Україна — For sale? (виставлено на продаж)

Рік тому в одному з найпрестижніших політико-економічних видань світу - в журналі The Economist - була надрукована стаття Outsourcing's third wave ("Третя хвиля аутсорсингу"1) (21.05.2009), присвячена новій тенденції в глобальному сільському господарстві: скуповування багатими країнами сільськогосподарської землі за кордоном.

Цього року король Саудівської Аравії влаштував церемонію прийняття першої партії рису, вирощеного за ініціативою короля Абдулли відповідно до саудівських аграрних інвестицій за кордоном. Рис вирощено в Ефіопії, де група саудівських інвесторів вклала 100 млн дол. у вирощування пшениці, ячменю та рису на землях, орендованих в ефіопського уряду. Інвестори протягом кількох перших років звільнені від оподаткування та можуть вивозити весь урожай. Водночас Всесвітня продовольча програма витрачає майже таку саму суму, що й інвестори (116 млн дол.), на забезпечення 230 тис. т продовольчої допомоги в 2007-2011 рр. 4,6 млн ефіопів, які, на її думку, страждають від голоду та недоїдання.
Саудівська програма є прикладом потужної, але суперечливої тенденції, яка охопила третій світ: країни, що експортують капітал, але імпортують продовольство, переносять виробництво продуктів харчування в країни, що мають потребу в капіталі, маючи при цьому вільні землі. Замість купівлі харчів на світових ринках, уряди та політично впливові компанії купують або орендують за кордоном землі, вирощують продукти харчування й поставляють їх у свою країну.
Прихильники таких угод переконують, що вони постачають нове насіння, машини та кошти в сільське господарство, яке є економічною основою бідних країн. Опоненти називають такі проекти "загарбанням земель" і стверджують, що ферми будуть ізольовані від країн-господарів, а бідні фермери будуть вигнані з землі, яку вони обробляли з діда-прадіда. Безсумнівним тут є лише те, що ці проекти - великі, ризиковані й суперечливі. На Мадагаскарі вони спричинили державний переворот.
Тільки в Судані Південна Корея уклала угоду на 690 тис. га, Об'єднані Арабські Емірати мають аналогічну угоду з Єгиптом на вирощування пшениці на 400 тис. га. Суданські урядовці заявили, що їхня країна виділить арабським країнам приблизно п'яту частину своїх орних земель (традиційно відомих як "хлібний кошик" арабського світу).
Але не лише країни Перської затоки купують землі. Китай забезпечив собі право виробництва пальмової олії для біопалив на 2,8 млн га в Конго. Тепер Китай веде переговори про сировину для біопалив на 2 млн га у Замбії - країні, де китайські компанії вже продають у її столиці (Лусака) чверть загальної кількості курячих яєць. За оцінками, 2009 року в Африці працюватиме 1 млн китайських робітників - цифра, яку один із африканських лідерів назвав "катастрофічною".
У минулому іноземні інвестиції в сільське господарство були, зазвичай, приватними: приватні інвестори купували землю в приватних власників. Проте нині більшість нових угод укладають між урядами. Покупцями є іноземні уряди або компанії, тісно пов'язані з ними, такі як державні фінансові фонди. Продавцями є уряди, що позбавляються землі державної власності. Камбоджа передала в оренду землю кувейтським інвесторам у 2008 році після взаємних візитів прем'єр-міністрів. У 2008 році суданський та катарський уряди створили спільне підприємство для інвестування в Судан. Саудівські офіційні особи відвідали Австралію, Бразилію, Єгипет, Ефіопію, Казахстан, Філіппіни, Південну Африку, Судан, Туреччину, Україну та В'єтнам для переговорів щодо придбання землі. Баланс між державним і приватним секторами суттєво змістився в бік першого.
Таку поведінку країн, що імпортують продовольство, спровокувало зовсім не підвищення цін. Деякі з них, особливо арабські країни, є експортерами нафти, і їхні доходи зростають. Для них високі ціни на продовольство не є проблемою. Проблема для них - запровадження в усьому світі торговельних заборон, які встановлювали експортери зерна для утримання внутрішніх цін. Україна та Індія на деякий час увели заборони на експорт пшениці, Аргентина стрімко підняла експортні мита. Такі дії породили в країнах Перської затоки страх, що одного дня імпортери не зможуть забезпечити себе достатніми запасами за будь-якою ціною.
То що ж робити? Очевидною відповіддю було: інвестувати у власне сільське господарство та створювати власні запаси. Ті, хто міг це зробити, так і вчинили. Витрати на аграрну інфраструктуру є третьою найбільшою статтею (585 млн дол.) китайського плану економічного стимулювання. Європейські лідери заявили, що високі ціни продемонстрували потребу збереження протекціоністської Спільної сільськогосподарської політики.
Але найбагатші експортери нафти не мають такої можливості. Саудівська Аравія досягла самодостатності в забезпеченні пшеницею, витрачаючи колосальні кошти на створення пшеничних полів у пустелі. Проте 2008 року вона відмовилася від своєї програми самодостатності, коли виявила, що фермери витрачають воду з підземних невідновлюваних природних резервуарів з катастрофічною швидкістю. Єдиним рішенням став пошук сільськогосподарської землі за кордоном. Цю тенденцію підхопили інші країни Перської затоки. Це саме зробили Китай і Південна Корея - країни, які зазвичай не пов'язують з дефіцитом води, але в яких розширення сільськогосподарського виробництва призвело до браку води в основних сільськогосподарських регіонах.
За багатьма земельними оборудками насправді криється брак води. Президент "Нестле" Петер Брабек-Летмат заявив: "Насправді купують не землю, а воду. Оскільки разом із землею новий господар набуває право на наявну в ній воду - "халяву", яка є найціннішою частиною оборудки". Він назвав це "загарбанням води".
Журнал The Economist повернувся до цієї теми через рік - 9 липня п. р. на його сторінках з'явилася стаття The new shifting agriculture: Shopping for fields overseas ("Нове сільське господарство: купівля полів за кордоном"), присвячена приєднанню до гонки з купівлі землі за кордоном Індії. В статті йдеться про таке.
Хоча в "загарбанні землі" лідирують китайські компанії та інші глобальні інвестори, такі як банк "Голдмен Сакс", тепер це перетворилося на справді глобальне явище. Наприклад, саудійці вже придбали 700 тис. га землі у найбідніших країнах, таких як Сенегал і Малі. Китай придбав приблизно 3 млн га землі в Конго для вирощування олійних пальм. Приватні інвестори з ОАЕ купили 465 тис. га на Мадагаскарі.
Загарбання землі за кордоном для задоволення потреби в продовольстві є рішенням, гіршим за саму проблему. Це призводить до подальшого зубожіння фермерів у країнах, де земля була придбана, навіть якщо тамтешні диктаторські режими бажають продати приватному капіталу свої найцінніші активи за копійки. Іноземні інвестори не переймаються захистом довкілля країн, де вони купують і орендують землю, і залишать її назавжди сплюндрованою, а самі переберуться в інше місце, як тільки остаточно виснажать грунти.
Такі рішення є недалекоглядними, пов'язаними з багатьма ризиками, зокрема із заміною місцевої робочої сили та дестабілізацією влади. Випадок з Індією - це визнання провалу спроможності підвищити продуктивність у себе вдома, інвестуючи в сільське господарство.
Західні експерти та політики б'ють на сполох, вживаючи терміни "неоколоніалізм", "загарбання територій", "загарбання води". Наші політики будь-якого забарвлення радо йдуть назустріч іноземним інвесторам, виставляючи на продаж "найкращі в світі чорноземи". А чого - Apres nous le deluge . Почав торгувати рідною землею наш "месія", "найщиріший українець", "патріот" Віктор Ющенко.
v v v
"Ливия будет выращивать зерно для своих нужд на территории Украины". Об этом 18 апреля после встречи с ливийским лидером Муаммаром Каддафи сообщил журналистам государственный секретарь Украины Александр Зинченко.
"Мы обсудили вопрос о создании совместного украинско-ливийского агропромышленного предприятия, которое будет выращивать зерно для Ливии на территории Украины", - отметил А. Зинченко.
По его словам, реализация данного проекта рассчитана на три-четыре года.
Как сообщил А. Зинченко, если до встречи речь шла о 100 тыс. га украинской земли, то в ходе беседы с М. Каддафи была достигнута договоренность, что эта площадь будет увеличена в 2,5 раза."
"Интерфакс-Украина", 18.04.2005
v v v
"Украина и Ливия намерены активно развивать сотрудничество в агропромышленном комплексе. Как сообщила пресс-служба Президента Украины, об этом 4 ноября заявил Виктор Ющенко на пресс-конференции по итогам переговоров с лидером Ливии Муаммаром Каддафи.
"Украина заинтересована во всемерном сотрудничестве с ливийской стороной на этапе финансирования производства тех либо иных видов сельскохозяйственной продукции и ее переработки здесь, в Украине, формировании оптовых сфер поставки в Ливию или другие страны африканского континента", - сказал Президент Украины.
Он также отметил, что успешным примером подобного сотрудничества двух стран будет совместный аграрный проект "100 тысяч гектаров", которым предусматривается возможность предоставления Ливии осуществлять производство сельхозкультур на территории Украины.
Как пояснил В.Ющенко, в данном случае речь может идти как об инвестиционной поддержке, так и кредитовании Ливией ряда проектов по производству и переработке сельхозпродукции в Украине с дальнейшей ее поставкой на ливийский рынок.
По словам Президента Украины, в настоящее время соответствующие украинские структуры уже тесно сотрудничают с созданным в Украине филиалом Ливийского инвестиционного фонда в данном направлении."
"АПК-Информ", 05.11.2008
v v v
Але й нова влада не гребує розпродажем рідної землі
16 червня 2010 року в рамках XXIІ Міжнародної агропромислової виставки "АГРО'2010" в Києві відбулися переговори перших осіб сектору АПК України та Королівства Саудівська Аравія... За результатами переговорів, сторони погодили розпочати системну роботу в галузі АПК, зокрема, домовилися про експорт одного мільйона тонн зерна в Саудівську Аравію, а також заявили про намір створення спільних підприємств і технопарків у секторі АПК в Україні.
Микола Присяжнюк, міністр аграрної політики України: "Уряд виконує взяті на себе зобов'язання реформування галузі АПК і поліпшення інвестиційного клімату в країні. Найближчим часом буде створено Державну зернову компанію та Державний земельно-іпотечний банк, через який інвестори зможуть взяти в оренду українську землю для спільного вирощування й обробки сільгосппродукції...".
Павло Климець, засновник Ділового центру "Україна - Близький Схід": "Діловий центр допомагає пришвидшити діалог між Україною та країнами Близького Сходу. Сьогоднішні переговори та досягнуті домовленості - це наша знакова перемога, але це тільки початок. Надалі ми будемо ініціювати переговори на високому рівні з першими особами Катару, Оману, ОАЕ та інших країн. для того щоб відкрити Україну Близькому Сходу й реалізувати масштабні інвестиційні проекти, що передбачають для України притік інвестицій, сучасні технології, нові робочі місця".
Китай висловив намір інвестувати в український АПК і представив проект будівництва науково-виробничого агропарку, мета якого - обмін новими технологіями та узагальнення аграрних знань двох країн, вивчення попиту й пропозиції на сільгосппродукцію на міжнародному ринку та будівництво бази для агропромислових підприємств.
У представленому китайською стороною проекті, запропонованому для реалізації в Україні, йдеться про агропромисловий парк на території від 5000 до 10000 га, на якій збудують приміщення, потрібні для функціонування парку, а решту земель використають під посівні ділянки. Управління парком будуть здійснювати як українська, так і китайська сторони.
Сайт ДЦ "Україна - Близький Схід"
www.ume.kiev.ua

Виникає побоювання, що Україну міжнародний капітал розглядає як відсталу аграрну країну африканського типу, а наші можновладці почали широкомасштабний розпродаж країни. Невже українці незабаром мешкатимуть, як американські індіанці, в резерваціях, обнесених колючим дротом?

Юрій Михайлов