Як господарюється фермерам в Айові

Айову, що в Сполучених Штатах Америки, прийнято вважати найаграрнішим штатом країни. Про те, як там господарюють фермери, нам удалося дізнатися, поспілкувавшись з одним американським фермером, який з офіційним візитом нещодавно приїздив до України.

Агрокліматичні умови, в яких господарюють фермери зазначеного штату, подібні до українських: клімат континентальний, температура взимку, навесні та восени близька до наших умов, літо доволі спекотне, часто спостерігаються посухи. На рік у середньому випадає 200 сонячних днів і 93 — дощових.

Основним лімітуючим фактором отримання врожайності в Айові, як і в нас, є волога. Якщо провести аналогію опадів між Україною та штатом, то в Україні кількість опадів зменшується із заходу на схід та з півночі на південь, а в Айові навпаки. В середньому за рік там випадає від 600 до 800 мм опадів, але, що цікаво, 70% їхньої кількості припадає на період із квітня по червень. Так само, як і в Україні, протягом липня та серпня в Айові спостерігають досить тривалу посуху.

За територією штат Айова менший за Україну в п’ять-шість разів. Ґрунти штату — чорноземи на моренах, які утворилися багато тисяч років тому внаслідок руху льодовиків. Також у південній частині штату є чорноземи на лесі. Товща чорнозему в деяких місцях може сягати 1 м. Вміст гумусу в ґрунтах становить від 2 до 6%.

Однією з типових рис центральної частини Айови є наявність так званих блюдець на полях. Це, як правило, погано дреновані ділянки, на яких досить часто відбуваються затоплення. І тому останнім часом на таких полях на глибині 0,5 м та на відстані 20 м одна від одної тамтешні аграрії закладають дренажні системи. Механічний склад ґрунту на території штату різноманітний: це й пилувато-алювіальні суглинки, й суглинки, й глинисті ґрунти.

Соя та кукурудза — дві основні культури штату. Більша частина площі, а це 65%, відведена під кукурудзу, на решті сіють сою.

Система удобрення культур досить різноманітна. Фермери застосовують різні добрива, технології їхнього використання та час унесення тощо. Значного поширення набуло точне землеробство, за якого використовують різні сенсорні системи, які допомагають діагностувати поверхню листків культури та вносити потрібну кількість, скажімо, азоту під час підживлення рослин.

Усі азотні добрива під кожну культуру розраховують на економічно оптимальні норми. До уваги беруть такі показники, як кількість додатково отриманого врожаю, його орієнтовну ціну та вартість добрива. Також норм внесення добрив під культури коригують з урахуванням показників винесення поживних речовин з ґрунту під час  вирощування та внаслідок ґрунтової ерозії, випаровування тощо. Досить багато в Айові використовують інгібіторів нітрифікації, які припиняють процес розкладання сечовини.

Найпоширенішими азотними добривами є аміачна селітра, КАС, зріджений аміак та сечовина, частину якої постачають з України.

Досить багато дискусій серед фермерів точиться навколо питання, які саме азотні добрива найкращі для кукурудзи? Зокрема, внесення КАС у кореневу зону чи карбамід врозкид?

Звісно, ви стверджуватимете, що краще вносити азот у прикореневу зону, проте, як показали дослідження, на деяких полях різниці по врожайності кукурудзи за обома варіантами удобрення не спостерігали. Навіть попри те, що сечовина спричинила незначні опіки листків культури. Хоча за внесення КАС втрати азоту будуть менші порівняно з поверхневим внесенням добрива.

Ще один цікавий факт: населення штату Айова становить 3 млн осіб, а кількість поголів’я свиней, яких там утримують, — 15 млн голів. Тому ту гній є одним з основних елементів удобрення під час вирощування сої та кукурудзи.

Сьогодні середня врожайність сої в штаті становить близько4 т/га, а кукурудзи— 12 т/га. Використання транс генних сортів та гібридів дає змогу місцевим фермерам отримувати більші врожаї, порівняно із класичними, завдяки кращому збереженню врожаю. Часто в агрономів виникають спірні питання, який відсоток урожаю забезпечує генетика, а який — технологія? Багато наукових досліджень підтвердило, що все ж таки 60% урожаю залежить саме від генетики культур, решту забезпечує поліпшення технології.

Вибір якісного насіння — це одне з найважливіших рішень, що приймає американський фермер під час розрахунку потенційної врожайності. Селекція культур спрямована на підвищення врожайності не завдяки збільшенню потенціалу сорту чи гібриду, а шляхом збільшення густоти сівби. Тому щороку норма висіву насіння на гектар, скажімо, кукурудзи збільшується на 830 рослин за одночасного зменшення ширини міжряддя. Тож наразі середня ширина міжряддя кукурудзи там становить 76 см. Хоча щодо доцільності такого рішення в штаті також проводять багато польових дослідів, які досить часто показують, що ефект від збільшеної норми висіву та зменшеної ширини міжрядь не завжди є, адже той чи інший гібрид досить по-різному реагує на такі зміни.

Одним із найважчих завдань для американських фермерів є пошук оптимальної технології вирощування культур, адаптованої до особливостей місцевих погодних умов, які щороку різні. Адже єдиним неконтрольованим фактором впливу на ведення сучасного землеробства сьогодні залишається погода, тому саме відповідно до неї потрібно розробляти технологію вирощування культур. Також дослідним шляхом було встановлено, що погодні умови мають великий вплив, наприклад, на врожайність кукурудзи, що може виражатися додатковим  отриманням чи, навпаки, недоотриманням зерна на рівні від 4 до 7 т/га.

Досить велику увагу в Айові приділяють власне технології сівби, адже потрібно  чітко розуміти, на яку глибину та в які умови воно потрапить. Цікаво, що багато сільгоспвиробників у штаті сє насіння в велику кількість пожнивних решток. Що стосується строків сівби, то штат умовно поділений на три агрокліматичні зони. Так, у північно-східній його частині 95%-ве сприятливе для сівби вікно припадає на період із 12 квітня по 2 травня; у північно-західній, а також центральній частинах у напрямку з заходу на схід — із 15 квітня по 18 травня, а в південній частині (із заходу на схід) — із 11 квітня по 13 травня. Все ж вони є орієнтованими, позаяк з року в рік (так само, як і в Україні) їх коригують відповідно до поточних погодних умов та температури ґрунту.

Висока врожайність для американського фермера ще не означає високу прибутковість. Зокрема, у штаті Айова низька прибутковість агробізнесу супроводжується, як правило, низькими цінами на вирощену продукцію та високими виробничими витратами. Ми пересвідчилися в цьому після безпосереднього спілкування з фермером Ліндсеєм Грейнером зі штату Айова, США, який є головою сімейної ферми LIN-Shell Corp. і водночас членом ради директорів Асоціації виробників сої.

Нас зацікавила, зокрема, діяльність цієї організації в заокеанському штаті. У чому  суть її функціонування? І ось що ми дізналися від нашого співрозмовника. Штат Айова поділений на дев’ять районів землеробства, кожен з яких має двох членів ради директорів цієї асоціації. Остання є власне приватною структурою, яка фінансується шляхом перерахування коштів кожним фермером від продажу сої 0,5% вартості. Половина цих коштів залишається в місцевій асоціації, друга — надходить до національної асоціації. Усі кошти її фонду мають цільовий розподіл: наприклад, на маркетинг, різні дослідження тощо.

А тепер — власне про фермера та його господарювання

Сімейна ферма LIN-Shell Corp. має в обробітку близько 700 га. За мірками штатів це ферма середнього розміру. З усієї землі 400 га перебувають у власному володінні родини Ліндсей, які розділені між батьком та старшим сином, решта, 200 га, сімейний підряд бере в оренду. На сімейній фермі в процесі агровиробництва задіяні лише двоє людей — сам Ліндсей та його старший син.

Життя Ліндсея Грейнера склалося так, що відразу після здобуття середньої освіти він почав фермерувати. Загальний досвід фермерства — 40 років. Увесь цей час він займається вирощуванням кукурудзи, сої та свинарством. Ферма має три свинокомплекси, в кожному з яких утримують по 2,5 тис. голів свиней на відгодівлі. У веденні свого бізнесу вони не займаються відтворенням поголів’я — молодих поросят (вагою приблизно 10 кг) закуповують в іншому господарстві, а потім відгодовують. За рік реалізують близько 15 тис. голів свиней.

Від діяльності тваринницької ферми щороку отримують 40 тис. л гноївки, яка є основним видом добрив для забезпечення потреб рослинництва. Якісний склад цього добрива такий: загальна кількість азоту в 1000 л становить близько 24 кг, фосфору — 11 та калію — 24 кг. Норма внесення гною у господарстві — від 1200 до 2000 л/га залежно від типу ґрунту, а також від вмісту поживних елементів у ньому, що визначають за допомогою відповідного аналізу. За словами Ліндсея, щорічне внесення органічних добрив дає змогу сіяти кукурудзу в монокультурі багато років поспіль. Аби зменшити втрати поживних речовин із гною, його вносять за температури не вище 10°С. Один свинокомплекс забезпечує гноєм площу 50 га.

Вартість одного свинокомплексу становить $650 тис., а загальний місячний прибуток від нього — $8765. З останньої суми, за словами фермера, певна частина грошей іде на щомісячні відрахування: зокрема, $5600 — як виплата за кредитом та $1850 — операційні витрати. Тож чистий дохід від одного свинокомплексу становить $1300. Звісно, це не так уже й багато, але Ліндсей дивиться на своє господарювання з оптимізмом, адже коли він погасить борги за кредитом, рентабельність вирощування свиней значно зросте.

Задля зменшення витрат під час вирощування культур в американських штатах здебільшого впроваджують нульову та мінімальну технології обробітку ґрунту. Якщо кукурудзу вирощують після сої, то зазвичай додаткового внесення добрив не застосовують. Як показала практика, зокрема, Ліндсея, додаткове внесення азоту у вигляді рідких чи гранульованих мінеральних добрив не забезпечує очікуваної прибавки, а лише збільшує витрати. У разі ж якщо сіяти кукурудзу після кукурудзи — виникає потреба внесення (навесні) додаткового азоту — нормою близько 80 кг/га у вигляді безводного аміаку.

За насичення площ кукурудзою в штаті мають суттєву проблему зі шкідниками на цій культурі, тому під час сівби задля зменшення пестицидного навантаження на довкілля у ґрунт вносять інсектициди в рідкій та гранульованій формах.

Якщо конкретніше порахувати вартість вирощування кукурудзи на один гектар, то структура витрат у розрізі матиме такий вигляд:

насіння — $220, добрива — 280, ЗЗР — 115, застосування техніки — 218, страхування врожаю — 64, податок за користування землею — 635 (незалежно чи ви є власником, чи ні), оренда — 75, вартість кредиту — $50.

Як бачимо, найбільші виробничі витрати припадають саме на насіння, добрива та землю.

Аби покрити виробничі витрати, говорить Ліндсей, урожайність кукурудзи має бути від 12 т/га та більша. Коли ж ви отримуєте 11 т/га, то фактично ви вийшли «на нуль», а якщо ж вона буде меншою (залежно від того — наскільки), то ще й будете у збитку. За середньої ціни на зерно кукурудзи $150 упродовж останніх двох років прибутковість від її вирощування в більшості американських фермерів була або незначна, або взагалі нульова.

Упродовж вегетації кукурудзи застосовують до- та післясходовий гербіциди, тож, по суті, проблем з бур’янами там немає.

Якщо провести аналогію з вирощуванням сої, то основними частинами технологічних витрат також буде насіння — $165 на гектарну норму, добрива — $100, ЗЗР — 114, використання техніки — 215, страхування посівів — 45, податок за користування землею — 365, вартість кредиту — $30 відповідно.

Фермери штату здебільшого використовують насіння генномодифікованої сої, стійке до певної групи препаратів (але не до гліфосатів, оскільки останнім часом вони помітили появу чималої кількості видів бур’янів, які проявляють стійкість до Раундапу).

Урожайність сої варіює в різні роки від 4 до 6 т/га. Ціни на сою сприятливіші, аніж на кукурудзу, тому тенденція до збільшення площ сої, за словами Ліндсея, лише посилюватиметься.

Сіють сою наприкінці квітня — на початку травня з міжряддям як 38 см, так і суцільним способом, де воно становить 15–17 см. Одна з проблем під час її вирощування, з якою стикаються американські фермери, — це здатність до ураження грибними хворобами,  збудник яких міститься в ґрунті.

Особливо шкодо чинна одна з них. Її небезпечність полягає в тому, що на початку розвитку рослин сої візуально вона не проявляється, а вже в другій половині вегетації культури на ураженому збудником (часто — локально) соєвому полі спостерігають швидку загибель рослин. Хвороба дістала назву «синдром раптової смерті сої». Тож аби уникнути захворювання рослин, протруювання насіння препаратом Cruiser Max control є обов’язковим. Тому, залежно від погодних умов, які складуться в період вегетації сої, застосовують фунгіцидний та інсектицидний захист. Так, за вологої погоди виникає потреба обробки соєвих рослин фунгіцидами, а за сухої і спекотної найчастіше вносять інсектициди, позаяк посівам масово шкодить попелиця.

Фосфорні та калійні добрива вносять переважно під попередник — кукурудзу, і їх, як правило, вистачає і для сої.

Задля зниження водної ерозії ґрунтів американські фермери висаджують додаткові захисні смуги посеред полів. Як показує аналіз ґрунту, це справді сприяє зменшенню втрати поживних речовин із ґрунту. Особливо це стосується полів, які розміщені на крутих схилах. Також великої популярності останнім часом набувають покривні культури.

Для ефективнішого використання мінеральних добрив раз на три роки проводять відбір проб ґрунту для визначення його на вміст основних елементів живлення. Також застосовують елементи точного землеробства під час сівби, підживлення та внесення пестицидів. Таким чином, на кожному етапі сімейна ферма впроваджує ефективні рішення.

Що стосується вирощування інших культур, які у нас в Україні є рентабельними (зокрема пшениця та соняшник), то варто зазначити, що в штаті Айова їх здебільшого не вирощують із тієї причини, що там вони менш рентабельні. До того ж вологий клімат сприяє сильному ураженню їх хворобами.

Висновок

Тож щоб отримувати незначні прибутки в сільському господарстві, фермерам Айови доводиться докладати значних зусиль та чимало витрачати на виробничі потреби. Та попри це, айовські фермери своєю самовідданою працею продовжують підтримувати високу репутацію свого штату як світового зернового продуцента. Тоді як досить багато українських сільгоспвиробників не беруться вирощувати культуру, рентабельність якої нижче як 30%, мовляв, це не дуже вигідно… Насправді ж варто розуміти, що в Україні нинішні часи господарювання є чи не найкращими, порівняно з тим, чого варто очікувати надалі: на фоні світової конкуренції рентабельність культур продовжить знижуватися.

Г. Жолобецький

g.zholobetskiy@univest-media.com

журнал "Пропозиція", №4, 2017 р.