Хво­ро­би го­ро­ху: візу­аль­на діаг­но­с­ти­ка, особ­ли­вості роз­вит­ку та за­хо­ди за­хи­с­ту

Фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль (фу­заріоз­не в’янен­ня)

Збуд­ни­ка­ми фу­заріоз­ної ко­ре­не­вої гнилі й в’янен­ня є гри­би ро­ду Fusarium Link. В умо­вах Ук­раїни хво­ро­ба про­яв­ляється щороку в усіх грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах. У ви­роб­ни­чих посівах по­чи­на­ю­чи від фа­зи сходів і в по­даль­шо­му кількість хво­рих рос­лин за­зви­чай ди­намічно зро­с­тає. Під час цвітіння цей по­каз­ник мо­же ся­га­ти до 80%. Та­кий фіто­санітар­ний стан посівів су­про­во­­джується зни­жен­ням уро­жай­ності на 30% і більше, змен­шен­ням вмісту білка в одер­жаній про­дукції на 3–5%. Ура­жені рос­ли­ни мо­жуть ги­ну­ти про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації.

Для візу­аль­ної діаг­но­с­ти­ки фу­за­ріоз­­ної ко­ре­не­вої гнилі слід звер­та­ти ува­гу на стан ко­ре­не­вої си­с­те­ми і всієї над­зем­ної ча­с­ти­ни рос­ли­ни.

Однією із зовнішніх оз­нак за­хво­рю­ван­ня є по­жовтіння нижніх листків, яке до­сить швид­ко по­ши­рюється на ли­ст­ки верх­нь­о­го яру­су. У мо­ло­дих рос­лин ча­с­то спо­с­терігається по­буріння під­сім’ядоль­но­го коліна, потім ко­рич­неві пля­ми з’яв­ля­ють­ся на при­ко­ре­невій ча­с­тині стеб­ла або стриж­не­во­му ко­рені. Зго­дом ура­жені ділян­ки на­бу­ва­ють тем­но-ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру, і на них ут­во­рю­ють­ся різної гли­би­ни ви­раз­ки. Під час відми­ран­ня стриж­не­во­го ко­ре­ня в йо­го верхній здо­ровій ча­с­тині ут­во­рює­ться ве­ли­ка кількість тон­ких до­дат­ко­вих корінців, у ре­зуль­таті чо­го пер­ший має мич­ко­подібну фор­му.

Ча­с­то в ком­плексі з ко­ре­не­вою гнил­лю про­яв­ляється тра­хеомікоз­не в’янен­ня сходів. Хворі рос­ли­ни відста­ють у рості, їхні су­ди­ни за­барв­лю­ють­ся у світло-оран­же­вий або бу­рий колір. Ли­ст­ки й стеб­ла жовтіють і за­си­ха­ють. Відмерлі рос­ли­ни лег­ко ви­с­ми­ку­ють­ся із грун­ту, їхні ко­рені, як пра­ви­ло, не ма­ють буль­боч­ко­вих бак­терій. У су­ху по­го­ду такі рос­ли­ни швид­ко за­си­ха­ють.

У ро­ки з підви­ще­ною во­логістю в період дозріван­ня й зби­ран­ня го­ро­ху ура­жується та­кож насіння.

Збуд­ни­ки фу­заріозу ура­жу­ють, го­ло­вним чи­ном, рос­ли­ни, що ос­лаб­лені дією різних стре­со­вих фак­торів.

Од­ним із ос­нов­них дже­рел фу­за­ріоз­­­ної ко­ре­не­вої гнилі та в’янен­ня го­ро­ху є грунт. Фу­зарієві гри­би здатні пе­ре­зи­мо­ву­ва­ти й зберіга­ти­ся в ньо­му три­ва­лий час. У циклі роз­вит­ку во­ни фор­му­ють різні мор­фо­логічні струк­ту­ри, які за­без­пе­чу­ють їхнє ви­жи­ван­ня за різних умов.

Іржа

В умо­вах Ук­раїни хво­ро­бу вик­ли­кає гриб Uromyces pisi (Pers.). Про­тя­гом ос­тан­­ніх ве­ге­таційних періодів іржа є однією з най­по­ши­реніших хво­роб го­ро­ху в усіх грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах.

Не­добір уро­жаю зер­на мо­же ста­но­ви­ти до 25%. А в ро­ки ран­нь­о­го про­яву та за відсут­ності своєчас­но­го за­хи­с­ту — на­ба­га­то більше.

За на­ши­ми спо­с­те­ре­жен­ня­ми, за­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається, го­ло­вним чи­ном, у період бу­тонізації — по­чат­ку цвітіння. Ура­жу­ють­ся ли­ст­ки, стеб­ла, рідше — бо­би. На хво­рих ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся світло-ко­рич­неві по­ро­шисті пу­с­ту­ли, які спо­чат­ку зна­хо­дять­ся під епідермісом, що з ча­сом роз­ри­вається, і з них вивільня­ють­ся уре­диніос­по­ри. За період ве­ге­тації го­ро­ху ос­танніх фор­мує­ться кілька по­колінь, що при­зво­дить до по­втор­них за­ра­жень. Спо­ри по­ши­рю­ють­ся за до­по­мо­гою повітря­них по­токів. З ча­сом світло-ко­рич­неві пу­с­ту­ли на­бу­ва­ють тем­но-ко­рич­не­во­го за­барв­лен­ня. В них фор­му­ють­ся теліо­спо­ри (зи­му­ючі спо­ри). Силь­но ура­жені ли­ст­ки жовтіють і за­си­ха­ють, що су­про­во­д­жується пе­ред­ча­сним відми­ран­ням рос­лин.

Гриб Uromyces pisi є дво­дом­ним па­ра­зи­том, що роз­ви­вається за по­вним цик­лом. Проміжним йо­го жи­ви­те­лем є мо­ло­чай ки­па­ри­со­подібний. Ре­зер­ва­то­ра­ми збуд­ни­ка за­хво­рю­ван­ня мо­жуть бу­ти ви­ди мо­ло­чаю.

За­га­лом роз­ви­ток іржі на го­росі по­си­люється за ви­со­кої віднос­ної во­ло­гості повітря (70% і ви­ще), ре­гу­ляр­но­го ви­падіння ат­мо­сфер­них опадів і тем­пе­ра­ту­ри повітря в ме­жах 20…25°C. Інку­баційний період (після за­ра­жен­ня від уре­диніос­пор) за тем­пе­ра­ту­ри 20…22°С три­ває три до­би, а період роз­вит­ку па­то­ге­ну — п’ять діб. Зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри до 15…17 і підви­щен­ня до 25…27°С по­до­вжує інку­баційний період хво­ро­би до п’яти, а період роз­вит­ку па­то­ге­ну — до се­ми діб.

Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції іржі го­ро­ху є ура­жені рос­линні решт­ки, на яких зи­му­ють теліос­по­ри гри­ба, а до­дат­ко­вим — гриб­ни­ця, що зберігається в ко­ре­не­ви­щах мо­ло­чаю.

Бо­рош­ни­с­та ро­са

Хво­ро­бу вик­ли­кає гриб Erysiphe communis f. pisi (H.A. Dietr.) Jacz. Во­на ха­рак­те­ри­зується знач­ною по­ши­реністю. За силь­но­го (90–100%) ура­жен­ня ве­ге­та­тив­них і ре­про­дук­тив­них ор­ганів на хво­рих рос­ли­нах го­ро­ху, порівня­но зі здо­ро­ви­ми, ут­во­рю­ва­ло­ся в 2 ра­зи мен­ше бобів, у 3,5 ра­за мен­ше насіння, се­ред­ня ма­са їх зни­жу­ва­лась у 5 разів, а ма­са 1000 насінин — на 45 г.

Перші оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся на ок­ре­мих ли­ст­ках ниж­нь­о­го яру­су у ви­гляді сла­бо­помітно­го па­ву­ти­ни­с­то­го на­льо­ту, який про­тя­гом ко­рот­ко­го проміжку ча­су вкри­ває май­же всю по­верх­ню над­зем­них ор­ганів — листків, сте­бел і бобів. Хворі рос­ли­ни на­бу­ва­ють біло­го ви­гля­ду.

Інтен­сив­но­му роз­вит­ку хво­ро­би сприяє се­ред­нь­о­до­бо­ва тем­пе­ра­ту­ра повітря 18…21°С, віднос­на во­логість 70–80% і відсутність знач­них опадів.

Най­ко­рот­ший інку­баційний період бо­рош­ни­с­тої ро­си (від трьох до чо­ти­рь­ох діб) відміче­но за се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри повітря 18…21°С, най­т­ри­валіший (сім-вісім діб) — за тем­пе­ра­ту­ри 15…16°С.

Дже­ре­ла пер­вин­ної інфекції бо­рош­ни­с­тої ро­си го­ро­ху вив­че­но не­до­стат­ньо. Існує дум­ка, що конідії гри­ба
E. communіs по­ши­рю­ють­ся з ура­же­них рос­лин ко­ню­ши­ни лу­го­вої й бур­ку­ну біло­го на рос­ли­ни го­ро­ху. Є дані що­до йо­го здат­ності ура­жу­ва­ти ви­ку, кор­мові бо­би і чи­ну.

Пе­ро­но­с­по­роз, або не­справжня бо­рош­ни­с­та ро­са

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Peronospora pisi Syd. За­хво­рю­ван­ня має по­ши­рен­ня в ок­ремі ве­ге­таційні періоди. Відомо дві фор­ми ура­жен­ня рос­лин — місце­ва (ло­каль­на) та ди­фуз­на. Місце­ва про­яв­ляється у ви­гляді ок­ре­мих жов­ту­ва­тих плям на ли­ст­ках. У во­­ло­гу по­го­ду з ниж­нь­о­го бо­ку ура­же­них діля­нок листків фор­мується сіро-фіоле­то­вий наліт, що скла­дається з ор­ганів спо­ро­но­шен­ня па­то­ге­ну. Ди­фуз­на фор­ма про­яву хво­ро­би ха­рак­те­ри­зується ви­ник­не­ням хло­ро­тич­них плям на ли­ст­ко­вих пла­с­ти­нах, ок­ре­мих гілках або на всій рос­лині, яка стає де­фор­мо­ва­ною, кар­ли­ко­вою, а у во­ло­гу по­го­ду вкри­ває­ться сіро-фіоле­то­вим на­льо­том. Ура­жу­ють­ся та­кож бо­би. На хво­ро­му насінні ут­во­рю­ють­ся ко­рич­неві пля­ми, а за силь­но­го ура­жен­ня во­но втра­чає блиск, стає змор­ш­ку­ва­тим і плюсклим.

Роз­вит­ку пе­ро­но­с­по­ро­зу та фор­му­ван­ню спо­ро­но­шен­ня спри­я­ють во­ло­га про­хо­лод­на по­го­да з тем­пе­ра­ту­рою 15…17°С, хо­лодні ночі та рясні ро­си.

Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є ура­жені рос­линні решт­ки, у ко­т­рих зна­хо­дять­ся оо­с­по­ри гри­ба. Інфекція та­кож мо­же зберіга­ти­ся у хво­ро­му насінні. Рос­ли­ни, що фор­му­ють­ся з ос­тан­нь­о­го, ма­ють оз­на­ки ди­фуз­ної фор­ми на по­чат­ку ве­ге­тації.

Блідо­пля­ми­с­тий ас­кохітоз

Збуд­ни­ком за­хво­рю­ван­ня є гриб Ascochyta pіsі Lіb. Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня го­ро­ху. За силь­но­го її роз­вит­ку зни­жен­ня про­дук­тив­ності рос­лин при­зво­дить до не­до­бо­ру вро­жаю насіння 2,4–3,4 ц/га. Хво­ро­ба про­яв­ляється про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації рос­лин. Особ­ли­во силь­но ура­жу­ють­ся бо­би. За­хво­рю­ван­ня су­про­во­д­жується по­явою плям світ­ло-ка­ш­та­но­во­го за­барв­лен­ня з тем­ною об­лямівкою та чис­лен­ни­ми пік­ні­да­ми в центрі (у ви­гляді дрібних чор­них кра­пок). На ли­ст­ках і бо­бах ура­жені ділян­ки ок­руглі, діаме­т­ром 8–10 мм. На стеб­лах і че­реш­ках пля­ми ви­дов­жені, за­ну­рені у тка­ни­ну. Під час злит­тя не­кро­тич­них діля­нок ут­во­рю­ють­ся пе­ре­тяж­ки, внаслідок чо­го ла­­ма­ють­ся стеб­ла, за­си­ха­ють і опа­да­ють ли­ст­ки. Ура­жені мо­лоді бо­би не роз­ви­ва­ють­ся і ча­с­то ги­нуть. На рос­ли­нах, ура­же­них у кінці ве­ге­тації, ти­­пові пля­ми не ут­во­рю­ють­ся, а на хво­рих ділян­ках фор­му­ють­ся пікніди. Гриб­ни­ця па­то­ге­ну, про­­ни­зу­ю­чи стул­ки бобів, про­ни­кає в насіння, яке стає змор­ш­ку­ва­тим і по­­кри­вається світло-жов­ти­ми розплив­ча­с­ти­ми пля­ма­ми. Висіяне в грунт хво­ре насіння фор­мує ура­жені схо­ди, які швид­ко відми­ра­ють. Під час на­мо­чу­ван­ня та­ко­го насіння пля­ми ста­ють бруд­но-жов­ти­ми, сіро-ко­рич­не­ви­ми або тем­ни­ми. На сла­бо­ура­же­но­му су­хо­му насінні симп­то­ми хво­ро­би не­помітні.

Роз­вит­ку цьо­го ви­ду ас­кохіто­зу спри­я­ють ви­со­ка віднос­на во­логість повітря та часті ат­мо­сферні опа­ди. Три­валість інку­баційно­го періоду хво­ро­би ста­но­вить від 3 до 13 діб.

Дже­ре­лом інфекції є ура­жені решт­ки, де зберіга­ють­ся пікніди, та ура­же­не насіння, все­ре­дині яко­го зна­хо­дить­ся гриб­ни­ця па­то­ге­ну. Гриб A. pіsі є вузь­ко­с­пеціалізо­ва­ним па­ра­зи­том, у силь­но­му сту­пені ура­жує тільки го­рох, тоді як інші бо­бові куль­ту­ри інфікує не­суттєво.

Тем­но­пля­ми­с­тий ас­кохітоз

Збуд­ни­к — гриб Myco­sphaerella pinodes (Berk. & A. Bloxam) Vestergr. В Ук­раїні за­хво­рю­ван­ня по­ши­ре­не по­­всюд­­­­но, де куль­ти­вується го­рох. Про­яв­ляється в ок­ремі ве­ге­таційні періоди. Шкідливість хво­ро­би по­ля­гає у ви­­па­дан­­ні сходів, уповільненні роз­вит­ку рос­лин, пе­ред­час­но­му вси­ханні й опа­данні листків та зни­женні якості насіння. В ура­­­же­них у силь­­­­но­му сту­пені бо­­бах, по­­рівня­но зі здо­ро­ви­ми, ут­во­рює­ться на 22,4% мен­ше насінин, їхня ма­са зни­жує­ться на 42,2%.

Слід звер­та­ти ува­гу на всі над­земні ор­га­ни рос­лин. Зо­к­ре­ма, на ура­же­них ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся тем­но-ко­рич­неві пля­ми різної ве­ли­чи­ни: від дрібних (1–2 мм) у ви­гляді кра­пок, злег­ка ви­пук­лих, до біль­­­­ших, ок­руг­лих, діаме­т­ром 8 мм. Більші пля­ми, як пра­ви­ло, зо­­наль­ні, у центрі завжди темні. При цьо­му важ­ли­вою діаг­но­с­тич­ною оз­на­кою тем­но­пля­ми­с­то­го ас­кохіто­зу є ут­­во­рен­ня на ура­же­них тка­ни­нах чор­них дрібних кра­пок — пікнід па­то­ге­ну. Ос­­танні розміщені по всій ура­женій по­­верхні. На стеб­лах хворі ділян­ки ма­ють ви­гляд бу­рих роз­плив­ча­с­тих плям різ­но­го розміру, що по­ши­рю­ють­ся до­вжи­ною на значні відстані. Біля ос­но­ви стеб­ла такі пля­ми ча­с­то пе­ре­тво­рю­ють­ся на ви­раз­ки. На ча­с­ти­нах рос­лин, що за­си­ха­ють, ут­во­рю­ють­ся дрібні тем­но-ко­рич­неві, май­же чорні, крап­ки — пікніди, або псев­до­теції па­то­ге­ну. На бо­бах ура­жені ділян­ки дрібні, ви­с­ту­па­ють над по­верх­нею сту­лок. Ура­же­не насіння має чітко ви­ра­жені темні ок­руглі пля­ми. Зі збільшен­ням розміру плям гли­би­на про­­­­ник­нен­ня гриб­ниці па­то­ге­ну в насінні зро­с­тає.

За ура­жен­ня сходів (ас­кохітоз­на ко­ре­не­ва гниль) ча­с­то спо­с­терігається по­чорніння й за­гни­ван­ня ко­ре­не­вої ший­ки, го­ло­вно­го й при­дат­ко­во­го ко­­ренів, що нерідко бу­ває при­чи­ною ви­па­дан­ня рос­лин.

Роз­вит­ку ас­кохіто­зу спри­я­ють ви­со­ка віднос­на во­логість повітря (83–85%) та часті ат­мо­сферні опа­ди. Для за­ра­жен­ня листків го­ро­ху збуд­ни­ком тем­но­пля­ми­с­то­го ас­кохіто­зу оп­ти­маль­ною є тем­пе­ра­ту­ра 25°С. За­леж­но від цьо­го фак­то­ра три­валість інку­баційно­го періоду ста­но­вить від 2 до 9 діб.

Про­тя­гом ве­ге­таційно­го періоду го­ро­ху хво­ро­ба про­гре­сує нерівномірно. По­ряд з еко­логічни­ми фак­то­ра­ми, її роз­вит­ку знач­ною мірою спри­я­ють по­шко­д­жен­ня посівів буль­боч­ко­ви­ми дов­го­но­си­ка­ми й ме­ханічні уш­ко­д­жен­ня тка­нин.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки. Інфіко­ва­ним мо­же бу­ти насіння. Є дані, що, окрім го­ро­ху, гриб M. pinodes зда­тен ура­жу­ва­ти ква­со­лю, нут, чи­ну, пе­люш­ку, ви­ку, со­че­ви­цю та ін.

Біла гниль

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Scle­ro­tinia sclerotiorum (Lib.) de Bary. За­хво­рю­ван­ня по­ши­ре­не у во­логі ве­ге­таційні періоди. Шкідливість по­ля­гає у за­ги­белі рос­лин, у яких бу­ли ура­жені стеб­ла. Інфіку­ван­ня бобів ве­де до втра­ти посівних та гос­по­дарсь­ких яко­с­тей насіння.

Біла гниль про­яв­ляється, перш за все, на при­ко­ре­невій ча­с­тині сте­бел. Ура­же­на тка­ни­на на­бу­ває бу­ро-зе­ле­но­го за­барв­лен­ня, відми­рає і вкри­ває­ться бі­­лою ва­то­подібною гриб­ни­цею. Хворі рос­ли­ни в’януть, стеб­ла над­лом­­­лю­ють­ся. Бо­би ура­жу­ють­ся, у пер­шу чер­гу — ті, що зна­хо­дять­ся біля по­верхні грун­ту або без­по­се­ред­ньо на ньо­му. Во­ни пов­ністю по­кри­ва­ють­ся білим по­встя­ним міцелієм, на яко­му з ча­сом ут­во­рю­ють­ся скле­роції. Ос­танні спо­чат­ку біло­го за­барв­лен­ня, а пізніше, під час дозрі­ван­ня, ста­ють чор­ни­ми. Фор­му­ван­ня скле­роціїв та­кож від­бу­вається все­ре­ди­ні ура­же­них бобів і сте­бел.

На­стан­ня су­хої і жар­кої по­го­ди зу­­пи­няє по­ши­рен­ня хво­ро­би, ура­жені ділян­ки підси­ха­ють, а скле­роції, сфор­мо­вані на по­верхні ура­же­них ор­ганів, опа­да­ють на по­верх­ню грун­ту.
Не­без­пе­ка ура­жен­ня го­ро­ху білою гнил­лю ви­ни­кає у ро­ки з над­лиш­ко­вою кількістю ат­мо­сфер­них опадів у період ве­ге­тації рос­лин. Пер­вин­не за­ра­жен­ня рос­лин мож­ли­ве без­по­се­ред­ньо гриб­ни­цею, а та­кож за до­по­мо­гою сум­ко­­спор (унаслідок про­ро­с­тан­ня скле­ро­ціїв). Під час ве­ге­тації па­ра­зит по­ши­рю­­ється шма­точ­ка­ми міцелію, що вик­ли­ка­ють по­вторні за­ра­жен­ня.

Дже­ре­лом інфекції є скле­роції гри­ба в грунті, де во­ни зберіга­ють життєздатність про­тя­гом ба­га­ть­ох років. У во­ло­гу по­го­ду ура­же­ним мо­же бу­ти й насіння. У ро­ки із силь­ним про­явом хво­ро­би скле­роції гри­ба та­кож зна­хо­дять­ся у ви­гляді домішок у насіннєво­му ма­­теріа­лі. Гриб S. sclerotiorum має ши­ро­ку спеціалізацію та ура­жує по­над 400 видів рос­лин, зо­к­ре­ма со­няш­ник, ріпак, сою, ква­со­лю та ін.

Сіра гниль

Збуд­ни­ком сірої гнилі го­ро­ху є гриб Botrytis cinerea Pers. Хво­ро­ба на­бу­ває по­­­­ши­рен­ня за во­ло­гих ве­ге­таційних періодів рос­лин. Шкідливість сірої гни­лі по­ля­гає у зни­женні уро­жаю насіння та погіршенні йо­го якості. У бо­бах, ура­же­них на по­чат­ку їхньо­го фор­му­ван­ня, насіння не ут­во­рюється. Ура­жен­ня бо­­бів під час зе­ле­ної стиг­лості ве­де до ін­­фіку­ван­ня знач­ної ча­с­ти­ни насіння та втра­ти ним посівних яко­с­тей.

Сірою гнил­лю ура­жу­ють­ся усі над­земні ор­га­ни рос­лин. На­ми відміче­но по­яву хво­ро­би на го­росі в період цвітіння рос­лин. Ура­жені квітки вкри­ва­ють­ся гу­с­тим сірим на­льо­том і опа­да­ють. На бо­бах по­чи­на­ю­чи з періоду їх­­ньо­го фор­му­ван­ня та у фазі на­ли­ван­ня симп­то­ми хво­ро­би помітні, перш за все, близько ос­но­ви або кін­чи­ка бо­бу, тоб­то в місцях, де три­ва­лий час зберіга­ють­ся відмерлі решт­ки ча­с­тин квіток. Ура­же­на ділян­ка стає бу­ро-зе­ле­ною, в по­даль­шо­му збільшується у розмірах, ча­с­то охоп­лює весь біб, який по­сту­по­во по­кри­вається по­­пе­ля­с­то-сірим спо­ро­но­шен­ням гри­ба. У во­ло­гу по­го­ду на ньо­му ча­с­то спо­с­терігається фор­му­ван­ня скле­ро­ціїв па­­то­ге­ну, які здебільшо­го ок­­руг­лі, діаме­т­ром 1–5 мм, че­рез де­я­кий період зро­с­та­ють­ся між со­бою та на­бу­ва­ють не­­пра­­виль­ної фор­ми. За про­я­ву хво­ро­би в період дозріван­ня го­ро­ху пля­ми на бо­бах не спо­с­теріга­ють­ся, во­ни ча­ст­ко­во або повністю по­­кри­ва­ють­ся сі­­рим на­льо­том. Ура­же­не насіння на­бу­ває блідо-сіро­го відтінку, втра­чає блиск та стає трух­ля­вим.

Роз­вит­ку сірої гнилі спри­я­ють рясні ат­мо­сферні опа­ди та ви­со­ка віднос­на во­логість повітря. Згідно з на­ши­ми до­­сліджен­ня­ми, по­ява хво­ро­би у першій де­каді черв­ня відбу­вається в умо­вах по­­ни­же­ної тем­пе­ра­ту­ри повітря, знач­ної кількості ат­мо­сфер­них опадів та зро­с­тан­ня віднос­ної во­ло­гості повітря.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — скле­ро­­ції гри­ба, які зберіга­ють­ся у грунті та є стійки­ми до дії не­спри­ят­ли­вих умов осінньо-зи­мо­во­го періоду. Інфекційний ма­теріал мо­же зна­хо­ди­тись та­кож у ви­­гляді гриб­ниці в ура­же­но­му насінні (у разі йо­го інфіку­ван­ня). Гриб B. cinerea па­ра­зи­тує на ба­га­ть­ох ви­дах рос­лин із різно­манітних бо­танічних ро­дин. Зо­к­ре­ма, на технічних, зер­но­бо­бо­вих, ово­че­вих та ягідних куль­ту­рах.

Хво­ро­би насіння

У ро­ки ма­со­вих спа­лахів за­хво­рю­вань на го­росі та­кож відбу­вається інфіку­ван­ня насіння. З ос­таннім мо­жуть по­ши­рю­ва­ти­ся збуд­ни­ки фу­заріозу, ас­кохітозів, пе­ро­но­с­по­ро­зу, сірої та білої гни­лей, олив­ко­вої плісня­ви та ін. Хво­ре насіння має низькі посівні якості або цілко­ви­то втра­чає схожість.

Під час фіто­па­то­логічно­го аналізу насіння го­ро­ху з ви­ко­ри­с­тан­ням біологічно­го ме­то­ду (про­ро­щу­ван­ня у во­логій ка­мері без по­верх­не­вої дезінфекції) та­кож ви­яв­ля­ють­ся пред­став­ни­ки епіфітної мікро­ф­ло­ри, які відно­сять­ся до родів Mucor Mich. emend Ehrenb, Cla­­dosporium Link., Penicillium Link., Asper­gullus Michel. та ін. За стре­со­вих умов зберіган­ня та про­ро­с­тан­ня насіння во­ни здатні спри­чи­ню­ва­ти йо­го пліснявіння.

За­хо­ди що­до кон­тро­лю хво­роб го­ро­ху

Об­ме­жен­ня ура­жен­ня  рос­лин па­то­ге­на­ми до­ся­гається за­вдя­ки ви­ко­нан­ню ком­плек­су за­хис­них за­ходів. Для цьо­го на­сам­пе­ред не­обхідно до­три­му­ва­ти­ся пра­виль­ної аг­ро­техніки, ви­ро­щу­ва­ти стійкі про­ти  хво­роб сор­ти, за­без­пе­чу­ва­ти ви­со­ку якість насіннєво­го ма­­теріалу й зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин, своєчас­но про­во­ди­ти профілак­тичні за­хо­ди. Пре­вен­тив­ни­ми за­хо­да­ми є аг­ро­технічні, оскільки во­ни за­без­пе­чу­ють ліквідацію дже­рел інфекції збуд­ників хво­роб, а та­кож ство­рю­ють спри­ят­ливі умо­ви  для нор­маль­но­го рос­ту та роз­вит­ку рос­лин і підви­щу­ють їхню стійкість до ура­жен­ня па­то­ге­на­ми. По­ру­шен­ня аг­ро­техніки при­зво­дить до не­про­гно­зо­ва­но­го роз­вит­ку за­хво­рю­вань го­ро­ху та ус­клад­нює їхній ефек­тив­ний кон­троль. На­при­клад, го­рох по­га­но ре­а­гує на мо­но­куль­ту­ру, що зу­мов­ле­но ма­со­ви­ми спа­ла­ха­ми ко­ре­не­вих гни­лей. Внаслідок збільшен­ня гли­би­ни висіву насіння зро­с­тає інтен­сивність ура­жен­ня рос­лин хво­ро­ба­ми ко­ре­не­вої си­с­те­ми (фу­заріозом). Підви­щен­ня гу­с­то­ти посівів при­зво­дить до інтен­сивнішо­го роз­вит­ку ко­ре­не­вих гни­лей, ас­кохітозів, сірої та білої гни­лей. Че­рез пізні стро­ки сівби го­рох  до­сить силь­но ура­жується бо­рош­ни­с­тою ро­сою. Розміщен­ня посівів го­ро­ху по­ряд із по­ля­ми, де рос­туть інші бо­бові куль­ту­ри (ба­га­торічні тра­ви), сти­му­лює по­ши­рен­ня хво­роб. Про­сто­ро­ва ізо­ляція від то­горічних посівів зер­но­бо­бо­вих і ба­га­торічних бо­бо­вих трав по­вин­на ста­но­ви­ти не мен­ше 1000 м. На­явність у посіві го­ро­ху мо­ло­чаю, а та­кож йо­го ріст по узбіччях по­ля зу­мов­лює інтен­сив­ний роз­ви­ток іржі.

Особ­ли­ву ува­гу слід приділя­ти якості насіннєво­го ма­теріалу та зна­ти, що са­ме насіння за пев­них умов мо­же місти­ти ла­тент­ну інфекцію збуд­ників фу­заріозу, ас­кохіто­зу, пе­ро­но­с­по­ро­зу, аль­тер­наріозу, олив­ко­вої плісня­ви, сірої і білої гни­лей то­що. То­му не­обхідно про­во­ди­ти фіто­па­то­логічну ек­с­пер­ти­зу посівно­го ма­теріалу в спеціалізо­ва­них ла­бо­ра­торіях згідно з ме­то­ди­ка­ми, на­ве­де­ни­ми в ДСТУ 4138–2002. На­далі, за ре­зуль­та­та­ми аналізу, до­би­ра­ють пре­па­рат для пе­ред­посівної об­роб­ки насіння. За­леж­но від ме­ханізму дії про­труй­ник мо­же кон­тро­лю­ва­ти епіфітну та ен­дофітну мікро­ф­ло­ру насіння, а та­кож за­хи­ща­ти йо­го від пліснявіння у грунті. 

Та­кож ре­ко­мен­ду­ють пе­ред­посівну об­роб­ку насіння біоп­ре­па­ра­та­ми Агат 25-К, ПА, фіто­цид, р., та ін.

Важ­ли­во дібра­ти найкращий по­пе­ред­ник для го­ро­ху, якісно про­ве­с­ти ос­нов­ний і пе­ред­посівний об­робітки грун­ту, здійсни­ти сівбу насіння у найсприятливіші терміни. До того ж оп­ти­маль­на гли­би­на за­гор­тан­ня насіння за­без­пе­чує дружні схо­ди і зни­жен­ня ура­же­ності їх ко­ре­не­ви­ми гни­ля­ми. Ду­же важ­ли­вим за­хо­дом є бо­ро­ну­ван­ня до­схо­до­ве та після­с­хо­до­ве, яке руй­нує грун­то­ву кірку, по­кра­щує ае­рацію грун­ту, зни­жує ура­женість рос­лин збуд­ни­ка­ми ко­ре­не­вих гни­лей. Під час ве­ге­тації го­ро­ху слід приділя­ти особ­ли­ву ува­гу зни­щен­ню бур’янів, оскільки їхній силь­ний роз­ви­ток при­зво­дить до пригнічен­ня рос­ту та роз­вит­ку куль­тур­них рос­лин, зміни мікрокліма­ту в посівах у бік оп­ти­маль­но­го для збуд­ників (білої та сірої гни­лей, іржі). Крім то­го, бур’яни мо­жуть бу­ти дже­ре­лом на­копичен­ня інфекційно­го ма­теріалу ба­га­ть­ох па­то­генів.

Важ­ли­во та­кож ре­гу­ляр­но про­во­ди­ти моніто­ринг чи­сель­ності шкідників у посівах го­ро­ху, що дає змо­гу за­побігти по­шко­д­жен­ню рос­лин та роз­вит­ку гри­бів-не­кро­т­рофів, а та­кож кон­тро­лю­ва­ти кількість пе­ре­нос­ників вірус­ної інфекції.  Та­кож доцільно про­ти хво­роб го­ро­ху ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти фунгіци­ди (табл. 2). Під час об­роб­ки хімічни­ми за­со­ба­ми за­­хи­с­ту не­обхідно до­три­му­ва­ти­ся рег­ла­мен­ту їхньо­го за­сто­су­ван­ня.

М. Ки­рик, д-р біол. на­ук, 

М. Піковсь­кий, канд. біол. на­ук, 

НУБіП Ук­раїни

ж. Пропозиція, 2015, №11-12