Спецможливості
Архів

Америка — не Україна

05.06.2008
292
Америка — не Україна фото, ілюстрація
Америка — не Україна

У травні-червні минулого року Харківське відділення американського Центру економічних ініціатив (головний офіс у місті Цинцинаті) організувало для українських аграріїв навчальну поїздку до США. У складі групи, що відвідала Сполучені Штати, був і давній товариш “Пропозиції” Сергій Вдовенко — фермер з села Верхньоводяного Близнюківського району Харківської області. На прохання кореспондента журналу Павла Коротича Сергій поділився своїми враженнями від поїздки.

— Розроблений для нас курс передбачав ознайомлення з життям і бізнесом фермерів та різноманітних структур, що обслуговують американське сільське господарство. Об’їздили ми штати Кентуккі, Айова, Огайо, доїхали аж до Чикаго: усе це із заїздами до фермерів, на елеватори, на різні фірми. Були і на Чиказькій ф’ючерсній біржі. Склалося враження, що американці до ф’ючерсної торгівлі ставляться як до певного розіграшу. Як у нас до спортлото: ніби кубив лотерейний білет і чекаєш, що в сезон продажу він виграє. Або програє. І не більше того. З таким самим успіхом фермер може не йти на біржу, а дочекатися осені й продати свою продукцію напряму.

У ф’ючерсному контракті вказують суму, тобто товар ніби продано. Але гроші не проплачуються, бо продукції ще не існує — її не вирощено. Покупець може, в принципі, і проплатити: за мінімальною середньою ціною, яка жорстко контролюється державою. Отож, хоча нам і розповідають про вільний американський ринок, але не такий він і вільний: держава там і планує, і дотує, і робить багато що для того, аби ціна трималася на певному рівні. Держава визначає, яку культуру слід дотувати нинішнього чи, скажімо, наступного року. І ф’ючерсні контракти також працюють на стабільність цього ринку. У цьому й полягає захист інтересів сільгоспвиробника в Америці.

На мою думку, пройде багато десятків років, поки в цю гру почнемо грати і ми. Нині нам просто не до того. Я не можу робити ставки на біржі, бо мені доводиться витрачати гроші на інше, — про що з високої трибуни не говорять. Між нашими устроєм, ментальністю та їхніми є велика різниця. У них у підсвідомості закладено — і це визначає їхні вчинки, — що якщо ти поводишся в межах закону, то й до тебе будуть ставитися так само. У нації живе якийсь “дивний” страх перед форс-мажором. У всьому — у побуті, у сім’ї, в бізнесі. Тому що форс-мажор — це напад на гроші, а гроші — то основа всього буття. Вони поважають себе й інших і вимагають поваги до себе. Живуть вони без того напруження, з яким живемо ми. І саме через ті наші “напряги” —соціальні, політичні — ф’ючерсна біржа нам поки що не потрібна, бо вона нам нічого не дасть.

— Які враження залишилися після відвідин фермерських господарств?
— Фермери живуть по-сільському. Вся сім’я ходить у черевиках — і жінка, й діти. Сім’ї здебільшого великі — по двоє-четверо дітей. Усі — хто більшою мірою, хто меншою — залучені до сімейної справи: робочих вони не тримають. Із 100% доходів, що їх сім’я збирає у “загальний кошик”, агробізнес дає відсотків 15–17, а решта — різноманітний сервіс: транспортні послуги, робота у лісництвах, містах тощо. Городів фермери не садять — їм це не потрібно. Але платять муніципалітету за підстригання газонів біля своїх будинків. У кожного є якесь хобі. Дуже поширене, наприклад, збирання старих моделей тракторів. Вони їх відновлюють, виставляють на майданчику і милуються ними, показують гостям.

Стиль життя американських фермерів розмірений і спокійний, вони не переймаються жодними проблемами. Деякі з них, наприклад, на початку червня лише починали сіяти, і ставилися до цього дуже спокійно. В них немає того, як ми кажемо — “весняний день рік годує”. Ходить по полю, посміхається: усе буде нормально! Адже земля не є основою їхньої економіки: це швидше стиль життя, престиж. Ферми в них з тисяча вісімсот якогось там року; чи є, наприклад, іменні ферми (ми в одній з таких були) — її президент США подарував ще батькові нинішнього фермера після Другої світової війни. В помешканнях всюди фотографії: американці дуже шанують пам’ять про те, що було колись з їхніми предками. Загалом американське фермерство — це як валіза без ручки: нести важко, а кинути шкода. Отаке від нього складається враження.

Проте американська держава дуже красиво на своїх фермерів дивиться: дає їм змогу раз на два роки придбати нову техніку зі знижками. Для цього виробникам сільгосптехніки виділяються дотації. Кредити фермерам дають на 25–30 років. Крім того, є фірми, які викуповують у фермерів стару — дворічної давнини — техніку, віддають її знову на завод, реставрують і продають на ринки країн третього світу. Все це спрямовано на те, щоб своєму фермерові полегшити життя.

Уміють вони і відпочивати: в них постійно барбекю, спілкування. У кожному дворі можна зіграти в баскетбол. Усюди, куди не поглянь: на подвір’ї, в хаті, на футболці, — прапор США; у басейні його викладено кахлями. Видно одразу: ми — не вони, вони — не ми. Мій мозок навіть не зразу усвідомив побачене. Я пережив величезний культурний шок, причому, уже тут, вдома. Америка — красива, доглянута країна. А приїхавши додому, я просто “офонарів”: де ми живемо! Що ментальність наша страшна, що спілкування між людьми, що ставлення до нас держави — хамське, “наплювательське”. Наш мозок запалений тим, що нас топчуть і топчуть, і ми знаємо, що просвіку не буде.

— Які агротехнології і сівозміни найбільш характерні для тих господарств, що їх ви відвідали?
— Ми проїхали майже до Північної Дакоти. Далі на північ пішла вже пшениця, бо клімат там приблизно наш. А на півдні та в центрі — кукурудза, соя, тютюн. І, в принципі, більше нічого й немає. Глибокої оранки вони не роблять, а лише обробляють грунт поверхнево. Плугів на фермах узагалі немає, хіба що стоїть у когось як реліквія. Працюють важкими дисками і культиваторами: з осені перебив стерню, навесні — зробив дві культивації, посіяв кукурудзу, раз прокультивував міжряддя — і забув. Потім зібрав урожай, поле задискував. І все! Тобто, роботи мало — а в нас її обсяги страшні!

Основна маса фермерів намагається кредитів не брати, а розраховує на власні гроші і на державні дотації. Причому дотації йдуть лише на певну культуру — кукурудзу, сою абощо, а їх розмір може сягати 40%: на долар продав, а ще 40 центів тобі доплатили. Таким чином держава впливає на структуру й обсяги виробництва.

— Тобто американські фермери не роблять, на кшталт наших, прорахунків сівозмін на роки вперед, а доцільність сівби тих чи тих культур визначають лише за дотаційною політикою держави?
— Так. У принципі, більшість з них ніяких сівозмін не має. Хоча не можна сказати, що всі. Є люди з власною точкою зору, патріоти своєї землі. Але таких дуже мало. Що ж до основної маси, то скажуть йому: “Дамо тобі дотацію, нічого не сій,” — він нічого й не сіятиме.

Такі фірми як “Монсанто” намагаються якомога більше впровадити свого генетично зміненого насіння. Цей напрям у цілому в країні дуже поширений. Були ми і в самій “Монсанто”, дискутували з ними про можливі наслідки, до яких може призвести втручання в генетику. Але вони кажуть: “Усе нормально”.

— Як до проблеми трансгенного насіння ставляться американські фермери?
— Їм однаково. Ми їм про майбутнє їхніх дітей, онуків, а вони — це, мовляв, бізнес. Кажуть, що трансгенну культуру варто один раз обробити гербіцидом і на цьому всі клопоти закінчуються.

— Сергію, чи почерпнули ви щось для свого бізнесу під час теоретичних занять?
— Для господарства — нічого. За великим рахунком, це було нав’язування американського способу життя та реклама їхніх товарів. Адже США є найбільшим у світі виробником генетично зміненого насіння, вони продають багато сільгосптехніки, елеваторів, сушарок. Тому нам весь час давали адреси фірм, телефони. Тобто це було не лише навчання економіці, а й гра, бізнес. Я вчився на економфаці Харківського авіаційного інституту і протягом дня одержував більше економічних знань, ніж протягом усього цього місячного навчання. Тому іноді складалося враження, що в бізнесі ми знаємо більше за них.

Одна викладачка, що займається технологіями мінімального обробітку грунту, намагалася переконати нас у їхніх перевагах: усе науково обгрунтовувала, давала розрахунки. Але навіщо це доводити, коли у нас це давно доведено, і ми ці курси свого часу проходили у сільгоспвузах? По-дитячому якось! Американці у своїй масі ніби-то керуються нормальними думками і почуттями, але водночас вони — як великі діти.

Проте поїздка усе ж таки була корисною: вона розширила мій світогляд. Адже в Америці приводів замислитися було дуже багато. Ось, скажімо, інформація про те, що основна маса фермерів — десь відсотків 90 — відмовилася від молочного тваринництва, а 50% — від тваринництва взагалі. Тому що в країні створено великі спеціалізовані тваринницькі комплекси, де затрати на одиницю продукції менші.

Отож, хоча економіці й менеджменту американці мене не навчили, але дали поштовх жити, борсатися, бо побачене мене трошки завело.

Інтерв'ю
Богдан Духницький, канд. ек. наук ННЦ «Інститут аграрної економіки», аналітик компанії «Бізнесгрупінвест», що тісно співпрацює з Асоціацією «УКРСАДПРОМ»
Європейський ринок потребує фруктів і ягід і скупує  їх з усього світу. При цьому попитом користується не  лише сировина, а й перероблена продукція. За результатами 2016 року, 70% доходів зі
В успіху спільної праці компанії зазвичай вагома частка належить її очільникові й натхненнику, який зміг згуртувати команду однодумців, націлених на досягнення бажаного результату. Таким є Ярослав Чабанюк — людина, добре знана в широких... Подробнее

1
0