Спецможливості
Новини

Агрострахування має стати доступним

02.02.2011
268
Агрострахування  має стати доступним фото, ілюстрація

Про важливість агрострахування для національного АПК і причини його недоступності багатьом вітчизняним фермерам розповідає голова фермерського господарства "Нектар", що на Полтавщині, лідер громадської організації "Спілка сільських жінок України" Галина Скарга.

Про важливість агрострахування для національного АПК і причини його недоступності багатьом вітчизняним фермерам розповідає голова фермерського господарства "Нектар", що на Полтавщині, лідер громадської організації "Спілка сільських жінок України" Галина Скарга.

Фермерська робота складна і важка, часто її називають "чоловічою". Як жінці вдається впоратися з нею?
- Важко, чесно зізнаюся. Адже фермер - і збутовик, і постачальник, і бухгалтер, і організатор, він - все в одній особі. Часу на особисте життя майже не залишається. Думки незмінні: чи встигнеш з висівом, чи впораєшся зі збиранням врожаю, чи не втратиш його через негоду...

Робота фермера надто залежить від природних та кліматичних умов. На вашу думку, чи потрібне фермеру агрострахування?
- Воно потрібне, мов повітря. Без агрострахування жодне сільськогосподарське підприємство не зможе вижити. І це - абсолютна правда.
Сільськогосподарським культурам байдуже - застраховані вони чи ні. Страховка не вбереже їх від лютих морозів, надмірної спеки чи рясних дощів. Проте вона вбереже сільгосппідприємство, яке одержить компенсацію і зможе функціонувати далі.
На жаль, фермеру застрахувати свій врожай доволі важко. По-перше, більшість страхових компаній не надто прагнуть мати з нами справу. Адже ми не дуже грошовиті. А, по-друге, фермери через малогрошів'я не надають особливої уваги агрострахуванню, бо все йде в обіг. Жодної зайвої копійки не маємо. Особливо нині, коли ціни на все - і на пальне, і на мінеральні добрива, і на техніку - стрімко зростають.
Якби була змога застрахуватися, то ми могли б спати спокійно. А поки що живимо за принципом: пан або пропав.
Наведу такий приклад: 1998 року була велика негода, і на моїх полях все вимерзло. Через міністерство я звернулася про відшкодування збитків, завданих стихією. Належним чином оформила всі документи, але не отримала жодної копійки. Наступного року - знову стихійне лихо: через дощову погоду все опинилося під водою, і я знову зазнала великих втрат. І знову - жодного відшкодування. Тому я впевнена, що агрострахування - це вкрай потрібна фермерові справа, страхуватися треба обов'язково.
Ви зауважили, що фермери вкрай потребують агрострахування, але часто ця послуга через брак коштів залишається недоступною. Що робити у такій ситуації? Хто має сказати своє вагоме слово: держава, страхові компанії?
- Першою чергою, держава, бо ми говоримо не так про особисту, скільки про державну справу. Адже переважно йдеться про продовольчу безпеку країни. А це питання належить до числа стратегічних, і дбати про його вирішення понад усе має держава. Якщо держава зацікавлена в розвитку сільськогосподарського виробництва, то має взяти на себе відповідальність, щоб захистити сільське господарство від непередбачуваних подій.
Я до того це веду, що держава мусить запровадити механізм компенсації. Принцип такий: сільгоспвиробники сплачують 50% вартості страховки, і стільки ж - держава. Це значно полегшить наш фінансовий тягар і заохотить фермерів до страхування.
Кілька років тому уряд виділяв кошти на компенсацію частини страхового внеску. Але ми цю компенсація одержували лише згодом, а на початковому етапі стовідсотково сплачували за страховку. Це змушувало багатьох фермерів відсторонюватись від агрострахування і, як наслідок, вони залишалися і без державних компенсаційних виплат, і без страхового захисту.
Користі від такої допомоги було мало. Тому я і кажу: держава має не відродити старий компенсаційний механізм, а запровадити новий, який повною мірою відповідає нашим економічним інтересам, а отже, і інтересам країни.

Ви знаєте, що Проект IFC "Розвиток агрострахування в Україні" активно просуває ідею, згідно з якою сільгоспвиробники мають сплачувати 50% вартості страховки і ще стільки ж держава має компенсувати страховим компаніям. На вашу думку, чи поділяють фермери цю ідею?
- Особливо такий підхід зацікавить малоземельні фермерські господарства, оскільки саме вони відчувають брак коштів. У тих, хто обробляє по 20-30 тис. га, і гроші на страхування знайдуться, і можливості домогтися від держави відшкодування. Останнім часом ми спостерігаємо доволі дивну політику: держава всіляко підтримує великі сільськогосподарські підприємства і не помічає нас. Або робить вигляд, що не помічає. І це при тому, що 65% сільськогосподарської продукції виробляється дрібними фермерами та у присадибних господарствах.
Ви говорили про роль держави у формуванні сучасної агрострахової політики. Але є ще один важливий учасник страхового ринку - страхові компанії. Порадьте фермерам, як підходити до їхнього вибору?
- Думаю, перш ніж обрати страхову компанію, треба її ретельно вивчити. Слід ознайомитися з її попередньою і нинішньою діяльністю, дізнатися, чи користується вона авторитетом серед інших сільськогосподарських виробників. А це ми дуже просто робимо: у нас є велика мережа, і ми маємо можливість через Інтернет перепитати своїх людей.
Я завжди кажу своїм колегам: не поспішайте віддавати свої гроші в чужі руки. Але якщо ви їх віддаєте, то маєте бути впевненими у тому, що ці руки чисті. Бо, погодьтеся, серед страхових компаній зустрічаються й такі, які на перших порах обіцяють золоті гори, а з настанням страхових випадків починають задкувати, вишукувати всілякі зачіпки, аби не виплачувати фермерам страховку.
Що для вас було б цікавим - страхування від окремих ризиків чи від усього комплексу можливих ризиків?
- Я вважаю, що страхуватися треба комплексно. Важко передбачити наперед усі можливі ризики: чи буде посуха або мороз, чи буде пожежа або град. Від одного застрахуєшся, а на іншому програєш.
Я розумію, що бізнес передбачає ризики. Але в аграрному бізнесі їх і так забагато. Тому моя думка: якщо хочеш, щоб твоя справа мала продовження у майбутньому, треба діяти системно, комплексно і логічно.

Ви не лише очолюєте фермерське господарство, але ще й керівник громадської організації, яка об'єднує жінок-сільгоспвиробників. Хотілося б почути дещо про неї, про те, чим вона займається.
- Спілка сільських жінок України була створена 1998 року, а як юридична особа вона зареєстрована у 2001 році. Переважно до неї входять сільські товаровиробники не дуже великих фермерських господарств, ті, хто господарює на власній землі, сільські підприємці, сільські вчителі, лікарі. До спілки входять 5467 осіб, із них - 564 - чоловіки. Маємо осередки у 22 областях і АР Крим.
Ми часто проводимо інформаційні заходи. Щоб правильно визначити пріоритети, спершу опитуємо членів нашої організації, дізнаємося, які теми для них є найбільш цікавими та запитаними. Так от, тема агрострахування опинилася на третьому місці. За своєю затребуваністю вона поступилася лише таким темам, як організація сільськогосподарського виробництва та захист прав жінок. За темою агрострахування у 2008 та у 2010 роках у нас відбулися лекції. Їх нам прочитали представники Проекту IFC "Розвиток агрострахування в Україні" та Полтавської обласної дорадчої служби. Лекції виявилися дуже пізнавальними, вони пройшли цікаво, слухачі ставили багато запитань.

Можливо, потрібна співпраця страховиків, громадських організацій страхових компаній і професійних організацій сільгоспвиробників для спільного напрацювання аграрних страхових продуктів, для спільного розвитку цього ринку? Можливо, держава має очолити цей процес або, принаймні, взяти у ньому участь?
- Є постанова Кабінету Міністрів від 3 листопада 2010 року про створення громадських рад. Я вважаю, що вона ухвалена дуже вчасно. Потрібно, щоб ці громадські ради активно співпрацювали з державними органами, органами місцевого самоврядування і громадськими організаціями. У нас такої громадської ради поки що немає, але полтавський обласний осередок нашої Спілки вже підписав коаліційну угоду про співпрацю. Її підписали всі голови громадських організацій, розташованих в нашому регіоні, і підписали сільські голови.
Крім того, ми підписали меморандуми про співпрацю - і з райдержадміністрацією, і з районною радою, з центром зайнятості, з відділом юстиції, районною прокуратурою, районним судом. Бо, крім всього, ми надаємо правову допомогу найбіднішим верствам населення. І після підписання меморандуму, коаліційної угоди стало трохи легше відкривати двері до владних кабінетів. Я вважаю, що коли ми будемо працювати разом, то неодмінно матимемо успіх.

Роман Колібаба,
Максим Назаренко,
Національний прес-клуб "Українська перспектива"

Попередня стаття
Наступна стаття

Інтерв'ю
Максим Тарапата
Україна є лідером з експорту олії в світі. Один з перспективних ринків для української олії - КНР, на якому інтерес до соняшниковій олії постійно зростає. Які складнощі очікують українських імпортерів, розповів Максим Тарапата, генеральний... Подробнее
Родіон Рибчинський, голова асоціації «Борошномели України»
Український ринок борошна незважаючи на негативні тенденції розвивається, для продукції відриваються кордони нових країн, а підприємства будують та оновлюють свої потужності. Про життя борошномелам

1
0