Економіка протруйників на озимій пшениці
Важливим залишається питання підвищення ефективності виробництва зерна пшениці озимої у Північному Степу України на основі запровадження прогресивних елементів технології вирощування культури, що стосуються добору попередників, сортів, а також застосування протруйників і хелатного мікродобрива.
В умовах сьогодення пшениця озима продовжує посідати одне з лідируючих місць серед продуктів, які забезпечують продовольчу безпеку нашої держави. До того ж це культура з високим потенціалом дохідності, про що свідчать як дані наукових досліджень, так і досягнення передових господарств.
Проте, на жаль, донині не вирішено проблему забезпечення сталості валових зборів зерна пшениці, задоволення загальнодержавних потреб у продовольчому зерні високої якості, досягнення високого рівня конкурентоспроможності галузі та прибутковості виробничої діяльності господарств.
Важливим шляхом вирішення проблеми стабілізації виробництва зерна пшениці озимої на конкурентоспроможному рівні є вдосконалення організаційно-технологічного забезпечення виробництва на базі досягнень науково-технічного прогресу.
Умови досліджень
Інформаційною базою економічного аналізу були результати експериментальних досліджень за 2010–2012 рр., що проводилися в ДП ДГ «Дніпро» ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН України.
Сорти Писанка, Скарбниця та Апогей Луганський висівали по чорному пару, після гороху та соняшнику. Попередник чорний пар використовували у дослідах як еталонний варіант, адже він є найкращим для пшениці озимої у зоні Степу, оскільки дає змогу максимально реалізувати продуктивний потенціал культури. Технологія вирощування озимини, крім досліджуваних окремих її елементів, була загальноприйнятою для Північного Степу України. Доза мінеральних добрив, яку вносили як фон під передпосівну культивацію, становила: по чорному пару — N30P30K30, після гороху — N45P45K45, після соняшнику — N60P60K60.
Для передпосівної обробки насіннєвого матеріалу схема досліду передбачала використання протруйників: фунгіцидної дії — Вітавакс 200 ФФ (3 л/т) та інсекто-фунгіцидної — Селест Топ 312,5 FS (1,5 л/т), а також хелатного мікродобрива Реаком-плюс-зерно (3 л/т). Під час проведення досліджень користувалися відповідними методиками та рекомендаціями.
Економічну оцінку елементів технології вирощування пшениці озимої проводили на основі застосування загальноприйнятої методики, яка дає змогу оцінити варіант технології за рівнем урожайності, собівартості виробництва одиниці продукції, прибутковості гектара посівної площі та рівнем рентабельності. Виробничі витрати розраховували на основі технологічних карт вирощування та загальноприйнятих методичних рекомендацій. Ціни на зерно пшениці (без урахування податку на додану вартість) були диференційовані відповідно до якості отриманого зерна. Для розрахунку вартісних показників було прийнято ціни на виробничі ресурси та продукцію, що діяли в четвертому кварталі 2014 р.
Результати аналізу
За результатами аналізу експериментальних даних (табл. 1–3) було встановлено, що правильний добір попередників досить істотно впливає на економічну ефективність виробництва зерна пшениці озимої. Раціональне використання цього фактора зумовлює не лише підвищення врожайності культури, а й збільшення окупності витрат на виробництво продукції.
Так, у контрольних варіантах, де пшеницю вирощували по чорному пару, за врожайності 5,65–6,15 т/га було отримано 7,10–8,03 тис. грн чистого доходу в розрахунку на гектар посіву та 1,36–1,49 грн — у розрахунку на одну гривню затрачених коштів (табл. 1).
Розміщення пшениці озимої у сівозміні після гороху було менш ефективним, оскільки врожайність досліджуваних сортів знижувалася на контролі на 33,0–41,0%, що зумовлювало недоотримання 4,03–5,41 тис. грн чистого доходу з 1 га за рівня рентабельності 58,3–74,8% (табл. 2).
Пшениця озима, яку висівали після соняшнику, незважаючи на найвищий рівень насичення технології мінеральними добривами (N60P60K60), на контрольних ділянках формувала найменшу продуктивність (2,99–3,29 т/га) та найнижчу якість зерна (6-й клас), реалізація якого здатна забезпечити отримання суми чистого доходу вп’ятеро-всемеро нижчої, ніж за вирощування культури по чорному пару, за рівня рентабельності 22,5–32,0% (табл. 3).
За результатами порівняння варіантів, де насіння обробляли протруйниками та хелатним мікродобривом, також встановлено істотні переваги чорного пару як попередника, що забезпечує формування високої продуктивності і якості зерна пшениці озимої, а також дає змогу отримати 1,29–1,71 грн чистого доходу в розрахунку на одну витрачену гривню. Серед решти попередників досягнення кращих економічних показників у разі проведення передпосівної обробки насіння забезпечував горох. Тут, залежно від сорту та варіанта передпосівної обробки насіння, формувалася рентабельність на рівні 65,9–91,2%, тоді як вирощування пшениці озимої після соняшнику забезпечувало лише 0,32–0,49 грн чистого доходу в розрахунку на одну гривню виробничих витрат.
Порівняльний економічний аналіз показав, що по чорному пару лідером у всіх варіантах досліду був сорт Скарбниця, який формував продуктивність на 4,3–8,8% вищу порівняно з рештою сортів. Проте на біднішому агрофоні пластичнішим виявився сорт Писанка, врожайність якого після гороху перевищувала інші досліджувані сорти на 6,7–13,3, а після соняшнику — на 5,6–10,9%. Сорт Апогей Луганський виявився найменш урожайним за його вирощування після всіх досліджуваних попередників, що відповідним чином позначалося на показниках ефективності (табл. 1–3).
За вирощування пшениці озимої сорту Скарбниця по чорному пару виробнича собівартість зерна формувалася на рівні 848–900 грн/т, тоді як щодо сорту Писанка та Апогей Луганський показники собівартості становили відповідно 873–931 і 893–950 грн/т. Ефективність реалізації одержаного зерна також була найвища у сорту Скарбниця: чистий дохід із 1 га — 8,03–9,58 тис. грн; рівень рентабельності — 149,4–171,1%. У частині варіантів найменш урожайний сорт Апогей Луганський сформував зерно із нижчими якісними показниками порівняно з іншими сортами, а тому за рівнем рентабельності він поступався сорту Скарбниця на 12,1–26,9% (табл. 1).
Виробництво 1 т зерна найурожайнішого сорту Писанка, вирощуваного після гороху, потребувало 1140–1205 грн матеріально-грошових витрат (залежно від варіанта обробки насіння) і було на 4,7–8,8% дешевшим порівняно із собівартістю продукції інших двох сортів. Дохідність гектара посіву була тут суттєво нижчою, ніж у разі вирощування озимої пшениці по чорному пару, і по сорту Писанка становила 3,43–4,56 тис. грн/га. Водночас із площі, на якій вирощували сорти Скарбниця і Апогей Луганський, було отримано чистого доходу в розрахунку на гектар на 482–928 грн менше, ніж сорту Писанка. Тому, якщо найкращий сорт забезпечував за вирощування після гороху 74,8–91,2% рентабельності, то щодо сорту Скарбниця цей показник формувався у межах 58,3–81,3%, а щодо сорту Апогей Луганський — лише 59,4–75,0% залежно від варіанта передпосівної обробки насіння (табл. 2).
Соняшник як попередник забезпечував найнижчий рівень віддачі гектара землі, тому навіть за врожайності найкращого сорту Писанка на рівні 3,29–3,74 т/га рівень собівартості виробництва одиниці продукції підвищувався до 1373–1435 грн/т, сума чистого доходу з 1 га знижувалася до 1,50–2,50 тис. грн, а рівень рентабельності — до 32,0–49,3% залежно від варіанта обробки насіння. Показники рентабельності виробництва пшениці озимої сорту Скарбниця були нижчими на 5,9–7,4, а сорту Апогей Луганський — на 8,8–11,4% (табл. 3).
Під час вирощування пшениці озимої по чорному пару обробка насіння протруйниками та мікродобривом сприяла не лише росту продуктивності її сортів до 5,79–6,69 т/га, а й підвищенню якісних показників зерна від 4-го до 3-го класу. За вищої окупності витрат по більшості варіантів відбувалося здешевлення виробництва одиниці продукції та підвищення дохідності гектара землі на 117–1549 грн/га.
За результатами досліджень встановлено, що найвища врожайність (6,14–6,69 т/га) формувалась у варіантах, де застосовували мікродобриво Реаком-плюс-зерно в комбінації із протруйником Селест Топ 312,5 FS у різних співвідношеннях. Щодо показників окупності витрат та прибутковості гектара землі найефективнішою виявилась обробка насіння сумішшю Вітаваксу та мікродобрива Реаком у співвідношенні 1:1 (в дозі 3 л/т). Хоча отримана врожайність тут була на 0,01–0,12 т/га нижчою, проте рівень рентабельності досягав максимальних значень і становив 157,5–171,1%, забезпечуючи отримання із 1 га 8,55–9,58 тис. грн чистого доходу.
Близькими за значеннями врожайності, прибутковості гектара посівної площі та рентабельності були також два таких варіанти: перший — інкрустація насіння мікродобривом Реаком-плюс-зерно в дозі 3 л/т; другий — обробка насіння Реакомом (3 л/т) у комбінації з Вітаваксом, який вносили у дозі 70% рекомендованої. За вирощування кращих сортів у такому разі в розрахунку на 1 га було отримано відповідно 6,18–6,47 і 6,21–6,52 т/га зерна та 8,81–9,38 і 8,83–9,44 тис. грн/га чистого доходу за рівня рентабельності 162,9–170,6 і 161,8–169,9% (табл. 1).
Після гороху та соняшнику формування найвищої продуктивності зерна також забезпечували варіанти, де для обробки насіння використовували суміш мікродобрива Реаком та протруйника Селест Топ. Слід зазначити, що на ділянках, де вивчали дію Вітаваксу та Реакому, виникала потреба в додатковому застосуванні інсектициду Нурел Д (1 л/га). Водночас, зважаючи на інсекто-фунгіцидну дію протруйника Селест Топ, ділянки, де його застосовували, препаратом Нурел не обробляли. Таким чином, це дало змогу підвищити окупність витрат і досягти найкращих показників економічної ефективності (табл. 2–3).
У разі вирощування пшениці озимої після гороху максимальні показники врожайності та прибутковості гектара землі було отримано у варіанті, де насіння обробляли сумішшю Селест Топу (1,5 л/т) та Реакому (3 л/т). Щодо сорту Писанка вони становили відповідно 4,43 т/га та 4,56 тис. грн/га. Водночас через нижчу окупність витрат тут формувався рівень рентабельності 89,4 проти 91,2% у варіанті, де норму застосування протруйника Селест Топ у суміші зменшували до 1,05 л/т (табл. 2).
У варіантах, де пшеницю озиму висівали після соняшнику, найвищу врожайність також було отримано за обробки насіння протруйником Селест Топ (1,5 л/га) у комбінації з мікродобривом Реаком (3 л/га) — 3,42–3,74 т/га. Проте вищі показники окупності витрат та прибутковості гектара забезпечував варіант, де Селест Топ застосовували у зменшеній дозі (1,05 л/га). Так, за врожайності 3,37–3,69 т/га було додатково отримано чистого доходу: в розрахунку на 1 га — 10–27 грн, у розрахунку на 1 грн виробничих витрат — 0,010–0,014 грн за рівня рентабельності 39,2–49,3% (табл. 3).
За розміщення пшениці озимої у сівозміні після гороху та соняшнику досить високі результативні показники були також отримані у варіантах, де для обробки насіння використовували суміш препаратів Вітавакс та Реаком у повній дозі (3 л/т). Наприклад, по найкращому сорту Писанка було отримано: у разі вирощування після гороху — 4,31 т/га зерна за 88,1% рентабельності; після соняшнику — 3,65 т/га зерна за 47,2% рентабельності.
Заслуговують на увагу також варіанти, де насіння обробляли мікродобривом Реаком у дозі 3 л/т окремо та в суміші із Вітаваксом (2,1 л/т), що забезпечило одержання врожаю зерна озимої пшениці сорту Писанка, вирощеного після гороху, на рівні 4,23–4,28 т/га зерна за 87,8–87,9% рентабельності. Після попередника соняшник ці показники становили відповідно 3,57–3,60 т/га та 46,1–46,5%.
Як показали результати досліджень, окреме застосування протруйників Вітавакс та Селест Топ було найменш ефективним як через недостатню прибавку врожайності, так і через високу вартість препарату Селест Топ (табл. 2–3).
Встановлено також, що, порівняно з контролем, проведення передпосівної обробки насіння завжди позитивно позначалося на якісних показниках зерна.
Висновки
1. Результати економічного та енергетичного аналізів підтвердили той факт, що для умов Північного Степу України актуальним залишається збереження чорного пару як найкращого попередника пшениці озимої. Добрі економічні результати забезпечує розміщення культури після гороху. Використання в якості попередника соняшнику є найменш бажаним, проте допустимим, оскільки забезпечує формування рівня рентабельності від 22,5–32,0% на контролі до 39,2–49,3 — у решті варіантів досліду.
2. Найкращу реакцію щодо вдалого добору попередників та передпосівну обробку насіння виявили: за вирощування по чорному пару — сорт Скарбниця, після гороху та соняшнику — сорт Писанка. Вирощування цих сортів забезпечило отримання найкращих показників економічної та енергетичної ефективності. Найменш конкурентоспроможним виявився сорт Апогей Луганський.
3. За результатами досліджень встановлено, що найвища врожайність після всіх попередників формувалась у варіантах, де застосовували мікродобриво Реаком-плюс-зерно (3 л/т) у комбінації із протруйником Селест Топ 312,5 FS у дозі 1,5 та 1,05 л/т. Ці варіанти виявилися також найефективнішими з точки зору енергоємності виробництва 1 т зерна та коефіцієнта енергетичної ефективності.
Економічні показники застосування передпосівної обробки насіння формувалися залежно від рівня окупності додаткових матеріально-грошових витрат. Так, по чорному пару найкращі показники прибутковості гектара землі та рентабельності було отримано у варіантах, де насіння обробляли сумішшю Вітаваксу та мікродобрива Реаком. Близькими за значеннями врожайності, прибутковості гектара посівної площі та рентабельності були також два такі варіанти: перший — інкрустація насіння мікродобривом Реаком-плюс-зерно в дозі 3 л/т; другий — обробка насіння Реакомом (3 л/т) у комбінації із Вітаваксом, який вносили в дозі 70% рекомендованої.
Після гороху та соняшнику обробка насіння препаратом Селест Топ 312,5 FS (у дозі 1,05 або 1,5 л/т) у комбінації з мікродобривом Реаком-плюс-зерно забезпечувала одержання найвищих показників прибавки врожайності, а також окупності витрат та прибутковості гектара.
В. Компанієць, канд. екон. наук,
О. Желязков, канд. с.-г. наук,
А. Кулик, О. Козельський
Інститут сільського господарства степової зони НААН України