Вирощування озимини в степовій зоні

Як би не змінювалась економічна й кліматична ситуація, озимий зерновий клин залишається завжди найбільшим гарантом продовольчої безпеки країни. В посушливій степовій зоні озимі зернові культури найефективніше використовують обмежені ресурси вологи й перебувають поза конкуренцією з культурами ярої зернової групи.

Агроекологічна ситуація в землеробстві змінилась за всіма напрямами. Посилилася посушливість осіннього посівного періоду 2011, 2015 рр. (80–90 днів без ефективних опадів), погіршився склад попередників унаслідок збільшення площ посівів пізніх виснажливих для ґрунту культур (кукурудза й соняшник — до 10 млн га), строки сівби змістились на більш пізні (10–15 днів).

Проте навіть за такого організаційно-технологічного ускладнення високий рівень виробництва зерна озимої пшениці (25 млн т щороку) вдалося досягти завдяки впровадженню високопродуктивних сортів і високоточної техніки сівби та цільового застосування добрив.

На фоні підвищення середньорічної температури в степовій зоні з 8,2 до 9,8°С кліматичний алгоритм став менш стабільним із великою амплітудою показників в окремі календарні періоди. Найунікальнішими виявилися 2011– 2012 рр., коли через осінню посуху «шильця» озимини взимку загинули й було втрачено врожай повністю; 2015–16 рр., коли «шильця», завдяки теплій зимі й вологій весні, навпаки, забезпечили високий урожай; 2018 р., коли пізнє відновлення вегетації розпочалось із високих, практично літніх, температур, що не дало змоги рослинам культури розкрити весь потенціал, закладений у технології її вирощування.

За останні 20 років проведення польових дослідів із технології вирощування озимої пшениці встановлено, що величина врожайності зерна на 52% залежить від погодних умов (в основному, від кількості опадів), 14 — від попередника, 10 — від добрив, 8 — від строків сівби, 7 — від обробітку ґрунту, 6 — від захисту рослин та 3% — від інших факторів життєзабезпечення рослин. Такий розподіл актуальності кожного агротехнологічного прийому вказує на їхню важливість у системі вирощування озимої пшениці й цілком очевидну потребу збереження природних ресурсів.

Підготовка до сівби

Якість сівби озимих культур — це насамперед якість і терміни збирання попередника. Наукові аналіз та практика сільськогосподарського виробництва свідчать, що рушійною силою ефективного функціонування зерновиробництва, як правило, є інноваційний шлях розвитку. Ретельний передвисівний обробіток ґрунту з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь є однією з головних умов одержання високих урожаїв за інтенсивної технології вирощування озимих зернових культур.

Вибір агрегату, який обумовлений можливостями кожного конкретного господарства, визначає як тривалість посівної кампанії (залежно від норми виробітку агрегату), так і суму витрат у розрахунку на 1 га. Виконання висівних робіт в оптимальні строки, забезпечення економії матеріально-грошових та трудових ресурсів мають ґрунтуватися на використанні прогресивної широкозахватної техніки як вітчизняного, так і іноземного виробництва.

Нормативні економічні розрахунки можуть бути орієнтиром для вдалого підбору агрегатів для виконання робіт із передвисівного обробітку ґрунту та сівби з оптимальним рівнем виробничих витрат. Так, залежно від складу агрегатів для передвисівного ґрунтообробітку, експлуатаційні витрати в розрахунку на 1 га в 2018 році становили: боронування ґрунту — в межах 60–110 грн, суцільної культивації на 6–8 см із одночасним боронуванням — 130–175 грн. На проведення сівби зернових колосових культур вітчизняними сівалками потрібно витратити від 140 до 290 грн/га, зарубіжними — від 310 до 500 грн/га, або більше ніж удвічі.

Попередники

Серед зернових культур озима пшениця найвимогливіша до умов вирощування, тому близько 65–70% її площ слід розміщувати по кращих попередниках, що дасть змогу отримати врожай зерна на 25–40% вищий (залежно від внесених добрив та погодних умов року), ніж після несприятливих попередників. Навіть по ґрунтовиснажливих та організаційно проблемних попередниках пшениця озима регулярно перевищує за врожайністю ярі зернові культури.

Чорні пари — це практично єдиний попередник, після якого озима пшениця має можливість якнайповніше реалізувати свою потенційну продуктивність. Ефективність пару підвищується територіально в напрямі з півночі на південь. За даними Ерастівської дослідної станції (табл. 1), найсприятливіші умови для росту, розвитку й формування врожаю озимої пшениці спостерігали саме після чорного пару. На жаль, аграрії часто нехтують цим попередником, вважаючи його економічно збитковим для господарства в цілому. Проте слід вважати таку позицію обмеженим поглядом на проблему, оскільки багаторічні дослідження переконливо показують, що за кількості річних опадів у Степу на рівні 480–370 мм 8–20% пару в структурі посівів суттєво нівелює стресові гідротермічні наслідки.

Слід визнати, що звуження кількості вирощуваних культур до мінімуму призвело до порушення структури попередників під озиму пшеницю: недопустимо збільшені площі посівів соняшнику, розширюється кількість посівів кукурудзи на зерно (отож пшеницю доводиться розміщувати після цих культур, а це — несприятливі для неї попередники). До того ж через кризу в розвитку тваринництва значно зменшені площі під зайнятими парами та зернобобовими, однорічними й багаторічними травами, часто пшеницю висівають по пшениці без проведення відповідних заходів із захисту посівів. Тож і не дивно, що ці чинники обумовлюють зниження рівня врожайності та рентабельності виробництва та, навпаки, сприяють прискоренню процесів деградації ґрунтів.

Дещо меншу врожайність, порівняно з чорним паром, забезпечують зернобобові культури, однорічні та багаторічні трави, ріпак, гірчиця. Але загалом це — досить добрі попередники. Так, згідно з наведеними в таблиці даними, після попередників: сидеральний пар, горох, зайнятий пар — зібрано зерна пшениці в середньому по системах удобрення на 14% менше. У найсприятливіші за умовами зволоження та перезимівлі роки після цих попередників урожай озимої пшениці буває тільки на 9% менший, аніж за вирощування по чорному пару.

Озима пшениця погано витримує беззмінні та повторні посіви, несприятливими попередниками для неї є стерньові. Загалом використання непарових та стерньових попередників доцільне тільки за умови внесення підвищених доз добрив. Слід враховувати, що рівень урожаїв озимої пшениці після таких попередників значною мірою залежить від умов зволоження восени.

Кращими попередниками для озимого ячменю є зайнятий пар, зернобобові, баштанні культури, картопля, кукурудза на зелений корм та силос, озима пшениця по пару. Врахування цих рекомендацій допоможе зменшити негативний вплив несприятливих погодних умов та отримувати стабільно високий урожай озимих культур.

Добрива

Для створення сприятливого поживного режиму озимих культур за значної дії диференціації після окремих попередників важливо правильно добирати не лише оптимальні дози внесення мінеральних добрив, а й власне види добрив, строки та способи їхнього застосування. Технічна сторона удобрення озимих культур набуває актуальності з огляду на обмежені обсяги використання добрив у межах 50–60 кг/га д. р. у посушливому Степу.

З арсеналу наявних видів добрив доцільніше використовувати складні (нітрофоска, нітроамофоска, нітрофос, амофос) та тукосуміші з різноманітним співвідношенням елементів живлення відповідно до біологічних особливостей культур, якості попередника, рівня родючості ґрунту. Досить ефективне використання рідких азотних і комплексних мінеральних добрив (КАС, РКД) завдяки уникненню втрат азоту під час їхнього внесення, рівномірності розподілу площею поля і загортанню у ґрунт, що забезпечує їхню високу технологічність.

Серед способів використання добрив перевагу бажано надавати локальному, за якого поживні речовини загортають у ґрунт на глибину 8–12 см за допомогою придатних для цього знарядь. Проте задля запобігання концентрації елементів живлення у верхньому шарі ґрунту періодично, через чотири- п’ять років варто проводити полицеву оранку, що сприятиме вирівнюванню родючості чорноземів ріллі.

Обробіток ґрунту

Ґрунтообробіток під озимі культури в Степу України має забезпечувати якісне подрібнення післяжнивних решток і формування ерозійностійкої поверхні поля та створювати сприятливі умови для проростання насіння й одержання своєчасних сходів. Особливу увагу слід звернути на збереження продуктивної вологи, запаси якої на час сівби повинні становити в шарі 0–10 см 10–15 мм, у шарі 0–30 см — 30–40 мм.

Одним із важливих прийомів збереження вологи в ґрунті є впровадження мульчувального обробітку з використанням побічної продукції сільськогосподарських культур. Мульчування особливо ефективне в чистих парах і за вирощування просапних культур.

Чистий пар — єдиний попередник, що гарантує отримання повноцінних сходів та високу продуктивність пшениці озимої, зокрема в разі застосування мульчувального (дисковий, плоскорізний) основного обробітку ґрунту (табл. 2). Система обробітку ґрунту після кожного з попередників озимих культур має свої особливості, які слід враховувати під час планування робіт із вирощування цієї групи культур.

Важливе значення в процесі підготовки зайнятих парів (озимі на зелений корм, зернові сумішки) та непарових попередників (горох, соя, ріпак, колосові культури) має своєчасність, послідовність і регламентованість проведення технологічних операцій: негайне лущення стерні (завглибшки 8–10 см) важкими тандемними двослідними дисковими боронами (БДТ-7, БДП-6,3, БГР-4,2 «Солоха», БДВП-3,8 «Краснянка», «Містраль», «Полімаг»); обробіток комбінованими агрегатами (ПЩН-2,5, КР-4,5, АКП-5, АКШ-5,6) на 10–12 см; розпушування ґрунту паровими культиваторами на глибину загортання насіння. Для покращення якості ґрунтообробітку застосовують також зубові борони, мотики та котки.

У разі повного зневоднення посівного шару доцільно відтермінувати строки проведення наступного обробітку ґрунту до випадання дощів. У будь-якому разі недопустиме спалювання стерні! На сьогодні незаперечним фактом є ефективне використання мілкого й поверхневого обробітку ґрунту під озимі після гороху, багаторічних трав, кукурудзи на силос, а також у системі післяжнивних лущень стерні для знищення багаторічних бур’янів.

Поля після багаторічних трав готують за енергоощадною технологією, що передбачає фонове дискування важкими боронами та наступне (з часовим розривом у два-три дні ) мілке (12–16 см) розпушування ґрунту комбінованими агрегатами КР-4,5, АКШ-5,6. За дотримання агротехнічних норм така схема обробітку запобігає відростанню рослин люцерни й еспарцету, гарантує збереження залишкової вологи та акумуляцію навіть незначних (5–10 мм) літніх опадів.

Після товстостеблих культур (кукурудза на силос) на ґрунтах середнього та важкого механічного складу в день збирання врожаю проводять поверхневий мульчувальний обробіток дисковими знаряддями з наступною культивацією для вирівнювання поверхні поля. На схилах крутизною до 3° перспективне чизелювання комбінованими агрегатами АРП- 3,6, «Мультитіллер М-400».

Після соняшнику на час сівби пшениці озимої верхній ґрунтовий шар досить пухкий і придатний для поверхневого обробітку ґрунту, який виконують переважно широкозахватними дисковими лущильниками та боронами. За потреби проводять передпосівну культивацію за допомогою КПС-4. В діапазоні зволоження ґрунту на рівні 15–20% високу якість ґрунтообробітку й сівби за один прохід забезпечують роторні культиватори активної дії типу Amazone, які створюють дрібногрудкувату будову верхнього ґрунтового шару, що сприяє одержанню своєчасних і дружних сходів та формуванню посівів озимих культур із високою біологічною конкурентоспроможністю щодо бур’янів.

Передпосівну культивацію під пшеницю озиму потрібно проводити безпосередньо перед її висівом із дотриманням глибини загортання насіння. Порушення останньої агровимоги призводить до зависання зерна в напівсухому прошарку ґрунту та зрідженості сходів. Серед знарядь для довисівного обробітку ґрунту досконалішими є культиватори зі стрілчастими лапами на S-подібних пружинних стійках (наприклад КБМ-10,8 ПС, КБМ-9,6 ПС-4Д, КБМ-14,4 ПС-Д та інші).

Радикальне вирішення проблеми збереження енергоресурсів, ґрунту і зниження собівартості зерна передбачає запровадження в аграрне виробництво «нульових » технологій вирощування зернових культур, що ґрунтуються на повній відмові від обробітку скиби, за винятком операції з підготовки насіннєвого ложа водночас із прямим висіванням насіння спеціальними сівалками Kinze, МF-8108, Great Plains, АТД — 9.35.

В умовах 2018 року застосування технології нульового обробітку ґрунту та системи No-till під час вирощування пшениці озимої було економічно обґрунтоване лише на чистих від бур’янів полях та за наявності в посівному шарі 10–15 мм продуктивної вологи. Після стерньових попередників, кукурудзи на силос, соняшнику перевагу мають спеціальні сівалки, обладнані дисковими сошниками (Great Plains, Kuhn SDM-2223); після гороху, сої, ріпаку, гречки — посівні комплекси типу Horsch ATD корпорації «Агро-Союз», які забезпечують рівномірний за площею поля й оптимальний за глибиною загортання висів насіння у вологий ґрунт, що для Степу є визначальним чинником отримання повноцінних сходів озимини. Пряма сівба ефективна на парових площах за швидкого пересихання ґрунту, на мілко оброблених та нульових агрофонах за сівби пшениці наприкінці допустимих строків.

Основною тенденцією за впровадження різних способів основного обробітку ґрунту є врахування можливостей його мінімізації, використання біомаси попередніх культур як джерела поповнення органічної речовини ґрунту за обов’язкової диференціації обробітку залежно від агроекологічних та господарських умов, що дасть змогу підвищити економічну ефективність застосовуваного обробітку й збільшить рентабельність виробництва.

Одержання своєчасних сходів пшениці озимої в осінній період є найголовнішим завданням технології вирощування цієї культури. Найвища кореляція польової схожості озимини проявляється через призму вологозабезпеченості під час настання оптимальних строків сівби.

Як видно з таблиці 3, попередники виступають однією з найбільш регулюючих сил, які залишають після себе в 0–100 см шарі ґрунту від 150 (чорний пар) до 35 мм (соняшник) продуктивної вологи. Причому процес накопичення вологи в ґрунті найбільше залежить від тривалості періоду від збирання врожаю попередника до сівби озимих культур. Наприклад, тривалість акумулятивного періоду після сидеральної культури становить 120 діб, а після збирання соняшнику — 10–15 діб. Для того, щоб сформувати оптимальну густоту посівів — 450–550 шт./м², норму висіву слід корегувати, виходячи з показників польової схожості 95–80% після різних попередників.

Добір сортів

Сортові ресурси пшениці озимої за своїми біологічними й господарськими характеристиками здатні адаптуватися до різноманітних агроекологічних умов, які формуються під впливом технологічних засобів. Так, в умовах Степу по непарових попередниках найдоцільніше використовувати сорти озимої пшениці: Господиня, Антонівка, Безмежна, Заможність, Запорука, Ужинок, Сонечко, Зіра, Розкішна. Останніми роками з’явилась ціла низка нових високопродуктивних сортів, здатних забезпечити одержання високобілкового якісного зерна озимої пшениці: Досконала, Лазурна, Запашна, Альянс, Епоха одеська, — які за дотримання агротехнічних вимог вирощування забезпечують гарантоване отримання якісного, згідно з новим стандартом, товарного зерна класу А.

Строки сівби

Наслідки глобального й регіонального потепління перейшли із розряду очікування до фактичного зміщення строків сівби озимих культур на дещо пізніші (10–15 діб). За своїм господарським результатом (впливом на формування врожаю) строки висівання пшениці озимої в багатьох випадках перевищують значення добрив та засобів захисту рослин.

Так, для Північного Степу оптимальною є сівба 15–25 вересня, для Південного і Сухого Степу — відповідно 20–30 вересня та 01–10 жовтня. За висіву в ранні строки зниження врожайності культури, через вищий ступінь ушкодження рослин хворобами ще восени, становить 0,3–0,5 т/га. А за пізніх строків сівби — 1,2–1,5 т/га, що пояснюється пониженою зимостійкістю та слабким розвитком рослин, а через це значні площі посіву потребують підсівання чи пересівання ярими культурами. Першочергово сівбу потрібно проводити після гірших попередників і на слабоудобрених площах, а потім — по зайнятих і чистих парах. Особливо недопустимі надто ранні строки сівби озимих по чистих парах, що може призвести до значного переростання рослин через високий коефіцієнт кущення.

Надзвичайна непередбачуваність і строкатість кліматичних параметрів призводить в окремі роки до парадоксальних явищ. Так, у роки з тривалою осінньою посухою внаслідок того, що сходи з’являються, незалежно від строків сівби, лише після випадіння дощів, роль термінів висівання в технології зводиться до мінімуму.

Таким чином, аналіз технологічного й кліматичного потенціалу степової зони під час вирощування пшениці озимої показав, що шляхом оптимізації добору попередників, способів основного обробітку ґрунту, регламентів застосування мінеральних добрив, строків сівби, адаптивних сортів дасть змогу в умовах виробництва збільшити врожайність зерна озимої пшениці на 30–40%.

Варто пам’ятати, що будь-який розрив у технологічному циклі вирощування озимини, відхилення від нормативних параметрів можуть нівелювати решту витрат на найновіші агроприйоми й засоби. За законами землеробства для одержання високого врожаю слід підняти планку (бочка Добенека) мінімум-фактора до рівня оптимальних ресурсів.

М. Шевченко, д-р с.-г. наук

Л. Десятник, канд. с.-г. наук, ДУ Інститут зернових культур НААН України

С. Шевченко, канд. с.-г. наук, Дніпровський державний аграрно-економічний університет

Журнал «Пропозиція», №9, 2018 р.