Спецможливості
Статті

ВИБІР І ЗАМІНА МОТОРНОЇ ОЛИВИ

05.06.2008
208
ВИБІР І ЗАМІНА МОТОРНОЇ ОЛИВИ фото, ілюстрація
Умовно виробників оливи можна розподілити на дві групи. Перша група — найвідоміші в Україні та на теренах СНД, здебільшого завдяки широкомасштабним рекламним кампаніям, фірми: “АЗМОЛ”, “ЛЕОЛ”, ТНК, “ЛУКОЙЛ”, Mobil, Esso, Shell, Castrol, Liqui Moly, British Petroleum.

Друга — менш відомі, але такі, що не поступаються їм за якістю продукції: “Аріан”, “ЮНІОІЛ”, Texaco, Fina, Q8, Neste тощо.
Літери та цифри на етикетках ємності характеризують в’язкість, експлуатаційні властивості, сферу застосовування та інші показники оливи. Наприклад, М-8-В1; М-10-Д2, М-6з/12-Г1. У такому позначенні: М — моторна; 8,10,12,14 — клас кінематичної в’язкості оливи без в’язкісних і з в’язкісними (5з/10,6з/12) присадками; літера (А, Б, В, Г, Д, Е) — експлуатаційні властивості та рекомендована сфера застосування; індекс (1) чи (2) вказують на тип двигуна, для якого призначена олива, — відповідно, для бензинових і дизельних двигунів. Універсальні оливи, призначені для використання як у дизелях, так і у бензинових двигунах одного рівня форсування цифрового індексу не мають, а оливи, що належать до різних груп, мають подвійне позначення, в якому перше характеризує якість оливи для використання в дизелях, друге — у бензинових двигунах.


У нових позначеннях вітчизняних моторних олив: ГАЛОЛ М-3042, Славол М-2030 і ЛЕОЛ М-3041 — ГАЛОЛ, Славол, ЛЕОЛ, АЗМОЛ, відповідно, АТ НПК “Галичина”, АТ “Укртатнафта”, Лебединський оливозавод, Бердянське АТ “Азовські мастила і оливи” — виробник продукту; М — моторна олива; друга група знаків (20,30) запозичена з американської класифікації SAE (див. нижче); третя (1,2,3,4,5,6) — вказує на групу оливи за експлуатаційними властивостями відповідно до груп А,Б,В,Г,Д,Е; четверта вказує на тип двигуна, для якого призначена олива (0 — олива універсальна, тобто для дизельних і бензинових двигунів; 1 — для бензинових; 2 — для дизелів).
Загущені оливи (з в’язкісними присадками) призначені для всесезонного використання — позначаються двома групами знаків (наприклад, 20/30).
У маркуванні зарубіжних моторних олив за найпоширенішими класифікаціями: SAE (Американське Товариство Автомобільних інженерів), API (Американський інститут нафти) або АСЕА (Асоціація європейських виробників автомобілів) — відбивається переважно клас в’язкості та експлуатаційні властивості й сфера застосування.
За в’язкістю SAE — моторні оливи — поділяють на зимові, які позначаються літерою W, і літні — позначення не мають. Виготовляються також всесезонні моторні оливи, їхні експлуатаційні властивості відбиті в позначенні SAE 15W-30 (спочатку вказано клас зимової, а через дефіс — літньої оливи).


Згідно з класифікацією API, моторні оливи поділяють на категорії та групи, що позначаються двома літерами. Перша характеризує тип двигуна (S — карбюраторний, С — дизельний), друга (А, В, С, D, E, F, G, J) — групу оливи за експлуатаційними властивостями. Передбачено також випуск універсальних олив, які призначені для застосування як у карбюраторних, так і в дизельних двигунах. Вони мають подвійне позначення. Наприклад, API CE/SF, API SJ/CF-4, ECI (або API CE-SF, API SJ-CF-4, ECI). При цьому завжди потрібно надавати перевагу використанню оливи у тому двигуні, який позначений першим.
 Деякі фірми у подвійному позначенні оливи наголошують на перевагах у її застосуванні. Наприклад, SAE 15W-30 API CE/SF DIESEL, тобто олива, незважаючи на те, що вона універсальна, призначена для дизельних двигунів.
Крім того, АРІ за ознакою економічності поділяє оливи на три ступені: ЕС І, ЕС ІІ і ЕС ІІІ. Перший економить паливо, порівняно з еталонною оливою, не менш як на 1,5%, другий — не менш як на 2,7%, третій — не менш як на 3%.
 В Європі законодавцем основних вимог до моторних олив за експлуатаційними властивостями є АСЕА.
Згідно з класифікацією АСЕА, у позначенні оливи відбито: клас (А — для бензинових двигунів; В — для легко навантажених дизелів; Е — для важко навантажених дизелів); категорія, яка характеризує особливості застосування (наприклад, А1 — оливи, призначені для застосування в двигунах, конструкція яких пристосована для використання малов’язких олив, ці оливи придатні не для всіх типів двигунів, тому під час їх вибору слід зважати на рекомендації з експлуатації двигунів; В3 — оливи застосовують здебільшого в дизелях із розділеною камерою згоряння за подовженої періодичності її заміни; Е5 — оливи, призначені для високошвидкісних дизелів із турбонаддувом, які відповідають рівню токсичності за викидами вимогам Euro-1, Euro-2 і Euro-3; відповідають підвищеним вимогам за чистотою деталей циліндро-поршневої групи; мають істотне збільшення терміну пробігу без заміни); рік запровадження (98, 99); номер видання (видання 2 або issue 2).


Члени АСЕА (BMW, DAF, Ford of Europe, General Motors Europe, MAN, Mercedes-Benz, Porsche, Renault, Volkswagen, Volvo, FIAT тощо) можуть доповнювати марки олив своїми специфікаційними вимогами (зазначаються у фірмових специфікаціях).
Розробляється нова класифікація моторних олив ILSAC (Міжнародний комітет стандартизації і допуску до використання мастильних матеріалів), яка містить наразі групи олив для бензинових (GF) і дизельних (DF) двигунів.
У Російській Федерації набув чинності стандарт Асоціації автомобільних інженерів (ААИ), який встановлює класифікацію моторних олив для автомобільних двигунів, створену за типом відкритих класифікацій АРІ і АСЕА. Згідно з цим стандартом, моторні оливи поділяють на класи (SAE 10W, 20W, 20, 30, 40, 50, 5W-30, 5W-40, 10W-30, 10W-40, 15W-30, 15W-40, 20W-40, 20W-50) і групи за експлуатаційними властивостями та сферою застосування (для бензинових двигунів — Б1, Б2, Б3, Б4; для дизелів — Д1, Д2, Д3). Може зазначатися торгова марка виробника (ТНК, “Яр-Марка”, “Уфалюб” тощо).
Орієнтовну відповідність вітчизняних і зарубіжних олив за класами в’язкості та групами за експлуатаційними властивостями наведено в таблицях 1 і 2.
Вибір моторної оливи супроводжується також питанням: мінеральна чи синтетична?
Товарна олива складається з базової оливи та пакета збалансованих присадок, які поліпшують її експлуатаційні властивості (протиокисні, антикорозійні, протизадирні тощо). Кількість присадок у сучасних високоякісних оливах може сягати 30%. Виготовляють товарні оливи на спеціальних заводах, і до споживача вони надходять у готовому вигляді.
Базові оливи — це основа товарних олив і, залежно від складу, їх поділяють на групи: нафтові (мінеральні), синтетичні, напівсинтетичні, гідрокрекінгу і такі, що біологічно розкладаються.
Мінеральні базові оливи одержують у наслідок вакуумної перегонки мазуту (залишок, що утворився під час атмосферної перегонки нафти) після відповідного очищення задля видалення небажаних компонентів (сірчисті, асфальтосмолисті сполуки).
Синтетичні базові оливи одержують завдяки цілеспрямованому синтезу органічних і елементоорганічних сполук, які мають кращі властивості, ніж вуглеводні мінеральних олив. Являють собою суміші хімічних сполук однакової або різної структури. Найбільшого поширення дістали синтетичні вуглеводні (поліальфа-олефіни (ПАО), алкіловані ароматичні сполуки), поліефіри, складні ефіри органічних і неорганічних кислот, складні ефіри багатоатомних спиртів, силоксани тощо. Загальною рисою синтетичних базових олив є кращі, ніж у мінеральних, низькотемпературні властивості, термічна стабільність і стійкість проти окислення, але вони мають вищу вартість. Найякісніші синтетичні оливи на основі ПАО. Вони мають дуже високі в’язкісно-температурні властивості, підвищену термічну стабільність, добре змішуються з мінеральними, хімічно стабільні та екологічно безпечні.
Напівсинтетичні базові оливи одержують, зазвичай, змішуванням синтетичних (20–40%) і нафтових компонентів, що дає змогу одержувати продукти, які поєднують у собі вищі експлуатаційні властивості, ніж у мінеральних олив, і помірну їх вартість.
Оливи гідрокрекінгу одержують за спеціальною технологією гідрообробки, за якої вуглеводні усіх груп і сполук усіх класів під дією водню та специфічних каталізаторів за підвищених температур і тисків зазнають глибоких перетворювань. Застосування процесу гідрокрекінгу дає можливість забезпечити належну якість оливи не завдяки видаленню небажаних компонентів, як це прийнято в традиційних процесах, а завдяки хімічному перетворенню небажаних компонентів у бажані. Застосовують їх у чистому вигляді або ж у суміші з іншими типами базових олив. За своїми основними експлуатаційними властивостями ця група не гірша за традиційні синтетичні і напівсинтетичні оливи, але має нижчу ціну.


Біологічно швидкорозкладані оливи одержують із похідних рослинних олій (частіше за все ріпакової). Доцільність їх використання зумовлена постійно зростаючими екологічними вимогами, але за експлуатаційними властивостями вони поступаються іншим оливам.
Товарні синтетичні оливи характеризуються належними низькотемпературними властивостями (легше запускається холодний двигун), неістотною зміною в’язкості зі зміною температури, малою випарністю (менший вигар), високою хімічною стійкістю, добрими мастильними властивостями тощо. Але, зазначимо, синтетичні оливи дорожчі, ніж мінеральні.
Застосовувати синтетичні оливи не рекомендується в таких випадках:
   за наявності значних відкладень на внутрішніх поверхнях двигуна, коли ущільнювальні елементи (сальники, оливознімні ковпачки тощо) втратили свою еластичність або ж мають мікрощілини (слід замінити сальники), оскільки можливі підтікання;
   у двигунах із повстяними сальниками (ГАЗ, “Газель”, УАЗ, старі моделі Renault), старі моделі двигунів, де використовували сальники з нітрильної гуми (вона має чорний колір). Така гума швидко старіла, і через деякий час сальник втрачав еластичність, крім того, вона погано сумісна із синтетикою. У пізніших конструкціях двигунів (починаючи приблизно з 80-х років) нітрильну гуму замінили на практично не старіючі акрилатний каучук і фторкаучук, у яких рівень сумісності підвищився. Ці матеріали не важко розрізнити за їх кольором: темно-синій, червоний, сірий або ж коричневий;
    у період обкатування нових двигунів або двигунів після капітального ремонту. У цьому разі обкатування потрібно провести на якісній мінеральній оливі, а потім перевести двигун на синтетику;
    у роторно-поршневих двигунах.
У всіх інших випадках використання синтетичної оливи не тільки не зашкодить старому та спрацьованому двигуну, а, навпаки, гарантує його захист і забезпечить максимально можливий термін служби.
У разі коли: користувалися раніше мінеральною оливою, а тепер хочете залити синтетичну або напівсинтетичну; невідома марка залитої в двигун оливи; невідомий пробіг автомобіля (напрацьована кількість мотогодин або маса витраченого палива) після останньої заміни; якщо в двигуні є значні відкладення на внутрішніх поверхнях деталей, які з’являються, зазвичай, за використання неякісної оливи, порушено терміни заміни або за потрапляння в оливу сторонніх речовин (холодильна рідина, спеціальні добавки в оливу тощо) — слід провести промивання системи мащення.


Для промивання системи мащення застосовують спеціальні рідини: промивальну оливу — оливу, яка містить різну кількість, зазвичай, мийних присадок. Загальна інструкція із застосування така: злити відпрацьовану оливу, залити промивальну оливу і дати двигуну пропрацювати на холостих обертах 10–15 хв, злити та залити нову; “п’ятихвилинку” — цей засіб радше належить до автохімії, ніж до продуктів нафтопереробки, позаяк не є оливою. Вміст цих, зазвичай невеликих за об’ємом, ємностей являє собою пакет мийних присадок, які заливають у відпрацьовану оливу і після 5 хв роботи двигуна на холостих обертах суміш зливають. Оскільки за невеликий термін роботи слід якісно видалити забруднення, то вони проявляють високу активність, і тут важливо не перестаратися: за тривалої роботи двигуна промивання починає негативно впливати на ущільнення.
Ще один варіант промивань, спосіб застосування яких має багато спільного з принципом використання “п’ятихвилинок”. Рідину заливають в оливу, і вона працює протягом деякого часу, при цьому автомобіль можна експлуатувати у звичайному режимі (пробіг від 50 до 500 км — див. інструкцію), тому її називають “довгограючою”. Основна перевага подібних промивальних засобів полягає в тому, що процес очищення двигуна відбувається не так активно, як у разі з “п’ятихвилинками”. Зазвичай, вони містять, крім мийних, присадки, що створюють на поверхнях захисну полімерну плівку, яка не дає змоги забрудненню повертатися на очищені поверхні.
Із названих засобів краще застосовувати промивальну оливу. Це пояснюється тим, що близько 10% її залишається в системі мащення після того, як оливу зіллють, в іншому разі після промивання залишиться тих самих 10% — тільки не оливи, а концентрованого засобу з великою кількістю присадок, який невідомо як вплине на якість свіжої оливи.


А. Окоча, Я. Білоконь,
доценти НАУ

Інтерв'ю
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 
FAO не тільки переймається питанням, як нагодувати людство, а й намагається спрогнозувати прийдешнє АПК. Яким буде сільське господарство через 10 років, розповідає експерт FAO, українець Андрій Ярмак.

1
0