Про­бле­ми га­лузі — про­бле­ми за­галь­но­дер­жавні

Стан цукрової галузі України, яка донедавна була чи не найпотужнішим рушієм розвитку вітчизняного агропрому, на сьогодні, відверто кажучи, не дуже радує... Чому так сталося? Причин багато, вони різні... Втім, усі вони віддзеркалюють загальні проблеми та тенденції розвитку всього АПК країни.
Аби розібратися та відповісти на споконвічне питання «що робити?»,  ми звернулися до людини, яка своїм життям та діяльністю буквально зрослася з українським сільським господарством, і цукровою галуззю зокрема, — Юрія Іоніцой, науковця та практика, заступника  директора ТОВ «Агроскоп Україна» з маркетингу та технологічного консалтингу, заслуженого  працівника сільського господарства  України, члена-кореспондента УАН. Юрій Серафимович має свої «незамилені», незаангажовані, погляди на розвиток сучасного сільського господарства України, і це — найважливіше, адже саме таких поглядів та думок не вистачає для прийняття правильних рішень.

Юрію Се­ра­фи­мо­ви­чу, дай­те, будь ла­с­ка, ха­рак­те­ри­с­ти­ку су­час­но­го ста­ну сільсько­го гос­по­дар­ст­ва Ук­раїни?
- В Європі за­ли­ши­ло­ся кілька країн, спро­мож­них віднос­но швид­ко на­ро­с­ти­ти сільгоспви­роб­ництво. До них на­ле­жить і Ук­раїна, яка, посі­даю­чи 45-е місце в світі за пло­щею те­ри­торії, пе­ре­бу­ває на 10-й по­зиції за об­ся­гом ор­них зе­мель і має тре­ти­ну за­пасів чор­но­земів світу. На од­но­го жи­те­ля Ук­раїни при­па­дає 65-70 со­ток ор­ної землі, що втричі більше, ніж у се­ред­нь­о­му в світі. І в цьо­му, справ­ді, при­ро­да не обділи­ла Ук­раї­ну. Во­лодіючи та­ким ба­гат­ст­вом і за пра­виль­но­го підхо­ду до йо­го ви­ко­ри­с­тан­ня, мож­на знач­но збіль­ши­ти ек­с­порт­ний по­тенціал сільсь­ко­го­с­по­дарсь­кої га­лузі. За оцінка­ми різних ек­с­пертів, ук­раїнське се­ло мо­же про­го­ду­ва­ти близь­ко од­но­го мільяр­да на­се­лен­ня Землі. Не потрібні бу­ли б тоді й кре­ди­ти МВФ. Для цьо­го тре­ба до­по­мог­ти се­лу, тоб­то ство­ри­ти спри­ят­ли­ву інве­с­тиційну політи­ку для за­лу­чен­ня капіта­лу. Ад­же ні для ко­го не се­к­рет, що кра­щий інве­с­тиційний клімат - це стабільна політи­ка, ціни, про­гно­зо­вані відно­си­ни. Тож май­бутнє Ук­раїни як аг­рар­ної дер­жа­ви - в ру­ках аг­раріїв і політиків: тре­ба зро­би­ти все для то­го, щоб відро­ди­ти країну як жит­ни­цю, якою Ук­раїна бу­ла про­тя­гом ба­га­ть­ох років.
За­га­лом май­бутнє ук­раїнсько­го сіль­сь­ко­го гос­по­дар­ст­ва за­ле­жить від да­ле­ко­гляд­ності керівництва краї­ни. Лег­ко за­бо­ро­ня­ти, важ­че знай­ти вихід, до­по­мог­ти се­ля­ни­ну.
Ок­ре­мо хо­чу звер­ну­ти ува­гу на Мі­ністер­ст­во агар­ної політи­ки. На сьо­годні йо­го спра­вед­ли­во мож­на на­зва­ти «мі­ністер­ст­вом аг­рар­ної ста­ти­с­ти­ки», бо, на жаль, крім за­бо­рон, во­но ніяк не впли­ває на май­бутнє аг­рар­но­го сек­то­ру. Давні рин­ки ре­алізації цу­к­ру втра­ти­ли, а на нові не вий­ш­ли. Ми дав­но звик­ли, що пра­вильні про­гно­зи що­до вро­жаю та цін дає мі­­ністер­ст­во сіль­сь­ко­го гос­по­дар­ст­ва США. От би в них і по­вчи­ти­ся нам! Че­рез незрілу агар­ну політи­ку ми не маємо ані де­ше­вих кре­дитів, ані іпо­те­ки під зібра­ний уро­жай, ані су­час­ної аг­рар­ної освіти. На сьо­годні знай­ти аг­ро­но­ма з якіс­ною освітою, на пре­ве­ли­кий жаль, ду­же склад­но. Вищі на­вчальні за­кла­ди вже дав­но не три­ма­ють ру­ку на пульсі су­час­но­го аг­ро­сек­то­ру, всі на­уковці те­пер у бізнесі, ко­жен «ви­жи­ває», як мо­же, й ніко­му вчи­ти май­бутніх спе­ціалістів. Виріши­ти про­бле­му кадрів мож­ли­во тіль­­ки на національ­но­му рівні. На це не вар­то жаліти гро­шей. За та­ких ве­ли­чез­них капіта­ло­в­кла­день в аг­рар­не ви­роб­ництво, ко­ли ок­ремі сільгоспма­ши­ни ко­ш­ту­ють кілька мільйонів гри­вень, а ви­т­ра­ти на гек­тар по де­я­ких куль­ту­рах ся­га­ють 1000 дол. США, потрібний ви­со­кий рівень спеціалістів. Нон­сенс - су­­час­не ви­роб­ництво й аг­ро­ном з «відста­лою» освітою.

Ще двад­цять років то­му бу­ря­ко­цу­кро­вий ком­плекс Ук­раїни вва­жа­ли най­по­тужнішим сег­мен­том ук­раїн­сько­го АПК, у яко­му пра­цю­ва­ли най­досвід­че­ніші ка­д­ри як сільсько­го гос­по­дар­ст­ва, так і хар­чо­вої про­мис­ло­вості. На сьо­год­ні цу­к­ро­ва га­лузь пе­ре­бу­ває в яко­мусь пе­ред­смерт­но­му стані...
- Ук­раїна ба­га­то років бу­ла од­ним зі світо­вих лідерів із ви­роб­ництва бу­ря­ко­во­го цу­к­ру. В 1990 р. зібра­ли 51 млн т цу­к­ро­вих бу­ряків і ви­роб­и­ли 5,6 млн т цу­к­ру, що ста­но­ви­ло при­близ­но 15% усь­о­го світо­во­го об­ся­гу бу­ря­ко­во­го цу­к­ру. В 2012 р. зібра­ли всьо­го 17,55 млн т бу­ряків і ви­ро­би­ли 2,22 млн т цу­к­ру. В Російській Фе­де­рації у 1990 р. зібра­ли 30,8 млн т цу­к­ро­вих бу­ряків, а в 2012-у вже - 43,4 млн т со­лод­ких ко­ре­неп­лодів  і ви­ро­би­ли 4,8 млн т цу­к­ру. Це ста­ло мож­ли­вим тільки за­вдя­ки підтримці га­лузі фе­де­раль­ни­ми ко­ш­та­ми й суб­си­ду­ван­ням ко­рот­ко­ст­ро­ко­вих кре­дитів. В Ук­раїні цьо­го, на жаль, не­має.

В Ук­раїні «га­рячі го­ло­ви» за­кли­ка­ють ви­роб­ля­ти біое­та­нол із цу­к­ру. Хо­ча ли­ше в Бра­зилії він є кон­ку­рен­то­с­про­мож­ним з наф­то­про­дук­та­ми. Але Бра­зилія - це тропіки та суб­тропіки. В США біое­та­нол із ку­ку­руд­зи до­ту­ють, а біое­та­нол із цу­к­ру ду­же збит­ко­вий. ЄС не­що­дав­но відмо­ви­в­ся від своїх планів збіль­ши­ти ча­ст­ку біопа­лив у струк­турі енер­ге­ти­ки і вже змен­шує її. А Ук­раїна ніби праг­не по­тан­цю­ва­ти на граб­лях...
- Нині ба­га­то го­во­рять про енер­ге­тич­ну кри­зу, що зму­си­ла шу­ка­ти розв'язан­ня цієї про­бле­ми шля­хом ви­ро­щу­ван­ня куль­тур, які фор­му­ють за ко­рот­кий час ве­ли­ку біома­су - си­ро­ви­ну для ви­роб­ництва біопа­ли­ва. Ба­га­то країн, особ­ли­во Бра­зилія, вже дав­но ви­ко­ри­с­то­ву­ють цу­кор із тро­с­ти­ни для ви­роб­ництва біопа­ли­ва. За­га­лом, са­ме дже­ре­ло си­ро­ви­ни - цу­к­ро­ва тро­с­ти­на - на сьо­годні є най­де­шев­шим для ви­роб­ництва біо­па­ли­ва. Вихід цу­к­ру з гек­та­ра ви­щий, пе­ре­роб­ка знач­но простіша, та й ви­са­д­жу­ють її один раз на ві­сім-де­сять років. То­му об­ся­ги ви­роб­ництва тро­с­тин­но­го цу­к­ру знач­но вищі. При­близ­но 70% світо­во­го об­ся­гу цу­к­ру ви­роб­ля­ють із тро­с­ти­ни і ли­ше 30% - із цу­к­ро­вих бу­ряків (за од­на­ко­вої якості про­дукції).
Усі пе­релічені ви­ще плю­си не­мов за­кли­ка­ють: тре­ба ку­пу­ва­ти де­ше­вий тро­с­тин­ний цу­кор і при­пи­ни­ти ви­ро­щу­ва­ти цу­к­рові бу­ря­ки. Що, влас­не, пла­номірно й роб­лять на дер­жав­но­му рівні в Ук­раїні. Справді, навіщо підтри­му­ва­ти вітчиз­ня­но­го ви­роб­ни­ка, за­без­пе­чу­ва­ти ро­бочі місця, на­пов­ню­ва­ти Держ­бю­д­жет, ко­ли на­ба­га­то простіше при­гна­ти баржі з де­шев­им тро­с­тин­ним цу­к­ром, а про­да­ва­ти йо­го за ціною бу­ря­ко­во­го. Не мож­на не зга­да­ти ще й се­ли­ща по­бли­зу цу­к­ро­вих за­во­дів, де сфор­му­ва­ли­ся цілі ро­біт­ничі ди­настії і жит­тя повністю за­ле­жа­ло від ро­бо­ти цьо­го підприємства. А та­ких у нас бу­ло 192: зі своєю інфра­­струк­ту­рою, до якої вхо­ди­ли по­над 7000 бу­ря­ко­вих гос­по­дарств і насінниць­ких рад­госпів. Про них ніхто не по­ду­мав!
У 2012 р. пра­цю­ва­ло тро­хи біль­ше 60 цу­к­ро­вих за­водів. Та­ке іс­тот­не змен­шен­ня пра­цю­ю­чих за­во­дів, а от­же, і си­ро­вин­­ної ба­зи є на­слідком не­за­хи­ще­ності ук­раїнсько­го рин­ку й ви­роб­ни­ка. За та­кої без­го­с­по­дар­ності та не­про­фесіо­на­ліз­му краї­на пе­ре­тво­ри­ла­ся з од­но­го із лі­­дерів ви­роб­ництва цу­к­ро­вих бу­ряків на аут­сай­де­ра. За­бу­ли­ся ко­лишні до­сяг­нен­ня ук­раїнської се­лекції, ко­ли світу впер­ше бу­ло за­про­по­но­ва­но насіння од­но­ро­ст­ко­вих цу­к­ро­вих бу­ряків. Те, чим пи­ша­ла­ся країна, що впи­са­но в історію здо­бутків аг­ро­ви­роб­ництва Ук­раїни, ви­я­ви­ло­ся без­по­во­рот­но втра­че­ним.

І Ви вва­жаєте, що дер­жав­не втру­чан­ня в га­лузь до­по­мо­же їй?
- Не мо­жу не зга­да­ти по­да­ток на вве­зен­ня насіння цу­к­ро­вих бу­ряків у сумі 22 євро/кг. Пе­ре­важ­но вво­зи­ли дра­жо­ва­не насіння, у якому ма­са насіння ста­­­но­ви­ла 1,1-1,2 кг, а дра­жу­валь­на ма­са (влас­не «гли­на») ва­жи­ла 1,7-1,9 кг. Тож і за цю «гли­ну» теж до­во­ди­ло­ся пла­ти­ти по­да­ток. Це при­зве­ло до ба­га­торічно­го при­пи­нен­ня до­сту­пу на ук­раїнський ри­нок ви­со­ко­про­дук­тив­них, інтен­сив­них, стійких до за­хво­рю­вань гібридів цу­к­ро­вих бу­ряків іно­зем­ної се­лекції. Це бу­ла своєрідна са­моізо­ляція ук­раїн­ської се­лекції. За­бо­ро­на­ми й ви­со­ки­­ми лобіс­т­ськи­ми по­дат­ка­ми не мож­на до­сяг­ти про­гре­су в га­лузі. Тим більше, що на той період уже бу­ло ви­ве­де­но й за­не­се­но в Дер­жав­ний реєстр сортів і гібридів цілу низ­ку спільних гібридів. Такі спільні ук­раїнсько-німецькі гібри­ди, як Уля­на, КВ Ял­туш­ків, КВ Збруч, КВ Рось та інші за вро­жайністю й тех­но­логічни­ми влас­ти­вос­тя­ми ко­ре­неп­лодів не по­сту­па­ли­ся кра­щим іно­зем­ним гібри­дам.
Потрібно бу­ло ство­ри­ти спри­ят­ливі умо­ви для ви­ро­щу­ван­ня насіння ви­со­ко­про­дук­тив­них іно­зем­них та спі­ль­них гібридів в Ук­раїні, а не за­бо­ро­ня­ти «все і вся». Це тре­ба бу­ло зро­би­ти ще й то­му, що на базі Він­ниць­ко­го насіннєво­го за­во­ду вже бу­ло вве­­де­но в ек­сплу­а­тацію пер­ший на те­ри­торії СНД су­час­ний за­вод із дра­жу­ван­ня насіння цу­к­ро­вих бу­ряків з ви­ко­ри­с­тан­ням пе­ре­до­вих євро­­пейсь­ких тех­но­логій. По­да­ток на  ввезення насіння цукрових буряків пев­ний період за­хи­с­тив інте­ре­си ли­ше кількох ук­раїнських на­сін­нєвих ком­паній. За­га­лом ук­раїн­ська се­лекція цу­к­ро­вих бу­ряків і на­сінництво, ви­роб­ни­ки цу­к­ро­вих бу­ряків та цу­к­рові за­во­ди тільки за­зна­ли відчут­них і не­по­прав­них втрат. Це аж ніяк не дер­жав­ний підхід до ви­­рі­шен­ня долі всьо­го бу­ря­ко­цу­кро­во­го ком­плек­су.
Не­за­хи­ще­ний ви­роб­ник зму­ше­ний був ско­ро­чу­ва­ти площі або вза­галі відмо­ви­ти­ся від ви­ро­щу­ван­ня цу­к­ро­вих бу­ряків, які ви­я­ви­ли­ся збит­ко­ви­ми. Ско­ро­чу­ють­ся не тіль­ки площі, втра­ча­ють­ся та­кож кращі ка­д­ри, від кваліфі­кації яких за­ле­жить успіх ви­ро­щу­ван­ня бу­ряків. По­­вер­ну­ти це вже май­же не­мож­ли­во: сто­мив­шись від ба­га­торічних обі­ця­нок ре­аль­ної до­по­мо­ги, аг­рар­ні підприємства пе­ре­хо­дять на ста­більне ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи, сої, ріпа­ку, пше­­ниці.
Крім то­го, на ви­роб­ництво цу­к­ру тис­нуть не­об­грун­то­ва­но низькі ціни ре­алізації. Як­що на бен­зин, газ, еле­к­т­ро­е­нергію та інші ма­теріальні ре­сур­си ціни зрос­ли вде­ся­те­ро й  більше, то на цу­кор - ні. Відповідно, щоб ви­жи­ти, цу­к­рові за­во­ди зму­шені бу­ли зни­зи­ти до мініму­му ціни на за­купівлю бу­ряків від ви­роб­ни­ка. Але це ма­ло до­по­мог­ло, бо ре­ш­та на­клад­них ви­т­рат ро­би­ла ви­роб­ницт­во цу­к­ру не­рен­та­бель­ним. Ство­рюється си­ту­ація, ко­ли є за­гро­за опи­ни­ти­ся в пов­ній за­леж­ності від імпор­ту. Ось так спла­но­ва­но й на­по­лег­ли­во «вби­ва­ють» віт­чиз­ня­но­го ви­роб­ни­ка цу­к­ру. А країни-ек­с­пор­те­ри про­сто вста­нов­лять свою ціну, яка мо­же ви­я­ви­ти­ся на­ба­га­то ви­щою за нинішню. Не ви­пад­ко­во ж у ба­га­ть­ох ви­со­ко­роз­ви­не­них країнах ЄС приділя­ють ве­ли­ку ува­гу влас­но­му ви­роб­ництву цу­к­ру, вкла­да­ю­чи ко­ш­ти й за­хи­ща­ю­чи се­бе від зовнішньої ек­с­пансії сто­сов­но де­ше­во­го тро­с­тин­но­го про­дук­ту.
От­же, по­вер­таємо­ся до тра­ди­ційних за­пи­тань: хто вин­ний і що ро­би­ти? Хто - на­чеб­то зро­зу­міло: дер­жа­ва, а точні­ше, ко­гор­та по­жад­ли­вих ко­рум­по­ва­них і не­ком­пе­тент­них чи­нов­ників. І що ж ро­би­ти?
- Для ви­ве­ден­ня цу­к­ро­вої га­лузі з кри­зи вкрай потрібна дер­жав­на про­гра­ма, яка вклю­ча­ла би фінан­су­ван­ня мо­дерні­зації енер­го­за­т­рат­них про­цесів на цу­к­ро­вих за­во­дах і підви­щен­ня якості цу­к­ру до вимог Євросоюзу, ре­гу­лю­ван­ня цін на цу­кор на рівні рен­та­бель­ності, справжній за­хист від демпінгу тро­с­тин­но­го цу­к­ру.
Не се­к­рет, що на більшості цу­к­ро­вих за­водів ви­ко­ри­с­то­ву­ють ус­тат­ку­ван­ня й тех­но­логію ще 60-70-х років ми­ну­ло­го століття. Втра­ти бу­ряків під час збері­ган­­ня в ка­га­тах та внаслідок внутріш­ньо­за­водсь­ко­го транс­пор­ту­ван­ня, а та­кож ве­ликі втра­ти цу­к­ру в ме­лясі збіль­­­шу­ють собівартість ви­роб­ле­но­го про­дук­ту. Цу­к­рові за­во­ди по­чи­на­ють пра­цю­ва­ти на по­чат­ку ве­рес­ня, не вра­хо­ву­ю­чи інте­ресів ви­роб­ників цу­к­ро­вих бу­ря­ків. Так, за да­ни­ми Міна­гро­політи­ки Ук­раїни, від 1 ве­рес­ня до 1 жовт­­­ня 2012 р. се­ред­ня ма­са ко­ре­неп­ло­дів збільши­ла­ся в се­ред­нь­о­му по Ук­раїні від 450 до 530 г, а цу­к­ристість - від 15,1 до 15,9%. Від­повідно, збільшен­ня збо­ру цу­к­ру за ве­ре­сень ста­но­ви­ло 1,4 т/га. На 1 жовт­ня 2012 р. бу­ло ви­ко­па­но со­лод­ких ко­ре­не­плодів 110 тис./га, і, відповідно, не­добір цу­к­ру ста­но­вив 158,4 тис./т. Ви­яв­ляєть­ся, що че­рез не­до­ско­налість ор­гані­за­ційних про­цесів на цу­к­ро­вих за­во­дах ви­роб­ни­ки бу­ряків не­до­от­ри­ма­ли до­дат­ко­во ве­ликі фі­нан­сові ре­сур­си. Тре­ба роз­ро­би­ти ор­ганізаційні та тех­но­логічні за­хо­ди, які да­дуть мож­ливість збільши­ти період ве­ге­тації цу­к­ро­вих бу­ряків з од­но­ча­сним ско­ро­чен­ням втрат цу­к­ру на за­воді.

А чи є тех­но­логічні спо­со­би змен­шен­ня собівар­тості ви­роб­ницт­ва бу­ря­ко­во­го цу­к­ру?
- У струк­турі собівар­тості цу­к­ро­вих бу­ряків ве­ли­ку частку зай­ма­ють за­со­би за­хи­с­ту рос­лин. Ця са­ма про­бле­ма в не­да­ле­ко­му ми­ну­ло­му сто­я­ла й пе­ред бу­ря­ківни­ка­ми США, що ро­би­ло куль­ту­ру не­рен­та­бель­ною, як­що порів­ню­ва­ти з тро­с­тин­ним цу­к­ром. На сьо­годні в США 500 тис./га цу­к­ро­вих бу­ряків за­без­пе­чу­ють 53% всьо­го ви­роб­ле­но­го в країні цу­к­ру, ре­ш­та - цу­кор тро­с­тин­ний. І тре­ба за­зна­чи­ти, що на всій цій площі ви­ко­ри­с­то­ву­ють ГМ-насіння. Це спри­я­ло підви­щен­ню кон­ку­рен­то­с­про­мож­ності бу­ря­ко­во­го цу­к­ру, бо суттєво ско­ро­ти­ли­ся ви­т­ра­ти на ЗЗР.
Шкідливість ГМ-про­дуктів не до­ве­де­но, але лю­ди все од­но бо­ять­ся. І вод­но­час ви­ко­ри­с­то­ву­ють про­дук­ти хар­чу­ван­ня з уже звич­ни­ми шкідли­ви­ми для здо­ров'я хар­чо­ви­ми до­бав­ка­ми, кон­сер­ван­та­ми, па­ль­мо­вою олією то­що. Як­би цу­кор, ви­роб­ле­ний з ГМ-цу­к­ро­вих бу­ряків, мав не­га­тив­ний вплив на здо­ров'я лю­дей, то уряд США не взяв би на се­бе відповідальність за ви­пуск на ри­нок та­ко­го про­дук­ту. Слід за­зна­чи­ти, що кон­сер­ва­тив­на Євро­па по­чи­нає зміню­ва­ти свої по­гля­ди що­до цьо­го і вже за­реєстру­ва­ла де­які ГМ-про­дук­ти. Ук­раїнським уче­ним теж тре­ба ве­с­ти досліджен­ня в цьо­му на­прямі, щоб не відста­ти від пе­ре­до­вих тех­но­логій і роз­ро­бок.