У пошуках спільної мови

Рано навесні Західна Україна приваблює своїм квапливим поступом назустріч теплу. Сонце тут не поспішає ховатися за видноколо, й хоча не бракує і дощових днів, п'янкий аромат весни у Карпатах відчувається якось особливо гостро.

О. Рижков
o.ryzhkov@univest-media.com

Сільське господарство на Львівщині має свою специфіку. Тут завжди особливу шану мало тваринництво, й, попри всі негаразди буремних 90-х, галичани намагалися зберегти поголів'я. Крім того, фермерський рух біля західних кордонів України має сталі давні традиції. І, певно, на ментальному рівні місцеве населення ніколи не сприймало сусіда-фермера як ділка-нувориша, який над усе ставить товщину свого гаманця. Відповідно і фермерувати тут взялися заповзято. Ще однією відмітною рисою тутешнього агросектору є відносно малі площі господарств. Ні, звісно, це не європейські фермерські шматочки, але й не широкі ареали господарювання агрохолдингів. Хоча винятки теж трапляються.

На Львівщині ми багато поспілкувалися як із державними посадовцями, так і з агронауковцями й сільгосптоваровиробниками. Загальне враження - всі налаштовані на продуктивну роботу, однак не завжди держава, наука і бізнес мають спільні інтереси. Втім, програм підтримки господарювання на селі тут існує чимало. Справа - за їх ефективним виконанням.

Іван Стефанишин, заступник голови Львівської обласної державної адміністрації:
«Ми запропонували проекти для започаткування своєї справи в галузі агропромислового виробництва і не лише. Загалом завдяки співпраці з нашими науковими закладами, які дуже активно включилися в цю роботу, розроблено 21 проект. Суть полягає в тому, що ми пропонуємо найспрощенішу схему початку бізнесу, починаючи з оформлення землі через єдиний центр. Тобто тепер не варто ходити, бігати за документами, все це беруть на себе районні органи влади. Ми переорієнтували програми бюджетної підтримки з обласного бюджету на підтримку малого і середнього бізнесу. Діятимуть програми підтримки фізичних осіб, тобто тих, в кого є особисте селянське господарство. Дотепер основна підтримка стосувалася більших господарств. Це було, на нашу думку, неправильно, оскільки створювало певні прецеденти монополізації виробництва, проблеми для певних територій у частині зайнятості людей, розвитку інфраструктури.

   Великий бізнес наразі займається спеціалізованими напрямами: зерном, птахівництвом, свинарством. Інші галузі мають розвиватися через середні й малі форми бізнесу. З обласного бюджету буде виділено 5 млн грн для реалізації таких програм. Також один мільйон гривень буде виділено з бюджету для реалізації програми "Власний дім". Вона дає можливість молодим спеціалістам, незалежно від того, чи працюють вони в соціальній сфері, чи безпосередньо в сільському господарстві, одержувати кредит на 25-30 років для будівництва та реконструкції житла на території села. Цього року ця програма виходить на 30 будинків. Це співфінансування з Державним бюджетом, по мільйону з Державного та з обласного бюджетів. І, звичайно, кошти районних бюджетів тих районів, де розуміють питання закріплення молоді на селі. На жаль, таких районів небагато.
А втім, це - комплексна програма, яка нині дасть можливість починати роботу, адже наразі на селі у власних селянських господарствах працює 158 тис. людей. Нам потрібно на рівні держави відпрацювати їхній статус, щоб ці люди мали можливість соціального захисту, оскільки й питання формування пенсій, й інші організаційні питання мають вирішуватися цивілізовано. Таке завдання одержала Національна академія аграрних наук України, яка розробляє положення про селянське господарство і статус селянського господарства. Я сподіваюся, що це буде ухвалено на державному рівні й у підсумку дасть змогу встановити справедливість щодо тих людей, які працюють на селі.
Сільська праця не є легкою ані у Великій Британії, ані у Німеччині, але те, що в Україні її слід доводити до певного рівня, щоб людям дати можливість опанувати нові технології та залишити час для відпочинку, - беззаперечно.
Вперше цього року ми фінансуватимемо сільську громаду, тобто там, де утримуватиметься 120 корів, буде надано можливість на конкурсній основі отримати кошти для створення культурного пасовища і догляду, для обладнання електропастуха, для закупівлі техніки для механізованого загону, холодильного обладнання. Ми беремо на себе відповідальність за реалізацію цього молока стовідсотково. Якщо людина знатиме, скільки вона зможе заробити з гектара, то буде в змозі оцінювати вартість землі й не буде тих розмов, що наразі є: мовляв, вона нічого не вартує. А так у нас нині продано картоплі 3,3% від виробленого, фруктів - 8, овочів - 25%. Товарність молока наразі - 12%».

   Голова Асоціації фермерів Львівської області й керівник ФГ «Ярко» Ярослав Кардаш господарює у Пустомитівському районі, неподалік Львова. Господарство в нього невелике - 19 га землі. Основний напрям - плодівництво, виробництво яблук. У нього є 9 га саду інтенсивного типу. Працює з 1993 р. «Ярко» йде шляхом органічного землеробства, застосовує біопрепарати, впроваджує схему біологічного захисту. Основні роботи - силами власної родини. На збирання, звісно, залучають сезонних працівників. Упродовж тривалого часу господарство спеціалізувалося на виробництві овочів. Проте з часом стало дедалі важче займатися цим напрямом, використовуючи ручну працю. Кадрова проблема на селі вкрай складна, адже, ніде правди діти, робота на селі для людей, що проживають неподалік великого міста, не є чимось надпривабливим. Проблемою є і знайти фахівця, приміром, з обрізування саду, адже самотужки дати собі раду в цьому питанні інколи непросто. Фермери Львівщини добрим словом згадують 1%-й збір на розвиток садівництва, ягідництва та виноградарства. Авансування видатків стало трампліном для багатьох господарів. Нині ситуація дещо складніша. Оптимальним, на думку Ярослава Кардаша, було б 50%-ве авансування з дальшими виплатами за фактом виконаних робіт і з контролем використання державних коштів.
В якому стані перебуває нині фермерство на Львівщині? Чи може сила-силенна суб'єктивних та об'єктивних проблем, що традиційно накочуються на агрогосподарів, скоротити кількість охочих господарювати на землях Львівщини? Попри всі негаразди, голова Асоціації фермерів Львівської області переконаний: проблеми мають бути розв'язані. Адже якщо держава не поважає годувальників нації - це абсурд.
«Розвиток фермерського руху на Львівщині законсервувався на певному рівні, й тенденцій до зростання або до спаду фермерства на Львівщині наразі немає, - підкреслив пан Ярослав. - Звичайно, хотілося б, аби розвиток фермерських господарств відбувався більш широко. Причин тому доволі багато. Насамперед, це відсутність державних програм підтримки дрібного бізнесу. Український фермер має фонд підтримки, має закон, який його захищає, але у нас в Україні, на наше нещастя, більшість законів повною мірою не працюють.

   Іншою проблемою є підготовка до запровадження ринку землі. Чимала частка негативу очікує на фермера: обвал ціни, відсутність доступних державних програм для розвитку і підтримки, відсутність сертифікації, неможливість вийти на міжнародний ринок зі своєю продукцією. Дуже важливим для розвитку дрібного і середнього бізнесу є розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Весь світ стоїть на кооперації. Латифундії довели свою негативну роль у цілому світі. Дрібні господарства постачають їм продукцію? Це не так. Які спільні інтереси може мати потужна агрофірма з дрібними господарствами? Якщо б в Україні запрацювали реальні й, що дуже важливо, прозорі програми державної підтримки, то, вочевидь, спалах розвитку фермерства би був. Але тут є і проблема реалізації продукції. Це показав кінець минулого і початок цього року. Працювати в збиток - це нерозумно. А придбати собі сховища, якісь переробні модулі, скористатися якимись іншими можливостями дрібне господарство не в змозі. Якщо б пішла програма на підтримку кооперації й сформована була б державна програма розвитку сільських територій і селяни відчули б, що вони потрібні країні, а не потрібна лише земля як полігон для виробництва, вітчизняне село справді відчуло б перспективу. Український селянин наразі не готовий придбати землю. А з іншого боку, вкладання обігових коштів, фактично заховання їх у землю, адже з них користі не буде - це не мудра політика. Я вважаю, що попервах слід було прийняти відповідне рішення і внести зміни до Земельного кодексу, згідно з якими землю, яку використовує фермерське господарство, - невеликі ділянки до 50 га, - безкоштовно надати в довічне користування. Відтак людина не витрачатиме кошти на викуп фактично у себе земельної ділянки, на якій вона працює вже два десятки років, натомість вкладе кошти у придбання техніки, насіння, засобів захисту рослин тощо.
Інша ситуація - нині чимало виплило проблем, з якими ми раніше не стикалися. Наприклад, водовідведення і водокористування, яке передбачає отримання дозволів і відповідних ліцензій, про які ніхто не говорив людям. Це - використання технічних засобів для водозабирання. Так, скажімо, використання водяної помпи у колодязі створює вже проблему не лише для юридичної особи, якою є фермерське господарство, а й для простого селянина. До нього може прийти екологічна інспекція і звинуватити у порушенні закону, застосувавши штрафні санкції, хоча жодної роз'яснювальної роботи не було проведено. Те саме стосується і гною, прирівняного до радіоактивних відходів, а ми ще говоримо про розвиток органічного землеробства. А  як же в нас з'явиться здорова їжа? Органічне землеробство має працювати на здоров'я нації, адже хімізація шкодить екології. Колодязі в наших селах вже настільки забруднені, що пити з них воду, зазвичай, неможливо. З карти України щороку зникає два десятки сіл, зменшується кількість населення, катастрофічно низькою є тривалість життя людини на селі.
Для кого тоді потрібна, скажімо, пенсійна реформа? Звісно, конче потрібно зберегти сільську поселенську мережу. Хтось має виробляти якісну продукцію. І тут дрібні фермери знайшли б свою нішу. Господарі на землі обізнані в усіх місцевих проблемах, допомагають у своїх регіонах школам, дитячим садочкам, закладам культури, спортивним клубам, футбольним командам. Фермери живуть проблемами села, в них є діти, онуки, про нормальне дозвілля яких вони дбають.
Щодо проблеми недодержання сівозмін хочу наголосити: фермер вважає себе власником на землі, де він живе й працює, і думає, зазвичай, про майбутнє, про ротацію культур, екологію. Кожен порядний господар дбає про перспективу розвитку. Ухвалення закону про сівозміни вже відтерміновувалося. Невеликому фермерському господарству складно буде забезпечувати відповідну сівозміну. Господар змушений буде сіяти ті культури, які не властиві для нього. А державні клерки можуть знайти собі чергову нішу для корупції. У будь-якому разі перед дрібним господарством постане ще одна проблема.
Львівська асоціація фермерів звернулася до Кабінету Міністрів, до Верховної Ради щодо проблеми водокористування (понад 200 тис. грн фінансового навантаження лягає на окреме господарство - це нереальні речі, які фактично можуть призвести до того, що господарство не зможе продовжити свою діяльність), а також щодо визнання гною продуктом сільського господарства, а не відходами. Як на мене, перспектива все ж таки в Україні є. Варто лише, щоб держава повернулася обличчям до селянина».

Як зробити так, щоб держава і фермери почули одне одного? Пошук відповіді на це питання триває доволі довго. Втім, для його успішності варто, щоб владці не переймалися лише одноденними настроями - мовляв, наразі в мене влада, тому варто «кувати особисте залізо». А потім... А про «потім» нехай подумають ті, хто буде при владі опісля. Держава докладе всіх зусиль, щоб дисциплінувати недбайливих господарів, змусити їх дотримуватися сівозміни. Природно, перевірка сівозміни може скінчитися як накладанням штрафних санкцій, так і отриманням державним посадовцем хабара. На жаль, у нашій країні часто-густо виходить так, що закони ухвалюються не для суворого їхнього додержання, а для пошуку різноманітних щілин, крізь які можна вийти сухим із «законодавчої води». А ефективний пошук цих щілин має свою ціну. Може пролунає дещо ідеалістично, але ж Закон не має бути предметом торгу між перевіряльником і бізнесменом і аж ніяк не має слугувати джерелом збагачення держслужбовця! А фермерам Львівщини побажаю, щоб держава щодо них не застосовувала принцип: своїм - все, чужим - закон!