Неймовірно активна законотворча діяльність під гаслом чергового «покращення» та приведення українського законодавства у відповідність із європейськими нормами є реальною нормотворчою ознакою України останніх років.

Нещодавно на сайті Верховної Ради з’явився проект закону про внесення змін до деяких законів України (щодо спрощення процедур експертизи, реєстрації сортів рослин та обігу насіння) № 3680 від 18.06.2020 р., а згодом і альтернативний варіант - № 3680-1.

Трохи статистики:

Україна є членом Міжнародного Союзу з Охорони Нових Сортів Рослин (UPOV) з 1995 року, ратифікувавши останню редакцію Конвенції - Акт 1991 року.

За даними UPOV Україна  в світових лідерах з кількості заявок та надання прав на сорти рослин:

• за загальною кількістю заявок займає четверте місце, попереду лише Китай, ЄС та США (мал.1, 3),
• а за кількістю подач від нерезидентів посідає перше місце у світі, значно відірвавшись від ЄС, США та Китаю (мал. 2) 

Це об’єктивно свідчить про дійсно високий інтерес до потенціалу рослинницького сектору економіки, по-перше, та по-друге, про доступність здійснення реєстрації нових сортів рослин.

Якісний посадковий матеріал – дійсна запорука високих та надійних врожаїв, а належні умови реєстрації сортів в Україні — це можливість стимулювання вітчизняних селекційних досягнень та можливість отримання найкращих сортів для поширення в країні.

В обґрунтування запропонованих змін авторами зазначається необхідність, звичайно ж, «гармонізації» законодавства, забезпечення впровадження сучасних підходів та практик у процесі набуття прав на сорти рослин та прискорення і спрощення реєстрації сортів рослин.

Чи може бути досягнуто поставленої благої мети при прийнятті зазначеного проекту закону і що пропонується для її досягнення? Спробуємо розібратись на більш яскравих прикладах.

Автор чи селекціонер?

Закон має неоціненне практичне значення для сучасних аграріїв. Чіткі та прозорі умови реєстрації сортів рослин — це доступ до кращих конкурентних селекційних досягнень. Для фермерських господарств — це, безумовно, запорука високих урожаїв та доступ до світових ринків, можливість комерційного вирощування посадкового матеріалу чи його використання для отримання врожаю за ліцензійними угодами, що стрімко набирає привабливості серед провідних світових гравців, наприклад плодово-ягідного виробництва. Законні підстави отримання посадкового матеріалу та сплата роялті правовласнику є обв’язковою умовою сертифікації сільгосппродукції та її експорту.

Але кому платити роялті — щодо цього законопроект вносить більше плутанини, ніж ясності.

Найбільш радикальні зміни запропоновано внести щодо існуючого поняття та визначення «селекціонер». Хоча воно на сьогодні повністю відповідає положенню конвенції UPOV:

— це фізична особа, яка безпосередньо вивела чи винайшла і поліпшила сорт (автор сорту, в міжнародній термінології — inventor, дослівно «винахідник»), а також особа, яка має трудові чи цивільно-правові відносини з автором сорту щодо виведення або винайдення та поліпшення сорту, правонаступник (спадкоємець) першої або другої із зазначених вище осіб, залежно від конкретного випадку.

Чомусь із цього визначення вилучено автора сорту, тобто ключову особу селекційного дослідження.

До того ж права автора сорту на подачу сорту на реєстрацію, якщо він створив сорт як найманий працівник чи за цивільно-правовим договором, пропонується віддати на розсуд роботодавця (замовника). 

Тоді як на сьогодні — залежно від умов відповідного договору, який є письмовим і має надаватись до матеріалів заявки як доказ належного права подачі заявки роботодавцем (замовником).

Здається, що цей проект — це перш за все повномасштабний наступ на права автора сорту. На підставі угоди (трудової, замовлення), не обов’язково письмової, роботодавець (замовник) наділяється правом подати заявку від себе, лише зазначивши в аплікаційній формі «галочкою», що автор сорту не має такого права, не бажає, щоб його згадували в якості автора, і це, як зазначено, «під відповідальність» заявника, тобто без відповідальності, без будь-яких доказів та права оскаржити порушення прав автора. Навіть ідея прийняття положень про Апеляційну палату, чомусь не надає права автору на оскарження його порушених прав. Це можливо лише на загальних підставах, тобто в суді.

На додаток  із компетенції Контролюючого органу (Держпродспоживслужби) запропоновано забрати право розгляду суперечок між автором та роботодавцем щодо «справедливої винагороди» автору  за угодою між автором та роботодавцем (замовником).

Автори так заплутались з поняттям «селекціонер», зазначивши його лише як роботодавця автора сорту, що наводиться ситуація, коли сорт створено селекціонером раніше автора сорту! (ст.19 проекту).

Після «спрощення» пропонується зазначати в заявці заявника та автора, та на додачу ще селекціонера.

Що ж зазначено з цього питання у європейському законодавстві, до якого прагнуть таким чином підлаштувати наш закон?

Згідно із Регламентом Ради Європи 2100/94 (COUNCIL REGULATION (EC) No 2100/94 of 27 July 1994 on Community plant variety rights) (надалі — Регламент) селекціонер (breeder) є виключно фізичною особою, яка безпосередньо вивела, відкрила чи поліпшила сорт або його правонаступник. Їх може бути кілька. І він (вони) можуть бути найманими працівниками. Права селекціонера та роботодавця щодо сорту розподіляються згідно із письмовою угодою. (ст. 11 Регламенту).

А от право на подачу заявки — це вже інша правова категорія, та має належати як фізичній, так і юридичної особі. (ст.12 Регламенту).

Якщо аплікант не є особою, що безпосередньо створила сорт, то особа, яка набула прав заявника за законом чи договором, має обов’язково зазначити автора, надати грунтовні документальні докази, на підставі чого до нього перейшли права на набуття прав на сорт. Так регулює права автора Регламент та законодавство інших країн-учасниць, наприклад Німеччини (Plant Variety Protection Act (Sortenschutzgesetz).

Покращення експертизи

Запропоновані зміни до проведення та оформлення експертизи, зокрема щодо початку кваліфікаційної експертизи незалежно від завершення та результатів формальної.  Пропонується встановити термін проведення формальної експертизи при відповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам до одного календарного місяця.

На сьогодні за тих же умов, тобто у разі відповідності матеріалів заявки формальним вимогам та сплати збору заявнику має бути протягом 10 днів повідомлено про завершення формальної експертизи та початок кваліфікаційної. Ці терміни навіть коротші, ніж передбачені, наприклад Регламентом ЄС.

Реальні проблеми

Закон дійсно має потребу у змінах. Наприклад, позитивним є запропонована можливість передачі прав на набуття прав на сорт та матеріалів заявки під час реєстрації, що вже було в одній із редакцій закону «Про охорону прав на сорти рослин». Але формулювання не є коректним та не передбачає саме письмового договору, що відповідало б міжнародним вимогам та захисту прав.

Діючий закон та запропоновані «якісні та прогресивні зміни» використовують термін «суспільне надбання» щодо сортів, термін дії виключного права на селекційне досягнення відносно яких вийшов.

Але досі немає визначення цього поняття та чіткого регламенту щодо використання таких сортів та підстав і наслідків їх реєстрації в реєстрі сортів, придатних для поширення в Україні. Через цю невизначеність виникає на практиці чимало зловживань та «схем» з реєстрації відомих сортів міжнародної селекції в якості українських сортів з подальшою «монополізацією» такого сорту щодо видачі дозволів на використання та ввезення і оплати, що передбачена власнику сорту.

Саме ця прогалина потребує нарешті чіткого врегулювання та гарантувати всім рівний доступ та права на безоплатне використання сортів, що стали суспільним надбанням.

Право на поширення

Крім того, вносить плутанину положення закону «Про охорону прав на сорти рослин» та Цивільного Кодексу (ЦК) України щодо майнового права інтелектуальної власності на «поширення сорту».  Аналогічне поняття є в законодавстві, що регулює фармацевтичну галузь — marketing authorization, тобто право на здійснення обігу лікарського засобу. Однак такого аналогу немає в законодавстві інших країн. 

За визначенням ЦК України, серед об’єктів права інтелектуальної власності є лише сорт рослин, але не «право на поширення» (ст. 420 ЦКУ). В той же час серед видів прав інтелектуальної власності на сорт рослин (ст.485 ЦКУ) є майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин. Надалі воно вже просто «право на поширення» (ст. 488 ЦКУ).

Через цю правову колізію та запропоновані безсистемні зміни до закону і виникають такі перли, як ст. 19-1 проекту: «Будь-яка особа може подати заявку на набуття майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту, віднесеного до суспільного надбання, без набуття будь-яких прав на такий сорт».

А на практиці власники свідоцтва майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту укладають ліцензійні угоди та отримують роялті. Не зважаючи на те, що це має бути виключним правом власника патенту на сорт, та беручи до уваги отримання такого «свідоцтва» будь-якою особою, навіть після закінчення правової охорони сорту.

 … та інші «перли» законопроекту

Авторами законопроекту № 3680 пропонується внести зміни до ст. 8 закону, яку… вже виключено згідно із Законом № 124-IX від 20 вересня 2019 р., який має набрати чинності 16 жовтня 2020 р. 

Внутрішня неузгодженість виявляється навіть в текстах окремих статей. У статті 47 щодо обмеження майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин зазначено положення згідно із конвенцією UPOV щодо умов звільнення власників малого господарства від сплати винагороди володільцю патенту. Але, сказавши, що «розміри земельної ділянки не обмежуються», в законопроекті тут же додається, що  вона «не має перевищувати 25 га для зернових та 10 га для картоплі».

Автори законопроекту № 3680 навіть не пропонують внесення змін до ЦКУ, який як акт вищого рівня регулює питання, що змінює запропонований проект (суб’єкти правовідносин, створення сорту за трудовою угодою /на замовлення). Закладаючи там самим суттєву правову колізію.

Висновок

Беззаперечна проблема у відсутності дисципліни та відповідальності у виконанні існуючих норм, контролі та чіткому розподілені повноважень між органами, що задіяні у процесі реєстрації сортів рослин. Відсутня персональна відповідальність службовців, у тому числі матеріальна, перед заявниками, як це передбачено Регламентом ЄС.

Хочеться закликати депутатів, що дружно підписались під законопроектом, вивчити цей документ, та не допустити його прийняття у такому вигляді, порушуючи принцип верховенства права, зобов’язання України за міжнародними договорами, порушення гарантованих Конституцією прав, що виникають із інтелектуальної діяльності, звуження змісту та обсягу існуючих прав, що є підставою визнання таких змін неконституційними.

І це ще не торкаючись питання дотримання вимог законодавчої (нормопроектної) техніки при поданні законопроектів, у зв’язку з чим треба було б згадати, що невідкладно назріло прийняття закону «Про закони та законодавчу діяльність», який Верховна Рада не спромоглась прийняти з 2001 року! Але це вже інша історія.

Ольга Коцюбальська,

Адвокат, Старший Радник

ТОВ "ЮРИДИЧНА ФІРМА "ГОРОДИССЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ"