Ва­точ­ник сирійський — бо­роть­ба із зусиллями

Сьогоденні проблеми сільського господарства: спрощення технологій вирощування, порушення чергування культур у сівозмінах, згортання агротехнічних та відсутність профілактичних заходів, а також зменшення обсягів застосування гербіцидів призвели до істотного зростання потенційного засмічення орного шару грунту небажаною рослинністю та змін у складі бур’янової флори України.

І. Стор­чо­ус, канд. с.-г. на­ук,
Інститут захисту рослин НААН   
   
Ос­танніми ро­ка­ми спо­с­тері­гаєть­ся підви­щен­ня рівня за­бур’я­не­ності, у то­му числі й ба­га­торічни­ми ви­да­ми: осо­том ро­же­вим та жов­тим, пирієм по­взу­чим та інши­ми, роз­ши­рив­ся аре­ал ка­ран­тин­них видів бур’янів. Змен­шен­ня аре­а­лу по­ши­рен­ня та кількості чут­ли­вих до дії гербіцидів видів ком­пен­сується «при­хо­дом» на орні землі бур’янів, віднос­но стійких до ток­сич­но­го впли­ву пре­па­ратів. На­при­клад, про­блем­ни­ми ста­ють ва­точ­ник сирій­ський, злин­ка ка­надсь­ка, бе­рез­ка по­льо­ва та інші.
За повідо­млен­ня­ми аг­ро­ви­роб­ників, ва­точ­ник сирійський ста­но­вить не­без­пе­ку в посівах сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур Київської, Чер­кась­кої, Кіро­во­градсь­кої, За­порізької, До­нець­кої об­ла­с­тей. У зв’яз­ку із цим пред­став­ляємо вашій увазі ма­теріали про еко­логічні особ­ли­вості та ме­то­ди кон­тро­лю цьо­го бур’яну.

По­ши­рен­ня
При­род­ний аре­ал ва­точ­ни­ка си­­рійсько­го — Північна Аме­ри­ка, де він найбільше по­ши­ре­ний у Ка­наді та США. Ва­точ­ник сирійський (Asclepias syriaca L.) на­ле­жить до видів, дав­но інтро­ду­ко­ва­них до Євро­пи із Північної Аме­ри­ки. На те­ри­торії ко­лиш­нь­о­го СРСР зуст­рі­чається як зди­чавіла на­ту­ралізо­ва­на рос­ли­на у лісо­сте­по­вих та сте­по­вих рай­о­нах Ук­раїни, на Північно­му Кав­казі, у Біло­русі, Ка­зах­стані.
 
Мор­фо­логічна бу­до­ва
Ба­га­торічна рос­ли­на. Стеб­ла трав’я­нисті, прості, товсті, розсіяно­опу­шені ко­рот­ки­ми ку­че­ря­ви­ми во­ло­с­ка­ми: верхні міжвуз­ля білу­ва­то­го ко­ль­о­ру че­рез гу­с­те опу­шен­ня, уз­довж усь­о­го стеб­ла про­хо­дить сму­га ще густішо­го опу­шен­ня. Ли­ст­ки розміщені на ко­рот­ко­му че­реш­ку, дов­га­с­то-еліптичні, за­вдовжки 13–20 см, за­вшир­ш­ки 7–9,5 см, біля ос­но­ви ок­руглі чи злег­ка сер­це­подібні, із за­го­ст­ре­ним кінцем та з то­в­стою се­ред­нь­ою жил­кою, зни­зу білу­ваті від гу­с­то­го по­встя­но­го опу­шен­ня, звер­ху — із розсіяни­ми во­ло­с­ка­ми. Зон­ти­ки ба­га­токвіткові, на квітко­но­сах за­вдовжки 4–8 см. Квітко­но­си опу­шені й розміщені між че­реш­ка­ми у верхній ча­с­тині рос­ли­ни. Квітконіжки пух­насті, у 2,5 ра­за довші за квітки. Квітки ве­ликі, ро­же­ву­ва­то-буз­кові, ча­ст­ки ча­­шеч­ки відхи­лені, яй­це­подібні, за­вдовжки 3–4 мм, за­го­ст­рені, пух­насті. Ма­ють силь­ний не­ктар­ний за­пах. Віно­чок май­же до ос­но­ви надріза­ний, ло­паті йо­го овальні, за­вдовжки 6–7 мм, тро­хи зву­жені до вер­ши­ни, тупі, зовні опу­шені ку­че­ря­ви­ми біли­ми во­ло­с­ка­ми. Ко­рон­ка ти­чи­нок скла­дається з п’яти ло­па­тей із дво­ма зуб­ця­ми з внутрішньої сто­ро­ни по ку­тах із ро­го­подібним пла­с­ким при­дат­ком у внутрішній по­рож­нині ков­пач­ка. Пиль­ни­ки роз­ши­рені біля ос­но­ви. Плід — ви­дов­же­на оваль­на ко­ро­боч­ка із за­го­ст­ре­ним кінчи­ком та дов­гою пло­доніжкою. Насіння роз­та­шо­ва­не на по­верхні шов­ко­ви­с­то­го квітко­ло­жа. На одній рос­лині мо­же бу­ти до 20 ко­ро­бо­чок, у кожній із яких — 60–250 насінин. Насіння яй­це­подібне, за­вдовжки 0,9–1 см, пла­с­ко-сплю­ще­не, бру­нат­не, із ши­ро­ким змор­ш­ку­ва­тим краєм і поз­довжніми тем­ни­ми горб­ка­ми по обид­ва бо­ки. Цвіте в червні, пло­до­но­сить у ве­ресні. Насіння мо­же дозріва­ти після на­стан­ня пер­ших за­мо­розків, зберіга­ю­чи при цьо­му схожість. За­пи­люється ко­ма­ха­ми.
Ко­ре­не­ва си­с­те­ма стриж­не­ва, силь­но за­глиб­ле­на в грунт (100–120 см). Від вер­ти­каль­ної ча­с­ти­ни ко­ре­ня відхо­дить два–три яру­си го­ри­зон­таль­них кореневих паростків (на гли­бині 10–15 см), від яких уп­ро­довж ве­ге­тації відро­с­та­ють нові па­го­ни. Особ­ли­во ак­тив­но цей про­цес відбу­вається у разі по­шко­д­жен­ня ко­ре­не­вої си­с­те­ми.
На зрізі виділяється гу­с­тий мо­лоч­ний сік не­приємно­го за­па­ху. В ньо­му містить­ся роз­чин­на в ефірі, здат­на кри­с­талізу­ва­ти­ся ре­чо­ви­на — ас­к­лепіон, яку за­сто­со­ву­ють у ме­ди­цині.
Розмно­жується насінням та ве­ге­та­тив­но: за до­по­мо­гою ко­ре­не­вої по­рослі, ко­ре­не­ви­ща­ми та їхніми відро­ст­ка­ми. Над­зви­чай­но кон­ку­рен­то­с­про­мож­­ний — у місцях ма­со­во­го по­ши­рен­ня мо­же витісня­ти інші ви­ди рос­лин. 
Вва­жається до­б­рим ме­до­но­сом, при­ваб­лює ве­ли­ку кількість бджіл, ос, ме­те­ликів та інших ко­мах. Ос­таннім ча­сом ва­точ­ник сирійський до­сить ши­ро­ко ви­ко­ри­с­то­ву­ють для озе­ле­нен­ня як де­ко­ра­тив­ну рос­ли­ну. Інші ви­ди ва­точ­ни­ка є ду­же от­руй­ни­ми для тва­рин, за де­я­ки­ми да­ни­ми, Asclepias syriaca та­кож мо­же про­яв­ля­ти ток­сичність.

Еко­логічні ви­мо­ги
За­зви­чай рос­те на відкри­тих, до­б­ре освітле­них місцях або у легкій напівтіні. Йо­го по­ши­рен­ня лімітується се­ред­нь­ою тем­пе­ра­ту­рою лип­ня від 18 до 32°С. Рос­те у помірно во­ло­гих місцях, не ви­т­ри­мує силь­ної по­су­хи, од­нак силь­не зво­ло­жен­ня та­кож не сприяє йо­го роз­вит­ку. Пе­ре­ва­гу на­дає ро­дю­чим, до­б­ре струк­ту­ро­ва­ним грун­там. То­ле­рант­ний до рН грун­ту — навіть до силь­но луж­них та кис­лих (рН 4–5) зе­мель. Зи­мує у місцях із се­реднім та силь­ним сніго­на­ко­пи­чен­ням та з помірним про­мер­зан­ням грун­ту.

Біологічні ме­то­ди кон­тро­лю
В умо­вах США рос­ли­ни ва­точ­ни­ка сирійсько­го мо­жуть ура­жу­ва­тись хво­ро­ба­ми, вик­ли­ка­ни­ми та­ки­ми па­то­ге­на­ми: різно­го ро­ду пля­ми­с­то­с­тя­ми, зо­к­ре­ма ли­ст­ко­ви­ми — Alternaria sp., Ascochyta asclepiadis, Cercospora clavata та стеб­ло­ви­ми — C. elaeochroma, C. hanseni, C. illinoensis, C. venturioides, Diaporthe arctii, Didymella cornuta, Diplodia asclepiadea, Erysiphe cichoracearum. А та­кож Clo­merella fusarioides (ан­т­рак­ноз — на листі та стеб­лах), Phoma asclepiadea (на стеб­лах), Phyllactinia corylea (пля­мистість ли­с­тя), Phyllosticta cornuti (пля­мистість ли­с­тя), Phymatotrichum omnivorum (ко­­ре­не­ва гниль), Puccinis bart­holomaei (іржа), P. seymouriana, Rhizoctonia solani (ко­ре­не­ва гниль), Scolecotrichum asclepiadis (на листі), Septoria asclepiadicola (пля­мистість ли­с­тя), S. cryptotaeniae, S. incarnata, Sphae­­ropsis sphaerospora (на стеб­лах), Stagonospora zonata (пля­мис­тість ли­с­тя), Uromyces asclepiadis (іржа). Ва­точ­ник та­кож ура­жу­ють вірус­на мо­­заїка та вірус­на жов­тя­ни­ця. Окрім цьо­го, від­міча­ли ко­­лонізацію рос­лин по­­пе­ли­ця­ми Aphis nerii B. de F.
Як бур’ян ва­точ­ник сирійський мо­же спри­чи­ню­ва­ти істотні втра­ти вро­жаю сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур. Так, за йо­го кількості 1,1–4,5 шт./м2 втра­ти вро­жаю ку­ку­руд­зи ста­нов­лять 2–10, сор­го — 4–29, сої — 12–19%.

Хімічний ме­тод кон­тро­лю
У ціло­му най­е­фек­тивнішим про­ти ва­­­­­точ­ни­ка сирійсько­го є за­сто­су­ван­ня у фазі бу­тонізації гліфо­са­ту, який зни­щує над­зем­ну ча­с­ти­ну й об­ме­жує її від­ро­с­тан­ня на­ступ­но­го се­зо­ну. За да­­ни­ми ро­­сійських дослідників, най­доціль­ніше за­­сто­со­ву­ва­ти гліфо­са­ти на не­ор­них зем­лях у фазі бу­тонізації — цвітіння із нор­мою ви­т­ра­ти 2,0–4,0 л/га, а на силь­но засміче­них посівах ози­мої пше­ниці — за два тижні до зби­ран­ня (за во­ло­гості зер­на не більше ніж 30%) із нор­мою ви­т­ра­ти 3,0 л/га.
На ку­ку­рудзі й кар­топлі до­б­рий за­хист дає за­сто­су­ван­ня Тіту­су (рим­суль­фу­рон, 250 г/кг) у нормі 40 і 50 г/га + ПАР Тренд 90 у фазі од­но­го-трьох листків.
В умо­вах лісо­сте­по­вої зо­ни Ре­с­пуб­ліки Північна Осетія — Аланія (Ро­­сійська Фе­де­рація) од­но­ра­зо­ве за­­сто­су­ван­ня суміші гербіцидів Карібу, (три­ф­лу­суль­фу­рон-ме­тил, 500 г/кг), 30 г/га + Бу­ре­фен (фен­ме­ди­фам, 80 г/л + де­с­ме­ди­фам, 80 г/л), 1,0 л/га + Тренд, 200 мл/га, на сорті цу­к­ро­вих бу­ряків Екен­дорфсь­кий бу­ло не­ефек­тив­ним про­ти осотів, ло­бо­ди білої, ам­б­розії по­ли­но­ли­с­тої, ва­точ­ни­ка сирійсько­го.
Про­ве­ден­ня дру­гої об­­роб­ки сумішшю пре­па­ратів Карібу (три­ф­лу­суль­фу­рон-ме­тил, 500 г/кг), 30 г/га + Бу­ре­фен, 1,0 л/га + Лон­т­рел (клопіралід, 300 г/л), 200 мл/га + Зел­лек (га­лок­си­фоп-R-ме­тил, 104 г/л), 2,0 л/га + Тренд, 200 мл/га, спри­я­ло за­ги­белі бур’янів на 97,5%. Ав­то­ри кон­ста­ту­ють, що в да­них умо­вах доцільно за­сто­со­ву­ва­ти ба­кові суміші гербіцидів у два стро­ки.
Іно­земні дослідни­ки відміча­ють, що за­сто­су­ван­ня сумішей гербіцидів, вклю­ча­ю­чи 2,4-Д, ди­кам­бу і МЦПА повністю або знач­ною мірою зни­щує тільки над­зем­ну ча­с­ти­ну рос­ли­ни, але спри­чи­нює ак­тив­ний ріст ко­ре­не­вих па­ростків. Три­ва­ле за­сто­су­ван­ня гербіцидів про­ти од­норічних дво­доль­них бур’янів зу­мов­лює по­ши­рен­ня ва­точ­ни­ка сирійсько­го, ос­кіль­ки за та­ко­го спо­со­бу кон­тро­лю ко­ре­не­ви­ще пе­ре­зи­мо­вує і на­ступ­но­го ро­ку дає кілька но­вих сте­бел.

Аг­ро­технічні за­хо­ди
Куль­ти­вація та­кож мо­же спри­чи­ню­ва­ти ство­рен­ня ве­ли­кої ко­лонії внаслідок то­го, що підземні ко­рені ді­лять­ся на менші фраг­мен­ти і кож­на з ча­с­тин дає жит­тя новій рос­лині. За ско­шу­ван­ня бур’яну вже че­рез п’ять-шість днів спо­с­терігається вто­рин­не відро­с­тан­ня, кількість па­гонів на одній рос­лині збільшується до ше­с­ти. Ра­зом із тим, про­ве­ден­ня кілька­ра­зо­вих по­верх­не­вих об­ро­бітків грун­ту у поєднанні із гли­бо­кою осінньою оран­кою є ефек­тив­ним за­хо­дом кон­тро­лю цьо­го ви­ду.
Вра­хо­ву­ю­чи ма­со­ву не­без­пе­ку по­­ши­рен­ня ва­точ­ни­ка сирійсько­го, важ­ли­во своєчас­но зни­щу­ва­ти йо­го, не до­пу­с­ка­ю­чи ут­во­рен­ня насіння та ство­рен­ня но­вих во­гнищ.