Поширення хвороб багаторічної деревини виноградників

В умовах України хвороби багаторічної деревини на неукривних виноградниках набули масового поширення й становлять серйозну перешкоду розвитку виноградарської галузі. Їхньому поширенню сприяють критичні для винограду температури зимового періоду, які створюють умови для проникнення, розмноження, збереження й поширення численних видів збудників хвороб деревини або судинної системи виноградних рослин.

Відомо, що ці збудники розвиваються системно всередині рослини, де зберігаються протягом багатьох років і призводять до поступового зниження її продуктивності та зрештою — до загибелі. Інфекційний початок збудників хвороб може зберігатись доти, доки виноград здатен до регенерації.

Збудники хвороб деревини винограду за хронічного прояву хвороби негативно впливають на виноградну рослину й спричинюють у неї:

втрату частки листкової поверхні внаслідок захворювання на еску та чорну плямистість. А в разі ураження еутипозом призупиняється ріст рослинних пагонів;

зменшення врожайності в результаті прямих пошкоджень суцвіть та грона або фізіологічного послаблення кущів;

зміну хімічного складу соку ягід, що також відбувається внаслідок безпосереднього пошкодження грона або побічного впливу (послаблення рослин);

погане визрівання однорічних пагонів через пошкодження їх хворобами або ураження листкового апарату;

послаблення загальної енергії росту, яке може призвести до повної загибелі рослини.

Реакція винограду на пошкодження деревини збудниками хвороб залежить від загального фізіологічного стану кущів, видового й кількісного складу збудників і ступеня розвитку хвороб. Ступінь і характер пошкоджень кущів різняться залежно від видового складу хвороб.

Еска винограду (апоплексія) — криптогамічна хвороба, поширена в більшості країн, де розміщені промислові виноградники: Південній Африці, Франції, Австралії, Австрії, Італії, Португалії, Аргентині й США (в Каліфорнії). Останніми роками масштаби захворювання різко збільшились. Так, у деяких регіонах світу прояв ески фіксують на 50% насаджень, а ступінь ураження рослин варіює від 20 до 30%. Середньорічне поширення хвороби на промислових насадженнях оцінюють на рівні 4–5%.

Еска — одне з найшкідливіших хронічних захворювань деревини багаторічних частин кущів. Розрізняють два типи її прояву на уражених рослинах. Перший тип — швидка, часто несподівана загибель рослини (апоплексія, параліч). За такого прояву хвороби зовні здорові кущі раптом в’януть, листя втрачає тургор, набуває брудно-зеленого або сірого кольору. Зміна забарвлення ягід відбувається по-різному: від брудно-зеленого в білоягідних сортів винограду до цегляно-червоного — у темнозабарвлених, згодом вони зморщуються. Цей тип розвитку хвороби на виноградниках трапляється рідко й проявляється тільки в умовах високої температури повітря влітку та низького зволоження ґрунту.

Другий тип — хронічна форма захворювання, яка проявляється у повільному засиханні окремих частин виноградних рослин. Хвороба візуально починає проявлятися на нижніх листках, а потім поширюється усім пагоном. Уражені кущі різко відрізняються від здорових яскраво-червоним (у темноягідних сортів) або жовтим (у світлоягідних) забарвленням листя, а також сильним некрозом листкової тканини між головними жилками.

Симптоми прояву захворювання на гронах проявляються залежно від особливостей сорту. Ягоди або залишаються дрібними й не досягають стиглості, або ж епідерміс має плями коричнево-фіолетового кольору, вони втрачають тургор, зморщуються, іноді розтріскуються й усихають.

Розвиток хвороби за другим типом прояву відбувається протягом декількох років. За такої форми ески загибель куща винограду настає тільки через декілька років. Найінтенсивніше захворювання проявляється в насадженнях віком від 15 років. Уражені кущі повністю гинуть через 10–12 років, є ризик ураження й більш молодих (віком три — п’ять років) рослин, у такому разі загибель куща настає раніше — через чотири-п’ять років.

У насадженнях винограду уражені ескою кущі зустрічаються у вигляді поодиноких екземплярів або групами, причому поширення хвороби в межах однієї ділянки перебігає хаотично, без тенденції перенесення збудника захворювання від хворої рослини на сусідні кущі. Сорти винограду різняться між собою за стійкістю до хвороби: найбільше уражуються Каберне Совіньйон, Совіньйон блан, Шардоне, Семільйон, Піно Нуар.

Еутипоз (інфекційне відмирання рукавів)

Останнім часом на промислових виноградниках плодоносного віку, в тому числі й виноградарської зони України, великої шкоди завдає захворювання деревини кущів — еутипоз. Збудник захворювання проникає в тканини деревини через поранення під час обрізування й розвивається всередині, руйнуючи їх.

Після зараження кущів у тканинах деревини протягом двох-трьох років відбувається накопичення інфекції. Надалі розвиток хвороби перебігає за типом трахеотоксикозу із характерними зовнішніми симптомами, які залежать від погодних умов. Так, у роки з теплою весною розвиток уражених кущів затримується, бруньки розпускаються нерівномірно, ріст пагонів слабкий, міжвузля пагонів укорочені, листя дрібне, хлоротичне, з деформованими листковими пластинками. У роки з прохолодними весняними умовами кущі розпускаються своєчасно, проте після підвищення температури ріст пагонів призупиняється, їхні верхівки вирівнюються, листки втрачають характерний блиск, а листкові пластинки деформуються.

Якщо спекотна погода настає в період наливання ягід — вони буріють і деформуються. І загалом мають ті самі симптоми, що й за ураження мілдью. На багаторічній деревині кущів у місцях ураження тканин з’являються глибокі некротичні плями коричневого кольору. На поперечних зрізах задерев’ янілої лози вони займають частину деревної тканини та лубу.

Симптоми токсикозу виноградних кущів тривають від двох-трьох тижнів до двох-трьох місяців. На уражених кущах частина пагонів гине. За сильного ураження відмирає вся крона, деревина рукавів та штамбів засихає і розтріскується, надземна частина кущів також відмирає. У разі пошкодження хворобою всіх плодових ланок урожай та маса однорічного приросту кущів знижується на 60–70%. За слабкого розвитку еутипозу після токсикозу рослини ріст пагонів відновлюється. Частина їх виростає із запасних бруньок багаторічної деревини. В такому разі продуктивність кущів знижується на 35–50%.

Хвороба майже завжди має осередкове поширення, кількість уражених кущів винограду може досягати 80–100%. Від еутипозу найчастіше потерпають виноградники віком понад п’ять-шість років. На молодих кущах хвороба розвивається дуже рідко.

Чорна плямистість (фомопсис). Із переведенням виноградників на неукривну культуру різко зросла шкідливість фомопсису, відомого в спеціальній літературі як хвороба відмирання пагонів та розтріскування кори. Захворювання здатне уражувати всі зелені органи й здерев’янілі частини куща. Особливо поширена чорна плямистість у зонах культивування винограду в умовах підвищеної вологості.

Збудник захворювання зимує у тканинах кори та деревини. На уражених ділянках кори утворює чорні горбики — пікніди. Навесні в пікнідах утворюються пікноспори, які за підвищення температури понад 5°С в умовах високої вологості виходять із пікнід, розносяться по рослині краплями дощу, а також кліщами та комахами. Зараження багаторічних частин виноградного куща чорною плямистістю відбувається протягом усієї вегетації, оскільки луб’яні тканини однорічних пагонів (які визріли), рукавів та штамбів не мають активних захисних реакцій.

Перші ознаки чорної плямистості проявляються у другій половині травня (у фазі два-три листки — висування суцвіть). Прохолодна, волога та затяжна весна сприяє поширенню захворювання.

Ознаки хвороби на пагонах проявляються у червні. На перших шести-семи вузлах однорічних пагонів з’являються округлі крапки чорного або чорно-бурого кольору. З ростом пагонів крапки зливаються в поздовжні плями, потім тканини розтріскуються. Часто уражуються листки нижнього ярусу, рідше — вусики та гребені грон. На листках утворюються овальні нечітко окреслені некрозні плями, здебільшого поблизу центральної жилки, яка внаслідок хвороби набуває чорного кольору. Уражуючи зелені органи, хвороба призводить до зниження функціональної активності листя. Іноді уражуються дозрілі ягоди, які стають темно-фіолетовими та неприємними на смак. На лозі, що визріла, та на багаторічній деревині з’являються білясті плями. Якщо міцелій глибоко проникає в деревину, утворюються прогнилі ділянки, які спочатку послаблюють ростові процеси, а з часом відбувається відмирання рукавів.

Наприкінці вегетації винограду, в період початку визрівання вегетуючих пагонів, захисні реакції тканин послаблюються, їхня фітонцидна активність знижується, міцелій гриба безперешкодно розвивається, уражуючи багаторічні пагони й вічка. Шкідливість чорної плямистості полягає в руйнуванні багаторічної деревини кущів, ламкості пагонів, засиханні рукавів, відмиранні плодових ланок, рукавів, штамбів. За ураження чорною плямистістю погіршується якість лози, однорічні пагони не визрівають. Через нестачу накопичення поживних речовин послаблюється стійкість кущів до несприятливих умов середовища, особливо взимку.

Протягом чотирьох років проводили дослідження із вивчення причин і особливостей поширення хвороб багаторічної деревини на виноградних насадження базових суб’єктів господарювання Північного Причорномор’я. За результатами експедиційних обстежень виноградників ДП «ДГ “Таїровське”» (Одеська область), ВАТ «Коблеве» (Миколаївська область), агрофірми радгоспу «Білозерський» (Херсонська область) було встановлено, що зі спектра відомих хвороб багаторічної деревини грибної етіології найпоширеніші еска, еутипоз та чорна плямистість. Нижче наведено дані щодо поширення хвороб багаторічної деревини винограду, отримані під час проведення експедиційних обстежень насаджень цього регіону (табл. 1).

Протягом періоду досліджень еска на виноградних насадженнях проявлялась, в основному, за хронічним типом, а в окремих випадках — за типом апоплексії. Як показують дані таблиці 1, на виноградниках поширення ески зростало протягом вегетаційного періоду, на кінець якого рівень її розвитку був у межах від 3 до 13% залежно від року закладання виноградних насаджень та сортових особливостей.

Як правило, ступінь поширення ески винограду помітно збільшувався з віком кущів на всіх досліджених сортах. Найбільшого поширення хвороба набула на технічних сортах Одеський чорний, Каберне Совіньйон, Мускат одеський 2000–2001 років посадки. На інших відсоток поширення захворювання становив 3,3–7,9 залежно від сорту та віку насаджень.

Поширення еутипозу в середньому збільшувалось із 6 до 15% відповідно на виноградниках 2006 та 2000 років закладання насаджень. На ділянках із відносно молодими рослинами спостерігали симптоми початкової стадії розвитку хвороби; зі збільшенням віку рослин вона прогресувала до стадії відмирання куща. У таких випадках на штамбах, рукавах і ріжках хворих рослин з’являлись симптоми чорного раку кущів.

Під час обстеження виноградних насаджень до початку вегетації на однорічних пагонах виявляли повсюдне поширення проростання пікнід чорної плямистості. На 10–11-річних насадженнях поширення еутипозу сягало 80–90%, на 5–6-річних кущах — 55–65%. Однак протягом вегетації поширення чорної плямистості на однорічних органах виноградного куща було значно менше й не перевищувало 10% залежно від сортових особливостей.

Система захисту виноградників проти хвороб багаторічної деревини має ґрунтуватись на концепції інтегрованого захисту рослин, який передбачає раціональне поєднання організаційно-господарських, селекційно-генетичних, агротехнічних, біологічних та хімічних заходів і прийомів.

Зокрема, в системі захисту винограду проти ески застосовують: фітосанітарні заходи — діагностику, ліквідацію та утилізацію рослинних решток із ділянок, де виявлено осередки хвороби; агротехнічні прийоми — обрізування кущів під час формування, на плодоношення та на зворотний ріст, а також обламування пагонів у строки найменшого ризику інфікування.

Поряд із загальноприйнятими заходами захисту проти ески науково обґрунтованим рішенням є застосування прийомів на виноградниках, які підвищують природну стійкість рослин до біотичних і абіотичних факторів (внесення добрив, у складі яких є макро- й мікроелементи, рідкі органічні та органо-мінеральні добрива, екстракти водоростей, органічні кислоти тощо). Як превентивний метод захисту на плодоносних виноградних насадженнях можна використовувати фунгіциди, які проявляють профілактичну та лікувальну дію.

У боротьбі з еутипозом і чорним усиханням рукавів для зменшення інфекційного запасу рекомендовано виконувати відповідні агротехнічні прийоми з дотриманням певних вимог, зокрема щодо правильного формування кущів та обов’язкового видалення за межі ділянки пошкоджених рослинних решток. Під час обрізування кущів рекомендується робити зрізи таким чином, щоб поранення деревини були: на ріжках — тільки з одного боку, на однорічних пагонах — над вузлами з вусиками, а також слід враховувати принцип плодових ланок та ін. Слід уникати нанесення лозі великих ран, які стають отвором для інфікування рослин збудниками хвороб деревини.

Аскоспори збудника еутипозу можна знищити проведенням осінньої або весняної (в період утворення двох-трьох листків) викорінювальної обробки насаджень препаратами, які регламентує «Перелік пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

Щоб запобігти розвитку чорної плямистості на виноградних насадженнях, слід проводити комплекс спеціальних агротехнічних та хімічних захисних заходів. Агротехнічний захист полягає в ретельному видаленні та спалюванні сильно уражених хворобою частин виноградних кущів; проведення своєчасного підв’язування пагонів; видалення безплідних пагонів і жировиків; унесення збалансованих за поживними речовинами добрив; використання на виноградних насадженнях мікроелементів.

Цілеспрямований хімічний захист проти чорної плямистості пов’язаний із низкою ускладнень, оскільки контактні фунгіциди не здатні діяти на міцелій, який розвивається у деревині. Єдиним діючим заходом боротьби залишається перешкоджання розвитку спор хвороби, щоб уникнути подальшого її поширення. Системні фунгіциди можуть впливати на проростання спор, однак їх слід наносити на листя та пагони заздалегідь, тобто до моменту зараження зелених частин рослин.

У системі захисту плодоносних виноградних насаджень за сильного інфекційного запасу хвороби в період до розпускання бруньок рекомендовано проводити викорінювальні обробки відповідними фунгіцидами. Наступну обов’язкову обробку слід проводити в період набрякання бруньок — висування першого справжнього листка. За потреби можна провести додаткове весняне обприскування у фазі чотирьох-п’яти листків у культури. Після цвітіння винограду обробки проти чорної плямистості проводять разом з обробками проти мілдью, поєднуючи засоби захисту рослин відповідно до строків використання і призначення препаратів.

Запобігти поширенню й розвитку патогенних організмів і тим самим зберегти врожай можливо за проведення моніторингу фітосанітарного стану та дотримання всіх технологічних умов ведення культури винограду. Під час вибору препаратів і строків їхнього застосування слід враховувати насамперед метеорологічні умови періоду вегетації і ступінь інфекційного запасу збудників хвороб.

А. Штірбу, канд. біол. наук, заввідділу виноградарства

К. Шматковська, канд. с.-г. наук, наук. співробітник лабораторії молекулярної генетики та захисту

рослин, ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова» НААН України

журнал «Пропозиція», №9, 2018 р.