Вирощуємо люцерну на насіння

Перспективним напрямом розвитку кормовиробництва є розширення посівних площ кормових культур із високим вмістом білка. Однією з найцінніших багаторічних трав є люцерна посівна, яку широко використовують для поліпшення природних кормових угідь, освоєння польових, кормових і ґрунтозахисних сівозмін. Для здійснення цього потрібна достатня кількість насіння культури. Наразі потребу в насінні люцерни вітчизняне насінництво задовольняє менш ніж наполовину, і зрештою це спричинює високу його вартість.

Найпридатніші умови для виробництва насіння люцерни створюються на Півдні України, де практичний потенціал насіннєвої продуктивності досягає 12–13 ц/га. У Лісостепу цей показник нижчий — 7–9 ц/га. Донедавна зону Полісся вважали непридатною для насінництва люцерни, проте наука і виробництво спростували це твердження. Уже є приклади одержання на Поліссі високих урожаїв люцернового насіння — на рівні 4–6 ц/га.

Технологія вирощування люцерни на насіння

Щоб домогтись високого врожаю насіння люцерни, потрібно застосовувати агротехніку відповідно до біологічних властивостей культури і місцевих грунтово-кліматичних умов. Інтенсивна технологія виробництва насіння люцерни потребує своєчасного високоякісного виконання комплексу агро-, біотехнічних, екологічних і організаційно-господарських заходів для забезпечення врожаю насіння: в Степу — 4–5 ц/га, Лісостепу — 3–4, на Поліссі — 2–2,5 ц/га. Він складається з чіткого агроекологічного контролю за посівами; розміщення їх без покриву в освоєній спеціалізованій сівозміні з високою культурою землеробства; вирощування нових сортів інтенсивного типу, науково обгрунтованої системи удобрення; грунтозахисної і вологоощадної системи обробітку грунту; дотримання оптимальних строків і способів сівби; інтегрованого захисту посівів від шкідників, хвороб і бур’янів; комплексу заходів із охорони та примноження комах-запилювачів; екологічного підходу до вибору способу скошування; застосування прогресивних способів збирання врожаю та очищення насіння.

Люцерна — культура високородючих грунтів. Найвищі врожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і окультурених дерново-підзолистих грунтах, суглинкових за механічним складом, з кислотністю не менше рН 7,0-7,5. На важких, дуже щільних і кислих грунтах коренева система розміщується неглибоко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій.

Сівозміна

Розміщувати люцерну в сівозміні потрібно на чистих від бур’янів полях після озимих і ярих зернових, просапних, овочевих культур.

Кращими для люцерни попередниками є культури, які залишають поле чистими від бур’янів і не висушують грунт. У районах із посушливим кліматом не слід висівати її після цукрових буряків, соняшнику, суданської трави, сорго. Не варто вирощувати люцерну і після бобових, оскільки це обумовлює розвиток хвороб, шкідників, особливо бульбочкового довгоносика та зерноїда. Не рекомендується також висівати люцерну ближче ніж за 500 м від насаджень білої і жовтої акації з огляду на ураження спільними шкідниками і хворобами. У польовій сівозміні люцерну повертають на попереднє місце через п’ять-сім років.

Удобрення

Забезпечення люцерни поживними речовинами — визначальний фактор доброго розвитку рослин та одержання високоякісного насіння. Урожай насіння люцерни посівної значною мірою залежить від удобрення.
Люцерна — сильний азотфіксатор, але дослідження показують, що внесення азотних добрив у початковий період вегетації є обов’язковим заходом. На початку вегетації під насінники вносять азотні добрива у нормі N_15-20. Найбільше люцерна потребує фосфорних добрив: забезпеченість фосфором сприяє доброму розвитку кореневої і надземної маси і підвищує урожайність насіння. Залежно від його вмісту в грунті, вносять 45–60 кг/га цього макроелемента.

Забезпечення люцерни калієм сприяє формуванню великої кількості квіток, збільшенню маси насіння, стійкості рослин до морозів та захворювань.

Під час вирощування багаторічних бобових трав важливе значення на насінницьких посівах мають і мінеральні добрива. Проте поряд із ними, особливо для одержання високого врожаю насіння, слід вносити мікроелементи — зокрема, молібден. На гектарну норму насіння конюшини й люцерни витрачають 25–50 г поживної речовини молібдену, розчиненої у півлітра води. Використовують такі форми молібденового добрива: молібденово-кислий амоній (50% МО), технічний молібдат амонію — натрій (36% МО).

Люцерна має дуже дрібне насіння, яке потребує добре розробленого, вирівняного, звільненого від насіння бур’янів грунту для забезпечення дружних сходів та інтенсивного росту травостою.

Грунтообробіток і посів

Технологія передбачає обробіток, який сприяє оптимальному водно-повітряному режиму грунту, ідеальне вирівнювання поверхні, ретельне розподілення і загортання добрив в орному шарі, знищення бур’янів і забезпечення рівномірного висівання.

Система обробітку має включати технологічні прийоми, які створюють оптимальні умови вирощування люцерни.

За розміщення люцерни після озимих та ярих зернових культур на відносно чистих полях доцільно застосовувати звичайний зяблевий обробіток. Він включає післяжнивне лущення стерні дисковими лущильниками або дискування важкими дисковими боронами на глибину 6–8–10 см, а після появи масових сходів бур’янів і внесення добрив — зяблеву оранку звичайними плугами на глибину 25–27 або 28–30 см.

Перед зяблевою оранкою обов’язково лущать стерню у двох напрямках на глибину 6–8 см дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-5 або дисковими боронами БДТ-7, БДТ-10, які агрегатують із тракторами Т-150.

Весняна підготовка грунту полягає у ранньовесняному боронуванні в два сліди, розпушуванні у два-три сліди з допомогою зчіпки важких і середніх борін, додатковому вирівнюванні та ущільненні поля шлейфами.

За всіх обробітків грунту потрібно пам’ятати, що жоден агротехнічний прийом не впливає на вирівняність стеблостою так, як передпосівний обробіток. Цим прийомом досягають абсолютної вирівняності площ, створюють тверде ложе для насіння.

В інтенсивних технологіях вирощування насіннєвої люцерни важливе значення має сорт. Висівання насінням кращих сортів дає змогу збільшити врожай насіння на 20–40%. Вибір оптимального сорту дає змогу повніше розкрити можливості технології для реалізації сортового потенціалу. Сорти для інтенсивної технології вирощування люцерни на насіння повинні мати високий потенціал продуктивності, не вилягати, бути стійкими проти хвороб, добре пристосованими до грунтово-кліматичних умов зони вирощування. У кожному господарстві для отримання стабільних за роками врожаїв насіння люцерни слід вирощувати два-три високоврожайні сорти.

Найкращий строк сівби люцерни на насіння — весняний, він забезпечує дружні сходи, інтенсивний ріст і розвиток рослин, їхню високу стійкість проти вилягання, що дасть змогу одержати високий урожай насіння відмінної якості.

Тепер, за вимогами інтенсивної технології вирощування, насінники потрібно сіяти широкорядним способом, без покриву. Весняні безпокривні посіви люцерни мають низку переваг порівняно із посівами інших строків: витрата насіння у 1,5–3 рази менша (0,5–2 кг/га), порівняно із широкорядним підпокривним способом, і в 10–20 разів — порівняно зі звичайним рядковим висівом.

Інтенсивна технологія вирощування насіння передбачає широкорядні (45–70 см) безпокривні посіви із нормою висіву на гектар (залежно від зони та способу підготовки грунту) 1–2 млн насінин (2–4 кг).

У рівномірно розріджених широкорядних посівах створюються кращі умови освітлення рослин, полегшується доступ комах-запилювачів до квіток у нижніх ярусах гілок, поліпшується зав’язування бобів.

У чистих від бур’янів посівах оптимальна густота травостою за широкорядного безпокривного висіву має становити: у Південному Степу — 15–18 рослин/м2 (130–160 стебел), Центральному та Північному Степу, — 20–25 (150–200), у Лісостепу і на Поліссі — 30–35 (200–250), відповідно. Найпридатніші травостої на насіння ті, у яких густота рослин становить 25–35 шт/м² у Степу, 55–60 — у Лісостепу та на зрошуваних землях.

П. Ковбасюк, канд. с.-г. наук,
НУБіП України