З якісними кормами — 194 дні

Однією із основних вимог при складанні зеленого конвеєра (конвеєрного виробництва зеленої маси для різних потреб господарства) є правильний добір культур, який враховував би господарські можливості, дотримування вимог агротехнології, зоотехнії та економіки. Усі культури повинні забезпечувати одержання високих урожаїв зеленої маси при мінімальних затратах праці та коштів. Зелена маса сіяних посівів і природних угідь повинна мати високі кормові якості, добре поїдатись тваринами.
Різноманіття кормів досягається за рахунок наявності в конвеєрі не менше двох одночасно використовуваних культур і широкого застосування багатокомпонентних бобово-злакових сумішок одно- та багаторічних трав.

В умовах Полісся, яке характеризується достатнім природним зволоженням протягом вегетаційного періоду, обов’язковими є повторні і підсівні посіви. Саме вони гарантують одержання на значних площах по два врожаї на рік.
Тривалість і період використання кожної з культур визначаються оптимальними строками збирання кормової маси за фазами розвитку (таблиця 1).
Загальної схеми зеленого конвеєра немає. Разом з тим на основі численних даних науково-дослідних установ, практичного досвіду господарств доведено, що стосовно регіонів України доцільним є вирощування певних адаптованих до них культур. Зокрема, у Поліссі зелений конвеєр грунтується на надходженні зеленої маси з природних кормових угідь, і тільки дефіцит її поповнюється кормовою масою сіяних культур. Це, в першу чергу, озимі: жито, тритикале і пшениця в суміші з озимою викою; озимий ріпак і люпин у чистих посівах та в суміші з кукурудзою; овес з викою, горохом і люпином; кукурудза і її суміші з бобовими компонентами, кормові буряки, кормова капуста, турнепс, багаторічні бобові трави і їх сумішки.

Набір культур і природні поліпшені кормові угіддя мають забезпечувати одержання в середньому 30–40 ц/га кормових одиниць.
Вегетаційний період умовно поділяють на весняний, літній та осінній, що обов’язково враховується при створенні зеленого конвеєра для одержання зеленої маси у кожному з них.
У системі зеленого конвеєра у весняний період доцільно використовувати озиму суріпицю, озимий ріпак та озиме жито або тритикале в чистих посівах і в суміші з озимим ріпаком і озимою викою. До культур, які забезпечують високу продуктивність ранньовесняної ланки сировинного конвеєра, належить культура тритикале, яка характеризується високими продуктивністю та якістю корму, подовженим періодом використання вегетативної маси. Завдяки цьому стає можливим виключення з використання на зелений корм озимої пшениці та раціональніше використання урожаю першого укосу багаторічних трав.

Тритикале являє інтерес як культура, що характеризується високою врожайністю, здатна нагромаджувати в зерні значну кількість білка високої біологічної цінності, що робить її досить перспективною в кормовому відношенні.
 Озиме тритикале характеризується стійкістю проти збудників основних хвороб, що дає можливість вирощувати деякі сорти без застосування пестицидів і, отже, одержувати екологічно чисту продукцію для годівлі тварин.
Озимому тритикале властиве унікальне поєднання кращих господарсько-біологічних показників батьківських форм пшениці й жита: високий потенціал урожайності зерна і зеленої маси, посилені адаптивні властивості (підвищена зимостійкість, посухостійкість, невибагливість до грунтів), вищий вміст білка і лізину в зерні та основних поживних речовин у зеленій масі. Тритикале заслужено вважається найпристосованішим для біологізації сільськогосподарського виробництва.
Рослини тритикале добре облиствлені, не так швидко грубіють, як пшениця і жито, соломина м’яка, еластична, довше зберігає зелений колір, охоче поїдається тваринами в пізніші строки вегетації, за рахунок чого подовжується період використання його на кормові цілі.

Укісної стиглості тритикале досягає дещо раніше або одночасно з озимою пшеницею. На зелений корм його починають збирати в фазі трубкування і закінчують в період масового колосіння, тобто впродовж 15–16 днів між укосами жита та багаторічних трав.
При цьому слід відзначити, що вирощування тритикале сконцентровано у певних регіонах. Насамперед це:
— регіони з низькою родючістю грунтів і недостатньою кількістю опадів; тритикале тут — альтернативна культура щодо пшениці (краща посухостійкість) і жита (кращі кормові якості);
— регіони з інтенсивним тваринництвом, особливо щодо відгодівлі свиней і птиці; тритикале є відносно сприятливим, з економічної точки зору, для одержання високоякісного кормового зерна.
Зелена маса тритикале використовується також для виготовлення сіна, силосу, сінажу, трав’яного борошна, гранул та брикетів. У 1 кг сіна з тритикале (у фазі молочно-воскової стиглості) міститься 0,57 к.о. та 95,4–104 г перетравного протеїну. Солома тритикале в непідготовленому вигляді характеризується низьким поїданням, тоді як у підготовленому — мало поступається ячмінній.

До набору культур весняного періоду слід також вводити ранньостиглі багаторічні трави: грястицю збірну та стоколос безостий; на заплаві та понижених місцях — лисохвіст лучний, канарник очеретяний. Ці рослини, завдяки ранньому відростанню навесні, дають зелену масу одночасно із озимим житом або не набагато пізніше від нього. Вони повільно проходять фази розвитку, завдяки чому їх вегетативну масу можна тривалий час використовувати навесні.
Для літнього використання до складу культур зеленого конвеєра включають різні за строками достигання сорти лучної конюшини, люцерну та бобово-злакові сумішки багаторічних трав (конюшина лучна + тимофіївка лучна, люцерна посівна + стоколос безостий).
Використання у складі культур зеленого конвеєра різних за строками достигання сортів конюшини лучної сприяє подовженню періоду використання її зеленої маси на 20–25 днів.

У другій половині літа основним джерелом зелених кормів є другі укоси багаторічних трав грястиці збірної, стоколосу безостого, конюшини лучної, люцерни посівної та бобово-злакових сумішок.
Між укосами багаторічних трав у складі зеленого конвеєра використовують зелену масу бобово-злакових сумішок: вико- та горохо-вівсяну, вико-вівсяно-райграсову. Висівають їх у різні строки: на зайнятих парах як покривні культури; в післяукісних; в післяжнивних та як основні посіви.
На піщаних грунтах використовують сумішки люпину і сераделли з вівсом; на більш важких суглинкових і глинистих грунтах — сумішки кормових бобів із злаковими.

Люпин кормовий — пізньостигла культура, вегетаційний період його становить 120–125 днів. Характеризується уповільненим початковим ростом. Найвищий приріст вегетативної маси відбувається в період від бутонізації до цвітіння. При скошуванні у цей період, за умови достатнього зволоження грунту, швидко відростає.

Для формування врожаю вегетативної маси люпин кормовий потребує достатнього зволоження грунту та значної кількості тепла. Але при надмІрно високій вологості грунту розвивається погано або навіть гине.
Завдяки розвиненій кореневій системі, використовує вологу із нижніх горизонтів грунту, що дає йому змогу добре витримувати посуху.
До грунту не вимогливий, добре вдається на піщаних грунтах, витримує підвищену кислотність.
Люпин на корм сіють звичайним рядковим способом одночасно з ранніми ярими культурами. На зелений корм висівають 180–200 кг/га. Глибина загортання насіння на легких грунтах 3–4 см, на глинистих — 2–3 см. На силос люпин скошують у фазі молочної стиглості зерна.
Ефективно в цей період використовувати кормові боби у суміші із злаковими культурами. За розміром насіння боби поділяють на крупнонасінні, середньо- та дрібнонасінні. За формою насіння буває валькувате у дрібнонасінних, плоско-валькувате — у середньонасінних і плоске у крупнонасінних. Колір насіння: білий, чорний, коричневий, фіолетовий.

Кормові боби досить холодостійкі, до тепла не вимогливі. Насіння починає проростати при температурі 3...4°С. Сходи витримують весняні заморозки до -4...6°С. Оптимальна температура в період від утворення плодів до зеленої стиглості — 15...25°С. Пригнічує ріст та розвиток температура 30°С і вище.
За тривалістю вегетаційного періоду кормові боби поділяють на ранньостиглі (90–100 днів), середньостиглі (110–120 днів) і пізньостиглі (135–140 днів).
Кормові боби особливо чутливі до наявності вологи в грунті в період від появи сходів до цвітіння. Погано витримують посуху.
Вирощують кормові боби на різних грунтах, але кращими вважаються багаті на органічні речовини: окультурені торфовища, осушені болота за внесення вапна. Не придатні для бобів кислі та засолені грунти.
Вирощують боби на зерно, силос і зелену масу. Зелена маса характеризується високою поживністю, вміст протеїну в ній удвічі вищий, ніж у кукурудзяній. У зеленій масі та зелених бобах багато вітамінів (А, Б, С). Це прекрасна сидеральна культура, що збагачує грунт.
На зелений корм у кінці серпня та вересні використовують третій укіс багаторічних трав, кукурудзу та проміжні посіви кормових культур, гичку кормових коренеплодів, відходи рослинництва. Ефективною є, в умовах Полісся, культура турнепсу.

Турнепс — рослина родини капустяних. Має коренеплід округлої або видовжено-циліндричної форми. Сорти, що мають коренеплід видовжено-циліндричної форми, характеризуються вищою врожайністю, сорти ж з коренеплодами округлої форми — вищим вмістом сухих речовин та кращою врожайністю. Максимальний показник одержаного врожаю — 40–65 т/га.
Рослина холодостійка. Насіння починає проростати при 2...3°С. Сходи витримують заморозки -3...4°С, дорослі рослини — до 7...8°С. Заморозки небезпечні лише для насінників під час цвітіння. Турнепс належить до вологолюбних рослин і при дефіциті вологи утворює дрібні, слабосоковиті коренеплоди.
Кращі умови для формування врожаю турнепсу створюються у вологе, помірно тепле літо. Несприятливою для нього є висока температура, за якої посіви турнепсу дуже пошкоджуються шкідниками.
 Кращими грунтами для турнепсу є досить пухкі родючі грунти, осушені болота, легкі супіщані грунти, достатньо удобрені. Зовсім не придатні для нього важкі, кислі та заболочені грунти.
Тривалість вегетаційного періоду — 60–120 днів.
У пізньоосінній період використовують зелену масу й інших капустяних культур: озимого ріпаку весняного та літнього строків сівби, ріпак ярий, кормову капусту, редьку олійну та інші холодостійкі культури, здатні витримувати заморозки до -8...10°С. Вирощують їх у післяукісних, післяжнивних посівах, що гарантує за період 45–50 днів одержання 150–200 ц/га зеленої маси. Зелений корм капустяних культур характеризується високою поживністю та вмістом протеїну на рівні 25–30% у перерахунку на абсолютно суху речовину.

Особливості використання і вирощування культур у системі зеленого конвеєра
Основним джерелом одержання зелених кормів (65–75% потреби) є багаторічні трави. Цього можна досягти, дотримуючись таких вимог:
— застосовувати інтенсивне використання травостоїв багаторічних трав, використовуючи для цього у зеленому конвеєрі види і сорти, які найповніше відповідають умовам багатоукісного використання. Такими травами є: тимофіївка лучна, грястиця збірна, стоколос безостий, канарник очеретяний;
— вносити підвищені норми мінеральних добрив, особливо азотних, на чому грунтується багатоукісне використання;
— застосування більш раннього багаторазового скошування трав лише за умови почасткового внесення мінеральних добрив у достатній кількості. Зокрема: норми калійних і фосфорних добрив розраховують з урахуванням вмісту їх рухомих форм в грунті. Азотні добрива рекомендується вносити в кількості 180–240 кг д.р. за вегетацію, тобто 60–80 кг/га під кожний укіс;
— при 3–4-разовому використанні травостою намагатися досягти рівномірнішого розподілу врожаю зеленої маси за укосами. Для цього норму азоту вносити рівними дозами під кожний укіс: навесні на початку відростання трав, під кожний наступний — відразу після збирання.
Затримка з внесенням добрив призводить до скорочення періоду інтенсивного росту трав і зниження їх продуктивності. Річну норму фосфору вносять восени або навесні. Калійні добрива, особливо у високих нормах, як і азотні, слід вносити почастково, що запобігає підвищеному нагрома-дженню калію у зеленій масі;
— дотримуватись оптимальних строків скошування трав: тонкостеблових — у першому укосі: від фази виходу в трубку (при висоті рослин 35–40 см) до початку фази викидання волоті. За таких строків скошування грястиця збірна, лисохвіст лучний, канарник очеретяний в умовах достатнього зволоження формують три-чотири, стоколос безостий — два-три укоси.

Наступні укоси слід проводити за висоти 30–35 см. Бобові трави (конюшина лучна і люцерна посівна та їх суміші із тонкостебловими) на зелений корм потрібно збирати, починаючи з кінця фази стеблування до кінця фази бутонізації. У пізніші строки (початок цвітіння і далі) вміст поживних речовин у кормі різко знижується. Останній укіс проводити не пізніше ніж за 30 днів до кінця вегетаційного періоду. Оптимальним строком проведення останнього укосу, який забезпечить стійкість трав узимку, вважається перша декада жовтня. Проведення останнього укосу в пізніші строки призводить до того, що трави не відростають.
Однорічні трави у системі зеленого конвеєра потрібно вирощувати як в основних посівах, так і в якості покривних культур для багаторічних трав, парозаймаючих культур і в проміжних посівах.
При вирощуванні в основних посівах слід намагатися одержати два врожаї на рік з однієї площі. Зелена маса використовується за таких умов у літній і осінній періоди.

Важливе значення в організації безперервного забезпечення сільськогосподарських тварин зеленим кормом мають проміжні посіви кормових рослин. Їх поділяють на осінні та літні. Важливе місце у таких посівах належить озимим проміжним культурам. За строками укісної стиглості та збирання їх поділяють на ранньостиглі, середньостиглі та пізньостиглі.

Особливе значення мають ранньо- та середньостиглі озимі проміжні посіви, оскільки вони на 1,5– 2 тижні раніше забезпечують тварин зеленим кормом, звільняють поля для основних культур і формують урожай, рівний або близький до врожаю культур при звичайних весняних строках сівби.

До ранньостиглих озимих проміжних культур належать озима суріпиця, гібрид Перко, озимий ріпак та озиме жито. Озима суріпиця та гібрид Перко придатні для збирання у третій декаді квітня, озимий ріпак — через тиждень після суріпиці, далі — озиме жито. Завдяки цим культурам можна створити ранньовесняний період зеленого конвеєра, який діятиме ще до переведення тварин на пасовище.
Найпоширенішим у цій групі є озиме жито як менш вибагливе, порівняно з суріпицею і ріпаком, до умов вирощування та менш чутливе до кислотності грунту. Вирощують і кормові озимі тритикале та пшеницю. Важливе значення для одержання високих урожаїв і прискорення використання озимого жита та інших культур має внесення азотних добрив.
Азот потрібно вносити рано навесні перед початком вегетації. Збирати озимі жито, пшеницю та тритикале на зелений корм починають від фази виходу в трубку і до початку колосіння. Після колосіння кормові якості проміжних зернових різко погіршуються: зменшується вміст протеїну; зростає кількість клітковини; рослини грубішають і, як наслідок, тварини їх поїдають погано.
Озимі капустяні за продуктивністю не поступаються озимому житу. Для них характерне раннє відростання навесні, інтенсивні темпи росту, формування врожаю відбувається за 36–40 днів.

Поліпшенню якості зеленого корму та зростанню продуктивності посівів сприяє спільне вирощування у вигляді сумішок озимих зернових з озимою викою або ріпаком, суріпицею, яке гарантує одержання не менше 3 тис. к.о. та близько 4–5 ц/га протеїну при вмісті в одній к. о. 140–150 г перетравного протеїну.
Літні проміжні посіви є джерелом кормів у осінній період. Їх цінність полягає в тому, що вони формують урожай за порівняно низьких температур і забезпечують надходження зеленої маси до встановлення постійного снігового покриву.
У повторних посівах краще висівати суміші гороху, вівса і соняшнику; кормових бобів і люпину з вівсом або соняшником; озимий ріпак, суріпицю, редьку олійну, гірчицю білу.
Норму висіву в проміжних і повторних посівах підвищують на 10–15% порівняно з весняними.

Для одержання пізньоосіннього корму важливе значення має кормова капуста, здатна витримувати осінні заморозки до - 8°С.
Вирощують кормову капусту як в основних, так і в післяукісних посівах після озимих і однорічних трав на зелений корм.
 При сівбі навесні кормова капуста формує до 1000 ц/га зеленої маси, при сівбі післяукісно після озимого жита — 400–450 ц/га.
Застосовують два способи вирощування кормової капусти: розсадний та безрозсадний (насінням). Останній перспективніший, оскільки він повністю виключає затрати ручної праці на формування густоти, завдяки чому знижується собівартість зеленого корму. Висівати капусту потрібно у добре підготовлений, прикоткований грунт. Густота стояння рослин повинна становити 150–160 тис. рослин/га. За такої густоти рослини мають тонкі стебла, які легко скошуються силосозбиральними комбайнами. Для формування такої густоти посіву капусти потрібно висівати насіння у нормі 2 кг/га.
Для дотримання норми висіву та захисту сходів від хрестоцвітих блішок насіння перед висіванням змішують із гранульованим суперфосфатом (20 кг/га), який за 1–2 дні до сівби обробляють фосфамідом із розрахунку 1–2 кг препарату на гектарну норму наповнювача, добре перемішують і затаровують у поліетиленові мішки. Застосовують гербіциди для боротьби з бур’янами, проводять боронування під час появи сходів та 2–З культивації міжрядь.

Для одержання високих урожаїв слід внести 45– 60 т гною і мінеральні добрива: N120Р60К150 кг д.р./га.
Слід пам’ятати, що при згодовуванні добових норм кормової капусти до 50–60 кг на голову без грубих кормів у тварин може статися порушення травлення. Отже, добова норма не повинна перевищувати 20–25 кг на одну голову.

Л. Єрмакова, завкафедри кормовиробництва та луківництва НАУ, Р. Івановська, доцент кафедри кормовиробництва та луківництва НАУ