Коли та як сіяти озимину?

Переваги й недоліки різних строків висіву

 Чому останнім часом усе більше аграріїв схиляється до пізніших термінів висіву озимини? Одна з причин цієї тенденції — зміна клімату на більш посушливий. Наприкінці літа та на початку вересня спостерігаються часті посухи, що негативно позначається на проростанні насіння озимини. Висіяне в сухий ґрунт, воно довго не дає проростків, через що на полі спостерігають нерівномірні, «рвані» сходи.

Як відомо, рослини пшениці мають високу екологічну пластичність щодо строків висівання, а також умов вирощування. Кожному знайома картина, як інколи зеленіє поле, де вирощували пшеницю, якщо в серпні випадають дощі: таке насіння проростає просто лежачи на поверхні вологого ґрунту. Крайнощі в строках висівання негативно впливатимуть на продуктивність рослин пшениці. Занадто ранній висів — перша декада вересня — призводить до надмірного кущіння. У таких рослин формується велика кількість пагонів — 7–8 і більше, через це розвивається надмірна надземна маса. Такі посіви сильно переростають, особливо якщо осінь тепла й дощова, і поглинають велику кількість мінеральних добрив ще в осінній період вегетації.

На практиці відзначали, що посіви пшениці, яку висіяли ще до 5 вересня, були в повній мірі забезпечені вологою та мінеральним живленням і формували настільки потужну надземну масу, що частина рослин у посіві входила у фазу трубкування. Такі рослини навіть за достатнього снігового покриву й не дуже сильних морозів у зимовий період повністю вимерзали. Через форсований ріст такі рослини мають менше механічних тканин, вони схильні до вилягання, ураження різними збудниками грибних захворювань, значно більше пошкоджуються злаковими мухами. Врожайність таких посівів може знижуватись до 6 ц/га й більше.

Занадто пізній посів пшениці також негативно впливає на ростові процеси пшениці озимої. Відомі випадки, коли висівати озимину доводилось на початку листопада, й тільки на початку грудня з’явились перші сходи. І все це — через аномально теплий листопад. У разі занадто пізніх строків сівби рослини пшениці не встигають розкущитись, формують лише 3–4 перші листочки. Тоді гальмується фаза кущіння, оскільки в цей період тривалість світлового дня значно зменшується, уповільнюється також формування кореневої системи. Тому рослини пізно висіяної пшениці відстають у рості, їхня коренева система розміщується у верхніх шарах ґрунту, до глибини 45–55 см. Таке поверхневе розміщення коренів не дає змоги культурі поглинати вологу та мінеральні елементи в достатній кількості, тому рослини недостатньо пристосовані до входження в зиму, що, своєю чергою, негативно впливає на їхню весняно-літню вегетацію.

Рослини пшениці, висіяні як у ранні строки, так і в занадто пізні будуть недостатньо адаптовані до впливу низьких температур у зимовий період. Адже занадто ранні строки сівби призводять до форсованого росту рослин, через що в них утворюється значно менше механічних тканин, до того ж тканини надземної частини та коренів містять велику кількість води. Частина цієї води може не зв’язуватись кріопротекторами, тому виникають передумови для масового вимерзання рослин у посіві. Занадто пізній посів теж не сприяє морозостійкості культури. Як відомо, на стійкість будь-яких рослин до низьких температур і морозів впливає концентрація вуглеводів та деяких білків у клітинах. Ці речовини, якщо вони містяться в рослинному організмі в достатній кількості, зв’язують вільну воду. Таким чином у тканинах не залишається рідини, яка б замерзала й спричинила розриви клітинних стінок. Цілком зрозуміло, якщо посів проведено в третій декаді жовтня, сходи з’явились у першій декаді листопада, рослини погано розкущились або кущіння взагалі не почалось, то вони просто не встигають накопичити достатню кількість вуглеводів-кріопротекторів. Проте рослини пізнього строку посіву під час зимівлі перебувають у глибшому спокої, порівнянні з тими, які зійшли ще на початку вересня. Тому такий посів має вищу морозостійкість, попри недорозвиненість вузла кущіння і вторинної кореневої системи, але все одно значна кількість таких рослин випадає з відновленням весняної вегетації.

Оптимальність строків сівби залежить від низки факторів: наявності продуктивної вологи в ґрунті, сприятливого температурного режиму, сортових особливостей, а також від правильно обраної технології вирощування, зокрема від мінерального живлення та обробітку ґрунту.

Часто виникає ситуація, коли оптимальні строки вже підходять, а вміст вологи в орному шарі недостатній. У такому разі сівбу пшениці варто відкласти до допустимих строків, проте якщо дощів все-таки не буде, слід починати висів навіть у сухий ґрунт. Інакше значно зменшуються строки осінньої вегетації рослин пшениці, що негативно впливає на морозостійкість і продуктивність культури в цілому.

Температурний режим ґрунту й повітря вносить свої корективи в оптимальність строків сівби озимих. Кожного року цей показник може коливатись у значних межах. Якщо одного року в середині жовтня відзначали значні зниження температури на фоні низького забезпечення вологою, то в інші, бувало, протягом усього жовтня ще тримається доволі тепла й волога погода. Оптимальні строки сівби пшениці за цими роками будуть значно відрізнятись.

Сортові особливості також мають вплив на оптимальні строки сівби пшениці. Якщо в господарства є така можливість, то розпочинати сівбу потрібно з високопластичних сортів, таких як: Трипільська, Одеська 267, Одеська 162 та низка інших. Вони повільніше розвиваються, ростові процеси рослин не затягуються в них до глибокої осені. Такі біологічні особливості сортів позитивно впливають на морозостійкість посіву. Продовжувати й закінчувати сівбу доцільно сортами пшениці озимої, які здатні інтенсивно розвиватись, майже не реагують на скорочення тривалості світлового дня, схильні до формування великої кількості продуктивних стебел за короткий період вегетації. Здебільшого це сорти скоростиглого типу, зокрема: Достаток, Вдала, Золотоколоса, Колумбія, Смуглянка та інші.

Оптимальні строки сівби залежать також від обраної технології вирощування, а саме мінерального живлення. Низка провідних зерновиробників України практикує внесення не твердих тукосумішей, а рідких комплексних добрив і аміаку безводного. Дослідним шляхом установлено, що під пшеницю озиму найдоцільніше вносити аміак безводний наприкінці вересня — на початку жовтня. Саме в цей період орний шар ґрунту містить більше продуктивної вологи, що позитивно впливає на утримання аміаку в ґрунті та надалі забезпечить повноцінне живлення рослин азотом упродовж їхньої вегетації. Висівання на такому полі правильно дібраних сортів убезпечить посів від переростання рослин пшениці. Як результат — такі посіви добре зимують і формують достатньо високі врожаї.

Взагалі останнім часом у нашому регіоні значно змістились оптимальні строки висіву озимих зернових культур. Ще близько 40–50 років тому оптимальними термінами сівби для різних кліматичних зон України був період від 5 до 20 вересня. На разі найвищі врожаї пшениця озима формує за пізніших строків висівання — із 25 вересня і завершуючи першою декадою жовтня. Проте це не означає, що фермери мають проводити посівну якомога пізніше. За даними багатьох наукових установ, оптимальні строки сівби змістились на 10–15 днів, і це означає, що за нинішніх погодних умов можливо отримувати врожай пшениці на 5–10 ц/га кращий, аніж раніше. Проте не слід забувати, що максимальна продуктивність культури розкривається тільки за оптимальних строків висіву.

Таким чином, негативний вплив на продуктивність озимини справляє як занадто ранній висів, так і значне запізнення із посівною. Оптимальні строки — ті, за яких зменшиться ризик переростання, проте буде достатньо часу, щоб рослини почали кущитись і пройшли всі етапи загартування.

Окрім строків висіву озимини, важливим є також спосіб сівби. За допомогою корекції ширини міжрядь можна досягнути оптимальних умов розвитку для рослин у посіві. Так, у колишньому СРСР і на сучасному пострадянському просторі стандартна ширина міжрядь для зернових культур становила 15 см. Такий технологічний прийом здебільшого був зумовлений конструкцією сівалок старого зразка. Проте така ширина міжрядь не завжди відповідає біологічним потребам рослин певних сортів і вирощуванню в різних ґрунтово-кліматичних умовах.

Сучасні зернові сівалки дають широкий вибір параметрів ширини міжрядь: від 7,5–10 до 18–25 см. У літературі зустрічаються дані, що за використання вузькорядного способу сівби з міжряддям 7,5–10 см та відстанню між рослинами в рядку до 4 см забезпечується ефективне кущіння рослин без втрат урожаю. В Євросоюзі досить широко практикують вузькорядний спосіб сівби, його використання може забезпечити прибавку врожаю до 10% порівняно з міжряддям 18 см.

Одним із позитивних факторів вузькорядного способу сівби є те, що в таких посівах швидко змикаються міжряддя, поверхня ґрунту менше пересихає, що сприяє кращому збереженню запасів продуктивної вологи. Окрім цього, зростає конкурентність посіву до бур’янів. Проте вузькорядний спосіб сівби потребує ретельнішої підготовки поля. Також за його застосування зростають вимоги до потужності трактора, оскільки збільшується кількість робочих органів на одиницю площі, а відповідно, зростатимуть і витрати на пальне. І ще один нюанс: за зменшення ширини міжрядь є імовірність масового пізнього утворення вторинних пагонів, що значно знижує якісні показники врожаю.

Велика кількість господарств у світі, а тепер і в Україні, впроваджують ресурсоощадні технології вирощування зернових культур. No-till технологія, яка не передбачає взагалі обробітку ґрунту, формує на поверхні поля шар із рослинних решток. Це сприяє збереженню значної кількості продуктивної вологи, і саме для такої системи вирощування краще придатний широкорядний спосіб сівби. Така ширина міжрядь дає змогу якісніше провести висів, оскільки цей процес утруднений наявністю решток на поверхні ґрунту. Крім цього, збільшення ширини міжрядь сприяє зростанню кущистості пшениці, а це дає можливість збільшити продуктивність культури за вирощування її за No-till технологією.

Отже, під час вибору строків та способу висіву озимини фермер за можливості повинен керуватись насамперед біологічними потребами озимих зернових культур, враховувати погодні умови, особливості сорту. Адже тільки за умови забезпечення максимально комфортних умов вегетації можна досягти високої продуктивності посіву та якості зерна культури.

В. Ходаніцький, О. Ходаніцька

Журнал «Пропозиція», №10, 2018 р.