Найнебезпечніші хвороби сої

Значною перешкодою в одержанні високих урожаїв сої та зниженні якості насіння є ураження її фітопатогенними мікроорганізмами. Сою уражують близько 100 видів збудників хвороб. На сьогодні відомо понад 30 грибних, десять — бактеріальних та шість вірусних хвороб, які завдають значної шкоди соєвим посівам і можуть проявлятися на різних етапах росту й розвитку рослини — від проростання насіння до повної стиглості врожаю. Збудники грибних і бактеріальних хвороб спричинюють зниження врожайності сої в середньому на 15–25%, а за епіфітотійного розвитку здатні знищити до 50% урожаю насіння.

Внаслідок ураження збудниками хвороб погіршується якість насіннєвого матеріалу, знижуються енергія проростання, польова схожість і життєздатність насіння. Використання інфікованого насіннєвого матеріалу призводить до збереження й поширення збудників хвороб у період вегетації культури, а також під час збирання, транспортування та зберігання врожаю. Патогенні гриби здатні синтезувати токсини, що призводить до зниження харчових і кормових властивостей продукції, а також можуть спричинити отруєння людини й тварин.

Масово поширюються хвороби в роки з надмірною кількістю опадів і різкими коливаннями добових температур, за вирощування сої після поганих попередників (соняшник, ріпак), а також у монокультурі, за мілкого поверхневого обробітку ґрунту, загущення посівів, незбалансованого живлення рослин, невмілого добору фунгіцидів у системі захисту, пошкодження шкідниками тощо.

За спостереженнями науковців Інституту захисту рослин в період вегетації сої найчастіше проявлялись такі хвороби грибного походження: альтернаріоз, пероноспороз, фузаріозне в’янення, аскохітоз, септоріоз, серед бактеріальних хвороб — сім’ядольний бактеріоз і бактеріальний опік. Зазвичай, ураженість грибними хворобами була в 1,5–2 рази більша, ніж бактеріозами. Найбільше поширення в роки досліджень мали альтернаріоз (45,3%), фузаріозне в’янення (42%) і пероноспороз (33%). На аскохітоз і септоріоз припадало відповідно 15,8% і 13,7%. Поширення бактеріальних хвороб не перевищувало 12,6% (табл. 1). Серед бактеріальних хвороб домінувала кутаста плямистість та бактеріальний опік. Серед інших хвороб спостерігали вірусні, деякі види гнилі та неінфекційні хвороби, поширення яких було незначним — лише в окремих господарствах в окремі роки.

Таблиця 1. Ураженість посівів сої хворобами в зоні Центрального Лісостепу України

Прояв хвороб на сої в роки досліджень був різним, що зумовлено багатьма факторами, насамперед сортовими особливостями, погодними умовами, якістю насіннєвого матеріалу.

На початку вегетації сої, у фазі сходів та першого справжнього листка, відзначали ураження посівів сім’ядольним бактеріозом та фузаріозною гниллю та подекуди пероноспорозом і аскохітозом. Поява й розвиток цих хвороб могли бути спричинені насіннєвою інфекцією.

Подальший розвиток хвороб був обумовлений скоріше вторинною інфекцією та метеорологічними факторами. За відносно теплої і вологої погоди з нечастими дощами та випаданням роси досить інтенсивно розвивались пероноспороз, альтернаріоз і бактеріоз, подекуди — фузаріозне в’янення сої. Пік розвитку хвороб припав на липень-серпень, у фази цвітіння — плодоутворення. В посушливі роки спостерігали значне поширення альтернаріозу та фузаріозного в’янення.

Альтернаріоз проявляється спочатку у вигляді поодиноких темно-бурих округлих плям із жовтою облямівкою (фото 1). Пізніше плями зливаються й охоплюють значну частину листкової пластинки. У вологу погоду плями покриваються темно-оливковим нальотом (що, власне, є спороношенням збудників хвороби) різних видів гриба Alternaria (A, alternata (Fr.) Keisl., А. tenuis Nees, A. solani (Ell. et Mart.).  За значного ураження листки буріють і засихають (фото 2). Варто відзначити, що альтернаріоз останніми роками домінує в посівах сої практично в усіх регіонах і проявляється від фази сходів до збирання врожаю.

Перші ознаки пероноспорозу (збудник — гриб Peronospora manshurica Sydow.) спостерігали у фазі трьох-чотирьох справжніх листків. Ураження проявлялось у вигляді невеликих світло-жовтих плям на листках рослин, у подальшому — у вигляді розпливчастих бурих плям. Часто хвороба мала дифузний характер, без утворення спороношення збудника хвороби. Надалі, за настання посушливої погоди розвиток хвороби призупинявся. Засихання листків не відбувалося. Найбільший розвиток пероноспорозу спостерігали у фази цвітіння — початку плодоутворення (фото 3).

За умов високої вологості в місцях хлоротичності з нижнього боку листків з’являється сіро-фіолетовий наліт. Уражуються також і боби. Хворі боби — викривлені, менш опушені, їхні стулки бурого кольору. На внутрішній поверхні стулок утворюється наліт кремового кольору. Шкідливість хвороби полягає в зменшенні схожості насіння на 10%, а врожайності — на 30-40% і погіршенні якості зерна сої внаслідок порушення процесів фотосинтезу. Уражене насіння тьмяне, втрачає притаманний здоровому насінню блиск, його поверхня покривається кремовою плівкою. Сильніше уражуються пероноспорозом пізні посіви сої.

Бактеріоз (збудники — бактерії родів Xantomonas і Pseudomonas) проявлявся на ранніх етапах розвитку рослин у вигляді продовгуватих злегка вдавлених бурих плям на сім’ядолях і прикореневій частині стебла. За вологої погоди можна помітити виділення бактеріального ексудату. Таке ураження відносили до сім’ядольного бактеріозу. Пізніше, після закінчення цвітіння, проявлявся бактеріальний опік: утворювались кутасті бурі плями, які згодом розростались, а на їхньому місці з’являлись отвори (фото 4). На стеблах спостерігали появу буруватих смуг. Зрештою уражена тканина руйнується, стебла надламуються. На уражених бобах і насінні помітні добре виражені округлі темно-бурі плями. Уражене насіння спричинює сім’ядольний бактеріоз проростків сої.

Фузаріоз (збудники — гриби роду Fusarium) виявляли як на ранніх етапах розвитку рослин, так і у фазі початку плодоутворення. Хвороба проявлялась у вигляді побуріння і загнивання проростків. На сім’ядольних листочках з’являються бурі округлі плями у вигляді виразок, листочки жовтіють. У вологу погоду можна помітити на місцях плям світло-рожевий наліт фузаріїв (F. gibbosum App.et Wr., F. oxysporum Schecht., F. solani (Mart. ) App.et Wr.). Уражена тканина розм’якшується, і рослина гине. За незначного розвитку хвороби рослини продовжують розвиватись, але відстають у рості. У сортів із підвищеною стійкістю до фузаріозу формуються додаткові корені вище ураженої частини підземного стебла, такі рослини виживають і навіть плодоносять.

У пізніші фази розвитку спостерігали фузаріозне в’янення (F. oxysporum Schecht.) (рис. 5). Листки, уражені фузаріозом, жовтіють, окремі з них засихають, рослина в’яне. На поперечному розрізі стебла добре помітне побуріння судин. Іноді стебло біля кореневої шийки набувало коричневого кольору. Рослини втрачають тургор і в’януть. Причиною в’янення рослин деякі дослідники вважають їхнє отруєння токсичними речовинами збудників хвороби, а також розростання грибниці патогену в судинах ксилеми. Від ураження фузаріозом відбувається також знебарвлення стулок бобів із утворенням на них у вологу погоду рожевого нальоту. Зерно в уражених бобах формується плюскле, часто зі зморшкуватою оболонкою, а у вологу погоду — з білувато-рожевим нальотом. Таке зерно втрачає схожість або дає уражені сходи.

Фузаріозне ураження сої спостерігається в Україні в усіх регіонах вирощування культури і є однією з найшкідливіших хвороб. Фузаріоз спричиняє зниження врожайності сої на 25–40%, а також погіршення посівних властивостей і товарної якості зерна.

Септоріоз (збудник — пікнідіальний гриб Septoria glycines Hemmi) ще називають іржавою плямистістю (рис. 6). На дорослих рослинах утворюються кутасті червоно-бурі, пізніше майже чорні дрібні плями, які часто зливаються між собою. На стеблах — бурувато-сірі плями завдовжки 3–10 мм. На поверхні плям з’являється спороношення у вигляді занурених пікнід із пікноспорами, що розносяться вітром. Подібні дрібні чорні плями формуються й на бобах. Розвивається збудник септоріозу за температури повітря від 5^оС до 36^оС, оптимальна температура — 24…28^оС за відносної вологості повітря 80–90%.

Серед хвороб сої варто відмітити також ураження аскохітозом (збудник — Ascochyta sojaecola Abramov). На листках утворюються округлі сірі плями з чіткою бурою облямівкою. Іноді плями зливаються й утворюють значні ділянки ураження листкової пластинки. На стеблах формуються видовжені темні плями, іноді уражена тканина розтріскується.

Джерелом інфекції більшості хвороб сої є уражені неперегнилі рослинні рештки та насіння.

Досить часто відзначали неінфекційне пошкодження листків сої. Воно проявлялось у вигляді некротичних плям без будь-якого спороношення (фото 7). На нашу думку, це явище могло бути спричинене недостатнім мінеральним живленням (наприклад, нестачею молібдену, марганцю, цинку). Адже соя дуже чутлива до дефіциту мікроелементів.

Ефективність захисту сої від хвороб залежить від знання багатьох факторів: біологічних особливостей збудників хвороб, їхньої шкідливості, ознак ураження, строків домінування на посівах, швидкості поширення інфекції тощо. Проведення захисних заходів слід ґрунтувати на основі оперативної фітосанітарної оцінки посівів сої.

Для обмеження розвитку хвороб сої в період вегетації варто дотримуватись інтегрованої системи захисту з урахуванням профілактичних, агротехнічних, селекційно-генетичних та інших заходів. Повертати сою на попереднє поле варто через три-чотири роки, використовувати кращі попередники: озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, цукрові буряки. Перед висівом варто проводити обробку насіння сої фунгіцидними протруйниками з додаванням мікробних азотофіксувальних препаратів.

Згідно з даними наших досліджень, досить ефективним заходом проти хвороб сої виявилась комплексна обробка насіння хімічним препаратом Максим XL 035 FS (флудіоксоніл, 25 г/л + металаксил-М, 10 г/л), 1 л/га, та біологічним препаратом Ризобін, с. (Bradirhizobium japonicum), 2 л/т). Рослини добре розвивались упродовж вегетації, значно менше уражувались хворобами. Завдяки комплексній обробці насіння врожайність сої була на 22% більша порівняно з контролем — без обробки насіння.

Одним із найраціональніших методів обмеження розвитку хвороб сої є створення і впровадження у виробництво стійких сортів. Існує різна пристосованість збудників хвороб до сортів сої, тобто сортова сприйнятливість.

Досить ефективним методом захисту сої від хвороб у період вегетації є використання обробок рослин фунгіцидами. Останніми роками на ринку засобів захисту рослин з’явилися фунгіциди, яким властивий транс­ламінарний і системний розподіл препарату рослиною. До таких фунгіцидів належать інноваційні продукти провідних компаній (Абакус^®, Аканто Плюс^®),  які здатні контролювати найшкідливіші хвороби листя та бобів сої: фузаріозне та вертицильозне в’янення, борошнисту росу, іржу, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз, кореневі та стеблові гнилі.

Отже, соя, як і інші сільськогосподарські культури, в період вегетації уражується багатьма хворобами грибного, бактеріального та вірусного походження. За нашими спостереженнями найбільше поширення та розвиток хвороб у центральній частині Лісостепу мали альтернаріоз, пероноспороз, фузаріозне в’янення та бактеріальний опік.

Обмеженню розвитку хвороб сприяє комплекс заходів із використанням ефективних методів агротехніки, селекційно-генетичного, хімічного та біологічного захисту.

В. Сергієнко, канд. с.-г. наук

журнал "Пропозиція", №5, 2021 р.