Спецможливості
Архів

НА ДІДОВІЙ ЗЕМЛІ

05.06.2008
144
НА ДІДОВІЙ ЗЕМЛІ фото, ілюстрація
НА ДІДОВІЙ ЗЕМЛІ

Політична та економічна стабільність, сприятливий інвестиційний клімат — запорука того, що в Угорщину буквально ринув іноземний капітал. Найактивніше тут розвивається індустрія туризму, який називають “локомотивом економіки” — прибутки від нього становлять 10 відсотків внутрішнього валового продукту. Останніми роками сплеск зацікавленості західною сусідкою спостерігається і з боку України: стрімко зростає потік як туристів, так і ділових людей. У країні, що стає дедалі ближче до цивілізованої Європи, є чого повчитися, і не лише в столиці: “перлині Дунаю” — Будапешті.

Перше, що вражає в сусідів, — молоді плодові насадження. Їх дуже багато — сади яблуневі, вишневі, сливові. Навіть бузинові. А ще приємно спостерігати за різнобарвною фауною, надто фазанами, які, здається, анітрохи не бояться автомобілів — сміливо вибігають просто на шосе, тягнучи по асфальту довгі пістряві хвости. То тут, то там перебігають дорогу зайці. На батьківщині дехто з водіїв уже погнався б за довговухим, увімкнувши фари, та в Угорщині таке нікому й на думку не спаде.
— Діють дуже жорсткі закони щодо браконьєрства, — розкаже пізніше фермер із села Нодьворшань Пейтер Тушан. — Якщо раніше за вбиту тварину світило ув’язнення від 1 до 4 років, то тепер — від 2 до 8. Нещодавно спіймали одного з м’ясом оленя в багажнику автомобіля. Довести, що убив саме він, не змогли. Проте дали йому б місяців тюрми та ще 2 роки умовно. Крім того, порушник сплатив 800 тисяч форинтів штрафу. І все це лише за те, що віз додому м’ясо дикого звіра... Якщо хтось з водіїв навіть ненароком уб’є на трасі фазана, зайця тощо — не забере тушку, бо боїться покарання. Живності багато в полях, лісах, на водоймах. Що ж до фазанів, то по всій країні чимало господарств — державних, приватних — мають інкубатори та розводять їх. Розгорніть будь-яку газету і прочитаєте оголошення: продається молодняк, У мисливських угіддях фазанів вирощують, а потім влаштовують на них полювання.
Пейтерові скоро виповниться 60, він усе життя працює в рідному селі. Спершу здобув освіту агронома, а потім — мисливствознавця. Перекваліфікуватися змусили обставини: у краї розвелося було численне поголів’я диких свиней, які завдавали неабиякої шкоди сільському господарству. Потрави посівів, знищення врожаю... Вирішили об’єднати зусилля п’яти сусідніх сільських рад і побудувати вольєри, де й утримувати тварин. Тим і зайнявся Тушан. Нині він — власник фермерського господарства “Мисливський сад”. Шлях його від працівника радгоспу до вільного хазяїна — ілюстрація глибоких перетворень, що відбулися в аграрному секторі країни після краху того, що ми називали соціалізмом.
На початку 1990-х угорці очистили свої так звані колективні господарства від елементів псевдоколективізму, здійснивши трансформацію сільгоспкооперативів, Переважна більшість селян не захотіла виходити із оновлених, перетворених кооперативів, решта ж вирішила господарювати самостійно.
— Після того як парламент ухвалив закон про приватизацію, у країні почалася реституція, тобто повернення людям земель, що належали їм чи їхнім батькам, дідам до війни, — розповідає фермер. — Власники наділів одержали сертифікати, а з ними і право купівлі-продажу землі. Процес відбувався цивілізовано, держава не втручалася, існували (і існують досі) лише певні обмеження. Скажімо, в одні руки (на одне прізвище) можна купити не більш як 300 гектарів землі; перевага надається тим, хто живе на ній і займається сільськогосподарським виробництвом; за бажання фермер має можливість одержати безвідсоткову позику на 10–30 років (у перші 2 роки вона не погашається). Обробляти землю слід своєю сім’єю — наймати дозволяється не більше трьох робітників.
— А як щодо купівлі землі іноземцями? — питаю.
— Законодавство це забороняє — інакше вони давно вже скупили б усю Угорщину. Порівняно із Заходом земля в нас дуже дешева. На початку 90-х за гектар давали в межах 20 тисяч форинтів, тепер — і 100, і 200 тисяч. Це у північних регіонах. У західних, звісно, дорожче. Якщо десь австрійці й придбали наділ-другий, то на прізвище угорця. Навіть зі вступом країни до Євросоюзу іноземці не матимуть права купувати нашу землю — так передбачає закон.
— У мене сьогодні близько 700 гектарів, — продовжує Пейтер Тушан. — Ті, що законно належать сім’ї (маю п’ятеро дітей, які разом з дружиною допомагають обробляти площу), — то дідова земля. Ще 300 гектарів купив на прізвище дочки — вона змінила своє після заміжжя. Решту орендую. У вольєрного господарства за соціалізму було три хазяїни — держава, мисливський колектив і сільські ради. Коли оголосили реституцію й виставили його на аукціон — я мав першочергове право на купівлю. Бо тут працював. За землю — 250 гектарів — розрахувався акціями. За решту — будинок мисливця, огорожу, техніку — платив грішми. Звісно, виручили позики. Держава й сьогодні підтримує приватного землевласника — на кожен гектар дає в середньому по 8 тисяч форинтів. Якщо грунти ліпші — менша допомога, гірші — більша. Головне, щоб земля оброблялася.
— І не трапляється такого, що наділи “гуляють”?
— Чого ж, буває. Але того, хто запустив угіддя, карають штрафами. Поле не ореться, не засівається років зо два — держава забирає його і продає тому, хто обробить. Але до такого майже не доходить. Штрафи високі, тому коли власник бачить, що не дасть ради землі, — сам її продає, Уряд підтримує аграрний сектор — дотації виділяються на розведення високоякісної худоби, племінних тварин, частково фінансується придбання посівного матеріалу, мінеральних добрив... Мені он виділили кошти на сітку для огорожі фруктового саду. А от на утримання та розведення диких копитних, пернатих не виділяють ані форинта — самі заробляємо.
Продаємо деревину — із 700 гектарів ліс займає 550 (у ньому розташований і вольєр). На 30 гектарах вирощуємо зернові та соковиті корми для підгодівлі тварин, на решті землі — різні сільгоспкультури для власних потреб та ринку. Левову частку прибутків забезпечує, певна річ, мисливське господарство. Спеціалізуємося на диких свинях, крім того, утримуємо по сотні голів муфлонів та ланей, у межах півсотні — козуль. Продаємо молодняк іншим колективам, влаштовуємо полювання для іноземців. Мисливський, “зелений” туризм набув у країні неабиякої популярності і розвитку. Та про нього — в іншому матеріалі. Залишимо на деякий час нашого цікавого співрозмовника і погляньмо, як мадяри використовують та охороняють природні багатства.
Європейський рівень
Угорщина — це мальовнича Дунайська дуга, розкішні Алфйолдські степи, найбільше в Центральній Європі озеро Балатон, живодайні термальні води... Майже 10 відсотків території — заповідна зона, національні парки або природні резервати, 19 відсотків — лісові угіддя.
“Ліс у добрих руках” — такий напис бачиш на кожному панно при в’їзді в зелені володіння, під гербом і назвою того чи іншого лісового акціонерного товариства. 3 усього видно, що бори та діброви тут справді в добрих руках — незалежно від того, у чиїй власності перебувають. Щойно ми захоплювалися приватним господарством фермера Пейтера Тушана, а тепер їдемо до Лайоша Гойду, якому довірено державні масиви: він — директор акціонерного товариства “Нірердів”. Мої супутники — працівники Бережанського ДЛГ Михайло Лейза і Владислав Чулей. Вони на цій землі не вперше (закарпатських і угорських аграріїв, лісівників, мисливствознавців єднає давня міцна дружба), тож добре знають, як і чим живуть колеги. Саме від них я дізнався багато нового.
Лісові угіддя, так само як земельні, не обминув процес реституції. До перемін початку 90-х років минулого століття ліси Угорщини перебували в державній (70 відсотків) і кооперативній (29 відсотків) власності. Менш ніж один відсоток належав приватникам. Нині ситуація змінилася: частка приватних насаджень зросла до 23,4, а за найближче десятиліття має сягнути 40 відсотків. Згідно із законом, реституція відбувалася шляхом видачі компенсаційних облігацій, вартість яких, незалежно від вартості колишніх володінь, обмежувалася 5 мільйонами форинтів (20 тисяч доларів). Наявність власності в минулому підтверджували записи в земельному реєстрі — вони збереглися за 150 років. Той, хто володів облігаціями, міг купити все, що приватизувалося, у тому числі й ліс. Отже, через аукціони були приватизовані всі кооперативні та 140 тисяч гектарів державних лісів. Середній розмір приватного володіння тепер становить 1,7 гектара. Що ж до державних лісів, то про це просимо розповісти Лайоша Гойду.
— Загальна площа їх, — говорить пан Гойду, — понад мільйон гектарів. Господарюють 19 акціонерних компаній зі стовідсотковим державним капіталом. Генеральна дирекція нашої міститься в Ніредьхазі. У користуванні — 66 тисяч гектарів, поділених між 10 акціонерними товариствами (від 4 до 9 тисяч гектарів у кожному). Нірердівське має 5,5 тисячі — їх доглядають 10 лісівників. У штаті є ще спеціалісти, які відповідають за лісозаготівлі, лісові культури та фінансово-економічну діяльність, помічники лісників, єгері. Решта — підрядники (їх — 450), які виконують роботи згідно з договором — від заготівлі насіння і вирощування саджанців до рубання та переробки деревини. Основою ведення господарства є десятирічні лісовпорядкувальні плани, що їх складає державна лісова служба — організація, юридично незалежна, але підзвітна Міністерству сільського господарства і розвитку сільських територій (у його складі і департамент лісового господарства, що виконує переважно нормативну, законодавчу функцію). Лісова служба і контролює стан лісів. Певні обмеження на ведення господарства має право накласти ще Міністерство охорони навколишнього середовища. Інших органів, що здійснювали б контроль за насадженнями, в Угорщині немає. Українців, які приїздять до нас, зазвичай цікавлять питання заготівлі та відпускання споживачам деревини, — продовжує директор. — Замовлення на експорт надходить з офісу компаній, що в Ніредьхазі, — у межах 10 відсотків продукції. Решту продаємо туди, куди вигідно нам. Якщо є попит на внутрішньому ринку і влаштовує ціна, навіщо відправляти світ за очі? Тим, хто працює на заході країни, легше торгувати із закордоном, бо він поряд, а нам доводиться витрачати значні кошти на транспортування. А втім, п’яту частину деревини експортуємо, причому в переробленому вигляді. Навіть акацію, яка на сході є однією з головних лісоутворюючих порід. Виготовляємо заготовки для меблів, з низькоякісної деревини — кілки, їх масово закуповують Франція (для виноградників) та Голландія (для укріплення берегів каналів). Вигідно комусь відпустити кругляк — відпускаємо. Повторюю: ніхто нам не вказує, кому, скільки і в якому вигляді продавати. Такого просто бути не може — у нас європейський рівень і європейські ціни. Якщо замовник, скажімо, дуже добре платитиме за зубочистки — ми випускатимемо лише їх. Головне — знайти ринки збуту, мати прибуток, а від нього залежить заробітна плата. Не секрет, що в західному регіоні вона більша — там ліс якісніший, бо кращі умови для його росту. У нас лісник у середньому одержує на місяць 250 доларів США плюс 150–160 — на витрати, пов’язані з утриманням виділеного автомобіля (через 5 років він може купити його за 20 відсотків ціни). Безплатно виділяються форма і спецодяг, мобільний телефон (25 відсотків розмов оплачує лісництво), путівки до санаторію. Кожен щомісяця одержує по 30 тисяч форинтів (100 доларів) на харчування. Оплачуються службові квартири та навчання в інститутах. Усі мають службову зброю: лісники — гладкоствольну, єгері та мисливствознавці — нарізну.
Чи трапляються крадіжки лісу? Для нас це питання не дуже актуальне. Запобігати порушенням допомагає лісовий ЗМОП, до складу якого входять 18 чоловік. Охороні природи з кожним роком приділяється дедалі більша увага — наближаємося до стандартів та вимог Європейського Союзу.
Надзвичайно жорсткий контроль і за вирощуванням молодих лісів... У цьому ми мали змогу пересвідчитися, побувавши в кількох лісництвах двох областей. Жолт Бочкої, майстер лісу з Лоньо, не без гордості показував поки ще тендітні саджанці, а в майбутньому, переконаний, — могутні дуби. Так само як усі насадження в країні, ці створюються за фінансової підтримки держави.
— На кожен гектар держава видає дотацію — у цілому 450 тисяч форинтів на 10 років, — розповідає пан Бочкої. — Садимо за кошти лісництва. Через рік лісова служба перевіряє плантацію: якщо приживлюваність становить понад 50 відсотків — маємо право одержати третину коштів від належної дотації, якщо менше — мусимо садити знову. У наступні роки (також після перевірки інспекторами стану насаджень) уже виділяється по кілька десятків тисяч форинтів — на доповнення, підсадку, догляд за культурами. Та сама інспекція приймає ліс у десятирічному віці. Якщо він у доброму стані — додатково виділяється ще 25 тисяч форинтів на догляд протягом 5 років, а якщо виявиться, що ліс засох чи його пошкоджено шкідниками — дотацію слід повністю повернути державі, та ще й з відсотками. Вимоги однакові як до державних, так і до приватних масивів. Власник попередньо мусить обстежити грунти, скласти й захистити в лісовій службі план розвитку лісу, укласти договір з державою, найняти для роботи спеціаліста-лісівника. І лише після того він може претендувати на дотацію. Окрім лісовідновлення, бюджетні кошти виділяються на охорону зелених масивів, утримання національних парків, закупівлю техніки, будівництво лісових доріг. Стимулюється вирощування високопродуктивних деревостанів. Так само як в Україні, лісництва в Угорщині мають власні розсадники, насіннєві ділянки, плюсові насадження. Начальник відділу Гутівського лісництва Міклош Гейбер в урочищі Сочвої показав нам акацієву плантацію, на якій уже побували вчені з усього світу. Півстолітні дерева тягнуться вгору... на 35 метрів, у діаметрі — 50 сантиметрів. Поряд — молоді посадки. З насіння акацій-велетнів. Продовжується активна селекційна робота з породою. Неподалік на десятигектарній площі суцільного вирубування — молоденькі акацієві паростки. Поновлення відбувається природним шляхом: після лісорубів виводять потужні трактори (типу Т-150) зі спеціальними ножами, що прорізують корені на глибині 50–60 сантиметрів. Саме з них, а не з пеньків, у місцях розрізу вони почнуть дружно підростати. На таку технологію переходять повсюдно. Як сказав Міклош Гейбер, “вона дешева, і не тривожаться грунти”. Плантацію обов’язково обгороджують електропастухами, розвішують червоні прапорці — аби відлякувати ланей та козуль, які завдають неабиякої шкоди, з’їдаючи верхівки.
Усі державні лісові компанії Угорщини є прибутковими. Основна стаття прибутку — продаж деревини і лісопродукції. До 10 відсотків загальних надходжень забезпечує мисливство. Але про нього, так само як і про популярний у країні “зелений”, а особливо — ексклюзивний туризм, — у заключній публікації із сусідньої країни.
М. Пуговиця,
Ужгород — Ніредьхаза — Дебрецен —Будапешт — Київ

Інтерв'ю
У Нідерландах існує сумна приказка: «Фермерові належать тільки його жінка й діти, все інше на фермі належить банку». Тобто, банки понавидавали всім фермерам аж до найменших стільки кредитів, скільки
Николай Орлов
До кінця 2016 року парламент повинен прийняти Закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Цей закон має відкрити ринок землі в Україні. 

1
0