Спецможливості
Агробізнес

Землю — фермерам! Тільки не зараз, не зараз...

05.06.2008
794
Землю — фермерам! Тільки не зараз, не зараз... фото, ілюстрація
Землю — фермерам! Тільки не зараз, не зараз...

Землю — фермерам! Тільки не зараз, не зараз...

Аналізуючи прийнятий документ, варто спочатку звернутися до розділу, що визначає повноваження органів влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею. По-перше, непогано виписано повноваження парламенту. У кількох попередніх законопроектах про наш законодавчий орган узагалі не згадувалось: мовляв, прийняли Кодекс, і на цьому всі функції Верховної Ради закінчились. У новому документі український парламент має хоч і досить декларативні, але все ж закріплені обов’язки (затверджувати основи земельної політики, приймати відповідні закони тощо).
Досить цікавий статус, за новим документом, мають органи місцевого самоврядування. З одного боку, їм відведено не останню роль: обласна рада, наприклад, може затверджувати і реалізовувати регіональні програми використання земель, що дає їй досить відчутні важелі впливу на суб’єктів, зацікавлених у використанні земель у певному напрямі. Міські, селищні та сільські ради теж можуть суттєво розпоряджатися землею комунальної власності на відповідній території чи викуповувати земельні ділянки для суспільних потреб міста. Що таке “суспільні потреби” — у документі не сказано, і це, до речі, вносить у Кодекс деяку неясність. Бо подібних визначень там багато, а трактувати їх можна по-різному.
Цікаво, що у Кодексі практично не визначено роль українських судів. Усі земельні спори вирішують ради, причому абсолютно різних рівнів — від обласних до міських і районних. Оскільки територія, на яку поширюється компетенція обласної ради, включає в себе відповідні території районних, сільських і селищних рад, то стає незрозумілим, де у вирішенні спорів починаються повноваження рад одного і закінчуються повноваження іншого рівня. А якщо однією зі сторін спору є та сама обласна рада, наприклад? Ці речі частково виписані в окремих статтях Кодексу, але процедура вирішення спору і передачі справ є досить складною.
Попри досить великі повноваження міських, сільських, селищних і обласних рад, повноваження районних рад виглядають продовженням повноважень органів державної влади. Наприклад, на них покладено завдання з підготовки висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок, які, своєю чергою, проводять органи виконавчої влади. У цьому доволі дражливому для України питанні не відчувається якоїсь альтернативи позиції державної влади.
Що стосується одного з найболючіших питань — земель с.-г. призначення, — то тут досить нечітко і незрозуміло виписано, наприклад, порядок приватизації землі, якою користується підприємство, установа чи організація у разі їх приватизації. У такому випадку земельні ділянки передають працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням земельної частки (паю) кожного з них. Порядок прийняття рішення про приватизацію теж надто складний: клопотання самого колективу, плюс прийняття рішення органом, уповноваженим управляти майном цих підприємств, плюс згода органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
При створенні нових підприємств, установ чи організацій землі їм передають безоплатно. У разі приватизації землі загальний розмір поділяють на кількість учасників приватизації. Кожна людина при виході з підприємства може отримати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). Крім того, Кодекс вимагає обов’язкового створення органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади резервного фонду у розмірі до 15% площі всіх с.-г. угідь, наданих у постійне користування відповідним підприємствам, установам чи організаціям для подальшого перерозподілу та використання за призначенням. Резервний фонд, за Кодексом, не передбачає обов’язкового використання його якимось чином. Тобто це землі, які простоюють. А землі с.-г. призначення не можуть довго перебувати без належного обробітку. Крім того, нечіткість принципів існування резервного фонду може вести до використання його за власним розсудом деякими посадовими особами.
Проблемою може стати і питання спадщини. Як відомо, землі с.-г. призначення можна передавати у спадок. А якщо особа передала землю у спадок родичам, які не займаються сільським господарством? У той же час у Кодексі зазначено, що “землі с.-г. призначення повинні використовуватись за призначенням”. Виникає курйоз: землі за законом належать тим, хто не буде використовувати їх так, як визначено іншим законом. Тут часто можуть виникати конфлікти, коли відповідні компетентні органи, посилаючись саме на Земельний кодекс, можуть відчужувати землі у їхніх законних власників.
Ще одна проблема, яка, до речі, вже давно є головним болем комуністів та соціалістів, — це користування землею іноземними громадянами. Провівши після прийняття Кодексу прес-конференцію, Олександр Мороз заявив, що “наша влада хотіла догодити зарубіжним консультантам і хоче законодавством виторувати шлях розвитку АПК в тилу всієї цивілізації”, оскільки новий документ надає можливіть іноземцям приватизовувати землю. Наприклад, шляхом несплати кредитів банкам з наступним відчуженням землі як застави. Юлія Тимошенко, з іншого боку, наголошує на можливості скуповування іноземцями землі через спільні підприємства.
Утім, варто зазначити, що нинішній Земельний кодекс якраз істотно обмежує права власності іноземців на землю. Згідно з Кодексом, іноземці можуть володіти лише землями несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів або там, де розташовані їхні власні об’єкти нерухомого майна. Землі с.-г. призначення їхньою власністю бути не можуть, а якщо вони навіть отримані у спадщину чи набуті іншим шляхом, то протягом року відчужуються. Варто звернути на це увагу: не викуповуються, а саме відчужуються; незрозуміло, яким має бути механізм відшкодування вартості ділянки.
Те ж стосується іноземних юридичних осіб, проте для них допускається ще одна умова придбання землі несільськогосподарського призначення: для спорудження об’єктів ринкової інфраструктури з метою провадження підприємницької діяльності. Відповідно, банки чи інші юридичні установи, контрольовані іноземцями, не зможуть виступати власниками навіть у разі переходу до них застави у вигляді землі: вона автоматично буде вилучена державою. Тим більше, що нині заставу землі майже не використовують. За словами того ж таки О.Мороза, банки надають кабальні умови повернення кредиту і зовсім не користуються популярністю серед фермерів.
Те, що пропонує О.Мороз, — щоб значна кількість землі перебувала у власності держави, — теж можна піддати критиці. У випадку переходу землі у власність держави зростає можливість корупції і зловживання владою, проти чого так виступає лідер СПУ. Крім того, мало хто з селян буде зацікавлений справді дбати про не свою землю, навіть якщо бере її в оренду. Інша справа, якщо земля — його власність, за яку він відповідатиме перед собою і яку зможе передати у спадок.
Словом, критикуючи Земельний кодекс, соціалісти досить вміло грали на незнанні його змісту широким загалом і гіперболізували негативні результати реалізації його пунктів, використовуючи загальні кліше про корумповану владу і підступних іноземців.
До речі, ще один цікавий факт. Згідно з Кодексом, у приватну власність не передають ділянки зон відчуження та обов’язкового відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Але, як відомо, сьогодні на території Чорнобильської зони проживає досить багато людей — переважно селяни, які не захотіли покинути свої домівки, поля і городи. Тепер ці території належать не їм, а державі (при тому, що там же продовжують жити колишні власники). Яким чином регулювати відносини між ними і державою в цій зоні — невідомо.
Варто звернути увагу і на таке: у документі досить розмито написано про порядок набуття власності на землю державою. Згідно з Кодексом, земля переходить у державну власність, наприклад, за умови відчуження земельних ділянок у власників у разі суспільної необхідності та для суспільних потреб. Вище вже згадувалось, що поняття “суспільна потреба” чи “суспільний мотив” ніде не розшифровано, і тому “прив’язати” призначення якоїсь ділянки до цього терміну можна дуже легко.
Кодекс вступив у дію з 1 січня 2002 р. Але на застосування деяких статей накладено мораторій. Наприклад, купівлю-продаж землі дозволено лише з 2005 р. Отож, як уряд і парламент, так і громадяни (особливо фермери), мають змогу підготуватися до змін та нових відносин. Отже, говорити, наскільки краще стане працювати сільське господарство, можна буде лише років через чотири-п’ять. Але факт, що, попри весь позитив нового Земельного кодексу, залишається багато роботи у цій сфері, починаючи від прийняття Закону про статус селянина, який також “стоїть на часі”, і закінчуючи тим самим Земельним кодексом, дрібних “дірок” у якому, як видно, немало, і доведеться ще довго над ним працювати, щоб система запрацювала безперебійно.

Олена Вітер

Люб’язно надано для публікації “Українським регіональним вісником”, №37, 1 травня 2002 р.

Інтерв'ю
Глибокорозпушувач Bednar Terraland TN 3000 PROFI
Недостатня, так само як і надмірна кількість опадів є чи ненайголовнішою проблемою з вирощування сільськогосподарських культур. На перший погляд, нібито одна проблема, але її вирішення потребує кардинально різних підходів, різного набору... Подробнее
Федір Шумейко, головний інженер ФГ «Агро Хорс»
Коротка дискова борона Heliodor 9 від LEMKEN – найлегша дискова борона в продуктовій лінійці компанії. Діаметром дисків цього агрегату становить 510 мм. Серед особливостей агрегату слід відмітити його маневреність, технологічність та... Подробнее

1
0