Про виробництво екологічно чистих продуктів, або як колорадського жука знищити без хімії

Виробництво екологічно чистих продуктів харчування перебуває у прямій залежності від технології їх вирощування. Що вищі врожаї, то більше хімічних інгредієнтів доводиться використовувати. Частина їх неодмінно потрапить у вирощені рослини, а потім, за законами трофічних зв’язків, — у продукти тваринництва, і, врешті, вони опиняться в організмі людини. Чи завжди виправдані нові технології отримання надвисоких урожаїв? Чи не занадто дорого ми платимо за примарний “ріг достатку”? Чи дякуватимуть виробникам харчових продуктів наступні покоління за їхні експерименти над продуктами харчування? Та що там прийдешні — уже сьогодні діти не можуть похвалитися міцним здоров’ям. За даними медичних обстежень військкоматів, відхилень у здоров’ї немає лише в 3–5% призовників. Цього не повинно бути в цивілізованому суспільстві, адже діти — це завтрашній день країни!
Залишимо поза увагою екологічні (техногенні) чинники, зупинімося лише на таких, як забруднення харчових продуктів шкідливими речовинами в процесі їх вирощування.Застосування хімікатів — фатальна необхідність чи звичайнісіньке шахрайство з метою отримання надприбутків як аграріями, так і виробниками хімікатів для сільського господарства. Звісно, клопоту менше: полив собі засіяне поле отрутохімікатом — і чекай врожаю.Зручно? Авжеж! Наголошу одразу: я не затятий противник застосування хімічних речовин у рослинництві й тваринництві. Обійтися без них справді важко. Проте якщо не нехтувати якістю продукції, можна обійтися й мінімальним застосуванням отрутохімікатів, а в деяких випадках навіть звести застосування їх нанівець, досягши при цьому не гірших, а навіть кращих результатів.
Візьмімо для прикладу технологію вирощування картоплі. Здавалося б, без отрутохімікатів тут аж ніяк не обійтися, один колорадський жук чого вартий! Як боротися з ним без отрути?! Усі ж бачили, як безжалісно цей шкідник винищує насадження картоплі… А от американці довели, що можна!
Аби зарадити цьому лихові, дехто з наукових працівників чинить шалений тиск на виробників, агітуючи за картоплю, яку колорадський жук десятою дорогою оминає, тобто за так звану трансгенну картоплю. Влаштували навіть з цього приводу “Ток-шоу” у славнозвісній передачі “Без табу”. Послухати пана Блюма, то це така гарна картопелька, що її навіть колорадський жук не їсть. Чи то гидує, чи отруїтися боїться. Нормальну їсть, а от отриману методом генної інженерії — не хоче. А позаяк колорадський жук від цієї картоплі відмовляється, то її пропонують… людям! Якби знати, чого це жук її не їсть, можна було б одразу сказати, чи треба її їсти людям. Мабуть, відчуває небезпеку гостріше, адже його труять активніше, ніж людей...
Здавалося б, чого ще бажати — відпала потреба труїти жуків, то й картопля буде чиста від отрути!.. Тільки чомусь скромно промовчав цей добродій, що полюбляє трансгенну картоплю інший ненажера — фітофтора. І хоча цей шкідник значно менший за колорадського жука, для боротьби з ним картопляне поле треба обробляти у кілька разів більшою кількістю отрутохімікатів, ніж проти колорадського жука. Тобто бульби картоплі забруднюються ними ще більше. (Про збільшення затрат на виробництво, про собівартість продукції ми вже й не говоримо.) І це ще не все. Виявляється, трансгенна картопля погано зберігається у сховищах, гниє. Отже, щоб убезпечити себе від нової халепи, її треба всю швидко з’їдати... Коментарі, як кажуть, зайві! Але ж існує метод, за яким картоплю можна вирощувати і без застосування отрутохімікатів. Та про це пізніше.
Аби трансгенну картоплю широко пропагувати, треба спочатку довести, що вона не завдасть людині шкоди бодай у найвіддаленіші часи. Хто може заприсягтися, що мутанти не викличуть мутацій в організмі людини? Де довготривалі досліди, які підтверджували б відсутність канцерогенної дії харчових продуктів з трансгенної картоплі? Ми вже перехворіли на використання хлорели (водорості) як білкового корму. Ейфорія продовжувалася доти, доки не почали хворіти корови й люди, що їх доглядали. Можливо, й коров’ячий сказ не дійшов до нас лише тому, що в раціоні наших корів менше хімічних добавок... І чи не виникне знову така сама парадоксальна ситуація, як з використанням мікробних білкових добавок у раціоні тварин. Коротко нагадаю: білки мікробного походження не засвоювалися у стравоході тварин так, як це властиво білкам рослинного походження, тобто з розщепленням на амінокислоти, молекули, атоми, з яких природним шляхом утворюються білкові структури відповідних органів тварин. Мікробні білки “вбудовувалися” фрагментами амінокислот просто в білкові структури волокон м’язів тварин і залишалися незмінними у новостворених білках. До речі, вони нічим не відрізняються від трансгенних, хіба що методом створення — у природній лабораторії, в організмі тварини, чого ще не помітили вчені-генетики... Ці мутанти за певних обставин, також без класичної реплікації в молекулах ДНК, потрапляли до організму людини вже як апетитні “стейки”, де ініціювали утворення пухлин. Звісно, не завжди, але ж хіба поодинокі випадки менш загрозливі? То чи потрібен нам харчовий продукт, який невідомо що несе? Мабуть, уже вкотре природа виявилася мудрішою за вчених, звівши нанівець їхню працю, “підклавши свиню” у вигляді фітофтори.
Та повернімося до технології вирощування картоплі. Одразу ж після садіння її постає проблема, як боротися з бур’янами без гербіцидів — не виходити ж у поле з сапами… І тут варто згадати про підгортачі ще радянського виробництва, що фактично майже повністю знищують бур’яни у стадії проростання, якщо не забаритися з прополюванням. Двох-трьох таких підгортань вистачить, аби виросла наземна маса картоплі, здатна пригнічувати нові сходи бур’янів. Таку технологію відпрацьовано в Інституті картоплярства (Київська обл.) До речі, ще з осені дбайливі господарі піклуються про чистоту ланів. В Америці як рослинні гербіциди використовують підзимні посіви зерна жита. Пізно посіяне жито не дасть міцних сходів, вони вимерзнуть, а продукти їхнього розкладання навесні не дадуть прорости бур’янам.
І, нарешті, про найголовніше: як же боротися з колорадським жуком без отрути. Виявляється, дуже просто, настільки просто, що дивом дивуєшся, чому в нас ніхто не додумався до цього. Американці навішують на колісний трактор восьмирядкову машину “Селед Вак”, що працює за принципом вентилятора. Врешті, це і є вентилятор, що сильним струменем повітря всмоктує (знімає) шкідників з рослин. Позаду трактора обладнано бункери для збирання шкідників. А вже знищити їх неважко. Про це писали ще в 1991 році в московському журналі “Новый фермер”.
Чому б нашим недозавантаженим заводам, що випускають сільськогосподарську техніку, не налагодити виробництво таких машин, аби ми не мусили купувати дорогих закордонних? Невже важко навісити на трактор вентилятори, з’єднати їх з валом відбору потужності, зробити щитки для обмеження струменя повітря з боків рядка та приладнати бункер для збирання жуків? Вважаю, що ця проблема не така вже й складна, щоб наші конструктори її не вирішили. І навіщо нам тоді, маючи на озброєнні таку техніку, труїти людей, які готують розчин отрути, труїти картоплю, і знов-таки людей — споживачів уже вирощеної картоплі, коли можна скористатися “руками” вентиляторів для збирання колорадських жуків! До речі, американці застосовують цю машину для боротьби зі шкідниками, вирощуючи салати. Переконаний, що нашим фермерам до снаги самотужки зробити таку машину для власних потреб, варто лише роздивитися фотографію.
На присадибній ділянці колорадських жуків можна збирати побутовим пилососом з довгим кабелем, аби вистачило на всю ділянку. Пилосос можна возити в міжряддях або ж приладнати на спині, щоб зручно було і переносити його на певні відстані, і орудувати трубкою-жуковловлювачем.
Доцільно згадати про майже безкоштовні добрива природного походження, доступні для кожного господарства. Це — настій з органічної маси, сіна, всіх без обмежень рослинних решток, навіть очерету. Усі ці компоненти зброджують у воді впродовж 10–15 днів, доки основна маса органічних речовин не стане м’якою, а при збовтуванні та розколочуванні не набуде сметаноподібноі консистенції. Розбавлена водою у співвідношенні І : 10, вона легко розбризкується. Функція такого розчину полягає не лише в забезпеченні рослин поживними речовинами, а й у (ще, на жаль, недостатньо вивченій) стимулюючій дії органічних комплексів, що значно інтенсифікують ріст рослин та підвищують урожайність.
З таким самим успіхом можна зброджувати продукти гноєсховищ як аеробним, так і анаеробним способом, одержуючи рідкі добрива або перегній, а ще й горючі гази, які можна використати для опалення житла та приготування корму тваринам. Трудо- та енергозатрати майже однакові за обох способів збродження органічної маси. У закритих танкерах до органіки можна додавати ще й тирсу, що значно підвищує вихід перегною.
Отже, екологічно чисту продукцію можна отримувати і в наших умовах господарювання, якщо не нехтувати досвідом роботи багатьох поколінь аграріїв — як наших, так і зарубіжних. Імовірно, і в нас настануть ті світлі часи, коли органічне землеробство посяде чільне місце в рослинництві, а на прилавок надходитиме екологічно чиста харчова продукція, якій віддаватимуть перевагу споживачі. Зокрема, така продукція конче потрібна для виробництва продуктів дитячого харчування.
Віктор Матяш,
канд. біол. наук