Життя-буття російських фермерів

Під час візиту до Москви заступник головного редактора “Пропозиції”
Юрій Михайлов зустрівся з президентом Асоціації селянських кооперативів Росії Володимиром Башмачниковим, який люб’язно погодився розповісти про сучасний розвиток фермерського руху в Росії. Ми сподіваємося, що нашим читачам буде цікаво дізнатися про розвиток фермерського руху в Росії, так би мовити, з перших рук.

Володимир Башмачников: Після розпаду СРСР Росія гарячково шукала свій шлях розвитку. Звідси багато помилок і недоречностей. Але, зрештою, і позитивного досвіду також було набуто. Мені здається, що саме зараз у Росії починається створюватися справжня багатоукладність. Це не означає, що визначилася остаточна структура сільського господарства, просто починають припинятися дебати, зникають гасла “Фермеризація — це помилка”, або “Фермери все вирішать”, або “Колгоспи повинні відмерти” тощо. Політична конфронтація, дякувати Богові, відходить у минуле. На перше місце виходить питання: а що ти можеш зробити?, ти “фермерятко”, чи можеш забезпечити роботою 50 людей?
І в оцій багатоукладності фермери посіли своє місце, до них починають ставитися з повагою. Але фермерство тільки намітилося, у нас ще дуже багато “лежачих” колективних підприємств, у яких вже немає керівників (сьогодні проблемою є дефіцит менеджерів), а “сильних” фермерів, які могли б “підхопити” велике господарство, теж немає. Тому виходом залишаються подвір’я — особисті підсобні господарства. Зараз вже є особисті підсобні господарства, в яких налічується 6–8 корів. З отаких “міцних” господарів виростають фермери. Але цей процес триватиме багато років.
Усі процеси потребують міцної законодавчої бази. Нещодавно був прийнятий закон “Про обіг сільськогосподарських земель”. Ми вважаємо це своєю перемогою. У цьому законі чітко зафіксовані права приватної власності, включаючи право розпорядження землею. І одночасно цей закон разом із єдиним податком на землю запобігає домінуванню латифундизму: створюється конкурентне середовище для змагання різномасштабних господарств. Ми сподіваємося, що ці два закони сприятимуть оптимізації розмірів господарств. І тоді розпочнеться те, що називається інтенсивним сільським господарством.
Нас турбує зараз питання кредитування сільськогосподарського виробництва. Від часів СРСР залишилася система кредитування, за якою кредити надавалися тільки великим господарствам. Ми багато працювали над кредитною кооперацією, в тому числі за допомогою іноземних програм. Як наслідок, починають з’являтися кредитні кооперативи на рівні села, району, області. І сьогодні рівень кредитування середніх фермерських і підсобних господарств наближається до обсягів кредитування великих підприємств.
Нині ми пролобіювали проект закону “Про кредитну кооперацію”, який пройшов перше читання в Думі. Це означає, що дрібні сільськогосподарські підприємці, фермери матимуть економічні умови для конкурування з великими господарствами, а не залишатимуться аутсайдерами.
Тепер ми розширюємо роботу з лізингу техніки для фермерських і особистих господарств. Відповідний досвід ми вже напрацювали. Нам вдалося зафіксувати за фермерами відповідну квоту на лізинг техніки. Квоту нам виділили відповідно до обсягів оброблюваної землі (8%), але при цьому не були враховані землі особистих підсобних господарств. Тому наступного року ми вимагатимемо збільшення квоти.
Останні два роки у нас з Міністерством сільського господарства відбувалося певне протистояння та дискусії. МСГ наполягало на пріоритетах саме великотоварного виробництва, а ми намагалися відстоювати середньо- та дрібнотоварне виробництво, вони — за індустріальне сільськогосподарське виробництво, а ми — за народне. Зрештою, ми почали розуміти, що інвестиції можна залучити лише у великотоварне виробництво, а вони навчилися слухати нас, адже на дрібнотоварне виробництво припадає понад 60 відсотків обсягів виробництва. Якщо для Москви більшу частину продукції поставляють великі господарства (зрозуміло, що необхідно формувати великі партії товарів), то для невеликих і середніх міст продукцію поставляє саме “народне господарство”.
Юрій Михайлов. Щоб не було непорозумінь, не могли би ви дати визначення того, що є “фермерське господарство”?
Володимир Башмачников. Коли я говорю “фермерське господарство”, то розумію сільськогосподарське підприємство, яке працює на ринок, власниками якого є члени однієї родини. Тобто, це — сімейна власність, сімейне управління і сімейна відповідальність. З іншого боку, в умовах обмеженої конкуренції можуть виникати фермерські господарства, які широко використовують робочу силу, навіть до 100 робітників.
З розвитком конкуренції кількість найманих працівників буде зменшуватися. Наскільки я знаю, навіть у великих фермерських господарствах Великої Британії кількість найманих працівників не перевищує 10–12 осіб, оскільки після цього виникають проблеми з управлінням. А у нас з розвалом великих колективних господарств фермер може “підняти” навіть половину господарства. І, слава Богу, люди мають роботу.
Юрій Михайлов. В Україні нині найболючішим питанням є механізація сільського господарства. Як справи з цим у Росії?
Володимир Башмачников. Проблема ця є актуальною і для Росії, і особливо гостро вона стоїть саме в оцих колективних підприємствах. У фермерів ця проблема менш гостра. За офіційною статистикою, з розрахунку на 100 га землі фермери мають техніки набагато більше, ніж колективні підприємства, з кожним роком матеріально-технічне забезпечення фермерів зростає на 8–10%, а в колективних господарствах — зменшується. Чому? Рівень рентабельності у фермерів більший.
Але проблема є. І машинобудівна галузь працює поки що недостатньо, але вона “оживає”. У нас було два комбайнових заводи, а зараз — чотири: “Ростсільмаш”, заводи в Красноярську (комбайни “Єнісей”), Таганрозі і Тулі (який випускає чудові причіпні комбайни).
З тракторами справа є трохи гіршою: Липецький завод не може вийти з кризи, тому основна маса нових тракторів — білоруські. Ми пересвідчилися, що іноземна техніка є доброю, надійною, але вона дорога, а тому погано окуповується — все одно треба розвивати власне машинобудування.
Юрій Михайлов. А чи займаються російські фермери трудомісткими культурами, тваринництвом?
Володимир Башмачников. Сьогодні фермери кажуть, ми будемо займатися тим, що вигідно. У минулому році фермери намолотили 10,5 млн тонн зерна, мільйон тонн зерна отримали фермери Краснодарського та Алтайського країв, Ростовської і Саратовської областей. І в цих регіонах вже ніхто не говорить: а займайтеся ви ягодами. Сьогодні фермери серйозно займаються картоплею, отримуючи понад 500 ц/га. Вже є фермери, які більшу увагу приділяють насінництву, фермери вирощують 20% сої, 17% — соняшнику, цукрового буряку — 8–10%.
Поблизу Москви фермери серйозно займаються овочами — капустою, огірками тощо. А великі підприємства не витримали конкуренції. А от тваринництвом фермери займаються слабо. Спочатку — через невисокі ціни на продукцію тваринництва (зараз ціна вже встановилася), нині — через відсутність необхідних споруд. Ми розраховуємо, що нині, завдяки державній програмі зменшення банківської ставки на 3–4-річні кредити, фермери розпочнуть будівництво.