За­гро­за для збе­ре­жу­ва­но­го зер­на

Най­частіше збіжжю, що пе­ре­бу­ває на зберіганні, шко­дять комірний та ри­со­вий дов­го­но­си­ки, ма­лий і бу­ла­во­ву­сий хру­ща­ки, су­ри­намсь­кий та ко­рот­ко­ву­сий ру­дий бо­рош­ноїди, зер­но­вий шашіль, комірна вогнівка, зер­но­ва міль, бо­рош­ня­ний кліщ, па­цю­ки і миші. Що­ро­ку втра­чається від шкідників хлібних за­пасів що­най­мен­ше 4 млн т зер­на. До складсь­ких приміщень знач­на ча­с­ти­на пред­став­ників шкідли­вої фа­у­ни по­трап­ляє ра­зом із зер­ном та іншою сільсько­го­с­по­дарсь­кою про­дукцією, а та­кож мож­ли­ви­ми шля­ха­ми їхньо­го про­ник­нен­ня є та­ра, одяг і взут­тя робітників скла­ду, гри­зу­ни і пта­хи. 

Роз­г­ля­немо де­тальніше найшкідливіші і найбільш ма­сові ви­ди шкідників за­пасів, а та­кож відомі за­хо­ди кон­тро­лю їхньої чи­сель­ності. 

Комірний дов­го­но­сик — Sitophilus granarius L. — теп­ло­люб­на ко­ма­ха, що знач­но по­ши­ре­на у країнах СНД, частіше зустрічається на Півдні Ук­раїни. По­шко­д­жує ціле зер­но пше­ниці, жи­та, яч­ме­ню; менш інтен­сив­но розмно­жується на ку­ку­рудзі, вівсі, рисі, гречці, просі; мо­же шко­ди­ти зле­жа­ло­му бо­рош­ну і ма­ка­рон­ним ви­ро­бам.

До­вжи­на тіла жуків — від 3,5 до 4 мм. Тіло вузь­ке, циліндрич­не, бли­с­ку­че. Мо­лоді жу­ки ко­рич­не­во­го ко­ль­о­ру, старі — май­же чор­но­го. Жу­ки не ма­ють задніх крил і літа­ти не мо­жуть.

Сам­ка ви­г­ри­зає у зерні не­гли­бо­ку ям­ку, на дно якої кла­де од­не яй­це. Для оберіган­ня від шкідли­во­го впли­ву зовнішніх умов відкла­де­не яй­це за­кла­дається сли­зом, який на повітрі швид­ко твердіє. Че­рез декілька днів із яй­ця ви­хо­дить без­но­га ли­чин­ка біло­го ко­ль­о­ру з уко­ро­че­ним тілом, силь­но ви­пук­лою спи­ною і ко­рич­не­вою го­ло­вою. До­вжи­на до­рос­лої ли­чин­ки —  3–4 мм. Після ви­хо­ду із яй­ця во­на відра­зу вгри­зається все­ре­ди­ну зер­на, де про­во­дить усе своє жит­тя, виїда­ю­чи май­же весь йо­го вміст. Тут же ли­чин­ка пе­ре­тво­рюється на ля­леч­ку, що за своєю фор­мою схо­жа на до­рос­ло­го жу­ка. Перші дні у цій стадії жу­ки, що сфор­му­ва­ли­ся у зерні, жив­лять­ся бо­рош­ни­с­ти­ми за­лиш­ка­ми, а потім про­гри­за­ють обо­лон­ку і ви­хо­дять на­зовні. 
Про­тя­гом усь­о­го сво­го жит­тя са­ми­ця мо­же відкла­с­ти до 250 яєць. Жук уни­кає освітле­них місць. За що­най­мен­шо­го под­раз­нен­ня впа­дає у заціпеніння, щільно при­ти­с­ку­ю­чи до тіла ву­си­ки і лапки.

Спри­ят­ливі для роз­вит­ку шкідни­ка умо­ви — тем­пе­ра­ту­ра 20…28°С і віднос­на во­логість повітря на рівні 75–90%. У півден­них рай­о­нах у зер­но­с­хо­ви­щах комірний дов­го­но­сик про­тя­гом ро­ку мо­же да­ти два-три по­коління, а в цен­т­раль­них — од­не-два.

Ри­со­вий дов­го­но­сик — Sitophilus oryzae L. По­шко­д­жує зер­но пше­ниці, ри­су, вівса, яч­ме­ню, ку­ку­руд­зи, греч­ки, сор­го, а та­кож пер­ло­ву кру­пу і сухі бо­рош­няні ви­ро­би, насіння про­са, олійних і бо­бо­вих куль­тур, ка­ш­та­ни, су­хо­фрук­ти то­що. За розміра­ми за­подіяної шко­ди ри­со­вий дов­го­но­сик пе­ре­вер­шує комірно­го. Про­тя­гом ро­ку він дає від чо­ти­рь­ох до п’яти по­колінь. За спо­со­бом жит­тя і шко­ди схо­жий із комірним дов­го­но­си­ком, відрізняється від ньо­го мен­ши­ми розміра­ми. По­верх­ня тіла ма­то­ва, із чо­тир­ма ру­ди­ми пля­ма­ми на над­кри­лах, гру­ди — в ок­руг­лих точ­ко­вих ям­ках. Ри­со­вий дов­го­но­сик має роз­ви­нені задні кри­ла і мо­же літа­ти. У півден­них рай­о­нах мо­же жи­ти і в полі, і ко­мо­рах.

Ве­ли­кий та ма­лий бо­рош­няні хру­ща­ки — Tribolium confusum Duv. і Tribolium costaneum Hbst. По­всюд­но по­­ши­рені у приміщен­нях бо­рош­но­ком­бі­натів, комбікор­мо­вих, круп’яних, хлібо­пе­кар­них та пи­во­вар­них за­водів. Жив­лять­ся бо­рош­ном, кру­пою та ви­­сівка­ми, інко­ли по­шко­д­жу­ють зер­но, су­­шені овочі та фрук­ти. Зовсім не жив­лять­ся зер­но­бо­бо­ви­ми та ціли­ми зер­на­ми плівча­с­тих куль­тур — вівса, яч­ме­ню, ри­су. 

Жу­ки ве­ли­ко­го хру­ща­ка ма­ють чор­не і бу­ре за­барв­лен­ня, ни­жня сто­ро­на і ніжки у них чер­во­ну­ва­то-бурі. Жу­ки ве­ли­ко­го хру­ща­ка до­б­ре літа­ють вночі і вве­чері. З’яв­ля­ють­ся во­ни у кінці вес­ни, та­кож мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся влітку і во­се­ни. Розмно­жується хру­щак у схо­ви­щах із підви­ще­ною во­логістю. Са­миці  відкла­да­ють яй­ця по од­но­му або гру­па­ми, при­кле­ю­ю­чи їх до про­дуктів, та­ри, стін схо­вищ. У приміщен­нях без опа­лен­ня хру­щак роз­ви­вається в од­но­му по­колінні, в опа­лю­валь­них — у двох.

Зер­но­вий шашіль — Rhizopertha dominica F. По­ши­ре­ний по­всюд­но. По­шко­д­жує зер­но і кру­пи. Жив­ля­чись, ли­чин­ки жу­ка повністю виїда­ють вміст зернівки, за­ли­ша­ю­чи обо­лон­ку і ха­рак­тер­ний бо­рош­ни­с­тий пил (мучіль), за яким мож­на виз­на­ча­ти на­явність шкідни­ка у зерні.

Жук за­вдовжки 2–3 мм, дов­га­с­тий, ко­рич­не­вий, бли­с­ку­чий; пе­ред­нь­о­с­пин­ка ка­по­ро­подібна і при­кри­ває звер­ху го­ло­ву, спе­ре­ду вкри­та кон­цен­т­рич­ни­ми ря­да­ми зуб­чиків. Зер­но­вий шашіль теп­ло­люб­ний. На Півдні Ук­раїни мо­же да­ти чо­ти­ри по­коління за рік.

Півден­на комірна вогнівка — Plodia interpunctella Hb. По­ши­ре­на по­всюд­но. По­шко­д­жує зер­но, бо­рош­но, кру­пу, су­шені овочі й фрук­ти, ба­калійні та кон­ди­терські ви­ро­би, пря­нощі, лікарсь­ку си­ро­ви­ну.

Ме­те­лик у роз­ма­ху крил 13–20 мм, ос­но­ва пе­ред­нь­о­го кри­ла сіро-жов­та, ре­ш­та йо­го — чер­во­ну­ва­то-ко­рич­не­ва із дво­ма свин­це­во-сіри­ми пе­рев’язя­ми й однією-дво­ма тем­ни­ми пля­ма­ми між ни­ми; задні кри­ла сіру­ва­то-білі з тем­ним краєм.

Гу­се­ниці жи­вуть на зовнішній по­верхні про­дуктів, по­сту­по­во за­глиб­лю­ю­чись усе­ре­ди­ну. За­зви­чай во­ни пе­ре­бу­ва­ють там у па­ву­тин­них тру­боч­ках, але іноді у хо­дах цих тру­бо­чок не ут­во­рю­ють. Жив­ля­чись, ви­г­ри­за­ють ши­рокі хо­ди у про­дук­тах, а в зерні виїда­ють за­род­ки. Пе­ред за­ляль­ко­ву­ван­ням за­пов­за­ють у щіли­ни стін, та­ру, мішки і пря­дуть ко­ко­ни, у яких вос­таннє ли­ня­ють і за­ляль­ко­ву­ють­ся. Ча­с­ти­на гу­се­ниць за­ляль­ко­вується без ко­конів — у жи­виль­но­му суб­ст­раті або по­за ним. Три­валість роз­вит­ку од­но­го по­коління, за­леж­но від умов се­ре­до­ви­ща і ха­рак­те­ру жив­лен­ня гу­се­ниць, ста­но­вить від 45 діб до 11 міс. Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для роз­вит­ку шкідни­ка — 24…30°С. Нижній поріг роз­вит­ку для всіх стадій — 15°С. За рік роз­ви­вається від од­но­го до ше­с­ти по­колінь за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри та на­яв­ності кор­му для гу­се­ниць.

Зер­но­ва міль — Sitotroga cerealella Oliv. Ме­те­ли­ки блідо­го во­хря­но-жов­то­го ко­ль­о­ру. На кри­лах помітні вкрап­лен­ня бу­рих лу­со­чок. Пе­редні за­го­ст­рені кри­ла по­се­ре­дині іноді з дво­ма по­вз­довжніми чор­ни­ми пля­ма­ми і чор­ну­ва­тою пля­моч­кою біля зад­нь­о­го ку­та. Задні кри­ла — із виїмкою у ви­гляді півміся­ця біля вер­ши­ни, блідо-сірі, об­ля­мо­вані ши­ро­кою ба­хро­мою. Ме­те­ли­ки у роз­ма­ху крил — 6–7 мм. По­ши­ре­на в зер­но­с­хо­ви­щах по­всюд­но. 

Гу­се­ниці під час сво­го жив­лен­ня виїда­ють усе­ре­дині зер­на йо­го вміст,  а ут­во­ре­ну по­рож­ни­ну ділять па­ву­ти­ною на дві ка­ме­ри: у більшій розміщується са­ма гу­се­ни­ця, а в меншій — її ек­с­кре­мен­ти. В одній зер­нині пше­ниці або жи­та роз­ви­вається од­на гу­се­ни­ця, а в зерні ку­ку­руд­зи їх мо­же бу­ти дві і навіть три.

У цен­т­раль­них рай­о­нах Ук­раїни зер­но­ва міль роз­ви­вається у трьох-чо­ти­рь­ох по­коліннях, а в півден­них — мо­же бу­ти до вось­ми по­колінь у схо­ви­щах і од­не-два —  в полі.

У про­цесі зберіган­ня міль мо­же по­шко­д­жу­ва­ти за­па­си: пше­ниці, жи­та, вівса, яч­ме­ню, ри­су, ку­ку­руд­зи, сор­го, греч­ки і де­я­ких бо­бо­вих. Насіння бобів во­на по­шко­д­жує за во­ло­гості по­над 14%. У схо­ви­щах міль по­шко­д­жує частіше верхні ша­ри на­си­пу зер­на на гли­би­ну 5–8 см, а за силь­но­го за­се­лен­ня — до 20 см.

Бо­рош­ня­ний кліщ — Асаrus siro L. Ко­с­мо­політ, си­нан­т­роп­ний вид. Тіло оваль­не, білу­ва­то­го ко­ль­о­ру, по­верх­ня тіла бли­с­ку­ча, ніжки і ро­тові ор­га­ни бу­ру­ва­то-чер­воні. Ма­ють гіпо­пу­си. Швид­ко розмно­жується у зерні різних ко­ло­со­вих, мо­лоч­но­му по­рош­ку, су­ше­них ово­чах і фрук­тах, кон­цен­т­ра­тах, халві, си­рах, ков­ба­сах, лікарській і тю­тю­новій си­ро­вині, риб­но­му і м’ясо-кістко­во­му бо­рошні. Зустрічається пе­ре­важ­но у складсь­ких приміщен­нях, а в по­льо­вих умо­вах — рідко. Кліща ви­яв­ля­ють тільки у зерні з по­шко­д­же­ною обо­лон­кою, він змен­шує ма­су за­род­ка на 2–3%. Інтен­сивність жив­лен­ня зро­с­тає з підви­щен­ням во­ло­гості кор­му. 

Про­дук­ти, по­шко­д­жені кліща­ми, на­бу­ва­ють не­приємно­го за­па­ху. В бо­рошні силь­но зни­жується вміст кис­ню і збільшується — дво­оки­су вуг­ле­цю. Во­но має підви­ще­ну кис­лотність і містить мен­ше глю­таміну. За оп­ти­маль­них умов жит­тя і жив­лен­ня на за­род­ках пше­ниці са­миці здатні по­вноцінно функціону­ва­ти до 60 діб. 

Вплив зовнішніх чин­ників на життєдіяльність кліщів і ко­мах. Хре­бетні шкідни­ки хлібних за­пасів (миші, па­цю­ки) на­ле­жать до ро­ди­ни теп­ло­кров­них, тож во­ни мен­шою мірою за­ле­жать від зовнішніх чин­ників, ніж ко­ма­хи і па­ву­ко­подібні. Ці шкідни­ки мо­жуть утеп­ля­ти свої гнізда, мігру­ва­ти у по­шу­ках во­ди і їжі.

За по­ни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри ак­тивність ко­мах і кліщів зни­жується. Так, за 6…12°С ко­ма­хи при­пи­ня­ють па­ру­ва­ти­ся і відкла­да­ти яй­ця, ста­ють ма­ло­рух­ли­ви­ми, май­же не жив­лять­ся, їхнє ди­хан­ня у цей час уповільне­не. У кліщів та­кий стан на­стає за опу­с­кан­ня рівня тем­пе­ра­ту­ри  ближ­че до ну­ля. По­даль­ше охо­ло­д­жен­ня при­зво­дить до за­ги­белі шкідників. Що ниж­ча тем­пе­ра­ту­ра, то швид­ше на­стає за­ги­бель шкідників.

Підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри по­над оп­ти­маль­ну при­зво­дить спо­чат­ку до де­що збу­д­же­но­го ста­ну ко­мах і кліщів — во­ни при­пи­ня­ють жи­ви­ти­ся і розмно­жу­ва­ти­ся (за тем­пе­ра­ту­ри 36…42°С). За по­даль­шо­го збільшен­ня тем­пе­ра­тур­но­го рівня во­ни впа­да­ють у теп­ло­ве заціпеніння, услід за яким на­стає смерть у ре­зуль­таті пе­регріван­ня і де­на­ту­рації білків.

Ко­ма­хи і кліщі ма­ють тем­пе­ра­тур­ний оп­ти­мум, за яко­го во­ни ак­тив­но жи­вуть і розмно­жу­ють­ся. Для більшості шкідників цей оп­ти­мум ле­жить у ме­жах від 26 до З0°С. Для де­я­ких із них він ви­щий і ста­но­вить 32…37°С (бу­ла­во­ву­сий хру­щак, су­ри­намсь­кий, ко­рот­ко­ву­сий бо­рош­ноїди та ін.). Для бо­рош­ня­но­го кліща оп­ти­мум ста­но­вить 21…27°С.

У тілі ко­мах містить­ся від 46 до 70% во­ло­ги, у кліщів цей по­каз­ник ще ви­щий. Во­ло­гу ці шкідни­ки от­ри­му­ють тільки з їжею. То­му во­логість зер­на має важ­ли­вий вплив на їхній роз­ви­ток. Крім то­го, із по­ни­жен­ням во­ло­гості твердість зер­на підви­щується. Кліщі і ба­га­то ко­мах не в змозі уш­ко­д­жу­ва­ти су­хе ціле зер­но, для більшості ко­мах мінімаль­на во­логість зер­на, за якої во­ни мо­жуть розмно­жу­ва­ти­ся, ста­но­вить 10–12%, оп­ти­маль­на — 12–17%, для кліщів —  17–20 (для кліща Родіоно­ва — 24–25%).

На роз­ви­ток шкідників суттєво впли­ває на­явність і асор­ти­мент їжі. На відміну від хре­бет­них, які без їжі здатні ви­жи­ти ли­ше декілька днів, ко­ма­хи мо­жуть об­хо­ди­ти­ся без неї три­ва­лий час —  до міся­ця і більше. За зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри від 20…25 до 16…18°С цей термін по­до­вжується. Ба­га­то кліщів, по­тра­пив­ши у не­спри­ят­ливі умо­ви, пе­ре­хо­дять в особ­ли­ву фор­му сво­го роз­вит­ку — гіпо­пус, що дає їм змо­гу  міся­ця­ми і навіть ро­ка­ми об­хо­ди­ти­ся без їжі. 

Кон­троль чи­сель­ності шкідників хлібних за­пасів

Профілак­тичні вклю­ча­ють ком­плекс за­ходів, спря­мо­ва­них на не­до­пу­щен­ня за­ра­жен­ня зер­на, що зберігається. Зо­к­ре­ма, це зне­за­ра­жен­ня схо­вищ і ус­тат­ку­ван­ня пе­ред за­кла­дан­ням зер­на на зберіган­ня, пе­ревірка на за­ра­женість партій зер­на у кожній оди­ниці транс­пор­ту, кон­троль за ви­ко­ри­с­тан­ням не­за­ра­же­но­го транс­пор­ту, бре­зентів, та­ри, вста­нов­лен­ня про­ти­москітних сіток на вікнах і вен­ти­ляційних ка­на­лах, ви­да­лен­ня із те­ри­торії зер­новідходів, зер­но­во­го пи­лу, бур’яну як місць на­ко­пи­чен­ня шкідників, усу­нен­ня дже­рел для во­до­пою гри­зунів то­що.

Ви­ни­щу­вальні за­хо­ди спря­мо­вані на зни­щен­ня шкідників, що вже по­тра­пи­ли у зер­но, схо­ви­ща, зер­но­пе­ре­робні підприємства, ус­тат­ку­ван­ня, інвен­тар і т. п. За особ­ли­во­с­тя­ми за­сто­су­ван­ня їх  мож­на роз­поділи­ти на дві гру­пи: фізи­ко-ме­ханічні та хімічні.

Де­які із фізи­ко-ме­ханічних за­ходів зни­щен­ня не по­тре­бу­ють особ­ли­вої підго­тов­ки — їх мо­жуть са­мостійно за­сто­со­ву­ва­ти працівни­ки підприємств си­с­те­ми зберіган­ня. До них відно­сять: ме­ханічні, термічні за­со­би зни­щен­ня шкідників і ви­ко­ри­с­тан­ня різних типів ви­проміню­вань.

Ме­ханічні за­хо­ди — це очи­щен­ня будівель, спо­руд, ус­тат­ку­ван­ня, та­ри, те­ри­торії і т.п. від за­лишків зер­на, пи­лу, в яких мо­жуть місти­ти­ся ко­ма­хи і кліщі. Очи­щен­ня на се­па­ра­то­рах та­кож до­по­ма­гає ви­да­ли­ти ча­с­ти­ну шкідників із зер­но­про­дуктів. До ме­ханічних за­ходів відно­сять ви­лов­лен­ня гри­зунів за до­по­мо­гою різних па­с­ток.

Термічні за­хо­ди пе­ред­ба­ча­ють за­сто­су­ван­ня ви­со­ких і низь­ких тем­пе­ра­тур. Для цьо­го мо­жуть бу­ти ви­ко­ри­с­тані зер­но­су­шар­ки, у яких зер­но нагріва­ють до 50…55°С — за  цієї тем­пе­ра­ту­ри ко­ма­хи і кліщі ги­нуть. Про­те є не­без­пе­ка, що вод­но­час мо­жуть відбу­ва­ти­ся не­ба­жані зміни і в са­мо­му зерні. Цей ме­тод зовсім не­прий­нят­ний для зер­на, що є насіннєвим ма­теріалом. Охо­ло­д­жен­ня і ви­мо­ро­жу­ван­ня та­кож мо­же за­без­пе­чи­ти за­ги­бель ко­мах і кліщів, а для зне­за­ра­жен­ня не­ве­ли­кої кількості мішків їх мож­на про­кип’яти­ти у воді.

У прак­тиці зберіган­ня зер­на мож­ли­вим за­хо­дом убез­пе­чен­ня від ко­мах, що псу­ють складські за­па­си, є ство­рен­ня без­кис­не­вих умов (мо­дифікація ат­мо­сфе­ри). Про­те цей спосіб не дає стовідсот­ко­во­го ре­зуль­та­ту: він вик­ли­кає за­ги­бель комірних шкідників, але не за­без­пе­чує по­вно­го вивільнен­ня від шкідників за віднов­лен­ня ат­мо­сфер­но­го ре­жи­му зберіган­ня. Пе­ре­ва­га­ми мо­дифіко­ва­них га­зо­вих се­ре­до­вищ є те, що во­ни змен­шу­ють вміст кис­ню у се­ре­до­вищі зберіган­ня до кількості, за якої не­мож­ли­ва життєдіяльність ко­мах, кліщів, гри­зунів та птахів. Такі умо­ви пе­ре­шко­д­жа­ють нор­маль­но­му роз­вит­ку мікро­ор­ганізмів, є порівня­но без­печ­ни­ми для збе­ре­жу­ва­но­го ма­теріалу, змен­шу­ють про­це­си ди­хан­ня зер­на та рівень окис­лю­валь­ної де­гра­дації, чи­нять мінімаль­ний вплив на на­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще, а ри­зик роз­вит­ку стійкості до них шкідників ма­лой­мо­вірний. Про­те, по­при це, во­ни ма­ють і низ­ку не­доліків: ви­сокі по­пе­редні за­тра­ти на їхнє ство­рен­ня, три­ва­лий, порівня­но з об­роб­кою пе­с­ти­ци­да­ми, період ек­с­по­зиції, по­тре­ба в гер­ме­тич­них зер­но­с­хо­ви­щах чи інших містко­с­тях, дефіцит інфор­мації що­до ефек­тив­ності та впли­ву на живі ор­ганізми. 

По­зи­тивні ре­зуль­та­ти бу­ло от­ри­ма­но за за­сто­су­ван­ня струмів ви­со­кої ча­с­то­ти, уль­т­рафіоле­то­вих про­менів (со­няч­не ви­су­шу­ван­ня), інфра­чер­во­них про­менів, гам­ма-ви­проміню­вань. Але ши­ро­кої прак­ти­ки за­сто­су­ван­ня ці за­хо­ди бо­роть­би не на­бу­ли. (На Одесь­ко­му пор­то­во­му еле­ва­торі, на­при­клад, зне­за­ра­жу­ють зер­но з до­по­мо­гою ус­та­нов­ки, що діє за прин­ци­пом ви­ко­ри­с­тан­ня при­ско­ре­них еле­к­тронів).

Важ­ли­во про­во­ди­ти за­хо­ди профілак­ти­ки не ли­ше на підприємствах зберіган­ня та пе­ре­роб­ки зер­на, а й у місцях йо­го ви­ро­щу­ван­ня, пе­ре­ван­та­жен­ня та ви­ко­ри­с­тан­ня.

Най­ра­ди­кальніши­ми і більшою мірою по­ши­ре­ни­ми спо­со­ба­ми кон­тро­лю чи­сель­ності шкідників хлібних за­пасів є хімічні за­хо­ди із ви­ко­ри­с­тан­ням різних кон­такт­них і фумігант­них пе­с­ти­цидів, які вик­ли­ка­ють за­ги­бель шкідників. Зо­к­ре­ма,  це ме­то­ди об­при­с­ку­ван­ня, га­зації та об­роб­ки ае­ро­зо­ля­ми (для зне­за­ра­жен­ня приміщень мож­ли­ва їхня комбінація).

Об­при­с­ку­ван­ня за­зви­чай ви­ко­ри­с­то­ву­ють для об­роб­ки будівель, зер­но­с­хо­вищ, те­ри­торії, транс­порт­них за­собів. На зне­за­ра­жу­ва­ний об’єкт роз­пи­лю­ва­чем на­но­сять рідкі от­руйні ре­чо­ви­ни. Ае­ро­зольній об­робці за­зви­чай підда­ють схо­ви­ща. Ае­ро­золь — це су­с­пензія дрібних крап­ли­нок (розміром 0,5–5,0 мкм) ріди­ни у повітрі. До ае­ро­золь­ної об­роб­ки відно­сять та­кож ви­ко­ри­с­тан­ня димів (для цьо­го в схо­вищі спа­лю­ють спеціальні ди­мові шаш­ки).

Га­зація (чи фумігація) — ос­нов­ний спосіб зне­за­ра­жен­ня зер­на. Для цьо­го ме­то­ду за­зви­чай ви­ко­ри­с­то­ву­ють ви­со­ко­ток­сичні ре­чо­ви­ни, то­му він по­тре­бує уваж­ної підго­тов­ки. Пе­ред га­зацією об’єкти гер­ме­ти­зу­ють, за­хи­ща­ють і вивішу­ють по­пе­ре­д­жу­вальні пла­ка­ти. Са­му га­зацію про­во­дять спеціаль­но на­вчені лю­ди.

За­га­зо­ва­ний об’єкт ви­т­ри­му­ють де­я­кий час (від 1 до 8 діб) для от­ри­ман­ня ефек­ту зне­за­ра­жен­ня. Потім про­во­дять де­га­зацію (ви­да­лен­ня га­зу). По­вно­ту де­га­зації виз­на­ча­ють хімічни­ми ме­то­да­ми або за до­по­мо­гою інди­ка­тор­но­го паль­ни­ка.
На­разі з-поміж продуктів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні, ви­ко­ри­с­то­вується фак­тич­но один фу­­мігант — фосфін у ви­гляді спо­лук з алюмінієм та магнієм. 

Фосфін (РН3) от­ри­мав виз­нан­ня у світі як ви­со­ко­е­фек­тив­ний фумігант. На пе­ре­важ­ну більшість ко­мах цей фумігант справ­ляє ефек­тивнішу дію за низь­ких кон­цен­т­рацій та в разі до­вшої ек­с­по­зиції, аніж у разі ко­рот­кої ек­с­по­зиції та ви­со­ких кон­цен­т­рацій. Пре­па­ра­ти ви­го­тов­ля­ють у ви­гляді таб­ле­ток і пла­с­тин. До їхньо­го скла­ду вхо­дять 56–57% фосфіду алюмінію та 43–44% інерт­них ком­по­нентів, за до­­­по­мо­гою яких ре­гу­лю­ють про­цес ви­­ділен­ня га­зо­подібно­го фосфіду. Три­ва­лість виділен­ня ток­сич­но­го га­зу за­ле­жить від тем­пе­ра­ту­ри та во­ло­гості повітря. Газ зда­тен про­ни­ка­ти до всіх видів па­ку­валь­них ма­теріалів, а та­кож до за­па­ко­ва­них то­варів то­що. Є інфор­мація, що найстійкіши­ми до фуміган­ту є шкідни­ки-шкіроїди ро­ду Trogoderra, а та­кож комірний дов­го­но­сик. 

Фосфір. Ана­ло­га­ми цьо­го пре­па­ра­ту є Фо­с­ток­син, Фо­с­тек, Ал­фос та інші. Діюча ре­чо­ви­на — фосфід алюмінію. Цей газ справ­ляє інсек­ти­цид­ну і ро­ден­ти­цид­ну дію, спри­чи­нює па­раліч нер­во­вої си­с­те­ми шкідни­ка, внаслідок чо­го відбу­вається по­ру­шен­ня про­цесів ме­та­болізму і бло­кується над­хо­д­жен­ня кис­ню до йо­го ор­ганізму, у  ре­зуль­таті чо­го на­стає смерть. Швидкість впли­ву пре­па­ра­ту Фосфір на шкідників за­ле­жить від кон­цен­т­рації га­зу в повітрі. По­вна за­­­ги­бель шкідників, що спри­чи­ню­ють за­ра­жен­ня зер­на та зер­но­про­дуктів і ве­дуть відкри­тий спосіб жит­тя, до­ся­гається у разі за­без­пе­чен­ня по­каз­ни­ка кон­цен­т­рації фосфіну на час ек­с­по­зиції на рівні 7 г/год/м2, а шкідників, чия життєдіяльність відбу­вається у при­хо­ваній формі, — 25  г/год/м2. 

Фосфір не за­сто­со­ву­ють у суміші з інши­ми пре­па­ра­та­ми. Ка­те­го­рич­но за­бо­ро­няється за­сто­со­ву­ва­ти  йо­го відра­зу після про­ве­ден­ня об­ро­бок приміщень інши­ми пре­па­ра­та­ми із ви­ко­ри­с­тан­ням ве­ли­кої кількості во­ди — за кон­так­ту з нею пре­па­рат са­мо­зай­мається. Ре­алізація про­дук­ту доз­во­ляється че­рез 20 діб після фумігації за на­яв­ності за­лишків фосфіну, що не пе­ре­ви­щу­ють мак­си­маль­но до­пу­с­ти­мий рівень (МДР). 

Об­роб­ку зер­на у си­ло­сах мож­на про­во­ди­ти Фо­с­ток­си­ном. Таб­лет­ки спеціаль­ним до­за­то­ром вво­дять у на­сип зер­на під час за­ван­та­жен­ня йо­го в си­ло­си. У цих зер­но­с­хо­ви­щах під дією во­ло­ги, що ут­во­рюється у про­цесі ди­хан­ня зер­на, во­ни роз­кла­да­ють­ся, і газ, що виділив­ся, справ­ляє зне­за­ра­жу­валь­ну дію. Еле­ва­тор на час про­ве­ден­ня га­зації не зу­пи­ня­ють.

Де­геш Плейтс/Стрипс. Ана­ло­ги — Маг­ток­син. Діюча ре­чо­ви­на — фосфід магнію. Ви­го­тов­ляється у фор­мі пли­ти або стрічки. 

Пе­ре­ва­ги Маг­ток­си­ну: швид­ко і май­же повністю роз­кла­дається; за­лиш­ко­вий по­рох прак­тич­но не містить ме­та­ле­во­го фосфіду, що не роз­клав­ся; еко­номічний; прак­тич­но не не­має за­лишків в об­роб­леній про­дукції.

Для до­три­ман­ня усіх ви­мог  фумігацію про­во­дять спеціалісти, що прой­ш­ли спеціаль­ний курс на­вчан­ня. Та­кож ана­логічні по­слу­ги на­да­ють спеціалізо­вані ор­ганізації, що ма­ють відповідні ліцензії. Для во­ло­го­го й ае­ро­золь­но­го зне­за­ра­жен­ня різно­манітних об’єктів ви­ко­ри­с­то­ву­ють  (відповідно до ре­ко­мен­до­ва­них ви­роб­ни­ка­ми норм ви­т­ра­ти та рег­ла­ментів за­сто­су­ван­ня) пре­па­ра­ти, що вхо­дять до «Пе­реліку пе­с­ти­цидів і аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні».

Про­те, по­при ви­со­ку ефек­тивність інсек­ти­цидів хімічно­го по­хо­д­жен­ня, слід підкрес­ли­ти, що во­ни не­без­печні для лю­дей, тва­рин і довкілля. Крім то­го, за три­ва­ло­го за­сто­су­ван­ня та­ких пре­па­ратів, що містять од­ну діючу ре­чо­ви­ну, у шкідників мо­же спо­с­теріга­ти­ся адап­тація і підви­щен­ня ре­зи­с­тент­ності до їхньої дії. То­му є по­тре­ба в по­шу­ку аль­тер­на­тив­них біологічних і еко­логічних спо­собів за­хи­с­ту від шкідників під час зберіган­ня зер­на. Досліджен­ня в цьо­му на­прямі є ду­же ак­ту­аль­ни­ми з ог­ля­ду на регіо­наль­ну на­уко­ву но­виз­ну і прак­тич­ну зна­чущість. 

Висновок

Та­ким чи­ном, стра­тегія за­хи­с­ту зер­но­вих за­пасів від шкідників грун­тується на постійно­му вив­ченні особ­ли­во­с­тей їхньо­го по­ши­рен­ня, роз­вит­ку, розмно­жен­ня і шкідли­вості ра­зом із ре­ко­мен­даціями що­до ком­плекс­но­го за­хи­с­ту зер­на на всіх ета­пах, по­чи­на­ю­чи від за­готівлі, транс­пор­ту­ван­ня і закінчу­ю­чи три­ва­лим періодом йо­го зберіган­ня як усе­ре­дині схо­вищ, так і за їхніми ме­жа­ми. 

Л. Бон­да­ре­ва, канд. с.-г. на­ук,
Національ­ний універ­си­тет біоре­сурсів і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни

Інформація для цитування
За­гро­за для збе­ре­жу­ва­но­го зер­на/ Л. Бон­да­ре­ва// Спецвипуск ж. Пропозиція. Зерно: від поля до елеватора/ — 2016. — С.- 28-32