Експорт меду: Україна має всі, щоб стати не тільки житницею, але і «сотої» світу

Українське медове диво

— Нещодавно на черговому конгресі Apimondia (міжнародна організація, що об’єднує професіоналів ринку продуктів бджільництва. — Ред.) чимало учасників запитували, як Україні вдалося так швидко наростити присутність на світовому ринку без жодної державної підтримки, — розповідає експерт з бджільництва та ринку меду Мирон Пундор. Справді, темпи росту експорту меду з України фантастичні: якщо в 2007 році було реалізовано на зовнішніх ринках 3200 т, то в 2016-му цей показник досяг 30 тис. т. При тому, що загальний обсяг виробництва меду в Україні оцінюється в 50–80 тис. т.

Іншими словами, Україна швидко увірвалася до числа світових лідерів, куди входять Китай, ЄС, Аргентина, Туреччина, США, Росія, Індія та Мексика. А за обсягами експорту Україна впевнено входить до п’ятірки лідерів у світі, забезпечуючи приблизно 6% усього світового експорту меду, який оцінюється приблизно в півмільйона тонн.

Купують наш мед, як розповів М. Пундор, найбільше в Німеччині, Польщі та США. Попит на український мед на ринку ЄС настільки високий, що в 2016 р. квота на безмитний експорт була вибрана за… 4 години (подача заявок здійснюється в електронній формі. — Ред.). «Європейцям смакують світлі сорти меду, цінують вони й оригінальну упаковку та приділяють багато уваги якості продукту», — розповідає Мирон Пундор. Серед показників якості в першу чергу звертають увагу на вміст антибіотиків, потім — на співвідношення фруктози й глюкози.

Торік почалися поставки українського меду до Японії, яка є третім у світі імпортером меду після ЄС і США, а за стандартами якості продуктів харчування, здається, взагалі не має собі рівних. Також перспективними ринками збуту для українського меду є Ізраїль, ОАЕ та Туреччина, яка при своїх великих обсягах виробництва експортує дуже мало.

Конкурентні переваги українського меду

Перевагами українського меду на світовому ринку є прийнятна якість і доступна ціна — в середньому 2,3 $/кг, — розповідає Мирон Пундор. Мед із Китаю, який і в цій галузі є світовим лідером (і за виробництвом, і за експортом. — Ред.) ще дешевший, але й якістю поступається українському.

Важливою перевагою України на світовому ринку меду є й більш сприятлива екологічна ситуація. Наприклад, якщо у багатьох країнах поголів’я бджіл скорочується, то у нас воно коливається — то зростає, то скорочується, то знову зростає і на сьогодні становить близько 2,7 млн бджолосімей. Серед основних причин загибелі бджіл у світі Мирон Пундор називає неонікотиноїди. Однак, мабуть, справа не лише в них, адже найбільшими темпами (в окремі роки — на 40%) поголів’я бджіл скорочується як у США та Бразилії, де неонікотиноїди не заборонені, так і в ЄС, де ці речовини заборонені з 2013 року. А в Україні, де вони не заборонені, поголів’я тримається приблизно на одному рівні.

Бджоли в Україні гинуть від найрізноманітніших пестицидів, бо наші аграрії ще не навчилися попереджати пасічників про обробки своїх полів, як їхні європейські колеги. А це слід робити мінімум за тиждень, — жаліється Мирон Пундор. Іншими поширеними причинами масової загибелі бджіл він називає кліща Вароа, від якого вже 40 років не можуть знайти ефективного засобу, та зміни клімату.

Скільки заробляють посередники?

Чому український мед продається в ЄС по 2–2,5 $/кг, хоча закуповується у вітчизняних пасічників по 30–40 грн? Річ у тім, що, перш ніж потрапити до європейського гуртового покупця, український мед проходить двох посередників. Перший — заготівельник, другий — експортер. Останні, яких в Україні налічується близько півсотні, відправляють вже гомогенізовані партії сировини по 20 т, попередньо відібравши зразки, що відправляються на аналіз до Німеччини чи якоїсь іншої західної країни.

Втім, як запевняє Мирон Пундор, більшість із цих коштів не осідає в кишенях посередників, а витрачається на лабораторні аналізи (часто — за кордоном), оскільки європейці, а тим більше японці особливо прискіпливо перевіряють український мед на якість, а також на транспорт і логістику (збір невеликих партій в одну велику ємкість, розмитнення, розфасовка в роздрібну тару).

Потенціал українського бджільництва

Нинішні обсяги експорту меду з України — далеко не межа. Але за умови, що розвиватиметься виробництво. Для цього українське бджолярство повинне перейти на наступний щабель розвитку, адже зараз воно переважно любительське: у одного бджоляра в середньому 9 бджолосімей (відповідно 300 тис. і 2,7 млн за оцінками Мирона Пундора), а середній вік пасічників — 50–80 років. Натомість професійна пасіка — це 100 бджолосімей і більше. Пасіка такого розміру, як нагадує Мирон Пундор, має бути кочовою, тобто періодично переїздити з однієї медоносної бази на іншу. Оптимальний радіус кочівлі, за словами М. Пундора, — від 100 до 300 км. Окупитися така пасіка, як запевняє фахівець, може за 2–3 роки.

Професіоналізм передбачає не тільки зростання кількості, а й підвищення якості. Для цього, як відзначає Мирон Пундор, потрібно поширювати серед пасічників інформацію про стандарти якості в ЄС. Це посприяє залишити в минулому практику заготовки незрілого меду, змусить знизити обсяги використання антибіотиків і ветпрепаратів, почати приділяти належну увагу якості вощини або переходити на безвощинні технології. Також Мирон Пундор відзначає необхідність покращення іміджу українського меду, зокрема соняшникового.

І не тільки меду. Адже експерти нагадують, що бджолярство — це не тільки мед. 1 бджолосім’я дає не тільки від 50 кг (залежно від медоносної бази та здоров’я бджіл) меду, а й до 5 кг пилку, 1 кг воску, 100 г прополісу, 200–300 г маточного молочка. «Останній напрямок в Україні майже не розвинутий: річні обсяги виробництва коливаються від 0,5 до 1,2 т, тоді як у Китаї вони становлять близько 2000 т», — нагадує М. Пундор.

Тільки зароджується ринок послуг із запилення, що європейським пасічникам приносить інколи до половини їхнього доходу, тоді як вітчизняним — лише 5%. Пасічники нарікають на те, що українські сільгоспвиробники, навіть великі, недостатньо розуміють важливість розміщення на плантаціях достатньої кількості бджолосімей. Хоча останнє дає змогу підвищити врожайність гречки на 30–40%, а плодових садів на 50–60%. На Заході власники плантацій культур, які сильно відзиваються на запилення, обов’язково платять пасічникам за розміщення вуликів на своїй території або поруч. В ЄС рівень оплати становить €20-120 євро за бджолосім’ю, а у США на плантаціях мигдалю — $160–180 і навіть до $200. У нас, за словами Мирона Пундора, в цьому напрямку теж спостерігається певний прогрес. Так, якщо 5 років тому за бджолосім’ю платили від 50 до 150 грн, то зараз деякі фірми (такі, як «Маїсадур», «Сади України») дають по 500–600 грн. Хоча багато пасічників усе ще бояться, що власники соняшникових полів їх «кинуть» із оплатою.

Попри всі проблеми, професійне бджільництво спинається на ноги. Вже працюють пасіки з 2–3 тисячами бджолосімей. Великі пасіки опановують продукцію з доданою вартістю: самостійно розфасовують мед у фірмову роздрібну тару (100–300 г), виготовляють питні меди (міцністю 12–15°), розвивають такі напрямки, як апітуризм чи апітерапія. І мріють про розвиток внутрішнього ринку. А то український ринок споживає все ще досить мало меду — в межах 1 кг на душу населення за рік.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com