Тваринництво по-італійському

Італійці поділяють свої тваринницькі ферми на товарні та генетичні. Як вони різняться за системою утримання тварин, їхньою годівлею та й прибутками, нарешті?

Товарна ферма в Кастенедоло
Сім’ї Амброзі з 1977 року належить ферма Ла Валбона в Кастенедоло, провінція Брешія, а також завод з виробництва сиру.
На фермі утримують стадо, яке складається з 300 молочних корів, 50 сухостійних, 100 тільних, 230 теличок (бичків відгодовують місяць, а потім продають). Є й кілька племінних бичків для “балуваних” корів, яких не вдалося осіменити штучно за три-чотири рази.
Корів утримують у стійлах у сараї поки перебудовують приміщення для вільного утримання. Їх доять двічі на день о третій ранку та о третій по обіді в доїльному залі типу “ялинка”, розрахованому на 26 голів.
Обслуговують ферму: пастух; 2 доярки; один робітник, який відповідає за годівлю; три сезонних робітники, які міняють підстилку.
Середня продуктивність корови — 11000 кг молока за рік. Якість молока ліцензована для виробництва сиру (жирність — 3,25%). Виробництво обмежується квотами. Якщо в господарстві перевиробництво, то можна придбати квоти додатково, наприклад у сусіда, в якого їх надлишок. За квоту на100 кг молока платять 35 євро. Ще 1984 року почався процес квотування виробництва. Тоді Італія одержувала загальну квоту в Євросоюзі, з 1999 року кожен фермер отримує індивідуальну квоту. За перевиробництво доводиться сплачувати штрафи. Можна взяти квоту в оренду на рік. Тоді плата становить 10 євроцентів за кілограм молока. Щоб купувати додаткові квоти, господар повинен мати відповідне за чисельністю стадо та достатньо ріллі для вирощування кормових культур.
Середня ціна реалізації кілограма молока становить 30 центів/ кг плюс 10 центів за високу якість. Собівартість — до 23 центів /кг.
Від однієї корови за рік одержують у середньому двоє-троє телят. Їх випоюють молоком і утримують в окремому приміщенні. Всі телята мають ідентифікаційні бирки: на правій — інформація про господарство, на лівій — про стадо.
Близько 35% стада щорічно оновлюють: після двох-трьох лактацій корів продають іншим фермерам або здають на м’ясо — по 1,20 євро/кг. Наприклад, компанія ТЕСКО регулярно закуповує в регіоні свіже м’ясо для власної торговельної мережі супермаркетів.
Кормову базу формують на 61,5 га, де вирощують, в основному, кукурудзу на силос та суміш багаторічних трав (люцерна, конюшина тощо). Для силосування застосовують спеціальні бактеріальні закваски. Концентрати в годівлі не використовують. У середньому за день корова одержує з кормом 20–22 кг сухої речовини. Наприкінці лактації, в процесі переведення на сухостій, годівлю змінюють:

Представник технічного сервісу (SATA) пан Роберто консультує управляючого фермою

менше енергії — більше сіна.
Взагалі система годівлі підпорядкована правилам регулювання, прийнятим у ЄС (СЕ 183/2005) та традиціям регіону Ломбардія.
Молоко здають на сирзавод Амброзі для виробництва відомого сиру Грана Падано.
За минулі роки сім’я Амброзі значно попрацювала над підвищенням комфорту тварин, збільшенням кількості стійл у зоні відпочинку, будівництвом ширших алей та наданням більшого доступу до води. Звичайно, ці вкладення мають повернутися прибутками.
Крім корів, у господарстві щороку тримають 8000 голів свиней. Цікаво, що фермер, який використовує гній для удобрення полів господарства, отримує по 100 євро /га премії за турботу про навколишнє середовище.
Амброзі користуються технічним сервісом (SATA) асоціації селекціонерів провінції Брешія (ANAFI) щодо годівлі та загального управління. Служба технічної підтримки планово проводить 12 консультацій на рік, за додаткову плату надає консультації ветеринара та спеціаліста з годівлі.

Племінна ферма з Коккальо
Ферма “Валбас” в Коккальо належить сім’ї Дзотті з 1982 року. Брати Джампьєтро та Акілле взяли управління фермою на себе після смерті батька. Раніше це була звичайна товарна, або комерційна, як кажуть італійці, ферма. А от 1990 року один із братів побував у Канаді і під враженням побаченого вирішив приділити більше уваги селекції.

Племінний бик для “балуваних” корів

Головною метою братів Дзотті відтоді стали відбір та відтворення тварин з високим генетичним потенціалом. Підбір за генотипом завжди вважався дуже важливим.
Період 1994–2002 років був найвдалішим. Постійні читачі журналу пам’ятають розповідь про Відкритий європейський показ голштинів, який відбувся на початку лютого у Монтекьярі. Так от, представниці ферми, які брали участь у показі, завжди одержували високі оцінки на таких заходах. А вимоги суддів міжнародного класу там досить високі! В 1997 році корова Грін Фарм Матадор Елеонора завоювала звання Чемпіонки Національного показу в Кремоні, а потім стала Світовою чемпіонкою змагань, започаткованих журналом “Голштин Інтернешнл” — єдина з Європи, між іншим.
А ще ферма “Валбас” славиться биками-плідниками. Одним із найвідоміших биків, що вийшли з цієї ферми, є Валбас Арпагоне.
Брати Дзотті два роки тому досягали кількості поголів’я 750 голів ВРХ, потім скоротили до 150. Тож квоту на комерційне виробництво молока було втрачено. Нині в господарстві доять 150 корів (загалом тримають 350 голів), знову придбали молочну квоту. Планують подвоїти поголів’я. Тоді доведеться купляти додаткові квоти приблизно по 40 центів/кг. Але можливість є, бо багато сусідніх ферм закриваються. За прогнозами, це буде можливим ще протягом трьох років. Середня річна продуктивність корови — близько 10 000 кг з жирністю 3,70% та 3,40% протеїну. Молоко йде свіжим на продаж або на переробку на йогурт.
Брати мають 120 га землі, 50% якої орендують. На 80 га ріллі вирощують кукурудзу та жито виключно для потреб тваринництва.
Якщо порівняти доходи від продажу молока та від племінної справи, то до 1999 року 90% заробітку отримували за рахунок реалізації молока. Потім упродовж 8 років успішнішими були розведення й продаж елітної худоби. Брати Дзотті зазначають, що не дуже хвацько торгують. Маленька теличка коштує в середньому1500 євро, однорічка — вже 3–5 тис. євро. Щорічно стадо оновлюють на 20%. Середній вік корів на фермі — 27 місяців.
Плани на майбутнє — збільшення поголів’я, збільшення кількості молока без стресу для корів. А щодо генетики, то тварини повинні мати гарний вигляд та добру продуктивність.
Племінна справа, на перший погляд, нібито прибутковіша, ніж товарне виробництво молока. Але яких знань і додаткових вкладень вона потребує! Тож висновок може бути таким: лише копітка праця й натхнення дають високий результат.

Ольга Сидоренко,
Італія