Усе по-українському: зернових зберуть більше, та сільгоспвиробники залишаться з розпачем

Для здешевлення зерна на ринку “зроблено”достатньо. Можна купувати

 На думку Голови Комітету Верховної Ради України з питань агрополітики та земельних відносин, Президента Асоціації фермерів та приватних землевласників Івана Томича, ситуація нині навіть загрозлива.

— Надзвичайно тривожний сигнал — сьогоднішня соціально-економічна ситуація в сільській місцевості й нинішній економічний стан більшості сільськогосподарських підприємств, значна частина з яких усе ж працює “в мінусі”, — вважає він. — Тому вирішальне значення для економіки і для процесу створення робочих місць, взагалі для відродження українського села, має те, якою буде цінова ситуація на ринку зерна 2005 року. Адже понад 50% сільгосппідприємств формують свій прибуток за рахунок зернового клину. Половина якого — озима пшениця.

Очікування гідного врожаю та гідних цін — важливий стимул, заради якого майже рік працює селянин у непростих умовах, які складалися впродовж цьогорічної весни. Дорожчали паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, техніка, запасні частини.

У цілому, в розрізі сільськогосподарських культур, не бачу особливих складностей для формування саме гідної цінової політики, крім щодо продовольчої пшениці. Ячмені (й озимі, і ярі), ріпаки, гречка та інші культури, я переконаний, повинні бути рентабельними в межах 10–30% і більше. Найбільш проблемним питанням є ціни на продовольчу пшеницю... Якщо ж характеризувати зовнішні фактори, то вони є благополучними для України і можуть істотно підправити ситуацію щодо ціни.

Які ж, на думку І. Томича, чинники є проблемними?

— Передусім це — перехідні запаси, добротний рівень цьорічних урожаїв. З огляду на це, — наголосив він, — важко прогнозувати цінову ситуацію. Можна констатувати факти, що з боку Верховної Ради України, її Комітету з питань аграрної політики зроблено все для того, щоб цінова ситуація була стабільна. Закон про державну підтримку, прийнятий торік, закон про зерно — вже третій рік як прийнято, потрібні зміни до них — теж. Щоправда, надто довго визначалися з агентом на ринку зерна. Нарешті Постановою Кабінету Міністрів України визначено Аграрний фонд....

На жаль, незважаючи на підтримку аграрного Комітету, у Верховній Раді не вдалося прийняти зміни до закону про бюджет поточного року щодо виділення із основного фонду коштів, за рахунок яких можна було б здійснювати інтервенції. Ті ж кошти, що виділено, не є адекватними.

Якщо говорити про конкретні параметри, то звернемо увагу на те, що 690 гривень — це ціна за тонну продовольчої пшениці, визначена урядом та Міністерством аграрної політики. Всеукраїнське віче та громадські організації у своїх виступах наполягали на 823 гривнях за тонну такої пшениці. Можемо стверджувати: якщо ціна за тонну цієї пшениці буде нижча за 700 грн, то це буде негативним фактором для сільгосппідприємств, це вдарить по економіці сільгосппідприємств. Торік середньореалізаційна ціна за тонну була 725 грн. Нинішнього року енергоресурси, порівняно з минулим роком, подорожчали в 1,3–1,4 раза, а з окремих параметрів і в 1,7. Цілком зрозуміло, що саме для забезпечення рентабелності громадські організації й виходили з мінімальних розрахунків на 823 грн/т.

Чи є достатніми державні механізми підтримки сільгоспвиробника? На жаль, ні. Про ефективінсть бюджетної підтримки краще не говорити.

Зернову ситуацію “підсолодили”цукром

На жаль, ситуація дала негативні наслідки і в інших аспектах, зокрема, на ринку цукру. Міністерство економіки та Міністерство аграрної політики стверджували, що у нас на ринку він наявний в межах 700 тисяч тонн, а потреби до нового врожаю — 300–320 тисяч тонн. Тож не повинно бути жодної проблеми. Проте чомусь так і не було здійснено інтервенцій з боку державного матеріально-технічного резерву, й український роздрібний покупець платив по 5 грн за кілограм цукру. А тим часом уповноважені від резерву інформували про те, що в ньому вже практично нічого немає. Виникає запитання: скільки ж насправді держава реально мала цукру в резерві й скільки його в той період було запропоновано ринку? Думається, немає потреби з’ясовувати парадоксальність ситуації: комусь вона була вигідною саме такою.

На думку Міністерства агрополітики, надлишок зерна на ціну тиснутиме істотно, і цей тиск, як і раніше, доведеться, знімати. Нагадаємо, що держава має намір закупити близько 3 мільйонів тонн через придбання Аграрним фондом (1,5 млн т), а також 1,5 млн т повинні для своїх продовольчих потреб закупити регіони, решту доведеться знімати через експорт. Та, як відомо, наші зернотрейдери не готові до того, щоб вибрати такий обсяг зерна і будуть вичікувати, поки ціна зменшиться до певного мінімуму.

Попередні розрахунки показують, що з урахуванням подорожчання ресурсів собівартість зерна буде десь на рівні 415 грн/т, а пшениці, зокрема, — близько 420 грн, що на 50 грн вище за торішні показники. Відповідно до мінімальних цін, які задекларувала держава, має бути забезпечена рентабельність окремих видів зернових від 30 до 60% за умови мінімальних цін.

Найслабшим місцем є інфрастуктура ринку, або канали просування продукції від сільгосптоваровиробників до збуту. На жаль, вони просто архаїчні! Українське законодавство не дало товаровиробникам можливості створити заготівельно-збутові кооперативи, які б базувалися на приниципах кооперації і які передусім повинні бути неприбутковими. У нас же стало звичним, що коли якісь кооперативи створюються, вони відразу потрапляють до кола підприємнициких організацій, і до них застосовується відповідний податковий прес. Тому селяни й відмовилися від такого каналу.

 Щодо ринку цукру та, зокрема, сплеску цін на роздрібному ринку, то в колах Мінагрополітики існувало переконання в тому, що це не що інше, як монопольна змова кількох власників цукру. За інформацією відомства, на той гострий момент у Держрезерві було від 400 до 700 тис. тонн цукру. За наявності такої істотної пропозиції, яка значно перевищувала попит, ціна не повинна була виростати, а лише зменшуватись. Якби вчасно було здійснено “традиційну”інтервенцію на ринку...

Начебто, щоб запобігти таким змовами, існує солідна державна інституція — Антимонопольний Комітет України, який мав би відреагувати на ситуацію. Мінагрополітики звернулося до цього органу, але... Наслідки всім відомі.

Редакція спробувала з’ясувати, як почувають себе товаровиробники у різних регіонах зараз. Низка повідомлень дає відчути реальне становище, зокрема, на ринку зерна. За словами голови Івано-Франківської обласної організації Асоціації фермерів та приватних землевласників України Миколи Миркевича, ситуація заслуговує винятково негативної оцінки. Диспаритет цін склався тут так, що за 1 тонну зерна можна придбати всього 100 літрів дизпалива, тоді як селяни пам’ятають роки, коли працювала схема: “тонна за тонну”. Отже, зерно подешевшало вдесятеро.

“Зерно в сільгоспвиробників приймають за низькими заставними цінами, але ж грошей не платять, — каже М. Миркевич. — А за пальне, що коштує 3,4 грн/л, треба платити відразу.”У зв’язку з ситуацією, що склалася, рада обласної організації АФЗУ звернулася до Президента України, уряду, облдержадміністрації та ЗМІ з відповідним зверненням”.

А в Дніпропетровську нещодавно з тієї ж причини пікетували облдержадміністрацію. Тут теж різко знизилися ціни на зерно. Як наслідок — фермери масово відмовляються від землі, повертаючи її власникам земельних паїв. У Васильківському районі області, за словами представника Дніпропетровської організації АФЗУ Леоніда Чорнокнижного, торік, таких земель було повернуто 9 тисяч гектарів, у нинішньому році очікується відмова від 50 зі 100 тисяч гектарів земель, що були в господарюванні місцевих фермерів.

Таким запам’ятається спекотне літо 2005 року. Всі знали, що належить зробити, аби змінити підходи, всі розраховували на “політичну волю”нової влади. Однак, окрім переконання в тому, що пора змін ще не настала, та природного розпачу, сільгоспвиробникам від вирощеного добротного врожаю не дісталося нічого. Як було торік чи позаторік...

Тарас Колісник