Спецможливості
Архів

Один у полі не воїн

27.08.2008
1111
Один у полі не воїн фото, ілюстрація

Але й об’єднання невеликих господарств у кооперативи не завжди дає очікуваний ефект

У фермера з Херсонщини Володимира Покеци — чотири доньки. Три з них — голови фермерських господарств. Усі вчаться у вищих навчальних закладах. Його дружина теж голова фермерського господарства. Аналогу, припускає він, в Україні та й у світі немає. Але не в цьому суть. Без кооперації — ніяк. Займатися нею, як то кажуть, життя змушує.

Але й об’єднання невеликих господарств у кооперативи не завжди дає очікуваний ефект

У фермера з Херсонщини Володимира Покеци — чотири доньки. Три з них — голови фермерських господарств. Усі вчаться у вищих навчальних закладах. Його дружина теж голова фермерського господарства. Аналогу, припускає він, в Україні та й у світі немає. Але не в цьому суть. Без кооперації — ніяк. Займатися нею, як то кажуть, життя змушує.
— Тому, — розповів у парламенті під час “круглого столу” щодо розвитку кооперативного руху в Україні Володимир Покеца, — ми хотіли об’єднати родинні фермерські господарства в кооператив, щоб ефективніше працювати та надавати послуги іншим сільгоспвиробникам і односельцям.
По-перше, сівозміни, що є головним у сільському господарстві. Адже на 50 чи 100 гектарах не рентабельно робити п’яти- чи восьмипільну сівозміну.
По-друге — ведення бухгалтерського обліку — п’яти й одного господарства.
По-третє, надання послуг. Якщо об’єднати п’ять або навіть десять господарств чи власників земельних паїв: в одного сіялка, в другого трактор, у третього культиватор, — то вийде цілий комплекс.
По-четверте, це людям робота. Цілий комплекс працює майже рік, а це нові робочі місця. Такі плюси кооперативу.
Але, за словами фермера, є й мінуси.
Передусім, загальна система оподаткування. Чи не щомісяця перевіряє податкова інспекція.
Друге. Відсутність фіксованого сільськогосподарського податку.
Третє. Податок на прибуток.
Вихід: можна запровадити для кооперативів таку систему, як для фермерських господарств. Але й чинну систему звітності фермерських господарств можна назвати антифермерською. Її теж треба змінювати законодавчо.
Перше. Щомісячне здавання розрахунків до Пенсійного фонду.
Друге. Щоквартальне здавання ПДВ, розрахунків до фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування в разі безробіття, фонду страхування з тимчасової втрати працездатності тощо.
— Я, — каже Володимир Покеца, — зачитаю вам дві постанови Кабінету Міністрів. Вони не тільки антифермерські, а й антиселянські. Візьмімо, наприклад, кредитування з огляду на свої господарства. Фермерське господарство в 2006 році отримало на три роки кредит для придбання трактора “МТЗ-82”. Згідно з постановою уряду, не більш як під 20% річних. Господарство було внесено до реєстру на відшкодування 14% і торік одержало це відшкодування. Але вже в лютому 2007 року Кабмін ухвалює, що відшкодуванню підлягають тільки ті господарства, які взяли кредит не більш як під 17%. Мало того, виходить, що трактор “МТЗ-82”, який 2006 року був українського виробництва, в 2007 став імпортним. Це одна постанова.
Тепер друга. Згідно з нею на відшкодування за висівання озимих культур можуть розраховувати тільки ті господарства, які надали звіт про хід збирання врожаю в бухгалтерській формі і про висів насінням, не нижче третьої репродукції. А також про відсутність заборгованості за податковими зобов’язаннями. За цією постановою, компенсація не належить двом третинам господарств. Зокрема, наші сімейні. Хоч у господарства не було заборгованості перед бюджетом. І поля ми засіяли насінням, не нижче третьої репродукції. Причиною відмови стало те, що одне з наших фермерських господарств, яке закупило елітне насіння пшениці, не може продати іншому фермерському господарству виручену пшеницю першої репродукції. Але ж ми — одна сім’я. Чотири дочки, три зяті, три онуки, дружина і я. Господарства тепер не мають можливості закупити бодай запчастини чи пальне та підготуватися до збирання врожаю. У цій постанові немає жодного слова про одноосібників, власників особистих селянських господарств, а також виробників, які вийшли з колгоспів зі своїми земельними паями. Що це? Не такі самі сільгоспвиробники? Вони що — не так само сіють пшеницю? Україну з її запасами чорноземів вважають аграрною державою. Але виходить, що проблеми села лягають на самих же селян.
У своєму виступі фермер зупинився і на стосунках з владними структурами.
— На місцях — у районах і селах — ні сільська рада, ні районне управління агропромислового розвитку, ні адміністрація, чи насіннєва інспекція — питаннями селян ніхто не переймається, — вважає Володимир Покеца. — Штати роздуті, і запитання у них одне: “А ти податки заплатив?” Бо більше немає з чого їм давати заробітну плату. Але якщо сільгоспвиробник щось запитує, намагається вирішити якесь питання, то кожен відмахується. Іди сюди, іди туди… Я особисто з питанням про включення фермерських господарств на компенсацію посіву озимих культур двічі обійшов два десятки кабінетів у районі та області. І безрезультатно. Ні в районі, ні на селі не ведуть роз’яснювальної роботи щодо організації виробництва, вимог до якості продукції, умов виробництва та реалізації.
Декілька слів про насіннєве господарство. Їх в Україні вже мало не стільки, як магазинів, де все продається, і не знаємо, якої якості. Насіннєвий матеріал не має потенціалу врожайності та й загалом — сумнівної якості. Я особисто купував елітне насіння пшениці у відомому товаристві Одеської області, яке славиться на всю Україну, а потім з дочками ходили полем й вирізали жито. Оце вам еліта. А гроші від держави у вигляді дотацій отримують, і ніхто їм не відмовляє. Таких прикладів дуже богато, й можна безкінечно дискутувати на ці теми. Скажу одне: за чинного законодавства ні обслуговуючий кооператив, ні фермерське господарство з фіксованим сільськогосподарським податком, ні одноосібники — власники особистих селянських господарств — або товаровиробники, які вийшли зі своїми земельними паями, не вписуються ні в які рамки допомоги сільгоспвиробникові.
Я звертаюся від імені всіх сільгоспвиробників до Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики України, Верховної Ради України, народних депутатів: нам не треба подачки на посіви озимих та ярих культур, щоб потім знайти причину відмовити; нам не треба декларувати відшкодування процентної ставки, щоб потім її не дати. Зробіть це просто й прозоро. Запровадьте єдиний податок. Процентну ставку віддайте банкам, а сільгоспвиробникові запропонуйте безвідсотковий кредит для придбання насіннєвого матеріалу чи техніки. Ліквідуйте бездіяльні управління сільського господарства. А на їх основі відкрийте дорадчі служби. Обов’язок дорадника — не сидіти в кабінеті та дарма протирати штанці. Він має побувати в кожному селі, щоб підказати людям, що сіяти, чим сіяти тощо. Дорадник повинен володіти інформацією про реалізаторів насіння, гербіцидів, техніки, допомагати господарю обрати кращі варіанти та відповідати, приміром, за продане насіння разом із насіннєвою інспекцією. У кожній сільській раді, крім голови, секретаря, бухгалтера, землевпорядника, створити посади агронома й інженера-механіка. Вони спільно з дорадником працюватимуть із кожним сільгоспвиробником… Бо в нас уже немає майже нічого, залишився один оптимізм. А на ньому далеко не заїдеш. Ми з 1990 року йшли, йшли, і не знаємо куди прийшли.

Записав
Валерій Друженко

Інтерв'ю
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча
Ранньою весною, коли раптом всі прокинулися і кинулися купувати добрива, західноукраїнським аграріям почали дзвонити від імені відомого місцевого дилера сільгоспхімії з вигідними пропозиціями на умовах передоплати. Коли товар не приходив і... Подробнее

1
0