Спецможливості
Агробізнес

Український комбайн’2001: радiти чи плакати?

05.06.2008
901
Український комбайн’2001: радiти чи плакати? фото, ілюстрація
Український комбайн’2001: радiти чи плакати?

Український комбайн’2001: радiти чи плакати?

У 1997 роцi “Пропозицiя” (№7) звернулася до питання: бути чи не бути українському зернозбиральному комбайну? Пройшло чотири роки. Ми вирiшили знову повернутися до питання комбайнобудування в Українi. На наш превеликий подив, питання “бути чи не бути” залишається вiдкритим — перспективи для українського зернового комбайна залишаються такими ж невизначеними, як i чотири роки тому. Ми вирiшили звернутися до виробникiв українських зернозбиральних комбайнiв з проханням прокоментувати ситуацiю, що склалася. Заступник головного редактора “Пропозицiї” Юрiй Михайлов зустрiвся з керiвниками двох найбiльших українських комбайнобудiвних заводiв. Оскiльки питання були однаковими, ми вирiшили об’єднати їх i вiдповiдi на них в таку собi дискусiю, яку й пропонуємо вашiй увазi. У цьому ж номерi “Пропозицiї” ми подаємо окремою статтею думку фахiвця з машинобудування — доцента Нацiонального аграрного унiверситету Анатолiя Демка, що має придати цiлiснiсть розгляду проблеми. Отже, в дискусiї беруть участь виконавчий директор ВАТ “Херсонськi комбайни” Олександр Берман, директор з маркетингу та збуту ВАТ “Херсонськi комбайни” Володимир Грибанов i голова правлiння концерну “Лан” Вiктор Саєнко.

jЮрiй Михайлов. Два роки тому я почув думку голови правлiння ВАТ “Херсонськi комбайни” Володимира Буряченка про те, що, коли ситуацiя з українським комбайнобудуванням докорiнно не змiниться, в 2003 роцi врожай зернових доведеться збирати косами та серпами. Чи вiдбулися цi докорiннi змiни?

Володимир
Грибанов
Тi матерiали, про якi ви згадали, були розробленi ще в 1998 роцi на пiдставi даних Держкомстату. Так от, 1990 року в Українi працювало 105 тисяч комбайнiв. У цьогорiчних жнивах візьме участь реально не бiльше 34 тисяч машин — фактично мова йде про те, скiльки селяни зможуть зiбрати бiльш-менш працездатних машин з металобрухту.
Деякi фахiвцi кажуть, що сьогоднi немає потреби в такiй кiлькостi комбайнiв, яка була наприкiнцi 80-х рокiв, тому що першою чергою вибувають комбайни “Нива” (якi й донинi становлять основний парк машин), а новi машини — це, передусiм, комбайни високої продуктивностi (9 кг/с обмолоту), а тому комбайновий парк має налiчувати десь 80 тисяч машин. Але й за цих умов мова знову ж iде про те, що наявний комбайновий парк становить лише третину вiд необхiдного.
Це означає, що втричi збiльшується термiн збирання. Втрати бiологiчного врожаю починаються з п’ятої доби збирання. Тут виникає дилема: зiбрати весь урожай за 5—6 дiб без втрат або допустити якiсь втрати зерна, але виграти на суттєвiй економiї капiтальних витрат на технiку. В СРСР це знайшло компромiс в нормативi збирання врожаю раннiх зернових за 10 дiб. Таким чином, комбайновий парк у 105 тисяч комбайнiв у 1990 роцi якраз i забезпечував збирання врожаю за 10—12 дiб. Простий пiдрахунок показує, що за наявностi лише третини необхiдних машин термiн збирання зростає до 30—36 дiб. За таких термiнiв збирання втрати зерна вiд осипання можуть сягнути в цiлому по Українi 18—20%.
Що стосується комбайнового парку, то, незалежно вiд тих заходiв, якi здiйснюватимуться (навiть найрадикальнiших), вiн продовжуватиме скорочуватися. Якщо тепер почати нарощувати власне виробництво, то все одно швидкiсть вибуття технiки протягом найближчих кiлькох рокiв продовжуватиме перевищувати швидкiсть надходження нової технiки. За найсприятливiших умов наростити комбайновий парк до необхiдного рiвня можна буде лише десь у 2010—2015 роках.
А поки що кiлькiсть комбайнiв скорочуватиметься, а отже, скорочуватиметься i врожай зернових. I якщо нiчого не змiниться найближчим часом, в країнi буде голод. Якщо ж вдасться вчасно схаменутися, можливо, вiдбудеться перелам. Можливо, що на цей час доведеться навiть закуповувати iноземну технiку.
Вiктор Саєнко. На однiй із нарад мiнiстр аграрної полiтики Iван Кириленко констатував, що з 290 тисяч тракторiв, якi брали участь у роботi минулого року, цiєї весни будуть працювати тiльки 170 тисяч. Парк тракторiв теж зменшується з карколомною швидкiстю.
Юрiй Михайлов. У 1996—1998 роках — як надзвичайний захiд — було iмпортовано приблизно 2,5 тисячi iноземних комбайнiв. Розрахунок був приблизно такий: збирати зерно треба тепер, а своїми комбайнами поки що задовольнити потреби селян не можна. Але за цей час можна буде “пiдтягнути” своє машинобудування. Пройшло п’ять рокiв: iноземнi машини пiдходять до межi спрацьованостi, а виробництво власних комбайнiв так i не було розгорнуто в необхiдних обсягах.
Володимир Грибанов. Так, сподiвалися, що тимчасово за рахунок iмпортної технiки проблему вдасться вирiшити. Але розраховували на їхню роботу протягом 10 рокiв, а вони практично замортизованi за 3—4 роки. Сьогоднi пiдготовка одного iмпортного комбайна до роботи вимагає приблизно 250—280 тис. грн щорiчно. А далi цi витрати будуть зростати в геометричнiй прогресiї.
Упродовж досить тривалого часу ми працювали з компанiєю “Джон Дiр” щодо створення спiльного виробництва. Тодi ми не могли зрозумiти їхньої позицiї, що протягом 10 рокiв експлуатацiї комбайн вартiстю 110 тис. дол. повинен принести машинобудiвнiй компанiї 1 млн дол. доходу. Звернiть увагу, що в Українi цiна цих комбайнiв на умовах лiзингу становила 256 тис. дол. Звiдки ж береться ще 750 тис. дол. за 10 рокiв?
Усе дуже просто: цiна запчастин збiльшується в кілька разів, починаючи з коефiцiєнта 3 i доходячи до 15. Цiна запчастини у 15 разiв може перевищувати цiну деталi, встановлену в комбайнi. А в СРСР цiна деталi в комбайнi i цiна запчастини була однаковою. На Заходi рентабельнiсть виробництва комбайна — 8%, а рентабельнiсть виробництва запчастин — тисячi вiдсоткiв.
Ситуацiя доходить до абсурду: фiрма встановлює датчик, який контролює використання мастила виключно однiєї марки — у мастило певної фiрми добавляється присадка, практичної необхiдностi в якiй немає. Але з мастилом iншої фiрми комбайн працювати не буде.
Повернiмося до стану iноземної технiки. Збирання за сезон урожаю з площ, удвiчi-втричi бiльших за нормативнi, вказує на те, що комбайни мали б i окупитися вдвiчi-втричi швидше. Але погляньмо на Державний бюджет цього року: бюджет Державного лiзингового фонду — 2,7 млрд грн, з яких 2,4 млрд — це борги за iноземну технiку, придбану в 1996—1998 роках, розрахунки за яку в попереднi роки не перевищували 0,3%.
Вiктор Саєнко. Сервiсне обслуговування iноземної технiки є дорожчим на кiлька порядкiв за обслуговування вiтчизняної технiки. У Казахстанi, наприклад, з 650 комбайнiв “Джон Дiр” 75 машин минулого року постiйно перебувало в ремонтi через брак дорогих запчастин. Я поставив питання нiмецьким машинобудiвникам: скiльки потрiбно коштiв кожного сезону для пiдготовки до роботи нiмецьких комбайнiв в умовах України?
Ось якi цифри я одержав. Витрати на пiдготовку комбайну “Клаас” до наступного сезону пiсля першого року роботи, в якому вiн зiбрав урожай з 1000 га, становить 15 дол./га. На третiй сезон уже необхiдно витратити 25, четвертий — 30—35, п’ятий — 40—50 дол./га.
Спочатку я вважав, що оприлюднення таких цифр викличе море обурення в представникiв сервiсних служб iноземних компанiй. Але я не одержав жодного спростування. Досвiд Казахстану пiдтверджує: комбайн пропрацював чотири роки, а розплатитися за нього господарство не спроможне. Вартiсть iноземної технiки настiльки велика, що й 15 рокiв не вистачить, щоби розрахуватися за неї.
Я теж згадаю одну специфiку обслуговування iноземної технiки. Припустiмо, на комбайнi вийшов з ладу редуктор — сервiсна служба його не ремонтує, а пропонує придбати новий. Це — 20 тис. дол., а деталь редуктора, яка вийшла з ладу, може коштувати 20 дол. Ми ж поставляємо запчастини за цiною, яка на кiлька порядкiв менша цiни iноземних запчастин.
Я вважаю, що в Росiї зробили правильний висновок — вони кинули просто колосальнi ресурси “Ростсiльмашу”, Красноярському заводу, надали великi пiльги щодо металу, електроенергiї, податків тощо. Сьогоднi “Дон-1500” коштує 52 тис. дол. Але насправдi його цiна на 40% бiльша. Наш “Лан” продуктивнiстю 9—11 кг/с коштує 82 тис. дол., i це при тому, що на ньому встановлено європейськi двигун, гiдравлiку, паси, пiдшипники. Ми говоримо, що ресурс цiєї машини у 2—5 разiв бiльший, нiж у “Дона-1500”. Але навiть за умови низької цiни “Дона-1500” сьогоднi “Ростсiльмаш” поверне собi грошi завтра на запчастинах.
Юрiй Михайлов. А чому б тодi не розгорнути бiзнес з виготовлення запчастин до iноземної технiки?
Вiктор Саєнко. Цього року фiрма “Клаас” разом із Павлоградським заводом звернулася з проханням виготовити за їхнiм технiчним замовленням жатку. Ми це зробили за кiлька мiсяцiв. Але виявляється, що користувач iноземної технiки не може встановити нашу жатку на свiй комбайн без дозволу iноземної фiрми.
Минулого року ми виготовили багато запчастин для iноземної технiки, але вiдчули, що сервiснi центри з обслуговування iноземної технiки чинять тиск на користувачiв цiєї технiки, аби тi вдавалися тiльки до їхнiх послуг. Адже що бiльше деталей ми виробляємо, то меншими є прибутки цих сервiсних центрiв. (Мабуть, вони можуть здiйснювати такий тиск, адже ця технiка поставлена на умовах оплати в розстрочку, i право власностi на неї переходить до користувача тiльки пiсля сплати останнього внеску — до цього часу власником технiки є iноземна компанiя. — Юрiй Михайлов)
Юрiй Михайлов. Повернiмося до вiтчизняної технiки. Як можна оцiнити сучасний стан українського комбайнобудування?

Олександр
Берман
Хотiлося б наголосити: виробництво сучасної зернозбиральної технiки в Українi не є проблемою ВАТ “Херсонськi комбайни”, це — проблема державна. I якщо зрозумiло, що ставка на забезпечення комбайнового парку iноземними машинами є безперспективною, то вихiд вбачається тiльки в одному — в розвитку вiтчизняного машинобудування.
Коли фахiвцi фiрми “Джон Дiр” дослiджували потенцiал нашого заводу, то вони дійшли такого висновку: технологiчний рiвень заводу — на свiтовому рiвнi, вiдстають технiчнi та технологiчнi рiшення. Це — очевидно: щороку фiрма “Джон Дiр” вкладає мiльярди доларiв у дослiдно-конструкторськi розробки, пiдготовку виробництва, а ми такої можливостi не мали.
У 1995 роцi було створено макетний зразок зернозбирального комбайна “Славутич”. У 1996 роцi тодiшнiй прем’єр-мiнiстр Павло Лазаренко вiдвiдав наш завод. Побачивши поруч комбайн “Джон Дiр” i макетний зразок “Славутича”, вiн винiс вирок: оце все нам не потрiбно — будемо закуповувати iноземну технiку. Через це частину 1996 року i весь 1997 рiк для нас було втрачено.
У 1998 роцi було вiдповiдних п’ять доручень Президента України. Але зрушення вiдбулося за рахунок особистого втручання прем’єр-мiнiстра Валерiя Пустовойтенка, який дав наказ перерахувати на завод кошти. Це дало змогу виготовити дослiдно-промислову партiю з 50 комбайнiв.
Нас постiйно критикують за те, що ми не залучаємо кредити, внутрiшнi кошти для того, щоб споживач у будь-яку мить мiг придбати комбайни, для чого завжди повинна бути певна партiя готових машин. Так от, у 1998 ми пiшли цим шляхом: “заклали” у виробництво 250 комбайнiв, цикл виробництва комбайна — приблизно 8 мiсяцiв (з урахуванням усiх сумiжникiв). Через Державний лiзинговий фонд було придбано того року 55 комбайнiв, до того ж, сплачено за них було лише половину коштiв. Наслiдок такого пiдходу: до цього часу ми намагаємося сплатити борг, який виник 1998 року.
Ситуацiя повторилася 1999 року — було реалiзовано 76 комбайнiв. Минулого року iнтерес до комбайнiв виник тiльки наприкiнцi червня, коли жнива вже почалися. Реалiзовано за лiзингом було 39 комбайнiв (усього — 56).
2001 рiк. Спочатку все йшло нормально: була прийнята програма “Зерно України-2001”, згiдно з якою в цьому роцi до початку жнив передбачалося виробництво 3000 комбайнiв (“Славутич”, “Лан”, “Бiзон” i т.ін.). Вiдповiдно, були затвердженi графiки фiнансування всiх машинобудiвникiв. Ми навiть отримали невеликий аванс 29 грудня 2000 року. А вже в сiчнi нас почали питати: де комбайни? У лютому ми вже почали вiдвантажувати комбайни, але з тих 34 машин, якi вже готовi, лише половина призначається для Украгролiзингу. На рiзному ступенi готовностi перебувають ще приблизно 200 комбайнiв.
Якби сьогоднi ми отримали 100% гарантiю того, що вся вироблена нами технiка буде придбана, ми б уже завтра зiбрали всiх своїх постачальникiв i, своєю чергою, дали б 100% гарантiю розрахункiв з ними. Протягом першого кварталу цього року ми збiльшили кiлькiсть працiвникiв на заводi на 300, завдяки тому, що було зроблено аванс. Але ми сьогоднi йдемо “ва-банк”: починаємо виробництво за власнi кошти без гарантiї реалiзацiї виробленої продукцiї.
Володимир Грибанов. У Державному бюджетi записано: 2,7 млрд гривень на закупiвлю сiльгосптехнiки. Пiд цi цифри ми пiдписали графiк виробництва комбайнiв — зобов’язалися виготовити в цьому роцi 1000 машин. За три мiсяцi цього року ми повиннi були пiд затверджену програму одержати 180 млн гривень — нуль до цього часу. А мова ж iде про обiговi кошти, необхiднi для виробництва продукцiї. За умовами лiзингу сплачується 50% попереднiй внесок i решта 50% цiни — після вiдвантаження продукцiї. А у нас у собiвартостi комбайна 50% — це вартiсть комплектуючих. Але й це — не найголовніше. Нас хвилює два питання: коли заплатите i скiльки. I дотримуйтеся своїх обiцянок. Або скажiть, що виробництво зернозбиральних комбайнiв не є проблемою держави, i шукайте собi клiєнтiв самi.
Ще в жовтнi минулого року виробництво 1000 комбайнiв у 2001 роцi вбачалося справою реальною, у квiтнi цього року стає зрозумiлим, що 1000 машин не буде, можливо, за рiк 300—400, навiть 500. Але, знову ж, це залежатиме вiд надходження коштiв.
Не буде коштiв — ми зосередимося на прямих угодах, виробництвi кукурудзозбиральної технiки, почнемо продаж абсолютно нової кормозбиральної технiки, продовжуватимемо спiвпрацю з Китаєм. Але на втрати зерна через вiдсутнiсть зернозбиральних комбайнiв ми впливати не збираємося.
Але є ще одне питання. Виробництво комбайна “Славутич” охоплює бiльше 200 постачальникiв комплектуючих вузлiв i деталей з усiєї України. Виробництво лише зернозбирального комбайна могло б потягнути за собою розвиток усiєї промисловостi України, i не тiльки сiльськогосподарського машинобудування — тiєї електронiки, якою сьогоднi оздоблено “Славутич”, немає в Ростовi, унiкальним є кондицiонер, розроблений Харкiвським iнститутом холодильних машин. З передбачених на розвиток виробництва 130 млн грн (загалом 360 млн грн по всiх пiдприємствах) ми отримали 11,5 млн кредиту вiд Iнновацiйного фонду.
А як повертати цей кредит? Оскiльки комбайн iде через Державний лiзинговий фонд, його цiну кожного року нам встановлюють, причому рентабельнiсть виробництва встановлюється на рiвнi 3%. Оскiльки цiна узгоджується на випуск 1000 машин, а реально виробляється в кiлька разiв менше, то кожний випущений комбайн є для нас збитковим. Тобто повертати кредити, розвивати виробництво за рахунок прибутку ми не можемо.
Так от, на пiдготовку виробництва комбайнiв за всi роки спрямовано лише 7,5 млн грн — десь 2,5—3 млн дол., — а фiрмою “Джон Дiр” — 2—3 млрд дол. щорiчно.
Вiктор Саєнко. У нас були надiї, особливо пiсля того, як 26 грудня 1998 року Президент України Леонiд Кучма провiв цiлий день на концернi “Лан” i однозначно заявив про те, що вiднинi Україна буде купувати тiльки українськi зернозбиральнi комбайни. У підтримку цього i прем’єр-мiнiстр Валерiй Пустовойтенко заявляв про необхiднiсть створення сприятливих умов, у тому числi прийняття податкових пiльг. Адже за цiни комбайна “Лан” у 500 тис. грн податки становлять 140 тисяч. На жаль, протягом наступних 2,5 року нiчого з обiцяного виконано не було.
Iнша надiя з’явилася пiсля проголошення програми “Зерно України-2001”. 29 листопада 2000 року концерн “Лан” пiдписав контракт з Украгролiзингом на суму 152 млн грн про виробництво до початку жнив 300 комбайнiв (200 комбайнiв продуктивнiстю 9—11 кг/с, 100 машин — 5—6 кг/с) за умов 50% попереднього фiнансування. Донинi ми не отримали жодної копiйки. Я передбачаю, що через мiсяць-пiвтора всi згадають про зернозбиральну технiку — де комбайни?
Реально ситуацiя є такою: 20 комбайнiв до жнив, i ще 120 — до кiнця року. Плюс 30—40 машин для Казахстану. Загалом — 150—200 комбайнiв. I це при тому, що ми могли б виготовляти щомiсяця по 50 комбайнiв.
Зернозбиральнi комбайни та трактори — дуже дорогi машини, якi сiльгоспвиробники без державної допомоги за попередньою оплатою придбати не можуть. Так само важко i виробникам технiки самостiйно фiнансувати виробництво дорогої технiки. Але протягом останнiх двох рокiв рядок щодо пiдтримки сiльськогосподарського машинобудування з Державного бюджету викреслюється.
Менi зауважують, що в державi на це коштiв немає. Але чому на фiнансування виробництва “Славутича”, “Лана”, “Обрiю” державних коштiв немає, а на закупiвлю комбайнiв фiрм “Клаас”, “Дойц Фар”, “Ростсiльмашу” є? Причому цi фірми говорять: нiякого лiзингу, тiльки попередня оплата.
А як же державна турбота про робочий клас, пенсiонерiв, працiвникiв бюджетної сфери? Адже в цiнi кожного комбайна “Лан” 35% — податки. А якi надходження до бюджету при закупiвлi iноземних комбайнiв? I це при тому, що роботою завантажується робiтничий клас iнших країн, а не наш.
Проте в цьому немає нiчого дивного, адже певнi депутати i навiть фракцiї депутатiв Верховної Ради лобiюють iнтереси захiдних компанiй.
Юрiй Михайлов. На якому рiвнi сьогоднi перебуває вiтчизняна зернозбиральна технiка?
Олександр Берман. Що б не казали про “Славутич”: що вiн скопiйований з “Дону-1500”, що вiн морально застарiв, треба мати на увазi ось що. Нинiшнiй “Славутич” навiть представниками “Ростсiльмашу” визнано як такий, що на порядок перевершує “Дон-1500”. Комбайн класу “Славутич” на “Ростсiльмашi” є тiльки в макетному зразку (“Дон-1610”). Тобто поки що “Ростсiльмаш” вiдстає вiд нас на 4 роки. Але тепер “Ростсiльмаш” повертається до дослiдно-конструкторських розробок, до вдосконалення технiки.
Що стосується якостi та надiйностi технiки, то вони визначаються ритмiчнiстю роботи виробництва. У березнi минулого року ми змушенi були практично зупинити завод i 60% робiтникiв вiдправити у несплачувану вiдпустку, яка тривала до серпня-вересня. Але потiм робiтнику потрiбно кiлька мiсяцiв на те, щоб пригадати, що i як вiн робив.
Вiктор Саєнко. Концерн “Лан” сьогоднi пропонує три моделi зернозбиральних комбайнiв, якi пройшли державне випробування: 5, 7 i 9—11 кг/с обмолоту. Цiна цих комбайнiв у 3—3,5 раза менша за цiну аналогiчної iноземної технiки. I одночасно ми шукаємо подальшi шляхи зменшення цiни нашої технiки.
Основною проблемою сьогоднi є двигуни — харкiвськi двигуни не задовольняють вимог до двигунiв комбайнiв. Купувати iноземнi двигуни — теж не вихiд. Тому ми нині працюємо над питанням створення в Українi спiльного виробництва дизельних двигунiв.
Нарештi, сьогоднi ми заявляємо, що найбiльшi поламки на комбайнi “Лан” ми спроможнi усунути за, щонайбiльше, двi доби, а в бiльшостi випадкiв — за добу. Я думаю, що й херсонцi сьогоднi пропонують такий же рiвень сервiсу.
Юрiй Михайлов. Виробництво готове до масштабних поставок на ринок України сучасних комбайнiв, сервiс пiдтягнуто. Чого ж не вистачає, щоб довести справу до логiчного кiнця?
Вiктор Саєнко. Менi здається, треба було б у державi зробити цiльову емiсiю грошей у розмiрi 5—10 млрд грн, якi надати в кредит пiд невеликий вiдсоток сiльгоспмашинобудiвникам на 5 рокiв. Ще рiк-пiвтора тому таку iдею жваво обговорювали i пiдтримували. Позитивно до цього проекту ставилися i в двох комiтетах Верховної Ради. Проте, на жаль, цю iдею так i не було втiлено в життя.
Сьогоднi ми опинилися в замкненому колi: у нас податкова система вимила обiговi кошти, ми не можемо взяти кредит у банку, немає коштiв i у споживачiв нашої продукцiї, i довготермiновi кредити для них вiдсутнi.
Проте, можливо, ситуацiя змiниться цього року: уряд прийняв рiшення компенсувати 70% банкiвської ставки сiльгоспвиробникам за кредитами на придбання сiльськогосподарської технiки. На жаль, ця полiтика не поширюється на сiльгоспмашинобудiвникiв.
I все одно, незважаючи на певний поступ, ситуацiя залишається вкрай тривожною: замiсть очiкуваних 75 комбайнiв до продажу в Кiровоградськiй областi очiкується лише 10 — необхiдних кредитiв сiльгоспвиробники залучити не змогли.
Тому наше побажання уряду та Верховнiй Радi: передбачити в бюджетi на наступний рiк фiнансування лiзингових компанiй на закупiвлю ними тракторiв i комбайнiв. Можна залучити для цього iноземнi кредити, але для фiнансування власного с.-г. машинобудування.
Володимир Грибанов. Поглянемо на розвиток ринку в Українi. Порiвняно з минулим роком продаж комбайнiв за прямими угодами збiльшується в кілька раз. I що найголовнiше, комбайни починають купувати вже взимку. У сiльському господарствi почався процес укрупнення землеволодiння та землекористування. Наприклад, Марiупольський металургiйний комбiнат iм. Iллiча — понад 100 тис. га землi, 24 господарства перетворенi на агроцехи. Цей замовник купує в нас цього року 30 комбайнiв. Далi, шахта iм. Засядько — 71 тис. га.
I ми сьогоднi орiєнтуємося саме на великотоварних сiльгоспвиробникiв. А процес укрупнення тiльки розпочався. Поки що всi надiї протягом перехiдного перiоду (який ми оцiнюємо в 2—3 роки) ми пов’язуємо з Державним лiзинговим фондом.
Якщо ж у державi нiкого не цiкавитиме питання, чи працює завод “Херсонськi комбайни”, Тернопiльський комбайновий завод, завод “Серп i молот”, Харкiвський завод тракторних двигунiв, накінець — усе сiльськогосподарське машинобудування, цю галузь Україна втратить назавжди.
Як це не дивно, робити якiсь прогнози ми можемо тiльки щодо зовнiшньоекономiчної дiяльностi, щодо України — це абсолюто неможливо.
Юрiй Михайлов. Нині створено спiльне пiдприємство з “Ростсiльмашем” для виробництва в Українi комбайнiв “Дон-1500”. Як це розумiти?
Володимир Грибанов. У березнi цього року в Росiї прийнято постанову уряду щодо 40% дотацiї на закупiвлю сiльгосптехнiки. Таким чином для сiльгоспвиробникiв технiка здешевлюється на 40%. “Ростсiльмаш” запланував виробництво 5000 комбайнiв, i виробництво всiх цих комбайнiв фiнансово забезпечено. У зв’язку з цим “Ростсiльмаш” просто завалений замовленнями, а тому продаж комбайнiв “Дон-1500” цього року в Україну не здiйснюватиметься.
Вiктор Саєнко. Коли я вперше побачив листа на iм’я Президента України за пiдписами Олексiєва (директор “Пiвденмашу”. — Юрiй Михайлов), Кириленка i Шпака (директор Украгролiзингу. — Юрiй Михайлов) щодо закупiвлi “Дон-1500” i, бiльше того, їхнього збирання на “Пiвденмашi”, я був украй здивований: адже на Павлоградському заводi “Пiвденмашу” збирають комбайни фiрми “Клаас”. Я думаю, що подiбне рiшення викликане чиїмись лобiстськими iнтересами: “Дон-1500” — це розробка 40-рiчної давнини.
Юрiй Михайлов. Останнє запитання: якими вам бачаться перспективи українського комбайнобудування?
Володимир Грибанов. Ми виходимо з того, що можливим є щорiчне нарощування продукцiї вдвiчi. Врешті-решт, можливим буде коефiцiєнт нарощування — три. Проте необхiдно мати на увазi, що машинобудiвники у свiтi в цей час на мiсцi не стоятимуть — за кiлька рокiв буде докорiнно змiнена технологiя. Тому рокiв через п’ять просто нарощувати виробництво сьогоднiшньої технiки буде безглуздо. Висновок: якщо вже тепер виробництво не буде нарощуватися, то про український комбайн можна буде забути. У нас не буде можливостi вдосконалювати комбайн, удосконалювати технологiю, аби зменшити його цiну, збiльшити продуктивнiсть, пiдняти рiвень якостi.
Уже сьогоднi не може йти мови по вихiд на ринки розвинених країн. Найкраще, чого ми можемо досягти, — вийти на ринки країн СНД, можливо, ще Китаю.
Ми кiлька останнiх рокiв зумисне не займалися експортом “Славутича”, “пiдтягуючи” його якiсть до необхiдного рiвня. Але вихiд на Росiю буде, мабуть, важким, адже на власну продукцiю в Росiї поширюється 40% дотацiя, через що ми не зможемо конкурувати за цiною з росiйською продукцією.
Середня Азiя — реально, але тут треба розглядати систему машин. Вiзьмiть, наприклад, Казахстан — урожайнiсть 7—15 ц/га. За цих умов “Славутич” неможливо завантажити. Крiм того, низькоросла пшениця вимагає наявностi систем копiювання профiлю. Через це тi моделi комбайнiв “Джон Дiр”, якi використовували в Казахстанi i не мали систем копiювання профiлю, давали втрати до 30% урожаю.
Сьогоднi нашим традицiйним партнером по кукурудзозбиральнiй технiцi є Китай, з яким ми спiвпрацюємо 12 рокiв i де працює бiльше 1000 самохідних шестирядних кукурудзозбиральних комбайнiв. Але 10 рокiв тому в них вiдбулася земельна реформа, яка збіглася в часі з розпадом СРСР і наслiдком якої став спад поставок технiки. Протягом останнiх трьох рокiв ми спiльно спроектували нову технiку, яка вiдповiдає сьогоднiшнiм умовам китайського сiльського господарства i потрапляє в допустимий цiновий дiапазон. Тепер ми маємо на цю технiку сертифiкат вiдповiдностi, вона рекомендована для впровадження в Китаї. У цьому роцi ми вже вiдвантажили перших 50 машин, а на друге пiврiччя сподiваємося укласти контракт уже на 500 машин. А взагалi потреба в таких комбайнах — 240 тисяч штук. Тому ми розраховуємо на рiвень виробництва — 10 тисяч комбайнiв на рiк, 30% комплектуючих буде наших.
Залишається ще один напрям — створення спiльних пiдприємств з провiдними машинобудiвними компанiями свiту. Ми кiлька рокiв тому доводили, що потужнiсть нашого заводу дає змогу одночасно випускати i комбайни “Джон Дiр”, i “Славутичi”. I нiколи “Славутич” не становитиме конкуренцiї “Джон Дiру” на українському ринку — це зовсiм рiзнi машини.
Вiктор Саєнко. На превеликий жаль, нашi посольства та торговельнi представництва за кордоном (передусiм в СНД) не сприяють просуванню вiтчизняної продукцiї на iноземнi ринки. У 1999 роцi ми взяли участь у виставцi сiльськогосподарської технiки в Казахстанi, де мали змогу продемонструвати в дiї комбайн “Лан”. Зацiкавившись нашою технiкою, уряд Казахстану звернувся до нас iз проханням спроектувати та виготовити широкозахватнi жниварки, 200 штук яких ми поставили до Казахстану минулого року.
Крiм того, набувши досвiду експлуатацiї технiки “Джон Дiр”, уряд Казастану пiшов на рiшучi заходи — вирiшив створити спiльне пiдприємство з Україною з виробництва власних комбайнiв (ми беремо участь у цьому проектi — спiльно будемо виробляти зернозбиральний комбайн “Нан” (“хлiб” по-казахськи). На прохання казахстанської сторони ми виготовили 10 зернозбиральних комбайнiв.
Нині ми використовуємо на комбайнах “Лан” словацькi двигуни, випробовуємо словацьку гiдравлiку. Тому ми запропонували словацьким партнерам спiльне виробництво зернозбиральних комбайнiв у Словаччинi.
Свiтова тенденцiя вказує на перехiд до модульних енергозасобiв. Вiзьмемо зернозбиральний комбайн: за рiк вiн працює щонайбiльше 4—5 мiсяцiв. Остання Ганноверська виставка сiльськогосподарської технiки (1999 рiк) показала, що все бiльше компанiй готуються запропонувати споживачам свої варiанти унiверсальних енергозасобiв i всього комплексу начiпного обладнання.
Ми сьогоднi теж працюємо в цьому напрямі — створення унiверсального енергозасобу (який зможе нести до 28 рiзних механiзмiв) та необхiдного недорогого причіпного та навiсного обладнання. Я думаю, що вже на виставцi “Агро’2002” ми зможемо продемонструвати вiдповiдну технiку.
Не виключено, що в Українi через 3—5 рокiв самоходнi зернозбиральнi комбайни зiйдуть з арени, оскiльки стануть неконкурентоспроможними за цiною.

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
Одним із найвідоміших не лише в Україні, а й у всьому світі центрів пшеничної селекції є Миронівка (Київщина), яку недарма називають пшеничною столицею, батьківщиною української озимої пшениці, адже саме тут працює Миронівський інститут... Подробнее

1
0