Шкідники волоського горіха: система захисту

Горіх — од­на з най­не­ви­баг­ливіших до ґрун­то­вих умов та аг­ро­техніки рос­ли­на. Ви­ро­щу­ють її на кар­бо­нат­них ґрун­тах, постійно роз­пу­шу­ю­чи та удо­б­рю­ю­чи по­верх­ню. Мо­лоді де­ре­ва по­тер­па­ють від мо­розів, то­му на зи­му їх потрібно підгор­та­ти. За на­леж­но­го до­гля­ду горіхи рос­туть до­сить швид­ко, да­ю­чи 1–1,5 м при­ро­с­ту в рік. Горіхові де­ре­ва не­щад­но ек­сплу­а­ту­ють ґрунт: рівень ґрун­то­вих вод під ни­ми різко зни­жується, ґрунт кам’яніє, навіть тра­ви не ви­т­ри­му­ють та­ко­го сусідства. У ли­ст­ках горіха містить­ся от­руй­на ре­чо­ви­на — юг­лан­дин. До­ща­ми во­на ви­ми­вається з опа­ло­го ли­с­тя в ґрунт та пригнічує роз­ви­ток інших рос­лин.

На Півдні Ук­раїни, у регіоні по­­тенційно­го про­мис­ло­во­го ви­ро­щу­ван­ня, горіхові ли­ст­ки, гілки, пло­­­ди та штамб по­шко­д­жу­ють і ура­жу­ють близь­ко 50 видів шкідників та хво­роб.

Од­ним із най­по­ши­реніших шкідників у всіх зо­нах куль­ти­ву­ван­ня є горіхо­вий га­ло­вий, або бо­ро­дав­ча­с­тий, кліщ (Eriophyes tristriatus Nal., ро­ди­на Eriophyidae). Кліщі, що на­ле­жать до цієї ро­ди­ни, па­ра­зи­ту­ють тільки на рос­ли­нах. Шкідник має ви­дов­же­не чер­во­по­дібне мікро­скопічних розмірів (100–150 мк) тіло. Зи­мує в брунь­ках, ос­нов­ної шко­ди за­вдає мо­ло­дим ли­с­точ­кам ще до то­го, як во­ни повністю роз­ви­нуть­ся. По­шко­д­жу­ю­чи ли­ст­ки, вик­ли­кає ут­во­рен­ня на їхньо­му верх­нь­о­му боці гор­бас­тих то­в­стостінних ви­пук­ло­с­тей (галів) унаслідок уве­ден­ня фер­ментів сли­ни під час жив­лен­ня. На ниж­нь­о­му боці ли­ст­ка ут­во­рю­ють­ся за­гли­би­ни, гу­с­то вкриті во­ло­с­ка­ми, — так звані ереніуми, в яких і жи­вуть кліщі. Про­тя­гом ве­ге­тації роз­ви­вається декілька (до чо­ти­рь­ох) по­колінь. Рідко по­шко­д­жує пло­ди. Із кінця серп­ня до се­ре­ди­ни ве­рес­ня (за­леж­но від регіону) відбу­вається міграція шкідни­ка під лу­соч­ки бру­нь­ок, де він і зи­мує.

Горіхо­вий га­ло­вий кліщ — по­шкод­­жує ли­ше на­са­д­жен­ня горіха. По­ши­ре­ний у пра­во­бе­реж­них рай­о­нах Лісо­сте­пу та Сте­пу, на Поділлі. Ниж­чу чи­­се­ль­­ність на­разі спо­с­теріга­ють на Поліссі та в Цен­т­ральній Ук­раїні.

Жив­ля­чись на листі, кліщі вик­ли­ка­ють гли­бокі па­то­логічні зміни. Найбільше по­тер­па­ють мо­лоді та се­ред­нь­овікові де­ре­ва: пе­ред­час­но опа­дає ли­с­тя, спо­с­терігається їхнє за­галь­не пригнічен­ня, зни­жується про­дук­тивність у на­ступні ро­ки, погіршується де­ко­ра­тивність де­­рев. Де­які фахівці вва­жа­ють, що горіхо­вий га­ло­вий кліщ є носієм бак­теріаль­них хво­роб, зо­к­ре­ма бак­теріаль­ної пля­ми­с­тості горіха. Бо­ро­ти­ся з цим шкідни­ком до­сить важ­ко, ад­же в місцях по­шко­д­жен­ня він ут­во­рює га­ли — ве­ликі ок­руглі здут­тя, ли­с­тя зіспо­ду вкри­вається гу­с­тою жов­ту­ва­тою по­встю. В цьо­му по­встя­но­му по­критті (ереніумі) кліщі до­б­ре за­хи­щені — навіть більшість ака­ри­цид­них пре­па­ратів не ма­ють ви­ра­же­ної си­с­тем­ної дії. Оп­ти­мальні стро­ки бо­роть­би — тра­вень — по­ча­ток черв­ня, тоб­то період, ко­ли відбу­вається міграція та розмно­жен­ня кліщів у га­лах.

Яб­лу­не­ва пло­до­жер­ка (Laspeyresia pomonella L., ряд Lepidoptera (Лу­с­ко­крилі), ро­ди­на Tortricidae (Ли­с­то­вій­ки)) — шкідник-поліфаг. По­ши­ре­ний в Ук­раїні по­всюд­но, по­шко­д­жує яб­лу­ню, гру­шу, ай­ву, аб­ри­кос, сли­ву, глід, ка­ш­тан, а фор­ма L. putaminana Strg — пло­ди во­лось­ко­го горіха.

В умо­вах Півдня Ук­раїни роз­ви­ва­єть­ся у двох по­коліннях: пер­ше — в травні — червні, а дру­ге — в липні — ве­ресні. Гу­се­ниці першого по­коління з’яв­ля­ють­ся на по­чат­ку черв­ня і по­шко­д­жу­ють мо­­ло­ді пло­ди, внаслідок чо­го ті опа­да­ють. Од­­­на гу­се­ни­ця мо­же по­псу­ва­ти до 10 плодів.

Ме­те­лик пло­до­жер­ки тем­но-сіро­го ко­ль­о­ру з тем­ни­ми по­пе­реч­ни­ми смуж­ка­ми та ве­ли­кою оваль­ною пля­мою жов­то-ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру, із зо­ло­ти­с­то-мідним бли­с­ком на вер­шині кри­ла, роз­мах крил — 18–20, до­вжи­на тіла — близь­ко 10 мм. Ме­те­ли­ки літа­ють у травні — червні, у вечірніх сутінках та вночі, а вдень не­ру­хо­мо си­дять на гілках та стов­бурі, зли­ва­ю­чись за ко­ль­о­ром із ко­рою. За нічної тем­пе­ра­ту­ри повітря по­над 15°С ме­те­ли­ки по­чи­на­ють відкла­да­ти яй­ця, розміщу­ю­чи їх по од­но­му на гла­денькій по­верхні ли­с­тя або плодів. Од­на сам­ка здат­на відкла­с­ти від 40 до 220 яєць.

Яй­ця ок­руглі, пласкі, білу­ва­то-про­зорі, діаме­т­ром 0,9–1,3 мм. Ембріо­наль­ний роз­ви­ток яй­ця, за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри, три­ває до 10 днів. Відро­д­жені гу­се­ниці — білу­ва­то-ро­жеві, за­в­довжки близь­ко 2 мм, із тем­ною голівкою. У міру жив­лен­ня, яке три­ває до 38 днів, та рос­ту гу­се­ниці на­бу­ва­ють інтен­сив­но-ро­же­во­го ко­ль­о­ру. По закінченні жив­лен­ня во­ни за­ляль­ко­ву­ють­ся в місцях роз­га­лу­жен­ня гілок, під ко­рою, біля ко­ре­не­вої ший­ки, під груд­ка­ми землі, в бур’янах. Ме­те­ли­ки другого по­коління з’яв­ля­ють­ся в липні, гу­се­ниці відро­д­жу­ють­ся про­тя­гом вось­ми-де­ся­ти днів від по­чат­ку льо­ту ме­те­ликів. 

Най­ш­ко­до­чинніші — гу­се­ниці другого по­коління, які відро­д­жу­ють­ся про­тя­гом серп­ня. Про­ни­ка­ю­чи все­ре­ди­ну горіха че­рез ос­но­ву пло­ду, виїда­ють йо­го яд­ро. Ча­с­ти­на по­шко­д­же­них плодів мо­же пе­ред­час­но опа­с­ти, а ті, що за­­­ли­ша­ють­ся на де­ре­вах, утра­ча­ють свою то­варність. Зи­мує шкідник у фазі ля­леч­ки в па­ву­тин­но­му ко­коні під ко­рою та в ґрунті.
Для за­хи­с­ту вро­жаю від яб­лу­не­вої пло­до­жер­ки потрібно постійно про­во­ди­ти фіто­санітар­ний моніто­ринг шкідни­ка за до­по­мо­гою фе­ро­мон­них па­с­ток. Оскільки ме­те­ли­ки літа­ють ви­со­ко, па­ст­ки слід розміщу­ва­ти у верхній ча­с­тині кро­ни. У не­ве­ли­ких на­са­д­жен­нях па­ст­ки вивішу­ють із роз­ра­хун­ку 1 шт./100 кв. м, на ве­ли­ких ма­си­вах — 1 шт./2 га. Па­ст­ки пе­ревіря­ють раз на три дні. За відло­ву по­над п’яти ме­те­ликів на тиж­день че­рез 7–14 днів ре­ко­мен­дується про­ве­с­ти об­роб­ку пе­с­ти­ци­да­ми (їх за­сто­со­ву­ють у період відро­д­жен­ня гу­се­ниць, по­ки во­ни ще не встиг­ли по­тра­пи­ти у плід). Як­що кількість відлов­ле­них на па­ст­ку ме­те­ликів мен­ша за по­ро­го­ву, за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів не­доцільне.

Один зі спо­собів ре­гу­лю­ван­ня чи­­сель­­­­­ності яб­лу­не­вої пло­до­жер­ки в невеликих горіхових садах — ма­со­ве відлов­лю­ван­ня самців на фе­ро­монні па­ст­ки. Для відло­ву ме­те­ликів потрібно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти од­ну па­ст­ку на од­не до­рос­ле де­ре­во або на два-три мо­ло­дих. У міру за­пов­нен­ня клей­о­вої вклад­ки в пастці її або очи­ща­ють, або заміню­ють. Вар­то вра­хо­ву­ва­ти, що по­зи­тивні ре­­зу­ль­та­ти мож­на очіку­ва­ти, про­во­дя­чи ма­­со­ве відловлювання ме­те­ликів декілька років поспіль. У будь-яко­му разі за­сто­су­ван­ня фе­ро­мон­них па­с­ток за­без­пе­чить зни­щен­ня ча­с­ти­ни самців і тим са­­мим знач­но по­сла­бить по­пу­ляцію шкід­ни­ка. За не­знач­но­го за­се­лен­ня на­­са­д­жень яб­лу­не­вою пло­до­жер­кою ви­ко­ри­с­то­ву­ють хар­чові па­ст­ки (збро­д­жені со­лодкі роз­чи­ни си­ропів, ва­рен­ня, квасів) та ло­вильні по­яси, а та­­кож про­во­дять обов’яз­ко­ве зби­ран­ня та зни­щен­ня падалиці. До по­чат­ку льо­ту ме­те­ликів (при­близ­но у квітні) слід уваж­но ог­ля­ну­ти ко­ру де­рев, її роз­ще­ли­ни, особ­­­ли­во в нижній ча­с­тині стов­бу­ра, та зни­щи­ти зи­му­ючі ко­ко­ни з ля­леч­ка­ми. 

Хімічний за­хист на­са­д­жень горіха від яб­лу­не­вої пло­до­жер­ки є до­сить про­бле­ма­тич­ним. Це по­яс­нюється тим, що пло­ди горіха містять олії, в яких мо­жуть роз­­­­чи­ня­ти­ся та ут­ри­му­ва­ти­ся фо­с­фо­р­ор­­га­нічні та де­які інші інсек­ти­ци­ди. Як варіант де­ре­ва захищають біопре­па­ра­та­ми на ос­нові авер­мек­ти­нів, що ви­роб­ля­ють Streptomices aver­mitilis, Pseu­­­­domonas aureofaciens і Bacillus thuringiensis.

На жаль, на­разі не­має пе­с­ти­цидів, доз­во­ле­них для за­хи­с­ту на­са­д­жень горіха від шкідли­вих ор­ганізмів. То­му гос­по­дар­ни­кам варто до­кла­да­ти ба­га­то зу­силь для по­пе­ре­д­жен­ня за­се­лен­ня де­рев шкідни­ка­ми, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи при цьо­му аг­ро­технічні й ме­ханічні за­хо­ди за­хи­с­ту, на­ве­дені ви­ще. Для зни­щен­ня шкідників, які ма­со­во роз­ве­лись у на­са­д­жен­нях, ре­ко­мен­дуємо за­сто­со­ву­ва­ти хімічні пре­па­ра­ти, зо­к­ре­ма із груп лямб­да-ци­га­ло­т­ринів, тіаме­ток­самів, тіак­ло­­­придів, хло­ран­т­раніліпролів, що доз­во­лені для за­хи­с­ту пло­до­вих куль­тур. Зва­жа­ю­чи на те, що нор­ми і спо­со­би об­­роб­ки ци­ми пре­па­ра­та­ми мо­жуть різни­тись за­леж­но від ви­роб­ни­ка, вар­то ке­ру­ва­тись відповідни­ми інструкціями. 

У 2015 році на горіхо­вих де­ре­вах до­сить ак­тив­но роз­ви­вав­ся аме­ри­кансь­кий білий ме­те­лик (Hyphantria cunea Dr., ряд Lepidoptera, ро­ди­на Вед­ме­диці (Arctidae)), який на­ле­жить до об’єктів внутрішньо­го ка­ран­ти­ну.

Аме­ри­кансь­кий білий ме­те­лик (АБМ) є шкідни­ком-поліфа­гом, що по­шко­д­жує (за різни­ми дже­ре­ла­ми) 250–300 видів рос­лин. Най­частіше — це пло­дові де­ре­ва, во­лось­кий горіх, бу­зи­на, хміль, ви­но­град.

Ви­со­ка шко­до­чинність АБМ полягає в здат­ності гу­се­ниць повністю об’їда­ти ли­с­тя на рос­ли­нах, які во­ни опо­­­­­­­ви­ва­ють па­ву­ти­ною, ут­во­рю­ю­чи гніз­­­­­­­­да. Через по­шко­д­жен­ня ли­ст­ко­вої по­­­верхні зни­жується фо­то­син­те­тич­на діяльність рос­лин, по­ру­шу­ють­ся про­це­си обміну, що, своєю чер­гою, впли­ває на вро­жайність, зи­мостійкість, за­­хис­­ні функції і ча­с­то стає при­чи­ною за­ги­белі на­са­д­жень.

Роз­ви­вається шкідник у двох по­коліннях. Зи­му­ють ля­леч­ки під відста­лою ко­рою де­рев, у роз­га­лу­женні гілок та щіли­нах, рос­лин­них решт­ках, інших за­хи­ще­них місцях. У при­род­них умо­вах во­ни ви­т­ри­му­ють мо­ро­зи до -30°С, але ду­же чут­ливі до різких пе­ре­падів тем­пе­ра­тур у вес­ня­ний період.

Ме­те­ли­ки виліта­ють на­прикінці квітня — в першій де­каді трав­ня, ве­дуть сутінко­вий спосіб жит­тя. У цій стадії шкідник сніжно-білий, із роз­ма­хом крил 25–35 мм, у де­я­ких ек­земп­лярів — навіть до 40–50 мм, до­вжи­на тіла — 9–15 мм. Жи­вить­ся не­кта­ром квіту­чих рос­лин і шко­ди не за­вдає. Сам­ки відкла­да­ють яй­ця куп­ка­ми по 200–350 ек­земп­лярів, пе­ре­важ­но на нижній бік листків. Од­на сам­ка спро­мож­на відкла­с­ти до 1500 яєць. Відкла­дені яй­ця ку­лясті, гла­денькі, го­лу­бу­ваті або жов­ту­ваті, діаме­т­ром 0,5–0,6 мм. Відро­д­жен­ня гу­се­ниць відбу­вається че­рез 14–25 днів. Гу­се­ниці мо­лод­шо­го віку ма­ють зе­ле­ну­ва­то-жов­те за­барв­лен­ня, з віком во­ни на­бу­ва­ють ко­рич­ню­ва­то­го ко­ль­о­ру з чор­ни­ми бо­ро­дав­ка­ми на спині та оран­же­ви­ми — на бо­ках. Груд­ний щи­ток і че­ревні ніжки чор­но­го ко­ль­о­ру.

Відро­д­жені гу­се­ниці жив­лять­ся тка­ни­на­ми листків, ске­ле­ту­ю­чи їх. Одра­зу після відро­д­жен­ня во­ни фор­му­ють на гілках горіха гніздо, в яко­му жив­лять­ся та роз­ви­ва­ють­ся про­тя­гом 1,5 міся­ця. Гу­се­ниці пер­шо­го-дру­го­го віків ут­во­рю­ють гніздо з декількох ли­с­точків, обпліта­ю­чи їх па­ву­ти­ною, де й три­ма­ють­ся ра­зом усе­ре­дині цих па­ву­тин­них гнізд. Гу­се­ниці тре­ть­о­го-чет­вер­то­го віків — ок­ре­ми­ми гру­па­ми, але все ще в ме­жах од­но­го гнізда, яке на той час знач­но збільшується, і про­дов­жу­ють виділя­ти па­ву­ти­ну. За зрізу­ван­ня та­ко­го гнізда гу­се­ниці ут­ри­му­ють­ся в па­ву­тині й не ви­па­да­ють. Гу­се­ниці п’ятого віку жи­вуть усе­ре­дині гнізда, але па­ву­ти­ну вже не про­ду­ку­ють (наприкінці цьо­го віку гу­се­ниць гніздо мо­же ся­га­ти 1–1,5 м у діаметрі), а шо­с­то­го віку — три­ма­ють­ся гнізда все рідше (во­ни роз­пов­за­ють­ся най­б­лиж­чи­ми ли­ст­ка­ми). Гу­се­ниці сьо­мо­го віку за­се­ля­ють уже всю кро­ну рос­ли­ни і жи­вуть та жив­лять­ся по­одинці. Ча­с­то (за спа­лахів розмно­жен­ня) гу­се­ниць стар­ших віків мож­на по­­­­­ба­чи­ти на стов­бу­рах де­рев, пар­ка­нах та стінах бу­динків.

По закінченні жив­лен­ня гу­се­ниці за­­­ля­­­­­ль­ко­ву­ють­ся. Ля­леч­ка ли­­мон­но-жов­та, з ча­сом стає тем­но-ко­рич­­­не­вою, за­вдовжки 8–15 мм, пе­ре­бу­ває в пух­ко­му бруд­но-сіро­му ко­коні. Стадія ля­­леч­­ки три­ває до 20 діб. У липні з’яв­ля­ють­ся ме­те­ли­ки другого по­ко­лін­ня, які вирізня­ють­ся ви­со­кою пло­до­ви­тістю — сам­ка відкла­дає до 2500 яєць. Закінчив­ши жив­лен­ня, гу­се­ниці цьо­го по­коління за­ляль­ко­ву­ють­ся у ве­ресні — жовтні і в цій стадії зи­му­ють. 

Си­с­те­ма за­хи­с­ту на­са­д­жень — ка­ран­тин­­ні, аг­ро­технічні, хімічні та біо­ло­­гічні за­­­хо­­­­­ди, спря­мо­ва­ні на об­ме­жен­ня чи­сель­ності шкідни­ка та за­по­бі­ган­ня по­ши­рен­ню йо­го те­ри­торією країни. 

До ка­ран­тин­них за­ходів на­ле­жать: вве­ден­ня ка­ран­ти­ну на те­ри­торіях, де ви­яв­ле­но шкідни­ка; постійні об­сте­жен­ня на­са­д­жень і зни­щен­ня йо­го в осе­ред­­ках ви­яв­лен­ня.
Аг­ро­технічні за­хо­ди вклю­ча­ють: про­­ріджен­ня кро­ни; ви­да­лен­ня, зрізу­ван­ня та зни­щен­ня гілок із гнізда­ми гу­се­ниць; куль­ти­вацію міжрядь для бо­роть­би з бур’яна­ми; піджив­лен­ня на­са­д­жень. Хімічні й біологічні за­хо­ди бо­роть­би з аме­ри­кансь­ким білим ме­те­ли­ком за по­тре­би за­сто­со­ву­ють про­ти кож­ної ге­не­рації шкідни­ка в період роз­вит­ку гу­се­ниць мо­лод­ших віків. Як пра­ви­ло, до об­роб­ки хімпре­па­ра­та­ми вда­ють­ся для зни­щен­ня гу­се­ниць першого по­коління. За­со­би за­хи­с­ту про­ти гу­се­ниць другої ге­не­рації оби­ра­ють за­леж­но від інтен­сив­ності роз­вит­ку та чи­сель­ності шкідни­ка, згідно з «Пе­реліком пе­с­ти­цидів і аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні». Для за­побіган­ня по­ши­рен­ню шкідни­ка в на­са­д­жен­нях горіха слід якісно про­во­ди­ти за­хисні за­хо­ди й на інших сусідніх пло­до­вих куль­ту­рах.

Оскільки аг­робіоце­ноз горіхо­вих на­са­д­жень завжди має пев­ний за­пас шкідли­вих ор­ганізмів — збуд­ників хво­роб та шкідників, для кон­тро­лю їхньої чи­сель­ності та збе­ре­жен­ня де­рев обов’яз­ко­вим за­хо­дом є про­ве­ден­ня фіто­санітар­но­го моніто­рин­гу та поєднан­ня різних ме­тодів за­хи­с­ту — аг­ро­технічно­го, біологічно­го й хімічно­го.

М. Кон­стан­ти­но­ва, канд. с.-г. на­ук, кон­суль­тант

Інформація для цитування

Небезпечні шкідники волоського горіха на Півдні України/ М. Константинова // Пропозиція. — 2017. — № 2. — С. 156-158