництві м’яса. Конкурувати на куплених кормах неможливо. Птахофабрика чи свиноферма, що не має власного комбікормового заводу й залежить “від дядька”, ніколи не зможе стати привабливим бізнесом.


— А з новим комбікормовим заводом можна розраховувати на успіх…


— Так, адже в них вмонтовано лінії, які дозують буквально в міліграмах усі мінерали, вітаміни, мікроінгредієнти. Це дає можливість створювати збалансовані корми, з допомогою яких, своєю чергою, можна досягти відчутних приростів. Урахуйте також можливість впливати на рецептуру, зберігати її комерційну таємницю, тобто регулювати цей фактор у себе. Структура кормів забезпечує більшу або меншу рентабельність продукції: м’ясо на ринку коштує однаково, а собівартість його виробництва — різна. В компаніях, які стали нашими партнерами, розумно й правильно годують своїх тварин. У технологіях використовують багато загальноприйнятих нововведень: низька енергоємність, висока автоматизація, комп’ютерне керування, за будь-якого рецепту — висока точність дозування всіх компонентів. Тут той самий принцип: якість, вбудована в технологію. Обладнання забезпечує контроль, протоколювання всіх процесів, прозорість бізнесу.


— Чим іще цікаві “Корпоративні зернові системи” (GSCor)?


— Насіннєвими заводами. Це ще один корпоративний бізнес, найскладніший. Якщо маєш землю — це ще не означає, що можеш вирощувати насіння. Треба мати сталі наукові відносини, досвід, відповідну техніку, спеціальні машини для сушіння, очищення насіння. Такий завод може придбати тільки компанія, яка має технологічний ланцюжок. Цього року ми збудуємо два насіннєві заводи в Полтавській та Запорізькій областях.


— Тепер стає зрозумілим, чому в компанії така назва…


— “Корпоративні зернові системи” (GSCor)? Ми думали, як об’єднати все: елеватори, млини плюс нові заводи, нові технології. Назва з’явилася, коли вивчили весь зерновий бізнес. А він є корпоративним. Розвивався він — розвивалися й ми.


— Для колективу з одинадцятирічним стажем — навіть солідно!
— Для України це нормально. Наші партнери — компанії, які швидко розвиваються. Вони ще амбіційніші й постійно вимагають нових рішень. А ріст наших вдалих, успішних партнерів спонукає й нас.


— І про що ж мріють у “Корпоративних зернових системах” (GSCor)? Які горизонти ще не завойовано?


— Наше майбутнє — вихід на зарубіжний ринок проектування. Ми ведемо переговори і вже почали працювати з Росією. Готуємось до проектування зернового терміналу в Латвії. Інформаційно присутні на американському ринку як міжнародна компанія, що займається інжинірингом. Американцям, до речі, скоро буде вигідно наймати саме нас. Є бажання заявити про себе на європейському та американському ринках проектних послуг. Ми ж володіємо технологією, знаємо, як поставити обладнання, як його змонтувати, збудувати, навчити спеціалістів. Знаємо світовий ринок. Ми в своїй галузі — лідери. А тому, напевне, точнішою для нас була б назва — інжинірингова компанія. А ще ми вміємо проектувати бізнес. Знаючи спрямування бізнесу, ми глибоко його вивчаємо й пропонуємо ідеальну модель. Ми стали компанією, яка розраховує, проектує замовнику бізнес, якщо він пов’язаний із землею.


 — Пригадавши побачений у Миронівці комплекс, не можу з цим не погодитись! 
 


Наталія Черешинська

Інтерв'ю
Валентина Потапова
Cьогодні група компаній «Штефес» добре відома в Україні. Засоби захисту рослин, що виробляє і реалізовує «Штефес», дали змогу тисячам українських аграріїв зберегти та зібрати мільйонні врожаї, примножити свої статки. Популярності компанії... Подробнее
Зовсім недавно в Української зернової асоціації з'явився новий керівник - Микола Горбачьов. Ми поговорили з ним про проблеми, які хвилюють УЗА, прогнози на нинішній сезон і особисте бачення бізнес

1
0