Ситуація із зерном на полях Київщини

Цьогоріч посуха особливо “позбиткувалася” на полях південних регіонів. Але не оминула північ та центр. Дісталося й Київщині.

І тут — тенденція, як по всій Україні: найбільше постраждали райони, розташовані на півдні області. “Рахуйте, — загинає пальці перший заступник начальника Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Петро Пилипенко. — Сквирський, Володарський, Тетіївський, половина Білоцерківського, половина Ставищанського, Таращанський і Богуславський... Втрати від спеки, за попередніми оцінками, сягнули 23 млн грн. Коли б не посуха, то валовий збір зернових цього року перевищив би 2 млн т”. Але в цілому начальник управління сільськогосподарський сезон вважає більш-менш вдалим. Середня врожайність пшениці — 32,1 ц/га, що майже на центнер більше, ніж торік. Усього зернових — з урахуванням кукурудзи — в області зберуть на рівні 1,6–1,7 млн т. “Цього дастатньо нам і в кормовому плані. Особливо порадувала кукурудза. Більшість господарств, що займаються цією культурою, мають урожай від 80 до 100, а то — й до 120 ц/гектара”.

Інтенсивне ведення землеробства перемагає посуху

Запорукою успіху в рослинництві Петро Пилипенко називає інтенсивне ведення землеробства: “Від сортів, підготовки грунту, від догляду — якщо буде витримуватися сама технологія вирощування будь-якої культури — буде і стабільний урожай”.
Такої ж думки й начальник Васильківського райуправління агропромислового розвитку Віктор Жук. Каже, що, за даними Фастівської міжрайонної метеорологічної станції, на полях району іноді влітку температура на поверхні грунту досягала 62°. Але пройшли дощі, які виправили ситуацію. Озиму пшеницю з площі більш як 10 тис. га зібрали на рівні минулого року — в середньому 33,6 ц/га. Щоправда, підвела яра пшениця — 25,3, а торік збирали по 34,5 ц/га. Ячмінь теж підкачав. Підсумок очікується не надто оптимістичний. Якщо торік зернових (з кукурудзою) мали по 37,4 ц/га, то нині по району врожайність не перевищить 32,5 ц на круг. Хоча, звісно, там, де дотримуються технології вирощування, й результати, відповідно, незважаючи на посуху, перевищують середньостатистичні у півтора-два рази. І загальна кількість зібраного і в районі, і в області має пристойний вигляд завдяки підприємствам, де навчилися господарювати на рівні вище середнього.

— І все ж, — запитую, — якщо господарство постраждало і не має можливості провести осінній засів, яким чином допомагаєте?

— Надійшли відшкодування на вирощування зернових культур — на гектар посівів, — інформує Віктор Жук. — Васильківський район повністю забезпечений насіннєвим матеріалом — можемо продавати за межі району. Є господарство “Гребінківське”, яке щорічно вирощує озимі і ярі культури, використовуючи до 10 різних сортів. Можемо співставити, як показує себе той чи інший сорт не в лабораторіях, а у виробничих умовах. Працюємо з господарствами, переконуємо, що треба проводити сортозаміну і сортооновлення. Якщо у когось немає грошей на цю потрібну в сільгоспвиробництві справу, можемо надати насіння з кращими посівними якостями за бартером. Так стараємося трошки підтримувати господарства. І, повірте, такого, що хтось не посіє через те, що чогось бракує, — у нас не буває.

На обіцяну державою компенсацію від посухи, — веде далі начальник управління, — ми подали усі папери — кошти поки що не поступали. Думаю, гроші більше підуть на південь, ніж до нас, бо ми не так уже сильно і постраждали. Підтримають передусім господарства там, а будуть кошти — допомагатимуть і нам.

Те, що район, попри втрати через посуху, до нового врожаю без хліба не залишиться, можна було переконатися в ЗАТ “Васильків хлібопродукт”.

Підприємство засноване ще 1905 року. Нині до його складу входять млинзавод продуктивністю 160 т/добу — виготовляє манну крупу і борошно. Елеватор загальною ємністю 25,3 тис. т призначений для зберігання та підготовки збіжжя для млинзаводу. Є склад безтарного зберігання борошна ємністю 2,2 тис. т, виробничо-технологічна лабораторія.

Що менше збіжжя, то вища ціна

Керівник ЗАТ “Васильків хлібопродукт” Володимир Тоскін сподобався мені вмінням відповідати на журналістські запитання по суті. Тому інтерв’ю з ним народилося прямо на території підприємства. Він повідомив, що півтори тисячі тонн зерна вже прийнято і воно

продовжує надходити. Всього елеватор має взяти на на зберігання 3 тисячі тонн збіжжя, призначеного для Аграрного фонду. Ціни наразі підросли. За тонну пшениці третього класу господарства району просять 1170–1200 грн. За такою ціною бере й елеватор.
— Чому дорожчає зерно?
— Його цього року буде трохи менше зібрано.Чому ростуть ціни — я не знаю, бо не вирощую.
— Торік у цей самий час по скільки ви зерно приймали?
— В Агрофонд торік закуповували по 780–790 грн/т. Цього року починали з 950 грн. Ринкові відносини — тому господарства самі встановлюють ціни і продають.
— З попередніх років скільки зерна залишилося?
— Тисяча тонн.
— За зберігання Агрофонд платить більше чи менше від комерційних розцінок?
— Більше б давали — ми б брали. Ми вкладаємося в ті норми, що вони платять. За зберігання тонни зерна впродовж місяця Агрофонд нам дає 4 грн 50 к. Ми приватна структура. Зерно беремо на переробку переважно за давальницькою схемою — тож вартість зберігання входить у вартість переробки. Переробляємо на борошно, манну крупу, відповідно, є висівки, зерновідходи.
— Що скажете про якість зерна. Яка вона цьогоріч?
— Особливо від минулорічної не відрізняється, хоча пшениці третього класу надходить менше.

У Кураченко “під ковпаком”
Приватне підприємство “Лосятинське” — з тієї самої категорії успішних. Нинішнього року тут отримали 3556 т ранніх зернових, з

кожного гектара збирали 39,3 ц, у  тому числі пшениці взяли 2527 т за врожайності 40,8 ц/га. Керівник агроформування Василь Кураченко ділиться секретами господарювання: “Вношу 50 т органічних добрив на гектар після гороху. — І додає: — Я 18 років працював агрономом, а тоді — керуючим відділку Саливонківського елітно-насінницького радгоспу. Об’єднання розташоване  в Москві. Коли їздив туди — три тижні учили нас, агрономів, як правильно кагатувати гній”. З роками у керівника сформувалася звичка тримати все під контролем. Каже, що його спеціалісти всі їздять на “Нивах”, мають мобільні телефони, і з кожним він може в будь-яку хвилину зв’язатися.

Зерно цьогоріч в господарстві зібрали якісне — 25% клейковини, 13% — білка. Керівник планує продати його до Державного насіннєвого фонду. Хоча й не поспішає.

— Із зібраного я реалізував тільки 400 т гороху і гречку — по 1900 грн/т. Пшениці трохи здав до Аграрного фонду — треба державі допомагати. Решту — тримаємо. Ціни на неї з кожним часом усе вищі — 1100–1150 грн/т третього класу. Озима пшениця, яра нинішнього сезону як ніколи рентабельні. Та й обіцяну допомогу від держави нинішнього року отримували регулярно — на гектар озимини, на тваринництво.

Свинарство — також вагомий “шмат” у формулі успіху. “П’ятачків” тримають 2 тис. голів. Прирости — 550–600 г/добу:
“Тисячу свиней продали — ще три нулі добавляй (1000+000 = мільйон гривень). Плюс бички. Ціна вже 7,8–8 грн/кг живої ваги, плюс 1,4 грн — дотація. Якщо далі так йтиме — швидко наростимо виробництво”.
Особливих проблем, підсумовує співрозмовник, немає. І пальне, і добрива — все можна купити на ринку. Головне — щоб не заважали. А так — нормально працюємо, нормально заробляємо.

Але успіх господарювання не можливий без ще одного фактора — людського. Поруч Київ, і якщо працювати буде не вигідно, робоча сила швидко порозбігається до столиці шукати кращої долі:

— Тримаю на роботі людей більше, ніж треба, не так, як поприходили інвестори — й порозганяли зайвих. Три-п’ять чоловік візьме — і все. А як іншим до пенсії добути. Механізатори, молоді хлопці, — 40–44 роки, своїми силами усю техніку привели до ладу. Комбайнер — за 14 жнивних днів отримує 4 тис./грн зарплати, плюс 2 тис. премії. Агроном 3 тис. отримує. Стараюсь безплатно людям городи орати, зерно молотити... Можна трудиться.
Паї у хазяйстві 55 соток — невеличкі. 701 пай — в оренді. Щороку за це керівник виплачує кожному орендодавцю два відсотки вартості паю. Цього року люди кинулися зерно брати — по 950 грн/т. Завдяки прибутковому господарюванню у “Лосятинському”, за рахунок господарства відремонтували школу: котел купили, район допоміг поставити пластикові вікна. Діє водопровід, газифікуємось — є можливість, для своїх же людей робимо.
— А хто ж підсобить? — каже Василь Кураченко. — Якщо не будемо один одному допомагати — кому ми треба. Не приїдуть же з Німеччини і нам не зроблять. Треба самим. 

Галина Квітка,
оглядач газети Верховної Ради України
“Голос України” (e-mail: nov@golos.com.ua)