Війна не робить винятків. Непридумані історії двох українських господарств. Частина 2 — СТОВ «Гусарівське»

«Важко згадувати, важко говорити», — з таких слів розпочалася наша розмова з Ренатом Терновим, головним ветеринарним лікарем СТОВ «Гусарівське», що знаходиться у Балаклійському районі Харківської обл. Наразі такий стан речей є цілком зрозумілим для всіх нас, для кожного українця, кожної свідомої людини, якої прямо чи опосередковано торкнулися пекельні жахіття війни…

«Де працює ферма, там живе село!» Життя у мирні часи…

До 24 лютого 2022 року СТОВ «Гусарівське» у своєму розвитку міцно стояло на ногах, утім на досягнутому навіть і не думало зупинятися. «Зберегти і примножити!», —  за таким принципом працювали у господарстві, вкладаючи із розумом всі зароблені гроші у власний розвиток. Тож, і похвалитися було чим… вражав сучасний парк сільськогосподарської техніки та зоотехнічного устаткування (який постійно поповнювався), побудовані на совість капітальні виробничі приміщення, комп’ютеризовані доїльні зали (типу паралель від DeLaval на 16 дійних  місць та GEA Westfalia на 20 місць), зручний літній табір для корів. Не так давно — за декілька років до війни — тут також було облаштовано простору «родилку» для худоби, одну половину якої займали корови після отелення, іншу — новонароджений молодняк. До речі, досвід утримання телят після народження було перейнято від американських фермерів — молоді тварини розміщувалися у спеціальних клітках-помешканнях заокеанської конструкції, але споруджених місцевими майстрами (до кліток прикріплені відра та годівниці з молоком, комбікормом, сіном та водою). Характерними відзнаками підприємства була орієнтація на всебічний розвиток персоналу та активна участь у житті місцевої громади. Господарство ніколи не стояло осторонь соціальних проблем, було динамічним у своєму виробничому розвитку. «Все для людей!», — саме під таким гаслом працювало керівництво СТОВ «Гусарівське», адже розуміло, де працює ферма, там є робочі місця і там живе село.

Підприємство мало дві тваринницькі ферми молочного напряму виробництва (одна в с. Гусарівка, інша — Волобуївка. Ці села розташовані в 6 км одне від одного), свинарник, займалося вирощуванням зернових і технічних культур. Загальний земельний банк складав 5600 га, з яких 30 відсотків полів (1600 га) відводилося під кормові культури. За роки роботи господарству вдалося вийти на 2579 голів загального стада, 750 з яких — дійного із середнім лактаційним віком у 5-6 лактацій. По генетиці була налагоджена робота з голштинізованою українською чорно-рябою породою.

«Коли тільки ставали на ноги, вся увагу зосередили на локальній чорно-рябій, згодом розпочали працювати з голштинською спермою канадської селекції, адже у подальших планах мали намір збільшити рівень надоїв», — згадує Ренат Терновий.

• Середньодобовий надій у мирні часи становив 20–25 л/корову. Все отримане молоко ектра-ґатунку (загальне бакобсіменіння молока — до 40 тис./мл, КСК — 160–180 тис./см³, білок — 3,4%, жир — 3,6–3,8% жиру) здавалося на виробничі потужності ТМ President. «Як бачите, надій у нас невеликий, адже першочерговим виробничим завданням було вирощувати здорових тварин, які даватимуть якісне молоко та здорове потомство!».

• Дійне стадо у господарстві розподілене на дві групи: високо- та низькоудійну (вище та нижче 20 л/добу відповідно). «У мирні часи практикували триразове доїння, зараз на фермі, що в с. Волобуївка (тільки там залишилися корови і можна якимось чином працювати) скоротили до одного. Звісно, так не має бути, але така виробнича необхідність продиктована війною… Наразі не маємо куди здавати молоко, да і робітників на фермі поменшало. Багато людей виїхали з домівок у більш безпечні місця»,— ділиться головний ветлікар.

Рашистська окупація: багато сліз, розстріли та страждання тварин…

Ферми у Гусарівці вже немає, да і від самого села практично нічого не залишилося… Наприкінці лютого це село було окуповане російською армією, а на фермі орки облаштували собі нічліг та «антисанітарні кімнати» (користувалися душовою і туалетом). На момент окупації на фермі перебувало 1200 загального поголів’я великої рогатої худоби, з яких 420 голів дійного стада. Ренат Терновий згадує:

«Увірвавшись на ферму та наставляючи зброю на людей, вони в ультимативно грубій формі одразу висунули свої вимоги: або ми вам тут все спалимо, або на власний розсуд будемо користуватися всіма «виробничими благами» (беремо від корів молоко, забиваємо тварин на м’ясо тощо). На той момент у нас був тільний молодняк, більше 200 телят молочного віку, яких щодня мала випоювати телятниця. Що сказати?.. Персоналу не було, корови не доїлися, відповідно, телят ніхто не випоював. Цих тварин вже немає в живих… Да і виробничі приміщення понівечені так, що відновленню не підлягають. А корів, що якимось чудом залишилися живими (а це не більше десятка-двох десятків голів), просто випустили, відкрили їм силосні ями, щоб вони мали змогу хоч якось годуватися — це єдине, що ми могли зробити для тварин».

Друга ферма, що у с. Волобуївка, постраждала менше. Наразі вона працює в енергоощадному режимі виживання. Що це значить? У цьому випадку говорити про високі надої, якісне ветеринарне обслуговування та/або укомплектовану кормову базу взагалі не доводиться. Наразі у пріоритеті — життя тварин, що вижили, і поступове налагодження виробничої інфраструктури.

«Напередодні війни у плановому порядку замовили всі необхідні медикаменти, а отримати так і не встигли…», — із  сумом констатує головний ветеринарний лікар. — «Перевели корів на одноразове доїння, самі розумієте що це таке… Отримане молоко роздаємо людям, декілька разів возили його у м. Балаклія (ред., Балаклія — місто у Харківській обл., центр Балаклійського району. Розташоване на південний схід від м. Харкова), але потім дорогу перекрили російські окупанти. Водія молоковоза вони забрали, тож, на сьогодні його доля нам не відома (сподіваюсь, що він живий…)».

Щодо персоналу… Люди намагаються працювати навіть у таких непростих умовах. «Ферму на паузу не поставиш», — говорять тут і працюють під постійними вибухами та обстрілами. «Звісно людей поменшало — хтось просто боїться виходити зі своїх домівок, комусь разом із дітьми вдалося виїхати у більш безпечне місце». Мій співрозмовник, Ренат Володимирович Терновий, головний ветеринарний лікар СТОВ «Гусарівське», чотири дні тому був вимушений також залишити свою домівку…

Все буде Україна! Будемо жити!