У селян, куди не глянь — одне впало, інше завтра впаде

Учасники та гості
За запевненнями організаторів, у ньому взяло участь понад 1400 учасників, які представляли всеукраїнські громадські організації в сфері АПК (найактивніших із них — понад 30), а також заступники голів облдержадміністрацій та голови райдержадміністрацій, керівники районних і сільських рад, працівники закладів освіти, культури, охорони здоров’я сільської місцевості, представники різних форм господарювання, зокрема особистих селянських господарств з усіх регіонів України, представники аграрних наукових закладів. Запрошували на віче й Президента, Голову Верховної Ради та Прем’єр-міністра України, але ні в кого з них не знайшлося можливості побувати того дня в Чубинському та почути розповіді аграріїв про життя-буття на селі. Участь у вічі взяли лише народні депутати України І. Томич (природньо для Голови аграрного Комітету парламенту та Президента Асоціації фермерів і приватних землевласників), І. Плющ та міністр агрополітики України О. Баранівський, який виступив і, як годиться під час гострої розмови, заздалегідь пообіцяв усе, що міг, для підтримки та розвитку села. Як і належало, з цікавістю до проблем годувальників держави, відгукнулися на запрошення побувати тут представники українських медіа.
Розмова ж справді вийшла гострою, бо добрих почуттів — з огляду на сучасне становище села — на віче не привіз ніхто.
Це не те село,
не те сільське господарство, на яке заслуговує Україна
Відкрив форум голова оргкомітету Іван Томич.
— Це форум представників майже 16 мільйонів завжди ображених і принижених державою сільських людей, — такими словами розпочав він свій виступ. — Так є, але ж так не повинно бути. Сьогодні є ще такі політики-технократи, які ведуть політику, спрямовану на послаблення українського села, на його знелюднення заради примітивної жаги наживи. Україна перетворилася на полігон для примітивного вирощування зернових та олійних культур, які нищать землю. Нищать українську перспективу. Селянське ж виробництво затиснуте в резерваціях власних городів і хлівів. Це не те село, не те сільське господарство, на яке заслуговує Україна.
Не скупився на нищівні оцінки нинішнього стану агроекономіки й екс-спікер парламенту І. Плющ:
 — Сьогодні головна тема дня — це паритет цін на сільгосппродукцію. Я вже 46 років про це слухаю. Слухаю і їм хліб, дешевший за цеглину, п’ю молоко, дешевше за мінеральну воду... На словах, що звучать після виборів, цінова справедливість і державна підтримка справді “існують”. Послухаєш президента — все розуміє, за село обома руками. Міністра почуєш — усе правильно каже Олександр Петрович. Можливо, уряд щось “недопонімає” у сільській політиці?
Я пережив десять урядів за незалежності й кілька за радянської влади. Але жоден уряд не дозволяв собі охрестити сільгоспвиробників “жирними котами, які на м’ясі жирують”. Цей самий народний уряд оголосив, що провчить цих “котів”, аби вони не жирували: відкриє кордони і завезе дешеве м’ясо.
— А не за горами нове лихо — на село насувається адміністративно-територіальна реформа, — продовжив далі Іван Степанович. — Суть якої в тому, що, за словами Романа Безсмертного, третина самоврядних громад не самодостатні. Вони не можуть сформувати місцеві бюджети і дати собі раду. Пан віце-прем’єр вирішив не ламати голову над тим, як зробити їх самодостатніми. Він знайшов простіше рішення — об’єднати “самонедостатні” громади. А як бабуся за сто верст сільського бездоріжжя добиратиметься за довідкою, пан Роман не подумав. Ми за реформаторську п’ятнадцятирічку досі сертифікати не всім видали. Всього 76 відсотків селян одержали державні акти на землю...
Зрозуміло, що після таких “заспівів” державних мужів самі учасники були вкрай відвертими. Словом, звучала в них зрозуміла і по-справжньому глибока стурбованість нинішнім соціально-економічним станом українських сіл, недалекоглядною політикою влади, моральним та духовним занепадом, що спостерігається в середовищі значної частини селян. А ще — вимога докорінно змінити ідеологію аграрної політики держави, заклики до організації масових виступів представників громадськості.
А фермер із Запорізької області Микола Середа дорікав Президенту:
— Раніше Віктор Андрійович знаходив для нас час. На п’ятнадцятому з’їзді фермерів він вислухав наші проблеми й пропозиції, пообіцяв їх усі до єдиної вирішити. Минуло три з половиною місяці, але жодну з обіцянок не виконано. Навіть таку, що не потребує бюджетних коштів. Маю на увазі обіцянку взяти собі в радники фермера. Комусь не вигідно, щоб Президенту давали розумні поради щодо села. Краще оточити Віктора Андрійовича такими “розумниками”, які дають наукові обгрунтування тому, що 100 тисяч гектарів землі вигідно обробляти, а 50–100 гектарів — збитково.
Докори та оцінки лунали в кожному виступі, а їх було майже п’ятдесят. З неменшою цікавістю слухали учасники місцевих чиновників, надто ж коли, хтось із них, як з’ясувалося, теж у минулому — фермер. Як ось Микола Омеляненко — голова Новоукраїнської райдержадміністрації Кіровоградської області.
— В українських селах ледь жевріє життя, а в мегаполісах воно буяє, — зауважив він. — Потрібно покласти край дискримінації людей за місцем проживання. Чому в містах бюджетним коштом будинки, дороги, дитячі садки будують, електро- і газокомунікації підводять, а в селі цей соціальний тягар має лежати на плечах фермерів? Аби нас почули, ми повинні не тільки по закутках один одному про свої біди торочити. Потрібно захищати свої інтереси політично, створити потужну політичну силу, яка б взяла участь у виборах’2006 і захищала селянські інтереси у Верховній Раді.
Дмитро Українець, голова Рівненської обласної асоціації фермерів:
— Полісся — це піщані грунти. Держава не переймається тим, щоб лікувати ці, свого часу штучно осушені, землі. Вже не будують гідроспоруди. Поросли бур’янами канали. Колись на поліських землях простягалися плантації синьоокого льону. Сьогодні льонарство — історія. Україна імпортує лляне полотно — споконвіку національний продукт — з інших країн, позбавляючи тим самим своїх громадян як у селах, так і в містах робочих місць. Без державної підтримки льонарство не відродити. Повинна бути державна політика щодо цієї галузі. Невже державі вигідніше утримувати тих, хто стоїть на біржі праці, ніж підтримати тих, хто хоче працювати й виробляти продукцію? Такі запитання треба поставити нашому уряду, Президентові...
За рядками
ухвали форуму
Згодом на форумі таки було прийнято рішення про створення Всеукраїнського громадського об’єднання “За відродження українського села”, яке й добиватиметься того, щоб українські чорноземи, що є еталоном світової родючості, зрештою стали еталоном добробуту тих людей, які працюють на цій землі.
У прийнятій ухвалі, зокрема, йдеться про потребу належного забезпечення комплексного розвитку сільської місцевості, центральною фігурою якої є людина села; прискорення розробки й прийняття довгострокової і комплексної програми розвитку сільської місцевості, яка б враховувала поетапну ліквідацію соціальних проблем на селі та створення умов для прибуткового сільськогосподарського виробництва, розвитку сфери послуг, створення робочих місць на селі. Для цього, починаючи з 2005 року, треба щорічно передбачати на підтримку села не менше 15% Державного бюджету; провести ревізію аграрної законодавчої бази та розробити нові законопроекти, а головне — забезпечити безумовне виконання нормативних актів, відповідно до програми комплексного розвитку сільської місцевості та сучасних засад аграрної політики України; докорінно переглянути механізм державної підтримки сільськогосподарського виробника щодо ефективності й прозорості, спрямувати бюджетні кошти з розрахунку на одиницю виробленої сільгосппродукції та дотримуватись цінової стабільності на неї; реформувати структури й системи управління агропромисловим комплексом для розвитку інфраструктури аграрного ринку тощо.
Однією з вимог віча було наполягання на зустрічі з Президентом України. В разі відмови учасники форуму вирішили провести акцію протесту під назвою “Ні — знищенню українського села!”...
Як насправді дослухаються голосів сільських співвітчизників керівники держави, сьогодні можна лише здогадуватись. Бо ж, окрім щирого прагнення сприяти розвиткові українського села, його інфраструктури, реальних кроків у цьому напрямі ніхто ще не зробив. І все ж важливо, що настрій у селян, як