Спецможливості
Архів

Навздогін за довгунцем

05.06.2008
167
Навздогін за довгунцем фото, ілюстрація
Із твердженням, що Україна була колись європейською житницею, поліщуки, напевно, не погодилися б. Або, принаймні, сказали б, що їм про це нічого не відомо. “Не знаємо, як жита-пшениці, — сказали б вони, — а ось льону і справді вирощували понад усіх!” Та ще й назвали б цифру — 150 тис. га: саме стільки льону-довгунцю сіяла Україна за радянських часів, і це був найбільший показник для всієї Європи.

За часів розбудови незалежності і всебічної демократизації льонарська галузь у нашій країні зазнала глибокого занепаду. Посівні площі під льоном-довгунцем скоротилися у 5–8 разів, урожайність упала вдвічі-втричі. Не на краще змінилося й ставлення до нього з боку сільгоспвиробників. Колись стратегічна і високорентабельна для Північної України культура (кажуть, льон давав мільйон) стала раптом нецікавою. Обізнані люди розповідають, що на хвилі демократизації керівники обласних льонарських об’єднань почали забувати розраховуватися із селянами за здану льонопродукцію, а як не стало грошей — зник і інтерес.


А без інтересу займатися льоном ніяк не можна. Ця культура технологічно є дуже складною, потребує істотних фінансових затрат, специфічного обладнання, досвіду й удачі. От, скажімо, льонокомбайни. В Україні їх не виробляють, а лише в Росії: нова така машина коштує нині 11 тис. у.о., і далеко не кожне поліське агропідприємство може дозволити собі оновлювати парк цієї техніки. Тому й не дивно, що більшість наявних в Україні льонокомбайнів уже спрацьована і перебуває в неробочому стані.


Після відмови багатьох господарств від виробництва льону в галузі почалися незворотні руйнівні процеси, які загрожували перспективам повернення до цієї справи у майбутньому. Передусім ідеться про втрату кадрового потенціалу: старі майстри відходили в небуття, а навчання нових не відбувалося.
Істотно зменшилося виробництво посівного матеріалу льону. За радянських часів працювала налагоджена схема, яка передбачала надання насіння в кредит: одержавши від обласного льонооб’єднання, скажімо, тонну еліти, господарство мало повернути півтори тонни першої репродукції. Ця схема не лише полегшувала придбання посівного матеріалу, а й забезпечувала його розширене відтворення. До речі, у кредит надавалися й інші ресурси — паливно-мастильні матеріали, міндобрива, пестициди. Нині цього вже немає. Тепер Укрльоноконоплепром пропонує насіння лише на умовах передоплати; на таких самих умовах реалізується й усе інше. Якщо врахувати, що технологія вирощування льону-довгунцю є дуже затратною (у кожний гектар треба вкладати 1300–1400 грн), то цілком зрозумілим стає те, чому багато поліських господарств змушені відвертатися від “льону-мільйону”.


Відмова від виробництва культури потягнула за собою і згортання селекційної роботи. Колишній загальнорадянський “хіт” — Могилівський 2 (білоруської селекції), — який давав до 5–6 т/га трести, тепер значною мірою виродився, і господарники радіють нині тритонному результатові, пересічно одержуючи десь півтора. Вітчизняна селекційна наука, попри наявність академічного Інституту луб’яних культур (у м. Глухові), нічого вартого запропонувати так і не змогла. Тому ситуація з якісним сортовим насінням довгунцю є нині дуже скрутною. Сьогоднішні виробники льону часто послуговуються низькорепродуктивним, а іноді й генеративним насінням, пряма дорога якому — на олійницю. Певна річ, нічого доброго з такого насіння вирости не може.
Проте, як кажуть, святе місце порожнім не буває: де втрачає позиції насіння вітчизняної селекції, одразу з’являється імпортне. Нині Україна переживає експансію посівного матеріалу французько-бельгійського походження. Слід зазначити, що Франція та Бельгія є “законодавцями мод” у льонарській галузі. У цих країнах найліпше поставлені селекційно-насінницька справа, виробництво технологічних машин, вирощування культури та її переробка. Причому технологія виробництва льону в західноєвропейських країнах дещо відрізняється від нашої. Вона є більш, так би мовити, машинонасиченою, тому селекція льону там відбувається у бік створення сортів з більш міцним (стійким до машинних обробок) волокном. Відповідно, під таке волокно у Франції та Бельгії розроблено технології переробки, які дають змогу належним чином його розм’якшити, тобто зробити придатним для виготовлення одягу, постільної білизни тощо.


Варто відзначити і ще один момент. Як розповідають наші аграрії, до України (так само як і до інших східноєвропейських країн) з Франції та Бельгії надходить лише насіння довгунцю третьої репродукції. Продавати за межі Євросоюзу кращий посівний матеріал у цих країнах заборонено законодавчо. Проте, навіть таке насіння наших льонарів влаштовує, бо, як вони запевняють, за своїми кондиціями воно відповідає вітчизняному насінню першої репродукції.


                                                              * * *
Прикро, але занепад льоновиробництва в Україні відбувався на тлі світових тенденцій, що мали б посприяти розвиткові цієї галузі. У розвинених країнах захоплення синтетикою давно минуло, поступившись захопленню натуральними матеріалами. У зв’язку з цим попит на льоносировину постійно перевищує пропозицію. Варто також нагадати, що грунтово-кліматичних зон, придатних для вирощування льону, в світі не так уже й багато: з-поміж європейських країн Україна є найбільшою такою зоною.
Іншим традиційним місцем вирощування льону в Східній Європі є Білорусь. Льонарство тут занепаду не зазнавало ніколи: перебуваючи під особистим патронатом президента, галузь працює на повну потужність. З нинішнього сезону в Білорусі було навіть введено високе вивізне мито на льоноволокно, що практично унеможливило його експорт. Тепер усю вирощену в країні сировину спрямовано на переробку до Оршинського льонокомбінату. Своєю чергою, майже вся продукція цього комбінату експортується.
Також без особливих втрат пережило скрутні часи російське льонарство. Жоден з російських льонокомбінатів (Івановський, Костромський, Смоленський, Новосибірський, Приволзький, Псковський та інші) не зупинявся, нині всі вони мають приватних господарів. Росія не вирощує льону стільки, щоб задовольнити потреби цих переробників, тому вони завжди були орієнтовані на імпорт сировини. Закуповується волокно як у льоносіючих країнах СНД, так і в далекому зарубіжжі (зокрема, у Єгипті). Росія щороку проводить спеціалізовану льонарську виставку у Вологді, увагу до якої виявляє найвище керівництво аграрної галузі держави.
Ще одним регіоном вирощування льону на теренах колишнього СРСР є Литва й Латвія. Однак прибалти власної сировини виробляють небагато, займаючи в цьому бізнесі здебільшого посередницьку нішу. Щороку представники їхніх фірм (що переважно є спільними підприємствами з франко-бельгійськими партнерами) об’їжджають кожне господарство і “беруть на олівець” усі посіви льону. В останнє десятиріччя вони, по суті, визначали ціни на льоноволокно на ринках України, Білорусі та Росії.
Та повернімося до України. Наше льонарство також мало потужну переробну базу, проте, на відміну від сусідів, значною мірою її втратило. Два льонокомбінати-гіганти — Житомирський та Рівненський — у середині дев’яностих зупинилися. Більшість заводів з первинної переробки сировини (а їх у кожній з льоносіючих областей було близько десятка) також втратили роботу, їхнє обладнання було пущене на брухт.
Втім, найгірші часи для нашого льонарства вже, мабуть, починають минати. Останніми роками ця галузь стала предметом пильної уваги з боку інвесторів. Найкращим підтвердженням цього є відродження Житомирського льонокомбінату (у формі ВАТ “Льонотекс”), яке відбулося 29 грудня минулого року після семирічного простою підприємства. Однак цьому яскравому спалахові передували інвестиції у підприємства первинної переробки льоносировини, які зумовили розширення обсягів вирощування льону-довгунцю і виробництва волокна. На сьогодні в Житомирській, Чернігівській та інших поліських областях інвесторами викуплено кілька льонозаводів, навколо яких поступово формуються осередки відродженого льоновиробництва.
Одним з таких осередків стало містечко Ємільчине, що на півночі Житомирської області. Два роки тому місцевий льонозавод було викуплено київським АТЗТ “Рамзай” з утворенням на його базі ТОВ “Ємільчинельон”. Нове керівництво заводу повело роботу в двох напрямах. Звісно, певні зусилля було витрачено на відновлення переробних потужностей, але головною проблемою для підприємства є сировина. Тієї льонотрести, що вдалося закупити з минулого урожаю, заводу вистачило лише до березня. Тому підприємство змушене вдаватися до власного вирощування льону. Для цього у навколишніх господарствах орендовано землі, а з деякими з них укладено угоди про спільне виробництво. Отже, якщо минулого року ТОВ “Ємільчинельон” мало в оренді 365 га земель, то нинішнього — уже 1500. Крім того, на такій самій площі господарства вирощуватимуть льон під замовлення підприємства (і за виділені ним ресурси).


На прохання “Пропозиції” спеціалісти “Ємільчинельону” окреслили ті фінансові умови, на яких нині відбувається виробництво довгунцю. Отже, елітне насіння вітчизняного походження коштує близько 1000 дол./т. Незважаючи на таку велику цифру (адже норма висіву льону — 130 кг/га), попит на еліту останнім часом збільшується, тобто сільгоспвиробники починають віддавати перевагу якісному посівному матеріалу. Якщо говорити про насіння найгірших репродукцій, то воно коштує на рівні 1000 грн/т. Насіння імпортного походження є найдорожчим (десь 1600 євро/т), і його на нашому ринку небагато. Переваги використання такого посівного матеріалу виявляються в тому, що вихід волокна можна довести до рівня 40% (проти 22–25% у вітчизняних сортів); франко-бельгійські сорти вирізняються також більшою стійкістю проти хвороб, вилягання, спеки.
Ціна на льонотресту залежить від її номера, а номер — від вмісту, довжини та кольору волокна. Так, нестандарт (вміст волокна менш ніж 5%) збути на переробку дорожче 150 грн/т практично неможливо. ГОСТ починається з №0,5 і закінчується №2. Базовим для розрахунку ціни є №1: він коштує 100 дол./т. Крок в той чи інший бік (тобто на 0,25) означає плюс чи мінус 100 грн. Найрентабельнішими для умов України є №№1–1,25: саме під таку тресту спроектоване вітчизняне переробне обладнання. Тобто з найякіснішої льонотрести №2 неможливо узяти все те довге волокно, що там міститься: переробні машини його рвуть, і воно переходить у розряд дешевшого короткого. Як повідомили спеціалісти ТОВ “Ємільчинельон”, нинішнього сезону середній номер одержаної заводом трести дорівнював 0,67, а минулого — 0,92. Це коливання зумовлене погодними умовами вирощування льону.
Існує певна залежність між урожайністю трести та її номером. Так, якщо на полі є 3 т/га, то номер має перевищити одиницю. Проте досягти такої врожайності більшості господарств нині не під силу.
Другим джерелом прибутків у виробництві льону-довгунцю є насіння. Пересічна його врожайність становить нині 4–5 ц/га, що дає змогу говорити про виручку на рівні 500 грн/га. Якщо ж виростити насіння вищих репродукцій, то ця цифра може збільшитися у кілька разів.


З нинішнього року у ТОВ “Ємільчинельон” повністю переключилися з російських покупців на відроджений Житомирський комбінат. Попит на волокно з боку комбінату величезний, і задовольнити його не вдасться ще багато років. Тому, незважаючи на брак сировини і низькі (поки що) показники врожайності та якості сировини, на підприємстві вірять у перспективність обраної справи.


Павло Коротич

Інтерв'ю
Ігор Чечітко, директор компанії  HZPC Ukraine
Після того, як запрацювала Угода про вільну торгівлю з ЄС, низка українських сільгоспвиробників спробували вийти на європейський ринок. Стало зрозуміло, що продукцію, яка продається у свіжому вигляді,
Во­ло­ди­мир Яков­чук, ге­не­раль­ний ди­рек­тор Євраліс Се­менс Ук­раї­на
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Євраліс Се­менс Ук­раї­на» Во­ло­ди­мир Яков­чук розповідає про новинки французького насінницького бренда сезону-2017 та «закулісне» життя компанії.

1
0