Спецможливості
Новини

З України надходять добрі новини

05.06.2008
396
З України надходять добрі новини фото, ілюстрація
Дітріх Трайс, хоч і є громадянином Німеччини, має великий досвід роботи в українському сільському господарстві. Принаймні за цим досвідом “Пропозиція” неодноразово зверталася до Німецько-українського аграрного проекту (НУАП), який очолює пан Трайс, і одержувала цікаві й змістовні матеріали з технології вирощування різних сільгоспкультур.

— Пане Трайс, досі ми вас знали як керівника Німецько-українського аграрного проекту, який фінансував уряд Німеччини. В якому статусі ви перебуваєте нині?
— Проект НУАП закінчився, але я вирішив залишитися в Україні й відкрити свій бізнес. Частково в тій самій сфері, де я працював і раніше, тобто — допомога фермерам. Можливо, передусім німецьким фермерам, які хочуть інвестувати в Україну.
І другий напрям — агротуризм. Зауважте: не зелений







Дітріх Трайс

туризм, коли міські люди хочуть відпочити на селі; тут передбачається задовольнити бажання одних професіоналів подивитися, як працюють інші професіонали. Українське сільське господарство сьогодні не на висоті, воно ще й досі потерпає від переходу із соціалізму до ринкової економіки. І мої земляки цікавляться, як усе це відбувається, які тут умови, чи вже час боятися конкуренції з боку українців, чи поки рано?
Ще в рамках НУАП ми організували кілька таких відвідань і, я вважаю, можемо вже пропонувати цю послугу на професійному рівні. Але треба ще вирішити питання з ліцензією.
— Як люди потрапляють до ваших тургруп?
— Дехто через знайомих, хтось — за оголошеннями. Інші з допомогою спеціалізованих туристичних агенцій, що пропонують аграрний туризм до різних країн: Канади, США тощо.
— Наскільки широке коло тих господарств, до яких ви плануєте возити своїх туристів?
— Здебільшого це ті самі господарства, але ж туристи приїздять щораз інші! Це як і відвідання Києва: кожна група буває в Києво-Печерській лаврі. Бо туризм і передбачає відвідання тих самих місць, де хтось уже був. Звісно, для господарства це погано — заважає працювати.
— Чи багато з-поміж німців таких, хто хотів би інвестувати в українське сільгоспвиробництво?
— Таких було відносно багато в першій половині дев’яностих. Але погані результати їхнього бізнесу позначилися тим, що наприкінці дев’яностих сюди вже ніхто не їхав. Потім в українському аграрному секторі розпочалася приватизація, з’явилися нові підприємства. Ситуація почала стабілізовуватись. Тоді, в 2001 році, приїхав, здається, один німець, а надалі кількість бажаючих інвестувати в український аграрний сектор щороку подвоювалася. Проте цього, звісно, все одно було мало. А в цілому, якщо порахувати всіх іноземців, які вклали гроші й працюють нині в українському сільському господарстві, набереться близько 60–80 осіб.
— А тепер поговорімо докладніше про той напрям вашого бізнесу, який передбачає залучення німецьких фермерів до роботи в українському сільському господарстві.
— Бажаючих приїхати на роботу до України я теж шукаю з допомогою оголошень, які даю в Німеччині та Австрії. Я маю там партнера, він мені в цьому допомагає. Ми кажемо людям, що допоможемо їм знайти в Україні землю, а вони вестимуть на ній свій бізнес. Звісно, поки що охочих мало. Але оскільки я тут працюю один, то мені їх багато й не потрібно. Нині я можу вже казати про повну свою зайнятість обслуговуванням клієнтів.
Багато людей вкладали гроші в Угорщину, Польщу, але там розвиватися дедалі складніше. А з України надходять добрі новини. І європейці навіть дивуються, що тут насправді добре й безпечно. Дехто думав: ось я вийду з аеропорту, і мене одразу пограбують. Але за кілька днів перебування в Україні вони жодного разу навіть не потрапили в небезпечну ситуацію. Тоді люди починають розуміти, що уявлення було неправильним. І 95–99 відсотків відвідувачів залишаються задоволеними своєю поїздкою, їм було цікаво. Тому Україна дедалі більше сприймається як окрема інвестиційно приваблива держава, нею цікавляться, і я бачу в своєму бізнесі перспективу.
— Чи не могли б ви навести приклад якогось успішного інвестування в аграрний сектор України?
— Це було зроблено в 2001 році. Спочатку підприємство — воно працює поблизу Умані — взяло півтори тисячі гектарів землі, а нині має вже шість. Перші рік-два фінансування надходило з Німеччини, але потім розвиток пішов суто за рахунок внутрішніх коштів. Це дуже вдалий проект, але без погодження з господарями назвати його я не можу.
Взагалі-то, новачкам ми рекомендуємо починати “з нуля”, а не створювати спільні підприємства. Мій досвід підказує, що в СП партнери часто бувають невдоволені один одним, бо в них різні підходи, різні стилі роботи. Спільні підприємства повинні засновуватися на тому, що в одного є гроші, а в іншого — ноу-хау, обладнання. Але ми знаємо, що ноу-хау українських партнерів застаріле — не те, що хоче бачити німецький інвестор. І тут уже закладається конфлікт. У цьому разі інвесторові потрібні поради консультантів, тобто таких людей, як я, або ж тих німців, які пропрацювали в Україні кілька років. Коли я приїхав у вашу країну шість років тому, в мене теж виникали такі самі запитання, але минув час, і я знайшов на них відповіді.
Отож, відшукати доброго партнера для створення СП — велика проблема. А землю можна знайти легко й без партнера. Взяв в оренду — і працюй.
— Чи є бажання в німецьких інвесторів купувати землю в Україні?
— Моя думка така: я б заборонив купівлю-продаж землі ще років на 10–15. Інвесторам добре працюється і з договорами оренди. Закон дає можливість укласти такий договір на 50 років — цього цілком достатньо. Купівля ж землі потребує додаткового інвестування капіталу, якого й так треба чимало: ми вважаємо, мінімум 500, а бажано — 1000 євро на гектар. Тобто тут ідеться про сільгосптехніку, обладнання, добрива та інші ресурси. А якщо при цьому ще й землю купляти…
Як приклад можу навести досвід Східної Німеччини. Якщо сільгосппідприємство працює на орендованій землі, а власник вирішив частину її продати, то це підприємство змушене той шматок викупити, щоб не залежати від нового власника. І буває так, що вже укладено договір на придбання техніки, а господарство каже: вибачайте, нам пропонують землю, й грошей на техніку не залишається. Отож, у Східній Німеччині нині склалися такі обставини, що аграрні підприємства змушені скуповувати все, що виходить на ринок, кожну ділянку.
Як на мене, для українських фермерів таке господарювання було б занадто обтяжливим. У них і так коштів небагато. Тому я й вважаю, що доки в сільгосппідприємств не з’являться вільні гроші, купівлю-продаж землі запроваджувати не варто.
— З досвіду тих німецьких інвесторів, що вже працюють у нашому сільському господарстві, які моменти в їхньому бізнесі можна назвати найскладнішими?
— Звичайно, складними моментами є невизначеність і нестабільність у державі. Але найгіршою обставиною, що відлякує багатьох іноземців від українського сільського господарства, є перспектива — жити в селі. Українське село дуже відрізняється від німецького: у нас там така сама інфраструктура, як і в містах, — стільки ж каналів телебачення, телефон, Інтернет, газ, немає хіба що театру. Тому для німця весь час перебувати в українському селі, та ще й самому серед людей, які не знають мов… Особливо коли є сім’я, діти, адже для них потрібні освіта, медичне обслуговування. В обласному центрі ще можна знайти пристойну школу, — а в райцентрі? Я думаю, навіть кияни не хотіли б навчати своїх дітей у райцентрах, а що там може знайти іноземець!? Тому момент істини настає тоді, коли він розуміє, що там треба жити. А управляти підприємством з Німеччини — це гарантія провалу справи.
Отож, життя в селі, напевно, і є найскладнішим моментом. Хоча на ділі на рішення кожного інвестора впливають багато чинників, і цей не обов’язково має бути головним.
— Які напрями господарювання найбільше цікавлять ваших клієнтів?
— Насамперед — рослинництво, вирощування традиційних для регіону сільгоспкультур: зернових, цукрових буряків, ріпаку, кукурудзи, сої. Такий бізнес потребує меншого капіталу, його легше розпочинати й легше закінчувати. Тобто якщо займатися цим передумав, то через пару років і урожай, і техніку можна розпродати або ж забрати з собою і повернутися додому. А якщо зав’язався із тваринництвом, то почати складно, а ще складніше — закінчити. Його з собою не забереш, і вигідно продати важко. Хоча є два фактори, які стимулюють бажання займатися тваринництвом в Україні. Це ціна на м’ясо і те, що в ЄС дотації на виробництво молока й м’яса будуть поступово скорочувати. Тому європейські тваринники вже замислюються, де їм надалі виробляти свою продукцію. В Україні це можна робити з меншими затратами, ніж у Німеччині. Бо й робоча сила дешевша, і оренда, і площ для вирощування кормових культур більше. Якщо в Німеччині ми боремося за кожний квадратний метр, то тут сільгоспвиробники цим не обмежені. Тож останнім часом про тваринництво мене питають більше і, думаю, надалі інвестори з’являться.
— Де господарства з іноземними інвестиціями частіше шукають ринки збуту для своєї продукції: всередині України чи за її межами?
— Щоб займатися експортом, вони не мають достатніх товарних партій. Адже будь-яким видом сільгосппродукції вигідно торгувати у великих обсягах. До того ж, ринок зерна непоганий і всередині України. Тут є світові трейдери, є маленькі місцеві, можна продати на КХП або державі, яка також купує зерно. Візьміть “Пропозицію”, почитайте оголошення, зателефонуйте. Хтось завжди купує — можна знайти добру ціну. З великим покупцем можна вкласти довгостроковий контракт.
Тобто реалізувати продукцію рослинництва нескладно. Вона може й полежати, якщо треба. В цьому, до речі, ще одна перевага рослинництва над тваринництвом: адже молоко потрібно реалізовувати того ж дня, та й м’ясо довго чекати не може.
— Чи цікавляться іноземні інвестори, з якими вам доводиться спілкуватися, можливостями вкладення грошей у переробку сільгосппродукції?
— Прикладів такого інвестування я знаю мало: ну, “Чумак”, “Президент”… Можна нарахувати з десяток по всій Україні. Проте я згоден, цей напрям цікавий, тим більше, якщо подивитися, як розвиваються українські переробні підприємства: з’явилися великі й маленькі торгові марки, і під кожною — по 10–20 видів продукції.
Водночас ми бачимо, як розгортаються іноземні мережі супермаркетів, і, я думаю, з часом вони скажуть: нам потрібне виробництво, яке відповідає нашим вимогам щодо продуктів харчування.
— Що кажуть ваші клієнти про зміни в інвестиційному кліматі в нашій державі після президентських виборів? Адже нова влада поставила собі за мету істотно поліпшити цей клімат.
— Стало гірше. Передусім через відміну тієї норми, згідно з якою інвестиції, що направляються до статутного фонду, звільняються від сплати ПДВ і ввізного мита. Тобто якщо інвестор входив до господарського товариства з трактором, то раніше цей трактор можна було ввезти в Україну на пільгових умовах, а тепер — ні. Добре це чи погано — інше питання. Звичайно, умови для іноземних інвесторів були кращими, ніж для внутрішніх. Тепер їх вирівнюють, і це, мабуть, справедливо. Але річ у тім, що таке рішення було прийняте 25 березня, а набрало чинності вже 1 квітня. І я знаю одного інвестора, який привіз своє обладнання 28 березня, але не встиг його розмитнити. Довелося непередбачено витратитися. Тобто це те саме, що люди звикли бачити у дев’яностих роках, коли різко змінювалися умови. Адже перевагою останніх п’яти років була стабільність. Я завжди це порівнюю з джунглями: якщо ви знаєте крізь них дорогу, то пройти можна. Якщо ж кожного разу треба шукати новий шлях — стає страшно. За останні п’ять років люди знайшли свій шлях, можливо, не найпряміший, але добре знаний. І були задоволені. А тепер знову починаються різкі зміни, приймаються нові норми, й ніхто точно не знає, як їх виконувати. Ми знову чуємо про контроль цін на сільгосппродукцію, про мінімальні ціни на зерно, які перевищують світові, — а хто це зерно купуватиме? Тобто знову постраждає сільгоспвиробник. Бо за офіційною ціною в нього не купуватимуть, і він змушений буде шукати інші можливості: це ризиковано, а ризик завжди пов’язаний з додатковими затратами.
Якщо міністерство й уряд справді хочуть більше грошей для сільгоспвиробників і менші ціни для споживачів, треба зменшувати ті накрутки, які створено між споживачем і виробником. Бо саме там держава бере свою частку: це і залізниця, яка знову підвищила тарифи, і держреєстрація контрактів — усі ці гроші, врешті, сплачує споживач.
Тому, зважаючи на сьогоднішні умови, я інвесторам мав би чесно сказати: залишайтеся вдома. Але, думаю, все владнається. До влади прийшли нові люди, попереду в Україні — нові вибори. А той, хто сьогодні інвестує в сільське господарство, не розраховує на прибуток через півроку: вони будують плани на п’ять-десять років. Тому, за великим рахунком, їм варто приїздити сюди і займатися сільським господарством. Я маю шестирічний досвід роботи в Україні і знаю, що вигадки міністерства, на щастя, не завжди реалізовуються.

Запитували
Ольга Сидоренко і Павло Коротич

Інтерв'ю
Rebiyar1
Сьогодні наш співрозмовник — Антуан Ребійар, бізнес-директор New Holland Agriculture в Україні, Молдові, країнах Балтії та Фінляндії. Він живе та працює в Україні вже понад чотири роки, втім, для
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее

1
0