ЯКЩО ЗЕМЛЯ "лежить", вона вмирає (повна версія)

Неподалік обласного центру розташовані поля, які належать Івано-Франківському цементному заводу. Як господарюють? Попри загальну кризу в цьому регіоні, ми тут не почули зітхань про нелегку долю, бідкань на суб’єктивні та об’єктивні чинники, що завадили досягти успіхів. “Ні, без проблем, звісно, не обходиться, — зазначає директор ДП “Ямниця” ВАТ “Івано-Франківськцемент” Михайло Левко, — але ж, якщо постійно бідкатися, не буде часу працювати”. Справді, хто сказав, що взимку в господарствах мало роботи? В Ямниці робочий ритм напрочуд напружений. Проте для “Пропозиції” часу та уваги тут не пошкодували. Традиційна прикарпатська гостинність, багатий, заставлений смачними стравами стіл, щедро пересипана діалектизмами західна говірка стали добрими супутниками цієї подорожі.
 “Свою діяльність ми розпочали у 1993 році, — розповідає пан Михайло. — 470 гектарів, що ми взяли тоді, були в жалюгідному стані. Втім, потроху виправили ситуацію. Приділяємо належну увагу як тваринництву, так і рослинництву. Поголів’я ВРХ становить 863 голови, в тому числі корів 317, свиней 308, поголів’я перепелів становить 1090, а страусів — 51 голову. Страусів завезли у 2002 році з Португалії транзитом через Польщу. Було попервах дві сім’ї, але  великою продуктивністю вони не відзначалися, тому що нормального молодняку практично не було. На цей рік у нас буде вже чотири сім’ї. Надалі плануємо кількість сімей довести до 10. Перспектива у цьому напрямі дуже велика, адже рентабельність на страусах може сягати 200%. Вісім років тому були завезені нетелі — чистий голштин угорської селекції. Із 2003 року маємо статус племзаводу. Постійно нарощуємо надої молока. Наприкінці минулого року надій молока на 1 корову сягнув 6288 кг”. Тваринництво традиційно завжди було потужним на Західній Україні. Збереження поголів’я порівняно з 1990 роком — нечасте явище для України, але по обидва боки карпатських гір напрочуд серйозно ставляться до цього питання. “Так, тваринництво на Заході нашої країни завжди було сильним, — погоджується пан Михайло. — Проте за часи занепаду в людей абсолютно зникло бажання працювати. Наразі доводиться нагадувати, як це робити. Ви запитуєте про переробку? Так, є у нас і переробка. Маємо пекарню, а також ковбасний цех. Втім, розглядати їх як джерело прибутку не можна. Існують вони здебільшого для задоволення потреб працівників нашого підприємства. Дещо інша ситуація з переробкою молока. Щодня йде на переробку 6,5–7 т молока. Маємо близько 70 торгових точок по області. Низька купівельна спроможність? Ви знаєте, попри все, наше молоко має попит. Ямницьке молоко — це вже своєрідна марка”.
А що ж рослинництво? Зимові пейзажи наче й трохи відволікають від цієї теми, але куди без нього. Із відновленням родючості грунтів, завдяки впровадженню посівів пелюшки, тепер знайомі не лише на Житомирщині, Київщині та Хмельниччині (до речі, постійні читачі “Пропозиції” знають про це із наших публікацій), а й на Івано-Франківщині, а звіднедавна й на Тернопільщині (івано-франківські “цементники” взяли землю і в цій області). Хоча тут і не поспішають відмовлятися від застосування хімії, але вигоду від використання пелюшки визнають. Система ведення землеробства “Древлянська” є біологічною альтернативою традиційним. Кількість симпатиків цієї системи в Україні дедалі зростає з огляду на невеликі витрати, які цілком до снаги переважній більшості українських господарств. Власне, вона уможливлює ефективне ведення землеробства на малоокультурених землях завдяки ефективному знищенню бур’янів, зокрема, серед “постраждалих” є і пирій повзучий. “Про те, в якому стані були поля в 1993 році, коли ми розпочали свою діяльність, годі й казати, — розповідає головний агроном ДП “Ямниця” ВАТ “Івано-Франківськцемент” Іван Грищук. — Щоб боротися з бур’яновим нашестям, ми докорінно змінили технології. Із 1996 року співпрацюємо з паном Володимиром Іванюком, президентом Всеукраїнської асоціації “Пелюшка”, використовуючи біологічну систему ведення землеробства. Пелюшка дає 35 ц/га, на Тернопіллі — 33 ц/га (там під пелюшкою в нас 110 га). Сіємо ми пшеницю, ячмінь, вику, кукурудзу на зерно, тритикале”. Урожайність зернових торік становила 38,2 ц/га (пшениця — 49 ц/га, ярий ячмінь — 26,7, тритикале — 39 ц/га). Пан Іван теж скаржиться на кадрову проблему: “Ви знаєте, на Тернопільщині кадрова проблема ще актуальніша, ніж у нашому краї. Ми мусимо везти своїх механізаторів, адже за часи вимушеного простою навіть непогані працівники-тернополяни втратили практику і не в змозі швидко відновити свої вміння”. Знайомство з господарством ми продовжили імпровізованою екскурсією по ньому. Екскурсоводи — головний агроном Іван Грищук і головний зоотехнік Михайло Чмир — довели, що в Ямниці є що показати. Власне, з допомогою фотооб’єктива і ви маєте змогу завітати до Ямниці.
Після м’якого січня лютий по всій Україні видався зимним, морозним і вельми суворим. Втім, попри вперте небажання стовпчика термометра сягати у плюсову височінь, сонечко своїми потужними променями з успіхом компенсувало прохолоду. Західноукраїнська земля скучила за справжнім господарем. Від пана Івана ми почули фразу, в якій наче спресований весь біль багатостраждальних українських ланів: “Якщо земля лежить, то кажуть, що вона відпочиває. Ні, вона не відпочиває, вона вмирає в прямому смислі слова”. На ВАТ “Івано-Франківськцемент” землі вмерти не дають. Про секрет успіхів у Ямниці кажуть так: “Там, де є розум, де є бажання, де є розрахунок, де є технологія, там можна працювати”. Приклад франківців гідний наслідування.

Олексій Рижков