Спецможливості
Технології

Як виростити імбир

18.11.2021
4712
Як виростити імбир фото, ілюстрація

В Європі імбир знаний дуже давно, ще з часів раннього середньовіччя. Його використовували як прянощі, дещо пізніше — як протиінфекційний засіб. Також у імбиру була маса переваг, завдяки яким він і пробив собі шлях у Європу з Азії, причому завозили його звідти у великих кількостях.

Із 2011 року виробництво, споживання й закупівля імбиру постійно зростають. Якщо на початку нашого тисячоліття світове виробництво імбиру ледве сягало 1,5 млн т, то наразі воно вимірюється 3 млн т.

Імбир, як правило, вирощують у відносно теплих краях: Індії, Бангладеш і в Китаї, на який припадає 65–67% світового виробництва. З інших постачальників — це ще Нігерія, Перу. Зазвичай, у наших магазинах продають кореневища зі здерев’янілою шкіркою, закупівельна вар­тість такого імбиру — 2 дол./кг. З урахуванням усіх обставин власне виробництво цієї культури буде досить цікавим.

 

А що ж таке імбир?

Корінь імбирюІмбир аптечний, або Імбир лікарський, або Імбир справжній, або Імбир звичайний (лат. Zingiber officinale) — багаторічна трав’яниста рослина; типовий вид роду Імбир сімейства Імбирні (Zingiberaceae). Часто його називають просто «імбир»; сирі або перероблені кореневища рослини також називають імбирем.

Походить імбир із країн Південної Азії. Наразі його вирощують у Китаї, Індії, Індонезії, Австралії, Західній Африці, на Ямайці, на Барбадосі.

У Середні віки він був завезений до Європи, де цей корінь використовували в якості прянощів і ліків. Зокрема, імбир вважався одним із основних засобів профілактики чуми. Купці розповідали байки, ніби імбир росте на краю світу в Країні троглодитів, які пильно його стережуть, чим ще більше піднімали й без того чималу ціну на чудодійний корінь.

На початку XVI століття одним із перших рослин імбир був завезений у Америку і там швидко поширився.

Морфологія рослини: коріння за походженням придаткове, утворює мичкувату кореневу систему. За корінь нерідко приймають видозмінений підземний па­гін — кореневище, від якого відходять зелені надземні пагони і придаткові корені. Стебло прямостояче, округле, не опушене. Міжвузля більше ніж 1 см, подовжені.

Листки почергові прості, цілісні, ланцетоподібні, цілокраї, із загостреною вер­хівкою, мають листкову піхву. Основа листка — серцеподібна.

Проростки імбирюКвітки розташовуються на коротких квітконосах, зібрані в колосоподібні суцвіття. Чашечка зеленого кольору складається з п’яти чашолистків, зрощена. Віночок роздільнопелюстковий, складається із трьох пелюсток фіолетово-бурого або жовто-оранжевого кольорів.

Плід — тристворчаста коробочка.

Кореневище імбиру має вигляд круглястих, розташованих переважно в одній площині, пальчасторозділених шматочків.

Уміст ефірної олії в сухих кореневищах становить 1,5–3,0%, головними її компонентами є a і b цінгіберени (зингиберени; сесквітерпени; група органічних сполук класу терпенів — до 70%). Корінь імбиру містить також камфен, цинеол, бісаболен, борнеол, цитраль, ліналоол, вітаміни C, B1, B2 і незамінні амінокислоти. Пекучий смак обумовлений речовиною гінгерол.

Найчастіше імбир застосовують у меленому вигляді. Мелена пряність являє собою сірувато-жовтий борошнистий порошок. Якщо він має сильний і стійкий аромат, то вважається більш якісним.

У кухнях різних народів світу його використовують зазвичай як приправу:

у напоях (квас, збитень, чай, кава);

у випічці (печиво, кекси, бісквіти);

у консервуванні (пресерви, варення);

у соусах (до м’яса, овочеві та фруктові маринади);

як закуску до суші (маринований імбир).

Імбир вживають і як самостійний продукт у вигляді варення, цукатів або маринованого імбиру.

Імбир входить до складу індійської приправи карі.

Імбир із цукром і газованою водою, в яку додані дріжджі та спеції, — складові традиційного рецепту імбирного елю. Часто додатково використовують мед, різні фрукти або ягоди, а також чайні пелюстки.

Імбирне пиво — алкогольний напій. Його готують із імбиру, цукру та води з додаванням пивних або пекарських дріж­джів і молочнокислих бактерій. Уміст алкоголю в імбирному пиві може сягати 11%.

Також його використовують у медицині у вигляді аптечних настоянок.

 

Найкращі умови для розвитку імбиру

Імбир на підвіконніДля того, щоб виростити імбир, не обов’язково їхати в Індію або Африку. Це можна зробити навіть у своїй квартирі на підвіконні. Для імбиру важливі не географічне положення, а комбінація світла, води, тепла, мінерального живлення і тривалість вегетаційного періоду.

Вирощуванням імбиру на підвіконні займається багато хто. І приблизно така сама технологія, але дещо адаптована, використовується для промислового вирощування імбиру в закритому ґрунті.

Імбир — це рослина тропіків або субтропіків. Як правило, на своїй батьківщині — це багаторічна кореневищна рослина. Для неї оптимальна температура — 20°С — це той мінімум, за якого імбир починає рости. За температури вище як 35°С йому вже погано. Цій рослині в дуже великій кількості потрібна волога, оскіль­ки на її батьківщині випадає близько 1500 мм опадів на рік, а в деяких регіонах — до 4000. Водночас імбир не любить надмірного зволоження ґрунту.

Якщо імбир росте на важких запливаючих ґрунтах, то його коріння починає загнивати. Оптимальними для його вирощування є легкі, добре дреновані, та втім, родючі ґрунти.

Імбир любить світло, але не прямі сонячні промені, тобто надає перевагу на­півтіні.

Для комфорту рослині має бути тепло, але не дуже жарко, а також у міру вологі, але не затоплені ґрунти. Ці умови обмежують природний ареал зростання рослини такими країнами, як Індія, Бангладеш, Китай та інші, а всі інші країни намагаються адаптувати або культуру, або адаптувати умови для її вирощування.

Вирощувати імбир у теплицях, тунелях, парниках почали з 2010 року. До того часу це мало кого цікавило. Але як тільки попит на культуру підвищився, то на Заході почали вирішувати, як би цю культуру почати вирощувати й задовольнити попит за рахунок власної пропозиції. Почали активно вирощувати імбир в Іта­лії, а з 2018 року — в Німеччині (і вже доволі успішно). Також його вирощують у Канаді й США. А в Україні є можливість ознайомитися з їхнім досвідом вирощування культури в закритому ґрунті.

 

Посівний матеріал

Так вирощують імбир у Японії та КитаїІмбир розмножують частинами кореневищ із бруньками, що «прокинулися», які можна назвати розсадою. Довжина «розсадного» фрагмента кореневища не повинна перевищувати 5 см, а вага — бути в межах 20–35 г.

В Індії за вирощування імбиру у відкритому ґрунті висаджують від 1,5 до 2,0 т/га фрагментів кореневищ з інтервалом 20–25 см у рядку із шириною міжряддя до 30 см. Посадковий матеріал для знезараження замочують у 0,3-процентному розчині манкоцебу (фунгіцид і бактерицид) на півгодини, підсушують і висаджують у лунки або борозни.

Для економії садивного матеріалу в Індії використовують розсаду, отриману з дрібних (5–8 г) шматочків кореневищ. Цей спосіб нагадує садіння картоплі попередньо пророщеними вічками.

За місяць до передбачуваної дати висаджування кореневища ріжуть на шматочки, на кожному з яких має бути брунька. Ці фрагменти висаджують у касети, заповнені сумішшю компосту та біогумусу. Розміщують їх у тіні і регулярно поливають. Приблизно через 30–40 днів розсада готова до висаджування на полі.

Схожу технологію застосовують і в США для підготовки посівного матеріалу для закритого ґрунту. Але більшість фермерів вважають за краще використовувати більші (вага — не менше як 25 г), попередньо пророщені, фрагменти кореневищ.

Для того, щоб уникнути інфікування, під час розрізування кореневища на фрагменти зрізи обробляють 10-процентним розчином хлорного вапна або присипають деревним вугіллям. Можна попередньо замочити в розчині препарату з діючою речовиною манкоцеб на 15– 20 хвилин.

У Канаді разом із імбиром вирощують куркумуБруньки кореневища, що перебувають у стані спокою, міцно «сплять». Щоб їх «розбудити», необхідна спеціальна підготовка. Наприклад, замочити на 3–4 години в зазначеному розчині, а потім прогріти в помірно вологому пухкому субстраті. Причому слід забезпечити ста­більну температуру не менше як 22°С.

В Індії, наприклад, фрагменти кореневищ викладають у пласкі ящики, заповнені сумішшю попелу й рисового лушпиння. Через два — чотири тижні бруньки прокльовуються, після чого кореневища готові до висаджування.

У США для пробудження й попереднього пророщування посадкового матеріалу імбиру використовують торф або пухку суміш компосту й ґрунту. В першу-другу декаду лютого суміш поміщають у пласкі (завглибшки до 10 см) широкі піддони, на неї укладають кореневища й прикривають тонким (2 см) шаром компосту (або торфу). Перед укладанням кореневищ субстрат зволожують і перемішують. Субстрат слід регулярно зволожувати й розпушувати, особливо після початку проростання бруньок.

Для підігріву піддонів використовують теплові мати (килимки). Перші паростки зазвичай з’являються не раніше як через 4–6 тижнів. До цього часу піддони можуть перебувати в темряві, наприклад у погано освітлених міс­цях у зимовій теплиці або темному, але опалювальному приміщенні. Лише б температура повітря була вище як 20°С. Якщо імбир планують висаджувати в неопалювані плівкові тунелі, то проростки треба отримати до середини квітня. До цього часу температура повітря досягне мінімально допустимого рівня.

Коли в планах виробника — трохи розтягнути вегетаційний період і почати його раніше, то підготовчі роботи з пророщування починають із першої декади січня, а потім у березні висаджують розсадні кореневища в контейнери і розміщують в опалювані теплиці. З кінця квітня їх можна перенести в плівкові споруди або залишити на місці. Оптимальна ємність контейнера — 30–50 л.

 

Технології вирощування

Індійські технології вирощування імбируЯкщо вирощувати органічний імбир, то на 1 га вносять до 80 т компосту й ґрунт переорюють. Потім нарізають борозни або роблять лунки з площею живлення близько 30х30 см. У ці лунки висаджують уже пророщені шматочки кореневища середньою вагою близько 30 г.

Під час висаджування кореневищ на грядки їх слід розміщувати таким чином, щоб сусідні рослини перебували на від­стані не менше як 20 см один від одного. Адже імбир — досить велика рослина, що може виростати до 1,5–2 м заввишки. На гектар такого посадкового матеріалу потрібно близько 2 т. Збиральна врожайність імбиру — близько 20 т/га.

У період вегетації рослини підживлюють рідкими органічними добривами (наприклад, рибною емульсією тощо) з інтервалом у шість — вісім тижнів.

Догляд за посівами полягає в поливі, підгортанні, мульчуванні. Культура досить трудомістка й потребує великої кількості ручної праці. Для того, щоб мінімізувати витрати води для поливу, відразу після висаджування проводять разове мульчування посадки, для якого використовують близько 10 т/га зеленої маси (це може бути листя різних рослин, навіть пальм). Цю процедуру повторюють двічі з інтервалом у місяць із тією самою нормою зеленої мульчі на гектар посадки імбиру.

Також проводять підгортання, як і під час вирощування картоплі, для того щоб імбир краще формував підземну масу — кореневища.

Якщо технологія не зовсім органічна, то вносять компост — 30–40 т/га і додають повне мінеральне добриво N50 (max 70–100):P50:K50. Протягом вегетації проводять два-три підживлення азотом (до 50 кг д. р.).

Плівкові теплиці в СШАІмбир не любить кислі ґрунти. Оптимальна кислотність ґрунту для вирощування цієї рослини — pH 7,0–7,5, тобто нейтральна або слабколужна. Субстрат із рН менше як 6,5 слід вапнувати. В Індії, наприклад, за вирощування імбиру у відкритому ґрунті з рН 6,0 уносять 0,8 т/га доломіту, за рН 5,0 — 5,5 т/га, а за рН 4,0 — близько 10 т/га. Для коригування рН можна використовувати й традиційні в Європі добавки — гашене вапно, відходи цукрового виробництва, подрібнений вапняк і кальцит. Для поліпшення дренування ґрунтів за потреби додають пісок.

Практики з США й Канади вирощують імбир у закритому ґрунті, використовуючи тепличні ґрунти різного складу. Наприклад, суміш 20% суглинистого ґрунту і 80% компосту, 30% ґрунту і 30% торфу, суміш дернової землі, компосту та піску в пропорції 1:2:1. Пропорція залежить від властивостей ґрунту: бідний глинистий ґрунт доводиться розбавляти великою кількістю органічних добавок і піску, порівняно із родючим структурним ґрунтом із легким механічним складом.

За використання гідропоніки можна застосовувати органічний субстрат на основі торфу. Можливі варіанти — субстрат із кокосового волокна або подрібненої деревної кори.

Технологія вирощування доволі складна. Так виглядає плантація імбиру в закритому ґрунті в Японії та Китаї і в Канаді (фото). Наприклад, у Канаді в теплицях разом із імбиром вирощують ще й куркуму.

Наразі вирощування імбиру в теплицях перебуває в стадії розробки технології, тому люди експериментують. Уже дійшли висновку, що в разі контейнерного вирощування контейнер має бути великим, мінімум 35 л. У такому контейнері можна отримати близько 1 кг кореневищ. У Індії отримують 2–5 кг. У маленькому контейнері виростає корінець вагою близько 300 г.

Молоді кореневища через шість місяців вегетаціїДеякі елементи технології вирощування імбиру в США збігаються з індійськими. Наприклад, контейнер (мішок) заповнюють субстратом неповністю і в процесі росту імбиру підсипають його, підгортаючи ним рослини. Перше підгортання проводять приблизно через 1,5 місяця після висаджування, коли висота рослини досягає 1 м, наступні два-три — з інтервалом один місяць. У мішок під час кожного підгортання підсипають шар субстрату завтовшки 6–10 см. Водночас із цим по­трібно проводити підгодівлю мінеральними добривами, оскільки імбир дуже «ненажерливий» у період інтенсивного росту.

Для зменшення господарських витрат можна використовувати б/в мішки. Цю технологію потрібно забезпечити крапельним зрошенням.

У США імбир вирощують так само, як ми картоплю (фото). Спосіб підготовки ґрунту й технологію посадки картоплі вони адаптували для імбиру з поправкою на закритий ґрунт. Вірніше, на умови високих плівкових тунелів — у опалюваній теплиці товарне виробництво імбиру в кращому разі є малоприбутковим, а в гіршому — збитковим.

Для висаджування посадкового матеріалу імбиру формують грядки, глибина посадкової борозни — 15 см, відстань між кореневищами в рядку — 20–30 см, між рядками — від 30 до 50 см. Глибина посадки — 5–8 см від поверхні ґрунту.

Як тільки молоде кореневище почне збільшуватися в розмірах (через 1–1,5 місяці вегетації), проводять підгортання рослин, нагрібаючи на кореневище шар ґрунту близько 10 см.

Зацукрений імбирГрядки потрібно регулярно поливати. Тому крапельне зрошення істотно полегшить догляд за імбиром. Добрива можна вносити через систему зрошення (фертигація), у вигляді гранул під час підгортання або підживлювати рослини через листкову поверхню мікроелементами (цинк, магній, мідь) та карбамідом, тобто позакореневим способом.

За вирощування органічного імбиру в США проводять регулярні підживлення рідкими органічними добривами (екстракти водоростей і рибна емульсія), а під час кожного підгортання вносять органічне гранульоване добриво з розрахунку 0,2 кг/рослину.

Максимальна врожайність цієї культури на «грядках» у плівкових тунелях досягає 10–12 кг/м2. Якщо вирощувати молодий рожевий імбир, то можна зібрати приблизно в шість — вісім разів більше кореневищ, аніж посадили.

Імбир вирощують окремо або іноді в спільних посівах.

Найскладніше в технології вирощування імбиру — знайти правильний посадковий матеріал, який повинен мати живі бруньки на кореневищах. Той імбир, який уже продається в наших магазинах, оброблений хлоркою, тому бруньки на кореневищах не життєздатні.

Процес пророщування не потребує сонячного світла. Протягом цього періоду (три-чотири тижні) йому потрібне тільки тепло — 20°C і волога. За умови підтримання постійного тепла й вологи в потрібному режимі через місяць з’являться паростки.

Маринований імбирПотім ці пророщені кореневища пересаджують на постійне місце вегетації в субстрат у теплицю. Ось тепер зеленим проросткам потрібне світло для того, щоб відбувався процес фотосинтезу. Іноді проводять проміжне пересаджування корін­ців із дуже маленькими проростками. Такий метод використовують у Великій Британії. Ця технологія дуже схожа на вирощування картоплі пророщеними бульбами.

Рослинам потрібно багато «їсти» й «пити». За програмою-мінімум рясний полив проводять один раз на сім-вісім днів. Рослина виростає іноді до 2 м, тому їй по­трібне збалансоване живлення.

Пророщувати кореневища починаємо в першій декаді лютого. А в першій декаді квітня переміщуємо рослини в теплицю для подальшої вегетації, оскільки вже з’явилися зелені пагони і їм потрібне світ­ло. З перших чисел травня протягом семи — десяти днів рослини загартовуємо. А до другої декади травня висаджуємо рослини безпосередньо в підготовлений ґрунт або субстрат на постійне місце.

Урожай можна збирати в жовтні, тобто період вегетації імбиру становить близько семи місяців. Тривалість вегетаційного періоду імбиру в Індії — десять місяців, а в США — вісім.

У скляних і плівкових теплицях вирощують імбир за однією технологією.

 

Економіка вирощування

Імбир сухий меленийПитання економіки полягає в кількості врожаю в закритому і відкритому ґрунті та яка ціна цього врожаю.

Американський фермер, який співпрацює з місцевою асоціацією щодо сталого сільського господарства, витратив дуже немаленьку суму на облаштування цієї плівкової теплиці (балагану). За їхніми розцінками, включно з капітальними витратами, — це близько 1 тис. дол. США. Попередньо фермер закупив сертифікований посадковий матеріал, субстрат, мішки і т. д., ще витративши кругленьку суму. Зібрав урожай, продав його. А в підсумку навіть не вийшов на окуп­ність цієї ідеї. Наступного року капітальних витрат на будівництво вже немає, а є тільки витрати на посадковий матеріал і субстрат. Фермер отримав урожай. Але він знову не вражає. У чому ж питання?

А питання стоїть у способі вирощування. Іноді для людей важливо те, що от вони десь там, у Канаді або на півночі США, змогли виростити таку екзотику. І не важливо, скільки на це було витрачено грошей і сил. Такі фермери водитимуть у свої теплиці зацікавлених туристів і показуватимуть їм «заморську» дивину.

За розрахунками американців вирощувати імбир реально вигідно в плівкових теплицях (без опалення), а ще краще — у відкритому ґрунті. І водночас застосовувати ці теплиці для отримання посадкового матеріалу. І, звісно, краще використовувати місцеві ресурси в міру своїх можливостей. Ну, й слід зважати на те, що люди поки навчаються цієї справи.

Нині в Україні ніхто не зможе запропонувати оптимальну технологію вирощування імбиру в конкретному господарстві, але якщо ця тема цікава, то підказати якісь конкретні рішення — можливо. Наприклад, для італійців, які вирощують імбир у тепличних умовах Італії, — це прибутковий бізнес.

Молоді кореневища через шість міся­ців вегетації з не здерев’янілими, рожевуватими бульбочками використовують у традиційній японській та китайській кухні. Через короткий період зберігання молодих кореневищ (не більше ніж тиждень) ціна на такий імбир — близько 20 дол./кг. Тому одна з можливих ніш для свіжих кореневищ імбиру — це ресторани азійської кухні.

Органічний молодий імбир у США іно­ді вдається продати за 20 дол. за фунт кореневищ, тобто понад 40 дол./кг. А молоді кореневища імбиру, який виростили за звичайної (не органічної) технології в США коштують у межах 6,5–9 дол. за фунт, або до 20 дол./кг. За врожайності 10 кг/м2 виручка з квадратного метра може досягати 200 дол. США. Причому квадратного метра не опалюваної теплиці, а плівкового тунелю без опалення та додаткового досвічування!

Є над чим замислитися. Особливо якщо врахувати наявну в Україні кількість старих теплиць, які вже не придатні для вирощування традиційних тепличних культур.

Тому якщо впровадити досить високий рівень агротехніки та всі ті знання, які вже накопичені з покоління в покоління, використовувати для правильного вирощування імбиру, то цілком можливо, що й українські фермери невдовзі зможуть стати прибутковими виробниками імбиру в промислових масштабах.

 

Статтю підготовлено за матеріалами доповіді Олександра Гончарова «Відкриття десятиріччя — культивування імбиру в теплиці», яка прозвучала на конференції «Сучасне тепличне господарство 2020».

 

Г. Козак h.kozak@univest-media.com

 

 

Інтерв'ю
Ма­рек Руж­няк— влас­ник гру­пи ком­паній Agro-Land Group
Аг­рар­на Поль­ща та­кож міцно «при­кипіла» до Ук­раїни, ад­же польські тех­но­логії, техніка, посівний та насіннєвий ма­теріал уже дав­но от­ри­ма­ли схва­лен­ня ук­раїнських сільгоспви­роб­ників і
Земельна реформа аж ніяк не завершилася з прийняттям закону про обіг сільськогосподарських земель. Вона потребує прийняття супутніх законів та підзаконних актів, що забезпечать функціонування ринку землі. Про долю цих законів і... Подробнее

1
0