Успішна боротьба з мишоподібними гризунами на полях

Мишоподібні гризуни — це численна група гризунів із класу ссавців. До них належать шкідники з родин мишей та хом’якоподібних (полівки). Ці тварини харчуються тваринною їжею і характеризуються дуже високою плодючістю. Гризуни завдають значних збитків сільськогосподарському виробництву, а також є переносниками хвороб, небезпечних для людей та свійських тварин. Тому з ними треба вести непримиренну боротьбу, особливо на полях.

Історичний погляд на проблему боротьби з мишоподібними гризунами засвідчує, що відомі у Європі з XVIII століття “мишачі нашестя” найбільш спустошливими були в часи економічних потрясінь. Нині ж, коли землі в господарствах України залишаються незораними й до мишей руки не доходять, слід чекати зростання чисельності гризунів.
Протягом двох останніх десятиліть на сільгоспугіддях нашої країни спостерігається поступове розширення площ, заселених мишоподібними гризунами. Так, якщо в 1978–1987 роках гризунів виявляли на 20–26,7% масивів, то в 1988–1996 роках — 30–38, а починаючи з 1997-го — на 43–47%.
Останні 10 років і навіть більше на полях країни, особливо в зонах Лісостепу й Полісся, відзначено зростання кількості цих небезпечних тварин. У 1990–1995 роках максимальна щільність на орних землях у найбільших осередках не перевищувала 80–100 колоній/га. А в 1996 році на окремих площах посівів багаторічних трав у Вінницькій, Київській, Черкаській, Чернівецькій областях кількість колоній сягала до 150–400 колоній/га. Загрозливим було становище у 1998 році — у Вінницькій, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Черкаській та Хмельницькій областях, де за середньої щільності 14–46 колоній/га в осередках озимої пшениці восени нараховувалося 110–196, багаторічних трав — 180–400 і навіть 600 колоній/га. Осередки з високою чисельністю гризунів (50–140 колоній/га) спостерігалися на полях й у наступні роки.
На території України поширено п’ять видів мишей — хатня (повсюдно), лісова (у лісах та лісосмугах), польова (у Поліссі, Лісостепу, Карпатах, у Степу — лише біля водойм), жовтогорла (у Карпатах, Поліссі, гірських районах Криму, лісових масивах Лісостепу й частково лісонасадженнях Степу), миша-крихітка (у Поліссі й Лісостепу). Це дрібні гризуни, довжина тіла яких не перевищує 13 см, із довгим, не менш як 2/3 довжини тіла, хвостом і розвиненими вушними раковинами. Харчуються переважно насінням рослин. Значною мірою пошкоджують посіви зернових культур, соняшнику, конопель, зернобобових та багаторічних трав. Протягом року самки дають від 3–4 до 7 і більше приплодів по 3–8 малят у кожному. За сприятливих умов миші розмножуються масово. У полі вони риють неглибокі (30–38 см) нори простої будови, де живуть улітку, восени ж заселяють скирти соломи, різні будівлі, льохи, комори.
Серед полівок найбільш поширені й численні сіра (звичайна) та гуртова. Ареалом першої є всі природні райони країни, а другої — лівобережні райони Херсонської й Запорізької областей, степовий Крим та південно-західні райони Донецької області. Це такі самі дрібні гризуни, довжина їхнього тіла — 7–12 см, хвіст коротший за половину довжини тіла, вушна раковина коротка, майже непомітна в хутровому покриві голови. Полівки пошкоджують посіви зернових, багаторічних трав та інших культур, значної шкоди завдають сінокосам та пасовищам. Селяться у посівах, на вигонах, перелогових землях, городах, у молодих посадках та садах. Узимку під снігом харчуються сходами озимих зернових. Зимують також у скиртах соломи й сіна.
Розмножуються полівки протягом усього теплого періоду, а сіра — у скиртах — і взимку. Одна самка може давати до 88 особин на рік. До того ж, у сірої полівки малята стають статевозрілими через 16–22 дні, а в гуртової — через 2 місяці після народження. За сприятливих умов усе це призводить до масового розмноження гризунів.
Шкодочинність полівок дуже висока. На окремих полях у степовій та лісостеповій зонах за наявності 50–60 колоній/га за неправильного або несвоєчасного регулювання чисельності гризунів втрати зерна озимої пшениці становили 35–40%. Харчуючись сходами пшениці, полівки утворюють на посівах лисини. У роки ж масового їх розмноження подекуди виникає потреба у пересіванні пошкоджених масивів.
Розмноження мишей та полівок може обмежуватися природними чинниками. Так, ранні морози за відсутності снігового покриву, ожеледиці й утворення крижаної кірки на полях, різкі зимові відлиги з таненням снігу спричинюють загибель цих гризунів. Зниженню їх кількості сприяють також посушливі умови весни й літа. Певну роль у цьому відіграють також хижі та всеїдні птахи й ссавці. Та попри все це, щільність та шкодочинність мишей та полівок на сільськогосподарських угіддях залишаються досить високими, і тому треба завжди планувати проведення захисних заходів.
Заходи з контролю щільності популяцій мишоподібних гризунів поділяють на профілактичні й винищувальні.
Найважливішими профілактичними заходами є агротехнічні: дотримання сівозміни, боротьба з бур’янами на полях і в місцях резервацій гризунів (у лісосмугах та на узбіччях доріг і зрошувальних каналів), своєчасне й без втрат збирання врожаю, своєчасна та якісна оранка. Усе це позбавляє гризунів кормової бази і надійного сховища.
Боротьбу з гризунами треба здійснювати як у період масового розмноження, так і в період низької їх чисельності, коли вони живуть у місцях резервацій. У степових районах України, де впроваджено безполицевий обробіток грунту, за наявності на полі колоній полівок оранку краще провести з оборотом скиби на глибину 25–30 см. При цьому гине близько 70–75% гризунів. Оранка на таку глибину сприяє руйнуванню гнізд і кормових камер полівок. Поряд із цим особливу увагу слід приділити посівам озимої пшениці, не допускаючи заселення їх полівками з осені. Для цього перед сівбою озимини треба знищувати гризунів на попереднику й на прилеглих угіддях.
Якщо ж на одному гектарі посівів озимих зернових, багаторічних трав та соняшнику щільність мишоподібних гризунів досягає 3–5 і більше колоній, то треба вжити винищувальних заходів, застосовуючи головним чином хімічні та біологічні засоби.
Шторм, 0,05% воскові брикети, використовують для знищення мишей та полівок на посівах зернових культур, багаторічних трав, соняшнику. Цей родентицид на зерновій основі з діючою речовиною флокумафен, що є похідним від кумарину і належить до антикоагулянтів крові. Препарат розкладають на полях восени — після збирання врожаю або навесні — у період дефіциту природної їжі для гризунів. Норми витрати — 0,7–1,5 кг/га (1–2 брикети в нору). Принаду відновлюють через кожні 7–10 днів — аж до повного знищення гризунів.
Рекомендований також Роденфос — зернова принада, до складу якої входять 2,5% фосфіду цинку, 3% соняшникової олії та 94,5% зерна пшениці (по 3 г в нору з наступним притоптуванням).
Проти мишоподібних гризунів можна використовувати й аміачну воду — 150–200 г в нору з наступним притоптуванням.
Лабораторії біологічного захисту рослин виготовляють біопрепарат Бактороденцид — зерно, заражене бактеріями мишачого тифу (2 г в нору).
Застосовуючи родентициди, слід враховувати видовий склад гризунів, пори року, особливого значення надаючи домінуванню шкідників на кожному полі. Так, найкращою принадою для мишей, що харчуються насінням рослин, є зерно пшениці; для полівок узимку — лише зерно, проте влітку, у спекотну погоду, більш ефективними є зелені рослинні принади.
Проте ефективність зернової принади у боротьбі проти полівок в окремих випадках (особливо взимку на озимій пшениці з густим і високим травостоєм) може бути дуже низькою, адже молоді полівки, що народжуються взимку, зерном не харчуються і тому зернової принади уникають. У такому разі слід використовувати аміачну воду.
Проти польової миші застосування Бактеродентициду неефективне, оскільки вона зовсім несприйнятлива до бактерій мишачого тифу. Не слід використовувати і зернових отруєних принад, бо польова миша (і лише вона), поїдаючи зерно (зокрема пшеницю), завжди вилущує його, відкидаючи оболонку, що містить у собі найбільше отрути. Ефективним проти цього гризуна може бути застосування аміачної води, Шторму.
Доволі ефективним у 80-ті роки був захід, що полягав у знищенні гризунів аміачною водою за допомогою спеціального пристрою (шприца й рами), прилаштованого до аміаковоза або обприскувача.
Існує й дідівський метод боротьби з гризунами — приваблення хижих птахів за допомогою жердин, розставлених у полях.
На невеликих полях, у фермерських господарствах гризунів можна відловлювати. Для механічного відловлювання застосовують пляшки-давильниці й інші пастки, споряджуючи їх змоченими олією шматками хліба та моркви. Встановлюють пастки біля нір та на тропах, якими пересуваються миші й полівки.
М. Круть,
канд. біол. наук,
Інститут захисту рослин УААН