«Виходить, що я “подарував” 300 т елітного зерна»
Фермер із Вінниччини вже півроку не може отримати гроші від насіннєвого заводу за здану пшеницю.
Фермер із Вінниччини вже півроку не може отримати гроші від насіннєвого заводу за здану пшеницю.
І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com
Фермерові із Крижополя, що на Вінниччині, Андрію Капріці всього лише 24 роки, однак уже протягом чотирьох років він успішно господарює на землі. І все було б добре, аби не проблема, яка виникла перед молодим сільгоспвиробником восени минулого року. Ми спробували розібратися у ситуації з тим, щоб відшукати шляхи вирішення питання, яке може стати актуальним для багатьох аграріїв.
Пане Андрію, для знайомства із читачами спочатку розкажіть, як Вам вдалося у 20-річному віці очолити фермерське господарство?
— Ще на початку 90-х мій дід, Андрій Арсенійович Флора, одним із перших у Вінницькій області (та, мабуть, і в Україні) створив фермерське господарство. З дитинства я допомагав йому, чим міг, і одночасно вчився господарювати на землі. Після школи вступив на агрономічний факультет Вінницького аграрного університету, але щоразу на канікули приїжджав до дідуся. Коли чотири роки тому його не стало, в університеті перевівся на заочне відділення, назвав господарство на честь діда — «Флора А.А.» і почав господарювати.
Скільки у Вас тепер землі, що вирощуєте?
— У Крижопільському районі — 470 га. Вирощуємо пшеницю, соняшник, гірчицю. Працювати допомагає вся сім’я, і раніше все було добре: отримували непогані врожаї, продавали зерно, мали прибуток. Проблеми розпочалися восени минулого року після того, як ми здали 300 т зерна озимої пшениці насіннєвому заводу ТОВ «АгроСоя». На жаль, уже пройшло понад півроку, але за продукцію нам так і не заплатили.
Вперше здавали зерно на цей завод?
— Кілька років поспіль ми вирощували для згаданого насіннєвого заводу сою. Жодних проблем із розрахунками не виникало. Коли на заводі запропонували взятися за насіння озимої пшениці, погодився без роздумів, адже йдеться про елітні сорти. За таке насіння платять більше. Хто б відмовився від такої пропозиції? А тепер виходить так, що у вересні минулого року (за накладними я здав одну партію пшениці 29 серпня, а другу — 6 вересня) ціна на пшеницю була 1550 грн/т, а нині вона вже — 1900 грн. Склади для зберігання зерна у мене є, якби знав про таку ситуацію, то міг би його притримати. У тій ситуації я сподівався на вчасний розрахунок за здане збіжжя і збирався виручені кошти витратити на придбання трактора. Натомість довелося реалізувати соняшник (хоча хотів із ним почекати до ліпших часів, коли зросте ціна на олійні культури), щоб розрахуватися за взяту в кредит техніку.
Якщо раніше не було проблем із розрахунками, то чому вони виникли наразі?
— За цей час на заводі змінилося керівництво. Щоправда, ніхто мені не каже, що не платитимуть за зерно. Коли запитую про оплату, то постійно чую у відповідь: почекайте трохи — кілька днів чи тиждень. Тепер на заводі новий керівник. Теж — обіцяє. Правда, на цьому підприємстві замість грошей пропонують взяти насінням, але я не знаю, якої воно якості, до того ж для проведення посівної кампанії мені потрібні кошти. Адже добрива та пально-мастильні матеріали нині дуже подорожчали. Так, якщо восени минулого року тонна аміачної селітри коштувала 2600 грн, то наразі — 3400. Стосовно договорів та інших документів, що підтверджують угоду між мною та заводом, то вони у мене оформлені правильно, тому, мабуть, доведеться звертатися до суду із позовом.
КОМЕНТАР ЮРИСТА
Олександр Шишканов, партнер ЮК Jurimex:
— Передумовою звернення до суду про стягнення коштів є факт прострочення відповідачем оплати, тобто несплата грошових коштів у обумовлених договором обсягах та у відповідні строки. Якщо ж строк оплати не встановлено (наприклад, поставка відбулася тільки за накладною — без підписання окремого договору поставки), порушникові слід направити письмову претензію з вимогою здійснити оплату (зі збереженням доказів подання такого документа). Відсутність оплати протягом семи днів означає прострочення виконання зобов’язання та надає право звертатися до суду.
Спори між юридичними особами, фізичними особами — підприємцями про стягнення грошових коштів розглядають господарські суди за місцем знаходження відповідача.
Вимоги до оформлення позову та порядку звернення до суду викладено у гл. VIII Господарського процесуального кодексу України.
У позовній заяві слід вказати господарський суд, до якого направляється позов, зазначити найменування, поштові адреси позивача та відповідача, їхні ідентифікаційні номери (коди), ціну позову (розмір грошових коштів, про стягнення яких просить позивач, у тому числі штрафні санкції). Позов має містити стисле та водночас інформативне викладення обставин порушення прав позивача: посилання на укладений договір, виконання позивачем своїх зобов’язань (у частині здійснення поставки), розрахунок заборгованості та штрафних санкцій (штраф, пеня).
Викладення обставин у позові має підкріплюватися посиланнями на документальні докази: договір, акти приймання-передачі, накладні, довіреності про отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення та банківські виписки тощо. Копії вказаних доказів в обов’язковому порядку додають до позову завіреними (печаткою та підписом керівника або представника за довіреністю, копії мають містити напис «Копія. Згідно з оригіналом» із вказівкою дати, посади та ПІБ особи, що завіряє копію). Як підсумок викладення обставин, у кінці позову має бути так звана прохальна частина, тобто, що саме просить позивач: стягнути з відповідача (повне найменування, адреса, код ЄДРПОУ) основну заборгованість, штрафні санкції, інфляційні та 3%; прохання судові витрати покласти на відповідача.
На сьогодні розмір судового збору за розгляд позову майнового характеру становить 2% ціни позову, але не менше ніж 1,5 мінімальної заробітної плати та не більше 60 (станом на 01.01.2014 р. становить 1218 грн). Важливим є те, що на платіжному дорученні про сплату судового збору банківська установа має проставити напис «Судовий збір у сумі _____ сплачено до бюджету», а також зазначити дату платежу, поставити підписи керівника та головного бухгалтера і печатку банку. Вказаний напис не вимагається на квитанціях. Сплати інших платежів законодавством не передбачено. Як було вказано вище, у позові слід просити суд стягнути з відповідача судовий збір, сплачений позивачем під час звернення до суду.
До моменту подання позову в суд позивач зобов’язаний направити її копію із додатками відповідачеві. Таке відправлення слід робити поштою, цінним листом з описом вкладення. Водночас оригінали чека та опису вкладення додають до позову, який направляють у господарський суд.
Таким чином, список потрібних додатків до позову містить:
— оригінал платіжного доручення або квитанції про сплату судового збору;
— докази направлення відповідачеві копії позову (чек та опис вкладення);
— завірені копії письмових доказів (документів);
— завірену копію довіреності (у разі потреби);
— завірену копію виписки із ЄДРПОУ позивача.
Перелік додатків слід вказати після «прохальної» частини позову. Заяву підписує керівник (представник за довіреністю) із зазначенням дати.
Варто пам’ятати, що успіх судової справи на 70% залежить від якості доказів, а іноді — просто від їхньої наявності. Саме тому слід уважно вивчати проекти договорів до їхнього підписання, факти поставки продукції підтверджувати підписанням актів чи накладних, усі претензії до контрагента оформлювати відповідними актами, вести належний облік та зберігання первинної бухгалтерської документації тощо.
P. S.
Аби дізнатися, що стало причиною затримки розрахунків із фермером, ми зателефонували директорові насіннєвого заводу. Він повідомив, що вся біда — у відсутності коштів, мовляв, їм заборгував Укрзернопром. Дивує тут одне: чому завод, замість того, аби звернутися до суду, вирішує свої проблеми за рахунок фермерських господарств?