Спецможливості
Технології

Шкідники і хвороби цукрових буряків та заходи захисту від них

07.07.2015
4829
Шкідники і хвороби цукрових буряків та заходи захисту від них  фото, ілюстрація

Цукрові буряки є рослиною-живителем для багатьох членистоногих та патогенних мікроорганізмів, тому захист культури від них — одна з важливих проблем у технології її вирощування.

Цукрові буряки є рослиною-живителем для багатьох членистоногих та патогенних мікроорганізмів, тому захист культури від них — одна з важливих проблем у технології її вирощування.

В. Саб­лук, д-р с.-г. на­ук,
О. Гри­щен­ко, канд. с.-г. на­ук,                            
Н. За­польсь­ка, канд. с.-г. на­ук,
К. Шен­д­рик, канд. біол. на­ук,
Інсти­тут біое­нер­ге­тич­них куль­тур і цу­к­ро­вих бу­ряків

Се­ред «гвардії» шкідників най­не­без­печніши­ми є декілька видів дов­го­но­сиків (зви­чай­ний, сірий, чор­ний та ін.), бу­ря­кові блішки (зви­чай­на, західна, півден­на), щи­то­но­с­ки (ло­бо­до­ва та бу­ря­ко­ва), ли­ст­ко­ва бу­ря­ко­ва по­пе­ли­ця, міну­ючі му­хи, ли­чин­ки ко­ва­ликів та мідляків (дро­тя­ни­ки і не­справжні дро­тя­ни­ки), ли­чин­ки хрущів (трав­не­во­го, черв­не­во­го та ін.), а із хво­роб — ко­ре­неїд, гнилі ко­ре­неп­лодів під час ве­ге­тації (бу­ра, ри­зок­тоніоз­на, хво­с­то­ва то­що) та пля­ми­с­тості ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту (цер­ко­с­по­роз, аль­тер­наріоз, фо­моз, ра­му­ляріоз та ін.).
Для за­без­пе­чен­ня ефек­тив­но­го за­хи­с­ту посівів цу­к­ро­вих бу­ряків від цих шкідли­вих ор­ганізмів не­обхідно зна­ти їхній ви­до­вий склад та особ­ли­вості біології.
Так, зі спеціалізо­ва­них видів шкідників цу­к­ро­вих бу­ряків найшкідливіший зви­чай­ний бу­ря­ко­вий дов­го­но­сик (Asproparthenis punctiventris Germ.). По­ши­реність йо­го в Ук­раїні об­ме­жується те­ри­торією чор­но­зем­них грунтів із груд­ко­во-зер­ни­с­тою струк­ту­рою.
   Зви­чай­ний бу­ря­ко­вий дов­го­но­сик — жук до­сить ве­ли­ких розмірів, за­вдовжки 10–16 мм. Ос­нов­ни­ми кор­мо­ви­ми рос­ли­на­ми цьо­го фіто­фа­га є бу­ря­ки цу­к­рові, кор­мові, сто­лові. Крім то­го, він мо­же жи­ви­ти­ся інши­ми рос­ли­на­ми з ро­ди­ни ло­бо­до­вих, а та­кож ама­ран­то­вих, рідше греч­ко­вих. Йо­го ли­чин­ки роз­ви­ва­ють­ся на корінцях тільки ло­бо­до­вих рос­лин.
Зи­му­ють жу­ки в грунті на бу­ря­ко­ви­щах на гли­бині до 45 см, од­нак ос­нов­на їхня ма­са пе­ре­бу­ває у грун­то­во­му шарі зав­глиб­шки від 15 до 30 см.
На­весні, після по­яви на по­верхні грун­ту, жу­ки роз­се­ля­ють­ся із місць зимівлі «пішим хо­дом», а в по­даль­шо­му — пе­реліта­ють. Ха­рак­тер по­шко­­джен­ня дов­го­но­си­ком бу­ря­ко­вих рос­лин за­ле­жить від по­го­ди і фа­зи їхньо­го роз­вит­ку. У хо­лод­ну, а та­кож у спе­кот­ну і су­ху по­го­ду жу­ки, схо­вав­шись під гру­доч­ки грун­ту, з’їда­ють про­ро­ст­ки бу­ряків ще до їхньої по­яви на по­верхні.
За теп­лої по­го­ди шкідни­ки об’їда­ють «ви­лоч­ку» або пе­ре­ку­шу­ють стеб­ло, за­ли­ша­ю­чи один «пе­нь­ок». На роз­ви­неніших рос­ли­нах жив­лять­ся ли­ст­ка­ми (по­шко­д­жен­ня їхніх країв ма­ють фор­му виїмок). Жив­лять­ся жу­ки про­тя­гом трав­ня — черв­ня.
   Сірий бу­ря­ко­вий дов­го­но­сик (Tanymecus palliates) в Ук­раїні по­ши­ре­ний прак­тич­но по­всюд­но. Рівень по­шко­д­жен­ня ним сходів цу­к­ро­вих бу­ряків ок­ре­ми­ми ро­ка­ми бу­ває ду­же знач­ним (40–80%), і навіть є ви­пад­ки по­вної за­ги­белі посівів від ньо­го. У ро­ки ма­со­во­го розмно­жен­ня це не­без­печ­ний шкідник цу­к­ро­вих бу­ряків, со­няш­ни­ку, сої, кінських бобів, ярої ви­ки, ко­ню­ши­ни, лю­цер­ни та ба­га­ть­ох інших куль­тур.
У стадії ли­чин­ки шкідник біологічно пов’яза­ний із бур’яна­ми, на­сам­пе­ред та­ки­ми ба­га­торічни­ми, як осот, бе­рез­ка по­льо­ва, по­лин, та де­я­ки­ми інши­ми.
Жив­ля­чись на цу­к­ро­вих бу­ря­ках, жу­ки сіро­го дов­го­но­си­ка ви­г­ри­за­ють сім’ядолі і мо­лоді ли­ст­ки, за ма­со­вої по­яви мо­жуть по­шко­ди­ти підсім’ядоль­не коліно і зни­щи­ти точ­ку рос­ту, внаслідок чо­го рос­ли­на ги­не.
   Чор­ний бу­ря­ко­вий дов­го­но­сик (Psalidium maxillosum) по­ши­ре­ний у півден­них і півден­но-східних об­ла­с­тях країни. Це ба­га­тоїдний шкідник, мо­же жи­ви­ти­ся різни­ми рос­ли­на­ми місце­вої фло­ри. Жу­ки цьо­го дов­го­но­си­ка, як і інших видів, гру­бо об’їда­ють сім’ядолі та ли­ст­ки, а та­кож пе­ре­гри­за­ють схо­ди під зем­лею, за­ли­ша­ю­чи тільки «пень­ки».
   Блішки бу­ря­кові (Chaetocnema sp.) зустріча­ють­ся на всій те­ри­торії бу­ря­косіян­ня Ук­раїни. Бу­ря­кам шко­дять від мо­мен­ту по­яви сходів до ут­во­рен­ня двох-трьох пар листків, ви­г­ри­за­ю­чи на ли­ст­ках ок­руглі діроч­ки і за­ли­ша­ю­чи цілою шкіроч­ку спідни­зу. Як­що діроч­ки зли­ва­ють­ся або зо­се­ре­д­жені на ос­нові ли­ст­ка — ос­танній за­си­хає. Нерідко по­шко­д­жу­ють цен­т­раль­ну точ­ку рос­ту, що при­зво­дить до за­ги­белі рос­ли­ни. Шкідливість блішок знач­ною мірою за­ле­жить від по­го­ди. За хо­лод­ної та во­ло­гої вес­ни во­ни бу­ва­ють ма­ло­ак­тив­ни­ми, не роз­се­ля­ють­ся із місць зимівлі, слаб­ко за­се­ля­ють план­тації, і шкідливість їх у та­ко­му разі зни­жується. Ран­ня, су­ха і теп­ла вес­на, на­впа­ки, вик­ли­кає раннє про­бу­д­жен­ня й ви­со­ку ак­тивність жуків. Ма­со­во на­ко­пи­чу­ю­чись у цей період, во­ни мо­жуть на­не­с­ти знач­них по­шко­­джень посівам цу­к­ро­вих бу­ряків.
   Щи­то­но­с­ки (Cassidinae) знач­но по­ши­рені в бу­ря­косійних рай­о­нах Ук­раїни. Цу­к­рові бу­ря­ки по­шко­д­жу­ють як жу­ки, так і ли­чин­ки шкідни­ка. Жу­ки виїда­ють у ли­ст­ках суцільні от­во­ри різних розмірів, не чіпа­ю­чи при цьо­му жи­лок. Ли­чин­ки ви­г­ри­за­ють у ли­ст­ках «вікон­ця», за­ли­ша­ю­чи верх­ню про­зо­ру шкіроч­ку, а потім проїда­ють ли­ст­ки наскрізь.
Ли­чин­ки жуків-ко­ва­ликів — дро­тя­ни­ки зустріча­ють­ся у всій зоні бу­ря­косіян­ня Ук­раїни. Ці ли­чин­ки за­вда­ють відчут­ної шко­ди цу­к­ро­вим бу­ря­кам на різних фа­зах їхньо­го роз­вит­ку. Так, на­весні во­ни виїда­ють висіяне насіння, потім підгри­за­ють «на­клю­нуті» корінці і ко­ле­оп­ти­ле, а до фа­зи пер­шої па­ри листків — підземні ча­с­ти­ни сте­бел. Такі по­шко­д­жен­ня ча­с­то є ос­нов­ною при­чи­ною зріджен­ня сходів, що в ре­зуль­таті істот­но по­зна­чається на вро­жай­ності ко­ре­неп­лодів.
Шко­да від дро­тя­ників по­ля­гає не тільки у підгри­занні або пе­ре­гри­занні підзем­ної ча­с­ти­ни цу­к­ро­вих бу­ряків, а та­кож і в то­му, що по­шко­д­жені рос­ли­ни, за­ра­жу­ю­чись че­рез «ран­ки» різни­ми мікро­ор­ганізма­ми, у по­даль­шо­му за­гни­ва­ють.
До грун­то­вих шкідників куль­ту­ри та­кож відно­сять­ся ли­чин­ки жуків-чор­нишів та пла­с­тин­ча­с­то­ву­сих, які так са­мо, як і дро­тя­ни­ки, по­шко­д­жу­ють підзем­ну ча­с­ти­ну рос­лин.
   Бу­ря­ко­ва крихітка (Atomaria linearis Steph) — не­без­печ­ний шкідник сходів цу­к­ро­вих бу­ряків. По­ши­ре­на в усіх зо­нах бу­ря­косіян­ня, але шко­дить частіше на півден­но­му за­ході і за­ході країни у рай­о­нах із підви­ще­ною во­логістю. Жу­ки, пе­ре­бу­ва­ю­чи у грунті, по­шко­д­жу­ють підземні ча­с­ти­ни рос­лин, ви­г­ри­за­ю­чи в них ям­ки — ви­раз­ки різно­го розміру.
По­шко­д­жені мо­лоді рос­ли­ни відста­ють у рості, що в по­даль­шо­му при­зво­дить до змен­шен­ня вро­жай­ності ко­ре­неп­лодів і зни­жен­ня їхньої цу­к­ри­с­тості. Крім то­го, це при­зво­дить до ура­жен­ня сходів та ко­ре­неп­лодів.
Із шкідників, що по­шко­д­жу­ють цу­к­рові бу­ря­ки у після­с­хо­до­вий період, най­не­без­печніши­ми зі спеціалізо­ва­них видів для посівів цієї куль­ту­ри є ли­ст­ко­ва бу­ря­ко­ва по­пе­ли­ця та бу­ря­ко­ва міну­ю­ча му­ха.
   Ли­ст­ко­ва бу­ря­ко­ва по­пе­ли­ця (Aphis fabae Scop) по­ши­ре­на у всій зоні бу­ря­косіян­ня, але най­чис­ленніша пе­ре­важ­но у західній її ча­с­тині, де в трав­ні — червні віднос­на во­логість повітря бу­ває ви­щою, ніж в інших зо­нах.
Шко­да рос­ли­нам цу­к­ро­вих бу­ряків від по­пе­лиці по­ля­гає не тільки у ви­с­мок­ту­ванні шкідни­ком со­ку із листків, сте­бел та квітко­носів у насінників, а ще й у то­му, що в про­цесі жив­лен­ня ко­ма­хи вво­дять у рос­линні тка­ни­ни свою сли­ну, що зу­мов­лює плаз­моліз клітин і по­ру­шує їхній склад, а та­кож пе­ре­тво­рен­ня у рос­лин­них кліти­нах крох­ма­лю на цу­кор.
Крім то­го, бу­ря­ко­ва по­пе­ли­ця є од­ним із най­по­ши­реніших пе­ре­нос­ників вірус­них хво­роб бу­ряків. За силь­но­го за­се­лен­ня посівів шкідни­ком кількість ура­же­них вірус­ною мо­заїкою і жов­тя­ни­цею рос­лин бу­ряків збільшується.
   Бу­ря­ко­ва міну­ю­ча му­ха (Pegomyia hyosciami Pans) найшкідливіша в західних і ча­с­тині цен­т­раль­них об­ла­с­тей країни. Во­ло­га по­го­да сприяє її інтен­сив­но­му розмно­жен­ню і роз­вит­ку.
Рос­ли­нам цу­к­ро­вих бу­ряків шко­дять її ли­чин­ки, які після відро­д­жен­ня відра­зу про­ни­ка­ють у м’якоть ли­ст­ка, все­ре­дині яко­го і жив­лять­ся. У ли­ст­ку за­зви­чай жив­лять­ся кілька ли­чи­нок, про­кла­да­ю­чи у ли­ст­ковій тка­нині під верх­нь­ою шкіроч­кою хо­ди (міни), спо­чат­ку вузькі, а потім ши­рокі, що зли­ва­ють­ся у пля­ми, які охоп­лю­ють іноді весь ли­с­ток. За ве­ли­кої кількості ли­чи­нок силь­но по­шко­д­же­ний ли­с­ток відми­рає. Ура­жені му­хою рос­ли­ни відста­ють у рості і роз­вит­ку і да­ють мен­ший уро­жай.
   Бу­ря­ко­ва не­ма­то­да (Heterodera schachtii Schmidt) по­ши­ре­на на ве­ли­ких те­ри­торіях, зай­ня­тих цу­к­ро­ви­ми бу­ря­ка­ми.
При­хо­ва­ний і ма­ло­рух­ли­вий спосіб жит­тя, швид­ке розмно­жен­ня, ви­со­ка життєздатність та еко­логічна пла­с­тичність роб­лять її най­не­без­печнішим зі шкідли­вих ор­ганізмів цієї куль­ту­ри. У во­гни­щах, інва­зо­ва­них бу­ря­ко­вою не­ма­то­дою, спо­с­терігається зни­жен­ня вро­жаю і навіть по­вна за­ги­бель посівів унаслідок про­ник­нен­ня ли­чи­нок у рос­лин­ний ор­ганізм і по­ру­шен­ня в ньо­му фізіологічних про­цесів.
Життєвий цикл бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди скла­дається із кількох стадій: яй­це, ли­чин­ка, інвазійна — дру­го­го віку, па­ра­зи­ту­ю­ча — тре­ть­о­го і чет­вер­то­го віків, до­рослі осо­би­ни (са­мець і сам­ка), ци­с­та — відмер­ла са­ми­ця з яй­ця­ми і ли­чин­ка­ми все­ре­дині. У стадії ци­с­ти бу­ря­ко­ва не­ма­то­да ду­же стійка що­до не­спри­ят­ли­вих фак­торів, зо­к­ре­ма, ви­т­ри­мує значні пе­ре­па­ди тем­пе­ра­ту­ри (від -20 до +45°С) і про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су зберігає свою життєздатність.
Зовнішні оз­на­ки ура­же­ності рос­лин не­ма­то­до­зом про­яв­ля­ють­ся у відста­ванні їх у рості та роз­вит­ку, ли­ст­ки ста­ють блідо-зе­ле­ни­ми, у денні го­ди­ни, за підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри (по­над 20°С) во­ни ник­нуть, опу­с­ка­ють­ся до землі. Ду­же ча­с­то ко­ре­неп­ло­ди та­ких рос­лин ма­ють ха­рак­тер­ний «бо­ро­да­тий» ви­гляд че­рез ве­ли­ку кількість ма­лень­ких корінців.

Най­по­ши­реніші хво­ро­би
По­вноцінний за­хист посівів від хво­роб — не­одмінна умо­ва їхньо­го ви­ро­щу­ван­ня. Це пи­тан­ня стоїть над­зви­чай­но гос­тро, оскільки втра­ти вро­жаю від них ви­ра­жа­ють­ся не тільки за­ги­бел­лю рос­лин або змен­шен­ням уро­жай­ності, але й погіршен­ням йо­го якості.
Рос­ли­ни цу­к­ро­вих бу­ряків ура­жу­ють­ся хво­ро­ба­ми як ко­ре­не­вої си­с­те­ми, так і ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту. Най­по­ши­реніша хво­ро­ба ко­ре­не­вої си­с­те­ми цу­к­ро­вих бу­ряків — ко­ре­неїд, її вик­ли­кає ком­плекс збуд­ників. Ос­нов­ною оз­на­кою ко­ре­неїда є по­буріння тка­ни­ни корінця мо­ло­дих про­ростків не тільки підзем­ної, а й над­зем­ної йо­го ча­с­ти­ни. Нерідко хво­ро­ба охоп­лює че­реш­ки сім’ядо­лей і листків, що мо­жуть на­бу­ва­ти скло­подібно­го ви­гля­ду. 
Зовнішні оз­на­ки ко­ре­неїда мо­жуть зміню­ва­тись за­леж­но від скла­ду грибів, що вик­ли­ка­ють за­хво­рю­ван­ня. Так, гриб Pythium debarianum ура­жує здебільшо­го підзем­ну ча­с­ти­ну про­ростків і про­яв­ляється у ви­гляді відми­ран­ня та по­чорніння ко­ри ниж­ньої ча­с­ти­ни коріння. Гри­би ро­ду Fusarium spp. ура­жу­ють схо­ди на по­чат­ку роз­вит­ку пер­шої-дру­гої па­ри листків. За ура­жен­ня ци­ми гри­ба­ми цен­т­раль­но­го су­дин­но-во­лок­ни­с­то­го пуч­ка над­зем­на ча­с­ти­на в’яне, чорніє і за­гни­ває. Гриб Aphanomyces cochlioides ура­жує здебільшо­го над­зем­ну ча­с­ти­ну — ко­ре­не­ву ший­ку та підсім’ядоль­не коліно. Ура­жені ко­ре­неїдом рос­ли­ни здебільшо­го ги­нуть, внаслідок чо­го посіви зріджу­ють­ся, що по­зна­чається на вро­жай­ності ко­ре­неп­лодів і їхній якості.
Ос­танніми ро­ка­ми під час ви­ро­щу­ван­ня гібридів цу­к­ро­вих бу­ряків вітчиз­ня­ної і, особ­ли­во, за­рубіжної се­лекції за­го­ст­ри­лась про­бле­ма інтен­сив­но­го ура­жен­ня ко­ре­неп­лодів пар­шею і гни­ля­ми під час ве­ге­тації рос­лин, що нерідко при­зво­дить до знач­но­го зни­жен­ня їхньої вро­жай­ності.
Так, щорічно в усіх зо­нах бу­ря­косіян­ня відмічається ура­женість ко­ре­неп­лодів пар­шею (зви­чай­ною, рідше — по­яс­ко­вою та при­щу­ва­тою).
   Пар­ша — хво­ро­ба ко­ри ко­ре­ня, що су­про­во­д­жується не­кро­зом. Во­на по­ши­ре­на в усіх зо­нах бу­ря­косіян­ня. Збуд­ни­ком зви­чай­ної і по­яс­ко­вої парші є про­ме­нисті гри­би — ак­ти­номіце­ти, а при­щу­ва­тої — бак­терії.
Зви­чай­на пар­ша інтен­сив­но про­яв­ляється у разі ущільнен­ня грун­ту після ряс­них дощів та підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри. На роз­ви­ток цієї хво­ро­би інтен­сив­но впли­ва­ють не тільки по­годні умо­ви, а й аг­ро­техніка ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри. Навіть не­знач­не підви­щен­ня кон­цен­т­рації бу­ряків у сівозміні (від 10 до 20%) по­си­лює ура­женість ко­ре­неп­лодів зви­чай­ною пар­шею на 30%.
Крім парші, ко­ре­неп­ло­ди цу­к­ро­вих бу­ряків ура­жу­ють­ся різни­ми ви­да­ми гни­лей, що зумовлені гри­ба­ми, бак­теріями, не­ма­то­да­ми, а та­кож не­ста­чею еле­ментів жив­лен­ня. До най­по­ши­ре­ніших гни­лей слід відне­с­ти ті, збуд­ни­ка­ми яких є фу­зарії, мен­шою мірою — ри­зок­тонія, пітіум, афа­наміцес та бак­терії.
Зо­к­ре­ма, фу­заріоз­на гниль є однією із най­по­ши­реніших видів за­хво­рю­ван­ня у різних грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах. В ура­же­них фу­заріями ко­ре­не­пло­дах на по­чат­ку літа ли­ст­ки рос­лин, по­чи­на­ю­чи із пе­ри­ферійних, в’януть, а їхні че­реш­ки по­сту­по­во чорніють. Ко­рені та­ких рос­лин відста­ють у рості, нерідко на них ут­во­рюється ма­са бо­ко­вих корінців. Вміст цу­к­ро­зи у ко­ре­не­плоді за не­знач­но­го за­гни­ван­ня го­ло­вки, ший­ки чи хво­с­та змен­шується у декілька разів, кількість інерт­но­го цу­к­ру зро­с­тає більше ніж удвічі, вміст шкідли­во­го азо­ту, не­роз­чин­них пек­ти­но­вих ре­чо­вин знач­но збільшується. За­гнилі ділян­ки ура­же­них ко­ре­неп­лодів цілком втра­ча­ють цу­кор і ста­ють зовсім не­при­дат­ни­ми для пе­ре­роб­ки.
   Бу­ра гниль — хво­ро­ба, якою ура­жу­ють­ся ко­ре­неп­ло­ди пе­ре­важ­но на за­пли­ва­ю­чих грун­тах із ви­со­ким рівнем підгрун­то­вих вод, а та­кож у ни­зи­нах, де за­стоюється до­що­ва та по­лив­на во­да, то­му нерідко гниль роз­ви­вається во­гни­ща­ми. У рос­ли­нах, інфіко­ва­них гри­ба­ми Rhizoctonia solani, біля цен­т­ра ро­зет­ки колір мо­ло­дих листків і че­решків змінюється на тем­но-ко­рич­не­вий або чор­ний. Ура­жені рос­ли­ни швид­ко в’януть і ги­нуть, спо­чат­ку за­си­ха­ють старі ли­ст­ки, а мо­лоді відми­ра­ють ос­танніми.
Бу­рою гнил­лю ура­жу­ють­ся ко­ре­неп­ло­ди пе­ре­важ­но із хво­с­то­вої ча­с­ти­ни. Нерідко гниль роз­ви­вається в об­ласті го­ло­вки та ший­ки ко­ре­ня. За­гнилі тка­ни­ни на­бу­ва­ють тем­но-бу­ро­го, май­же чор­но­го ко­ль­о­ру.
Ха­рак­тер­ною оз­на­кою бу­рої гнилі є чітка лінія між здо­ро­вою і ура­же­ною тка­ни­на­ми.
Ха­рак­тер­ною оз­на­кою чер­во­ної гнилі, що вик­ли­кається Rhizoctonia violacea, є на­явність чер­во­но-фіоле­то­вих кра­пок, за­глиб­ле­них у тка­ни­ну ко­ре­неп­ло­ду. Такі бу­ря­ки за­ли­ша­ють­ся твер­ди­ми, але за ко­лонізації ура­же­них тка­нин бак­теріями спо­с­терігається інтен­сив­ний роз­ви­ток вто­рин­но­го за­хво­рю­ван­ня — мо­к­рої гнилі.
Хво­с­то­ва гниль, або го­моз, зустрічається прак­тич­но в усіх зо­нах бу­ря­косіян­ня. Збуд­ни­ком хво­ро­би є ком­плекс бак­терій, роз­ви­ток яких по­си­люється за не­стачі во­ло­ги у грунті та надмірно­го азот­но­го жив­лен­ня.
Ура­жен­ня і відми­ран­ня кінчи­ка ко­ре­ня спри­чи­нює хло­ро­тичність ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту, йо­го в’янен­ня і по­сту­по­ве відми­ран­ня листків, по­чи­на­ю­чи із нижніх.
Крім на­зва­них видів, на ко­ре­неп­ло­дах роз­ви­ва­ють­ся пітіоз­на, афа­номікоз­на, фіто­ф­то­роз­на, м’яка, ри­зо­пус­на гнилі, не­кро­зи су­дин­но-во­лок­ни­с­тих пучків то­що. Всі во­ни за спри­ят­ли­вих для роз­вит­ку їхніх збуд­ників умов мо­жуть за­вда­ти знач­ної шко­ди посівам куль­ту­ри. Ли­ст­ко­вий апа­рат цу­к­ро­вих бу­ряків та­кож ура­жується ба­га­ть­ма ви­да­ми хво­роб, які щорічно про­яв­ля­ють­ся у всіх зо­нах бу­ря­косіян­ня Ук­раїни.
Так, однією із най­по­ши­реніших пля­ми­с­то­с­тей на ли­ст­ках цієї куль­ту­ри є цер­ко­с­по­роз, який вик­ли­кається гри­бом Сercospora beticola.
Ха­рак­тер­ною оз­на­кою цер­ко­с­по­ро­зу є по­ява на ли­ст­ках не­ве­ли­ких ок­руг­лих світло-бу­рих плям із чер­во­ну­ва­то-бу­рою об­лямівкою пра­виль­ної фор­ми, діаме­т­ром 2–3 мм, що в по­даль­шо­му з обох боків вкри­вається ок­са­ми­то­во-сірим на­льо­том.
Шко­да рос­лині від цер­ко­с­по­ро­зу по­ля­гає у то­му, що за силь­но­го ура­жен­ня листків пля­мистістю (100 і більше цер­ко­с­по­ро­вих плям на ли­с­ток) пригнічується приріст ко­ре­ня че­рез ма­со­ве відми­ран­ня листків.
У ли­ст­ках, ура­же­них пля­мистістю, у 3–4 ра­зи збільшується транспірація, змен­шується асиміляція вуг­ле­кис­ло­го га­зу, вміст за­галь­но­го азо­ту порівня­но зі здо­ро­ви­ми. На­прикінці серп­ня, особ­ли­во після ви­па­дан­ня дощів, на місці ли­с­тя, що за­ги­ну­ло, відро­с­та­ють нові ли­ст­ки, на ут­во­рен­ня яких ви­т­ра­ча­ють­ся на­ко­пи­чені у ко­ре­неп­ло­дах цу­к­ри, внаслідок чо­го зни­жується їхня цу­к­ристість. Рівень цу­к­ри­с­тості у ко­ре­не­пло­дах та­кож змен­шується че­рез знач­ну втра­ту асиміляційної по­верхні листків, то­му ок­ре­ми­ми ро­ка­ми спо­с­тері­га­­ється знач­ний не­добір кількості цу­к­ру.
Фо­моз, або зо­наль­на пля­мистість, хо­ча і по­сту­пається за по­ши­реністю цер­ко­с­по­ро­зу, про­те ос­танніми ро­ка­ми має тен­денцію до по­си­лен­ня роз­вит­ку і підви­щен­ня шкідли­вості.
На ли­ст­ках пе­ре­важ­но ниж­нь­о­го, рідше — се­ред­нь­о­го ярусів з’яв­ля­ють­ся не­кро­тичні пля­ми, що по­сту­по­во роз­ро­с­та­ють­ся. Ха­рак­тер­ною оз­на­кою фо­мо­зу є на­явність кон­цен­т­рич­них зон. Збуд­ни­ком фо­мо­зу є гриб Phoma betae.
Аль­тер­наріоз — од­на із пля­ми­с­то­с­тей, що ос­танніми ро­ка­ми інтен­сив­но ура­жує фа­б­ричні посіви цу­к­ро­вих бу­ряків. На ли­ст­ках, ура­же­них аль­тер­нацією, з’яв­ля­ють­ся тем­но-ко­рич­неві та чорні не­пра­виль­ної фор­ми пля­ми діаме­т­ром 2–10 мм і більше.
Ха­рак­тер­ною оз­на­кою аль­тер­наріозу є те, що з ча­сом, особ­ли­во у во­ло­гих умо­вах, пля­ми вкри­ва­ють­ся чор­ним на­льо­том із гриб­ниці збуд­­ни­ка — Alternaria alternata.
Ра­му­ляріоз — хво­ро­ба бу­ряків, що про­яв­ляється на ли­ст­ках у ви­гляді пля­ми­с­тості. Пля­ми ут­во­рю­ють­ся з обох сторін ли­ст­ка. Во­ни тро­хи більші за розміром, ніж цер­ко­с­по­розні (4–7 мм у діаметрі), спо­чат­ку світло-зе­лені, потім сіру­ва­то-білі, не­пра­виль­ної фор­ми, мо­жуть бу­ти з об­лямівкою і без неї. Об­лямівка бу­ває від чер­во­но-ко­рич­не­во­го до тем­но-ко­рич­не­во­го за­барв­лен­ня.
Ха­рак­тер­ною особ­ливістю пля­ми­с­тості, що відрізняє її від цер­ко­с­по­ро­зу, є те, що ура­жені тка­ни­ни (пля­ми) вкри­ва­ють­ся срібля­с­то-сірим або білим на­льо­том. Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Ramularia betae.
Бак­теріаль­на пля­мистість про­яв­ляється на мо­ло­дих рос­ли­нах бу­ряків у фазі двох-трьох пар листків і у більш пізній період рос­ту і роз­вит­ку рос­лин. Роз­вит­ку хво­ро­би спри­я­ють ме­ханічні по­шко­д­жен­ня клітин па­ренхіми ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки гра­дом, зна­ряд­дя­ми об­робітку міжрядь та вплив ви­со­ких або низь­ких тем­пе­ра­тур.
Ха­рак­тер­ною оз­на­кою хво­ро­би є на­явність не­кро­тич­них плям не­пра­виль­ної фор­ми із ши­ро­кою тем­ною об­лямівкою. Не­кро­тичні тка­ни­ни плям підси­ха­ють, розтріску­ють­ся і ви­па­да­ють, ут­во­рю­ючі дірча­с­ту по­верх­ню ли­ст­ка, то­му та­ка пля­мистість має на­зву «дірча­с­та».
Пе­ро­но­с­по­роз, або не­справжня бо­рош­ни­с­та ро­са, про­яв­ляється на рос­ли­нах цу­к­ро­вих бу­ряків у всі фа­зи он­то­ге­не­зу, ура­жу­ю­чи сім’ядолі, ли­ст­ки верх­нь­о­го та се­ред­нь­о­го ярусів, але най­частіше цен­т­ральні ли­ст­ки ро­зет­ки. У ро­зет­ках ура­же­них рос­лин ут­во­рю­єть­ся дрібне, де­фор­мо­ва­не та скру­че­не кра­я­ми до­ни­зу блідо-зе­ле­не ли­с­тя, зіспо­ду яко­го помітний сірий із ха­рак­тер­ним фіоле­то­вим відтінком наліт. За силь­но­го ура­жен­ня наліт з’яв­ляється звер­ху ли­ст­ка, після чо­го ли­с­ток швид­ко за­си­хає і відми­рає. Збуд­ни­ком не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си є гриб Peronospora shachtii.
Бо­рош­ни­с­та ро­са, або ерізи­фоз, по­ши­ре­на в усіх зо­нах бу­ря­косіян­ня Ук­раїни. Перші оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся у се­ре­дині ве­ге­тації цу­к­ро­вих бу­ряків (ли­пень). Спо­чат­ку на ли­ст­ках з’яв­ляється білий наліт у ви­гляді ніжно­го па­ву­тин­ня (міцелій гри­ба), що швид­ко роз­ро­с­тається, ут­во­рю­ю­чи щільний наліт. Ура­жені хво­ро­бою ли­ст­ки де­я­кий час за­ли­ша­ють­ся зе­ле­ни­ми, потім по­сту­по­во жовтіють і пе­ред­час­но відми­ра­ють.
Збуд­ни­ком бо­рош­ни­с­тої ро­си є гриб Erysiphe communis. Най­кра­ще гриб роз­ви­вається в умо­вах су­хої спе­кот­ної по­го­ди, ко­ли тем­пе­ра­ту­ра повітря ся­гає 20…30°С, а опадів ма­ло. В ура­же­них бо­рош­ни­с­тою ро­сою рос­ли­нах по­ру­шу­ють­ся про­це­си ут­во­рен­ня у їхніх ли­ст­ках цукрів та інших ор­ганічних ре­чо­вин, змен­шується відтік їх у ко­ре­неплід. Унаслідок ура­жен­ня зни­жується уро­жайність ко­ре­неп­лодів і їхня цу­к­ристість, погіршується якість цу­к­ро­си­ро­ви­ни.
Вірус­на жов­тя­ни­ця і мо­заїка — хво­ро­би вірус­но­го по­хо­д­жен­ня, яки­ми мо­жуть ура­жу­ва­тись посіви цу­к­ро­вих бу­ряків. Роз­ви­ток цих хво­роб істот­но ко­ре­гується на­явністю їхніх пе­ре­нос­ників — по­пе­лиці, клопів, ци­кад то­що.
Вірус­на жов­тя­ни­ця про­яв­ляється по­жовтінням листків ниж­нь­о­го та се­ред­нь­о­го ярусів. Ха­рак­тер­ною особ­ливістю хво­ро­би є по­жовтіння, яке по­чи­нається із верхівки ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки і по­сту­по­во по­ши­рюється вздовж її краю та між жил­ка­ми, а тка­ни­ни вздовж жи­лок та ос­но­ви ли­ст­ка за­ли­ша­ють­ся зе­ле­ни­ми. Ура­жені ли­ст­ки ма­ють шир­шу та ко­рот­шу пла­с­тин­ку, порівня­но зі здо­ро­ви­ми, во­ни по­тов­щені, цупкі та крихкіші.
Збуд­ни­ком вірус­ної жов­тя­ниці є вірус Betae virus 4 та ін.
  Мо­заїка та­кож по­ши­ре­на в усіх зо­нах бу­ря­косіян­ня. Ти­по­вим для хво­ро­би є ут­во­рен­ня на мо­ло­дих ли­ст­ках во­дя­ни­с­то-про­зо­рих, світло-зе­ле­них плям різної фор­ми та ве­ли­чи­ни. Збуд­ник мо­заїки — Betae virus 2, що пе­ре­но­сить­ся від ура­же­ної до здо­ро­вої рос­ли­ни си­сни­ми ко­ма­ха­ми.
Крім інфекційних, на рос­ли­нах цу­к­ро­вих бу­ряків мо­жуть про­яв­ля­тись хво­ро­би, зу­мов­лені не­ста­чею або над­лиш­ком еле­ментів жив­лен­ня (азот­не, фо­с­фор­не, калійне, бор­не го­ло­ду­ван­ня).
Хло­ро­зи, що ви­ни­ка­ють за дефіци­ту мікро­е­ле­ментів (магнію, заліза, мар­ган­цю, сірки), а та­кож за­хво­рю­ван­ня, що спри­чи­ню­ють­ся ек­с­т­ре­маль­ни­ми умо­ва­ми (не­га­тив­ний вплив різних змін тем­пе­ра­ту­ри, дія вітру, по­шко­д­жен­ня гра­дом).

За­хо­ди за­хи­с­ту
Що­до си­с­те­ми за­хи­с­ту посівів цу­к­ро­вих бу­ряків від шкідників і хво­роб, то най­го­ловніша її роль — ство­рен­ня для рос­лин оп­ти­маль­но­го се­ре­до­ви­ща для їхньо­го рос­ту і роз­вит­ку, що є важ­ли­вою пе­ре­ду­мо­вою про­тидії рос­лин­но­го ор­ганізму на різних ета­пах ор­га­но­ге­не­зу не­га­тив­но­му впли­ву по­шко­д­жен­ня фіто­фа­га­ми
і ура­же­ності хво­ро­ба­ми.
Се­ред скла­до­вих оп­тимізації умов для рос­ту і роз­вит­ку куль­тур­них рос­лин за зна­чен­ням на пер­ше місце слід відне­с­ти до­три­ман­ня чер­гу­ван­ня куль­тур у сівозміні із по­вер­нен­ням цу­к­ро­вих бу­ряків на по­пе­реднє місце ви­ро­щу­ван­ня че­рез три-чо­ти­ри ро­ки і пра­виль­ним до­бо­ром по­пе­ред­ників і пе­редпо­пе­ред­ників. Тільки за до­три­ман­ня цієї умо­ви мож­ли­ве ефек­тив­не ви­ко­ри­с­тан­ня інших скла­до­вих успішно­го ви­ро­щу­ван­ня цу­к­ро­вих бу­ряків, та­ких як: своєчас­ний і якісний об­робіток грун­ту, оп­тимізація жив­лен­ня рос­лин, своєчас­ний і якісний до­гляд за посіва­ми то­що. Як свідчать ре­зуль­та­ти досліджень, про­ве­де­них в умо­вах дослідно-се­лек­ційних станцій ІБКіЦБ, на­си­чен­ня сівозміни цу­к­ро­ви­ми бу­ря­ка­ми на рівні 30 і 50% при­зво­дить до різно­го сту­пе­ня ура­же­ності ко­ре­неп­лодів гни­ля­ми у період ве­ге­тації куль­ту­ри.
Найбільше хво­ро­бою ура­жу­ють­ся ко­ре­неп­ло­ди за 50%-го на­си­чен­ня сіво­зміни цу­к­ро­ви­ми бу­ря­ка­ми (гібри­ди за­рубіжної се­лекції — 11,8–13,1%, вітчиз­няні — 3,6–4,3%), а за 10%-го — відповідно 3,3–3,4 і 0,6–1,1%.
Змен­шен­ня терміну по­вер­нен­ня цу­к­ро­вих бу­ряків на по­пе­реднє по­ле обу­мов­лює на­ко­пи­чен­ня шкідли­вої мікро­ф­ло­ри, що, своєю чер­гою, по­зна­чається на ура­же­ності рос­лин не тільки гни­ля­ми ко­ре­неп­лодів, а й хво­ро­ба­ми ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту, та­ки­ми як цер­ко­­спо­роз, фо­моз, аль­тер­наріоз та ін. А та­кож сприяє збільшен­ню чи­сель­ності бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди, сіро­го бу­ря­ко­во­го дов­го­но­си­ка, бу­ря­ко­вої крихітки та інших не­без­печ­них для куль­ту­ри фіто­фагів. Зо­к­ре­ма, за по­вер­нен­ня цу­к­ро­вих бу­ряків у сівозміну за ре­ко­мен­до­ва­них термінів (чо­ти­ри-п’ять років) ура­женість рос­лин пля­ми­с­то­с­тя­ми змен­шується у 2,2–3,1 ра­за, чи­сельність бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди — у 7,3–12,4, сіро­го дов­го­но­си­ка — у 3,3–3,7 ра­за порівня­но із ви­ро­щу­ван­ням куль­ту­ри на од­но­му і то­му са­мо­му полі че­рез один-два ро­ки.
Досліджен­ня­ми, про­ве­де­ни­ми на Ве­се­ло­подільській дослідно-се­лек­ційній станції, вста­нов­ле­но, що пе­ред­по­пе­ред­ник цу­к­ро­вих бу­ряків справ­ляє відчут­ний вплив на чи­сельність дро­тя­ників, пла­с­тин­ча­с­то­ву­сих жуків та інших шкідників цієї куль­ту­ри.
Так, найбільшу кількість ли­чи­нок ко­ва­ликів ви­яв­ле­но на по­лях, де пе­ред­по­пе­ред­ни­ком цу­к­ро­вих бу­ряків бу­ли ба­га­торічні тра­ви і ку­ку­руд­за на си­лос —
у 3,4–3,5 ра­за більше порівня­но з чор­ним па­ром.
Під час вив­чен­ня впли­ву різних спо­собів ос­нов­но­го грун­то­об­робітку на чи­сельність шкідників вста­нов­ле­но, що гли­бо­ке пло­с­корізне роз­пу­шу­ван­ня грун­ту сприяє на­ко­пи­чен­ню дро­тя­ників: їхня чи­сельність на цьо­му варіанті досліду бу­ла в 1,4–1,8 ра­за ви­щою порівня­но з оран­кою.
Ко­рис­ний вплив міне­раль­них до­б­рив, крім спри­ян­ня кра­що­му рос­ту та роз­вит­ку рос­лин, про­яв­ляється та­кож як у прямій дії ок­ре­мих із них на шкідли­вих ко­мах, так і в не­прямій — че­рез зміну фізіологічних і біохімічних вла­с­ти­во­с­тей рос­лин. Так, пря­ма дія до­б­рив по­ля­гає у то­му, що під час вне­сен­ня їх у грунт або об­при­с­ку­ван­ня ни­ми рос­лин шкідни­ки ги­нуть.
Але навіть за най­ре­тельнішо­го і вчас­но­го ви­ко­нан­ня всіх тех­но­логічних опе­рацій під час ви­ро­щу­ван­ня цу­к­ро­вих бу­ряків во­ни ніко­ли не бу­дуть до­статніми для за­без­пе­чен­ня надійно­го за­хи­с­ту посівів куль­ту­ри від шкідників і хво­роб. То­му завжди є по­тре­ба у за­сто­су­ванні інших за­хис­них за­ходів, зо­к­ре­ма хімічно­го.
За су­час­ної тех­но­логії ви­роб­ництва цу­к­ро­си­ро­ви­ни ви­ко­ри­с­то­ву­ють різні спо­со­би за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів для за­хи­с­ту куль­ту­ри від шкідли­вих ор­ганізмів. Ос­танніми ро­ка­ми го­ло­вну ува­гу приділя­ють ло­калізації їх на посівно­му ма­теріалі куль­ту­ри, за­хи­ща­ю­чи та­ким чи­ном мо­лоді рос­ли­ни не тільки від ко­ре­неїда, а й від ком­плек­су на­зем­них і грун­то­вих шкідників. Так, нині уже ду­же до­б­ре відпраць­о­ва­но тех­но­логію об­роб­ки насіння цу­к­ро­вих бу­ряків на насіннєвих за­во­дах фунгіци­да­ми й інсек­ти­ци­да­ми, що за­без­пе­чує ви­со­ку ефек­тивність у зни­женні ура­же­ності сходів ко­ре­неїдом і сприяє надійно­му за­хи­с­ту куль­ту­ри від фіто­фагів. Крім то­го, цей спосіб за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів є тех­но­логічним, еко­ло­го­без­печ­ним і еко­номічно вигідним, оскільки в та­ко­му разі ви­т­ра­ча­ють­ся малі нор­ми препаратів.
Об­при­с­ку­ван­ня посівів хімічни­ми пре­па­ра­та­ми відповідно до роз­роб­ле­них ре­ко­мен­дацій вва­жається ви­прав­да­ним як профілак­тич­ний захід про­ти пля­ми­с­то­с­тей на ли­ст­ко­во­му апа­раті. Про­ти шкідників сходів та­кий спосіб мож­ли­вий ли­ше за умо­ви не­пе­ред­ба­чу­ва­ної за­гроз­ли­вої на­ва­ли ок­ре­мих видів фіто­фагів на кон­крет­не по­ле із посіва­ми цу­к­ро­вих бу­ряків для збе­ре­жен­ня посіву куль­ту­ри.
Об­при­с­ку­ва­ти бу­ря­кові по­ля інсек­ти­ци­да­ми як профілак­тич­ний захід запобігання по­шко­д­жен­ню рос­лин шкідли­ви­ми ко­ма­ха­ми не­доцільно, оскільки ефек­тивність йо­го у фазі сходів ду­же низь­ка (18–20%) че­рез не­знач­ну пло­щу ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту, яка у рос­лин 5-ден­но­го віку за гу­с­то­ти рос­лин 15 шт./м2 ста­н

Інтерв'ю
Володимир Шульмейстер. Народився в Миколаєві. Закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут ім. адмірала С. О. Макарова за спеціальністю «турбінобудування», інженер-механік. Захистив докторську дисертацію з матеріалознавства. З 24 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року обіймав посаду першого заступника міністра інфраструктури України
Український інститут майбутнього - незалежний аналітичний центр, який прогнозує зміни і моделює різноманітні сценарії розвитку подій в Україні, пропонує альтернативні рішення. Основні напрямки
Міністерство аграрної політики, Ярослав Краснопольський
Нещодавні зміни у складі уряду можуть торкнутися  і діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства. Що змінилося і яких новацій очікувати? Із цим запитанням ми звернулися до першого

1
0