Миша аграрію — не товариш

Мишоподібні гризуни завдають значної шкоди в усіх регіонах країни — знищують посіви, пошкоджують плодові дерева та зібраний урожай, підгризають коріння рослин під час вегетації, руйнують гнізда бджіл та джмелів, — через що отримали репутацію сірої напасті.

Найбільшої шкоди завдають мишоподібні гризуни, які належать до родин Мишові (миші, пацюки) та Хом’якові (щури, полівки, або нориці). Всього в Україні представлено близько 30 видів шкодочинних, доволі схожих між собою за зовнішнім виглядом і біологією, гризунів. Зокрема, в лісостеповій зоні найпоширеніші такі види, як польова миша (Apodemus agrarius), лісова (Apodemus sylvaticus), хатня (Mus musculus), нориця руда (Myodes glareolus), звичайна полівка (Microtus arvalis).

Усі вони — гризуни з цілодобовою активністю, які не впадають у сплячку. Вся їхня біологія (живлення, розмноження, активність, поведінка) обумовлюється двома взаємопов’язаними факторами — теплообміном і кормом. Оселяються ці шкідники колоніями, прориваючи у верхніх шарах ґрунту довгі розгалужені ходи з великою кількістю вхідних отворів. Тому заливання їх водою практично не дає результатів. В основному ці ходи розміщені на глибині 20–30 см, а на дернинах — 10–15 см. Тож оранка з обертанням ґрунтового пласта восени доволі ефективна проти них як з точки зору знищення рослинних решток для їхнього харчування, так і руйнації гнізд. Втім, у спекотливих регіонах гризуни утворюють свої гнізда на великій глибині — 35–80 см. А за появи снігового шару вони можуть облаштовувати гнізда безпосередньо на поверхні ґрунту. Під снігом для них найсприятливіші умови щодо теплоізоляції та захисту від птахів, а от чергування відлиг з ожеледицею — досить небезпечне. І в роки, коли таке траплялося не раз, проблем із мишоподібними гризунами майже не було. І навпаки — в роки з теплими зимами або постійним сніговим шаром у подальшому траплялися нашестя цих шкідників (наприклад 1914, 1932 рр.). Зрозуміло, що однакових зимових умов не буває, вони різняться за регіонами, тому в окремих місцях мешканці можуть пригадати й інші роки депресій цих шкідників або масового поширення чисельності останніх.

ХАРЧУВАННЯ

Потреба в кормі дорослих особин становить 100–120% ваги тіла, а молодих — 300–320%. При цьому вони можуть харчуватись усіма без винятку рослинами (423 види диких!), навіть отруйними, в тому числі — й підземними частинами, зокрема корінням, а також рослинними рештками. До речі, полівки більше полюбляють трав’янисті корми, а миші — насіння, а найбажанішим кормом для всіх видів є насіння соняшнику. Лише лісові миші взимку в рівних частках поїдають насіння соняшнику, вівса й проса. А звичайні полівки також цікавляться й кукурудзою. Всі види мишоподібних взимку вживають соковитих кормів менше, ніж улітку. Найбільш неохоче вони споживають ячмінь і сою. Насіння всіх зазначених рослин поїдають без лузги, у зерен кукурудзи часто виїдають тільки зародки. З огляду на смакові вподобання цих шкідників саме насіння соняшнику без лузги є найкращим кормом для виготовлення отруйних принад, як і соняшникова олія, особливо нерафінована. А от виготовляти принади із зерна ячменю і сої не бажано.

НАШЕСТЯ

Ці гризуни надають перевагу зимівлі в полях із багаторічними травами, озимими, в скиртах соломи та сіна, плодових садах і ягідниках — тобто в місцях, де не проводять оранки. Ці ж об’єкти є вогнищами їхнього розселення навесні. Найгірше те, що мишоподібні мають найвищий потенціал розмноження серед усіх ссавців. Так, у сірих полівок виводки тривають кожні 20–22 доби, причому відразу після народження самки вже готові до нового спаровування. До того ж у них постійно відростають різці, і їм необхідно їх сточувати. Тому на складах вони гризуть усе, що доведеться: дерево, гіпсокартон, монтажну піну, пластик, електричні дроти та кабелі.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Першим кроком у контролі цих шкідників є обстеження ланів навесні (якщо, звичайно, об’єктом вашої турботи не є лише складські приміщення). Якщо на полі ви виявите понад 100 отворів на 1 га — це реальний сигнал, що потрібно починати боротьбу з ними, оскільки такий показник говорить про економічну межу шкідливості. Найстарішими методами боротьби є хімічний (пастки) та біологічний (залучення природних ворогів). Обидва значно поширені й сьогодні. Щоправда, отруєні пастки нині виготовляють із нових речовин і розкидають навіть із застосуванням авіаметоду. А замість домашньої кішки для польових умов у Японії, наприклад, було залучено до боротьби з мишоподібними навіть японського тхора (Mustela itatsi).

ХІМІЧНИЙ МЕТОД

У цьому методі першою речовиною проти мишей був миш’як. Згодом стали застосовувати його сполуки — арсеніт і арсенат кальцію, що поклало основу новому класу речовин для захисту рослин — родентицидів (від лат. rodent — гризун та caedo — вбивати). Від препаратів на основі миш’яку згодом довелося відмовитися через токсичність цього хімічного елемента для інших теплокровних тварин і людини.

Наступним етапом стало застосування нафтілтіокарбаміду — класу сечовини (C₁₁H₁₀N₂S) в препараті Крисид. Цей порошок сірого кольору має кілька недоліків, насамперед — леткість, що спричинює подразнення очей, шкіри, дихальних шляхів тих, хто з ним працює. З огляду на це нині низка виробників, які його виготовляють, випускають цей препарат у вигляді гелю. Другий недолік полягає в тому, що з часом у мишей з’являється резистентність до діючої речовини цього засобу. Порівняно зі щурами, особливо швидко до нього звикають миші. Третім недоліком є його гіркуватий присмак, тому в чистому вигляді миші цим препаратом узагалі можуть не спокуситися. Тож доводиться змішувати його з іншими принадами, наприклад олією соняшнику, насінням, хлібом тощо.

Антикоагулянти — це клас речовин, що спричиняють у шкідників зниження згортання крові. Так, 1932 року в дослідах на курчатах данський біохімік Хенрік Дам виявив появу крововиливів на шкірі, а 1936 року він точно встановив причину цієї кровоточивості — знижену здатність крові до згортання. Вона виникала в результаті недостатнього синтезу білка (протромбіну) через відсутність у їжі для курчат жиророзчинного вітаміну K. Він працював над вирішенням цієї проблеми, і в результаті за відкриття цього вітаміну в 1940 році він разом із співавтором отримав Нобелівську премію в галузі біохімії. Це відкриття стало визначальним чинником для появи нового класу речовин — антикоагулянтів.

Зокрема, 1939 року американцю Карлу Паулю Лінку вдалося виділити особливу речовину з трави бобових — дикумарол, що утворюється в запліснявілому сіні внаслідок окислення кумарину (речовини, що обумовлює солод кий запах буркуну) пліснявими грибами. За рік дикумарол був синтезований у кристалічному вигляді. Випробовування кумаринів на лабораторних мишах засвідчили високу смертність гризунів. Відтак авторський колектив спрямував свій дослідницький інтерес на використання дикумаролу в якості щурячої отрути. Зрештою 1948 року Карл Лінк синтезував і запатентував ще потужніший антикоагулянт проти мишей під назвою «WARFARIN» (перші літери від слів Wisconsin Alumni Research Foundation). Його було зареєстровано 1952 року в США як родентицид.

Пізніше було знайдено ще кілька антикоагулянтів, які нині називають «старими», або «першого покоління». Крім варфарину (C₁₉H₁₆O₄), це, наприклад, були хлорофацинон (C₂₃H₁₅ClO₃), дифацинон (C₂₃H₁₆O₃). Їхній недолік полягав у повільній загибелі мишви, і це при тому, що вони мали з’їдати отруту неодноразово протягом кількох днів.

Згодом з’явилися ефективніші антикоагулянти другого покоління, які спричиняли летальність шкідників уже після одноразового застосування: наприклад, бродифакум (C₃₁H₂₃ BrO₃), бромадіолон (C₃₀H₂₃BrO₄), дифетіалон (C₃₁H₂₃BrO₂S) та інші. Їхня ефективність значно вища, але й вони не є досконалими. По-перше, принаду з їхнім умістом можуть з’їсти й корисні тварини, а по-друге — вже отруєних мишей можуть з’їсти хижаки або птахи (ще кілька років тому це зумовлювало їхню масову загибель). Через це другого покоління нині заборонені для вільного роздрібного продажу населенню. Їх маркують відповідним чином, і призначені вони для використання тільки аграрними виробниками або професійними фірмами, які спеціалізуються на знищенні шкідників, зокрема мишей (а в деяких країнах ці препарати навіть заборонено використовувати на ланах — їх застосовують лише на територіях складів, сховищ і тільки через залучення спеціальних організацій).

Фосфід цинку. Із застосуванням цієї діючої речовини в боротьбі з гризунами — взагалі ціла епопея. Цей сірувато- чорний порошок тривалий час був найвідомішою «протимишачою» зброєю, і в навчальній програмі студентів аграрних ВНЗ їх рекомендували як ефективний діючий засіб боротьби з мишоподібними. Стримувало його поширення те, що він належав до так званих СДОР — сильнодіючих отруйних речовин. Тож через величезну екологічну небезпеку, якою загрожувало застосування цієї отрути, фосфід цинку заборонили спочатку в країнах ЄС і Північної Америки, а з 05.12.2013 — і в Україні, вивівши цей препарат, як і його похідні, з державної реєстрації. Нині в Україні заборонено виготовлення, збут, застосування, зберігання, а також увезення отруйних принад на його основі.

Та менш із тим, на складах невикористаних пестицидів ще є залишки певної кількості фосфіду цинку. До того ж єдина країна, яка виготовляє і досі експортує фосфід цинку — Китай. Звідти його привозять 200-кілограмовими бочками, а місцеві підприємці розфасовують у банки по 1 кг, змінюючи при цьому назву. Так, на ринках Харківської області можна натрапити в продажу на роздрібні упаковки, завезені з Росії під назвами «Коммандо» і «Ратокс», а в окремих місцях на стихійних ринках — «Роденфос». Зрозуміло, ці рештки фосфіду цинку — поза законом, тож на його застосуванні слід, так би мовити, поставити хрест.

Те саме стосується й іншого родентициду — гліфтор (1,3-дифторпропанолу), який також належить до СДОР. Він малотоксичний для птахів (якщо для мишей летальна доза — 6–15 мг/кг, то для птахів — 1200–1400). Але він дуже небезпечний для теплокровних тварин, у тому числі й тих, що харчуються ще живими мишами, які вже з’їли отруєну принаду. В напівлегальному варіанті він ще зустрічається на практиці (залишки на деяких складах, що раніше були у всіх колгоспах/ радгоспах).

БІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Порівняно з родентицидами, які становлять певну небезпеку для теплокровних тварин і людини, на разі популярними засобами боротьби з гризунами є біологічні препарати. Вони створені на основі штамів бактерії Salmonella enteritidis var. Issatschenko (названа на честь російського мікробіолога Бориса Ісаченка (1871–1948), який виділив цю бактерію з трупів щурів і дав її опис). Ці бактерії спричиняють у мишоподібних небезпечне захворювання — черевний мишачий тиф. Найвідоміші бактеріальні препарати — Бактороденцид, Бактероденцид.

Найчутливіші до Бактероденциду такі види, як: миша хатня — Musmus culus, лісова — Apodemus silvaticus L., польова — Apodemus agrarius. Препарат безпечний для теплокровних тварин, птахів, риб. Щоправда, не слід вважати, як пишуть на етикетках, що він абсолютно безпечний для людини — за порушення правил застосування і потрапляння в ШКТ людини значних доз Бактероденцид може викликати ентерити. Сьогодні для уникнення побічної дії принади на основі цих бактерій рекомендують класти в спеціальні принадні ящики. Як правило, їх виготовляють з оцинкованої сталі, тому для них характерний тривалий час експлуатації. Хоча для цього цілком прийнятні і дерев’яні ящики.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТІВ

Перш ніж застосовувати родентициди, слід провести підготовчі заходи: наприклад, позбутися несанкціонованого сміттєзвалища, яке може бути поблизу, скосити сухостій на галявинах. Якщо є можливість — зорати ці місця, прибрати густий підлісок лісосмуг, провести оцінку чисельності мишей на полі. Класичний «рецепт», коли слід починати боротьбу, — наявність виявлених нір на гектар у кількості понад 100. Це сигнал, що потрібно якомога швидше починати внесення родентицидів. На складах рекомендують установити контейнери для сміття, що закриваються зверху кришками, в місцях зберігання й розміщення техніки (мехдворах) слід звернути особливу увагу на ретельне очищення сівалок і комбайнів від решток насіння. На складах і сховищах можна застосовувати ультразвукові прилади — відлякувачі мишей і щурів, що в умовах поля нереально. Вони випромінюють звуки зі змінною частотою від 18 до 70 кГц, що відлякує цих шкідників.

Бактороденцид можна розсівати полем із літака, дельтаплана, сівалки, машинами для внесення мінеральних добрив, розкидати вручну тощо. Миші достатньо з’їсти два отруєних зернятка. За використання цього препарату не обов’язково навіть проводити масштабну обробку — достатньо організувати довгострокові осередки обробки ним у лісосмугах, під оберемками соломи, сіна, розкладаючи по 30 г бактороденциду через кожні 30 м. У скиртах препарат кладуть (по 30 г) у дерев’яні принадні ящики. Їх рекомендують установити у нішах через кожні 5 м, у два ряди в шаховому порядку.

На полях багаторічних трав препарат викладають по периметру поля в дві лінії (зовнішня — за 30 м від краю поля, внутрішня — на віддалі 30 м від зовнішньої). Аналогічним за діючою речовиною є препарат Родента біо (його випускає інший виробник). Він розфасований у пакети по 200 г для оптової і по 10 г — для роздрібної торгівлі у вигляді зернової суміші на основі тієї самої бактерії Ісаченка. Склад зерна в принаді добирають із тих злаків, які найбільше полюбляють миші. Зараження мишей відбувається не тільки через поїдання отруєної принади, а й за контакту здорових особин із хворими — на 7–15-у добу. У хворих гризунів хутро настовбурчується й набуває скуйовдженого вигляду, у них розпочинається інтенсивне сльозовиділення, чим вони лякають агрономів (це — ознаки мишачого тифу).

Поки що проблему мишей повністю вирішити, на жаль, не вдається, але досить ефективними є препарати на основі антикоагулятнів першої групи та біопрепарати на основі бактерії Ісаченка. Проте слід завважити, що перші не слід застосовувати на ланах, краще — на складах і сховищах, причому довірити це спеціальним організаціям. До речі, обираючи цих спеціалістів, поцікавтесь, чи є в них у наявності дератизаційні та принадні ящики та якими саме антикоагулянтами вони планують обробку сховища.

Під час придбання родентицидів завжди звертайте увагу на торгову марку та на склад інгредієнтів. І пам’ятайте, що співзвучні назви й схожі торговельні марки з написом «Для знищення мишей » можуть бути оманливими! А буває й так, що засіб із однією і тією самою або схожою торговою маркою може містити різні діючі речовини, а біопрепарати можуть ще й відрізнятися титром (умістом бактерій), а відтак — дати різний можливий ефект.

Л. Беневьят, Р. Андрусик

Журнал «Пропозиція», №1, 2019 р.