Біотехнології: Україна має реальний шанс відстати “назавжди”

Наприкінці липня, напередодні Конгресу Міжнародної федерації аграрних журналістів у Техасі, всесвітньо відомий лідер у галузі біотехнологій - компанія "Монсанто" - влаштувала прес-тур для всіх іноземних журналістів, які цікавляться цією темою. Всього в прес-турі взяло участь 13 журналістів, причому більше половини з них (семеро) були з Південно-Африканської Республіки, що свідчить про надзвичайний інтерес до біотехнологій у цій найбільш розвиненій країні африканського континенту. Інші журналісти прибули з Нідерландів, Фінляндії, Болгарії. Завдяки спонсорській допомозі представництва компанії "Монсанто" в Україні, можливість подивитися на все своїми очима мав і ваш покірний слуга. Але про це - у жовтневому номері "Пропозиції".
Для мене особливо приємною подією під час цього прес-туру стала можливість поспілкуватися з нашим співвітчизником, людиною зі світовим ім'ям у галузі біотехнологій, який уже 14 років працює в компанії "Монсанто" в Сент-Луїсі (шт. Міссурі), - Володимиром Сидоровим.
Розмова наша була "за жизнь": як сталося так, що він поїхав з України, чи планує повернутися назад, як він бачить перспективи розвитку біотехнологій в Україні.
Скажу відверто, розмова справила на мене неоднозначне враження. З одного боку, я пишаюся тим, що Україна є батьківщиною багатьох талановитих людей. З другого, - надзвичайно прикро, що Україні вони не потрібні і через це змушені шукати своєї долі за кордоном.
І знову я приходжу до вкрай сумного висновку: Україна як країна не має майбутнього, якщо вона не подолає своєї найбільшої біди - корупції. Україну нищить невимірна жадоба чиновників, навіть тих, хто прийшов до влади з науки. Якби ці люди були хоч на краплину "державниками", Україна давно мала б світовий рівень найсучасніших технологій. А так упровадження всього нового й донині впирається в запитання: "А що особисто я з цього матиму?"

Юрій Михайлов

Ю. М. Як сталося так, що ви переїхали працювати за кордон?
В. С. Запитання важке. Якщо коротко, то відповідь така. Можна було залишитися, нічого не робити й сидіти без грошей. Пригадайте початок 90-х років минулого століття: ні обладнання, ні реактивів (та й тепер їх майже немає). Щоб не марнувати час, я готував молодих фахівців на тій базі, що була, й фактично всіх своїх кандидатів наук я відправляв за кордон на стажування, подальше навчання, на роботу, оскільки йшлося про виживання: для некиян, що не мали житла, це навіть не можна назвати існуванням. І сталося так, що всі мої кандидати наук залишилися за кордоном.
Практично зі свого відділу в Інституті клітинної біології, який я очолював, я виїхав останнім. Залишатися надовго я не розраховував - за контрактом мав попрацювати два роки під керівництвом Юрія Глєби в компанії "Ціанамід" у США. Невдовзі компанію "Ціанамід" придбала компанія "Амерікен хоум продактс", яка теж після цього недовго проіснувала.
Отже, я знову опинився перед вибором: повертатися додому й починати все "з нуля" в Україні, де ситуація анітрохи не змінилася на краще. На моє рішення залишитися працювати в США вплинуло те, що дочка вступила вчитися до коледжу. Я почав придивлятися, де можна влаштуватися працювати, особливо не розраховуючи на успіх. Сходив на кілька співбесід і досить швидко одержав запрошення працювати в Пенсильванському університеті. Від "Монсанто" тривалий час відповіді не було, але в останній момент мені звідти зателефонували й запросили на роботу. І хоча мене й приваблювала робота в Пенсильванському університеті - там працювала й нині працює Інна Федорова - провідний учений в галузі біотехнологій, - я все ж погодився.
В "Монсанто" потрапив у відділ трансформацій і почав працювати з картоплею. Отримав цікаві результати, допомагав запровадити генетично модифіковану картоплю в Україні - чим це закінчилося ви знаєте, а "Монсанто" втратила мільйони доларів через те, що Україна не була готова (і здається, й тепер ще не дуже готова) до впровадження біотехнологій. Це сталося б з будь-якою іншою культурою, але на той час картопля, стійка до колорадського жука, була "гарячою темою". Від держави проглядався великий інтерес. Та коли доходило до впровадження, то державні мужі вже переймалися виключно власними інтересами.

Ю. М. І давно ви вже працюєте
 за кордоном? Бо, знаєте, ще й тепер на сайті УААН зазначається, що ви працюєте в Інституті клітинної біології та генної інженерії НАН України в Києві.
В. С. В Сент-Луїсі я вже чотирнадцять років: працюючи з картоплею, зробив цікаві роботи з трансформації хлоропласти ДНК - першим у світі показав можливість трансформації рослини і перенесення генів із хлоропласти. Це був справжній прорив. Після цього я працював з іншими культурами, наприклад, розробив метод хлоропластової трансформації кукурудзи.
Усі роки я займався наукою, але тут теж є свої труднощі, оскільки "Монсанто" передусім цікавить практичний вихід, тобто більша частина співробітників займається трансформацією рослин і одержанням нових форм, які йдуть "у поля". Але мені пощастило, і я до цього часу займаюся наукою, розробкою нових технологій. Це дуже важливо, оскільки конкуруючі компанії намагаються швидко "застовпити територію" й перекривають можливості іншим, патентуючи одержані результати.

Ю. М. А як би ви оцінили нинішній
 стан розвитку біотехнологій в Україні? Візьмімо такий приклад: Юрій Глєба офіційно вважається донині директором Інституту клітинної біології та генної інженерії НАН України, але в Україні з'являється на кілька днів за рік, щоб підписати якісь папери та отримати гроші за посаду та звання академіка.
В. С. Справді, Юрій Глєба дуже рідко буває в Україні. Формально - він директор інституту, а так - усі справи передав Миколі Кучуку, якого нещодавно обрали членом-кореспондентом НАН України. Що ж стосується матеріальної бази, то нічого не змінилося: обладнання немає, реактивів немає, працюють на тому, що залишилося з часів СРСР. Якийсь період технічну допомогу надавав ЄС, у тому числі - через гранти, щось тоді вдалося придбати. Я сам купував обладнання за рахунок голландського гранту. Сьогодні ж можливості практично нульові.
Проблема полягає в тому, що в Україні майже не залишилося фахівців, і "піднімати" щось дуже важко. Надзвичайно складно готувати нових спеціалістів. Певних фахівців готують і в Інституті клітинної біології, але з дуже вузьких спеціальностей. Сучасна біотехнологія пов'язана з великою кількістю інших наук, таких як клітинна біологія, геноміка, біоінформатика, протеоміка тощо. Без цього розвивати біотехнології неможливо, підготовлених фахівців немає. І трагедія полягає в тому, що цим треба займатися, бо ще кілька згаяних років - і наздогнати буде практично неможливо.

Ю. М. З чим пов'язані всі ці
 заборони, перешкоди на поширення трансгенних культур, або як їх називають ГМО, в Європі та інших країнах? Можливо, й справді не все так просто, як здається?
В. С. Усе це - політичні рішення, за якими немає жодних наукових обгрунтувань. Численні дослідження показали, що жодної шкоди від зареєстрованих трансгенних рослин немає. Україна сліпо копіює європейський підхід, відмовляючись від упровадження генетично модифікованих організмів. Вважається, що завдяки цьому Україна швидше ввійде в ЄС. Але одна справа - багатий ЄС, який має можливість швидко "додати обертів" і спробувати наздогнати США, і зовсім інша - Україна, хоча саме через це й варто було б "зіграти" з Європою на випередження.
Україна завжди вважалася "хлібним кошиком", але якщо подивитися на нинішню врожайність основних культур, то виявиться, що займатися сільським господарством в Україні - це дороге задоволення. Врожайність тієї самої пшениці на "найкращих у світі" чорноземах удвічі менша, ніж в Європі або США. Якщо подивитися на сорти основних культур - це застарілі сорти, а нові - це ті самі старі, тільки трошки змінені. Селекціонери працюють за старими методами схрещування, практично "в темряві", навпомацки, погано розуміючи, що вони роблять, це не дає можливості зробити якийсь принципово якісний стрибок у створенні нових сортів або рослин.
Водночас біотехнологія дає змогу виділити відомий корисний ген з одного організму й перенести його в бажаний сорт або рослину, і тим самим досягається бажана якість.
Раніше справді були побоювання, пов'язані з ДНК-маркерами стійкості до антибіотиків. Це було спричинено потребою використання якихось маркерів для відбору трансгенних рослин. Але це були такі собі баластні гени. Тепер біоінженерія так розвинулася, що вже немає будь-якої потреби в генах, стійких до антибіотиків, за допомогою яких відбирали трансгенні рослини. Нині можна виділити потрібний ген, увести його в рослину без будь-якого маркера, і ніхто навіть не знатиме, що в цій рослині є "чужий" ген. Тому сміх викликають усі ці залякування стосовно, наприклад, трансгенної сої, яку ми споживаємо. Гаразд, лабораторно можна виявити наявність гена, стійкого до гліфосату, але тепер усіх більше цікавлять гени стійкості до посухи, поліпшення якості продукту.
Багато людей боїться виникнення алергій через споживання трансгенних продуктів. Але трансгенні продукти піддають значно прискіпливішій перевірці, ніж звичайні, оскільки під час реєстрації вивчають, у тому числі, й алергенні властивості. І, разом з тим, сорти й рослини, отримані методами традиційної селекції, ніхто на алергенність не перевіряє, хоча ймовірність появи в цих рослинах алергенних властивостей - така сама.
На превеликий жаль, зусилля мої, Юрія Глєби, Ярослава Блюма, Миколи Кучука переконати уряд у потребі розвитку біотехнологій марні, хоча напрями розвитку мають визначати вчені, а не політикани. Але багато з політиків шукають популярності в народі, лякаючи всіх дурницями на кшталт: "А ми не знаємо, як воно проявиться на майбутніх поколіннях", або "можливо, що це - другий Чорнобиль". І пересічна людина вірить у це.

Ю. М. Тут, мені здається, є певна
  іронія. Я пам'ятаю, як років десять тому наводили такий аргумент: американці хочуть використати Україну, інші країни як дослідний полігон для своїх біотехнологій. А тепер, за цією логікою, виявляється, що самі американці є піддослідними тваринами.
В. С. Ситуація справді видається смішною. Часто, коли приїжджають люди з України, Росії та інших республік колишнього СРСР, найперше від них чуємо: "От бачите, американці такі дебелі - це наслідок споживання трансгенних організмів". А насправді зайва вага в американців - це наслідок сидячого способу життя, гіподинамії, надмірного споживання калорійних харчів.

Ю. М. В Україні щойно прийняли
  закон про маркування харчових продуктів на вміст генетично модифікованих організмів. Але мені здається, що, по-перше, немає фізичної можливості робити таке маркування, адже аналізувати на вміст ГМО треба кожну партію продукції. Якби було так: немає дозволу на вирощування ГМО, то їх і не вирощують, - тоді й продукцію не потрібно маркувати. А коли ніхто не знає, що на якому полі вирощують, то й перевіряти треба абсолютно все. А лабораторій - жменька. І виявиться, що продукцію із Закарпаття потрібно везти до Києва. А як бути з продукцією, яка швидко псується, чи закладами громадського харчування? Як маркувати порцію смаженої картоплі (яку, можливо, смажили на олії з генетично модифікованого ріпаку або сої)?
В. С. В Україні вирощують не так уже й багато трансгенних організмів. Якщо й є, то їх не більше 5% - те, що вкрали в іноземних компаній. Але якщо, наприклад, можна виявити гени стійкості до гліфосату, то виявити інші "чужі" гени, наприклад, стійкості до посухи чи підвищення врожайності - практично неможливо.

Ю. М. Мене в цій історії з
  маркуванням непокоїть те, що витрати на маркування позначаться на ціні: держава на це коштів не дасть, а витрати, пов'язані з проведенням аналізів, лабораторії перекладуть на виробника, а той, своєю чергою, - на кінцевого споживача.
В. С. Обов'язкове маркування продуктів харчування на вміст ГМО в Україні - це чергова шпарина для корупціонерів. Великі кошти треба буде витратити на аналізи, на ці "лейбли". Але якщо вже так хочеться надати споживачеві інформацію про наявність трансгенів, тоді маркуйте. Але досвід США показав: люди передусім зважають на смакові якості, зовнішній вигляд, ціну, а не на те, "органічний" це продукт чи ні.

Ю. М. А, до речі, як ви ставитеся до "органічних" продуктів?
В. С. До "органічних" продуктів я ставлюся вкрай скептично. Гаразд, замість мінеральних добрив усе ще вноситимемо всіляке лайно, як це робили тисячоліттями. До чого це призведе? До спалаху сальмонельозу. Нещодавно в США був великий спалах сальмонельозу через вживання "органічних" помідорів і салату. Бактерія E.coli буде природним чином наявна в усіх цих "органічних" продуктах. Тому особисто я не хочу ризикувати своїм здоров'ям через споживання "органічних" продуктів. Крім того, ці продукти набагато дорожчі за "традиційні".

Ю. М. Останнє запитання: ви  
 плануєте повернутися в Україну?
В. С. Я хочу повернутися працювати в Україну, але в "Монсанто" мене цінують, тож я й надалі займатимуся наукою саме тут.    t