Три головних мікроелементи для сої: бор, молібден і кобальт

Усе більшого значення набувають позакореневі підживлення будь-яких агрокультур мікродобривами як способи, що дають змогу підсилювати живлення рослин мікроелементами в певні періоди вегетації, швидко й ефективно регулювати життєдіяльність рослин, знизити втрати мікродобрив завдяки фіксації їх ґрунтом і водночас уникнути його забруднення. Мікродобрива потрібні рослинам за несприятливих погодних умов, коли ускладнюється використання поживних речовин із ґрунту. Невеликі відхилення від оптимуму концентрації елемента в середовищі часто зумовлюють деяке зниження накопичення біомаси та одночасне зменшення концентрації інших елементів живлення в рослинах. Негативна дія неоптимальних доз мікроелементів також пов’язана з порушенням діяльності ферментативного апарату клітин і, отже, обміну речовин у рослинах. Не є винятком і соя.

Нестача мікроелементів для цієї культури призводить до зниження її врожайності, а також спричиняє ураження хворобами, погіршує якість зерна. Як відомо, для нормального розвитку сої потрібні не тільки азот, фосфор і калій, а й мікроелементи: залізо (Fe), мідь (Cu), молібден (Mo), марганець (Mn), цинк (Zn), бор (В), сірка (S), кобальт (Co) та інші. Зокрема, багато науковців відзначають, що для сої велике значення має насиченість молібденом, бором і кобальтом. Тому в цій статті розглянемо роль кожного із вказаних мікроелементів.

Соя є однією з найбільш борофільних культур. Саме бор відіграє незамінну роль у вирощуванні цієї культури, оскільки сприяє кращому обміну вуглеводів, а також є незамінним елементом під час дії на рослину стимуляторів і інгібіторів. За нестачі бору особливо страждають молоді органи, що зростають. Вони піддаються захворюванням, у рослин може настати відмирання точок росту, оскільки бор відповідає за диференціацію клітин і формування стінок клітини. Бор збільшує кількість квіток і плодів. Без нього порушується процес достигання насіння. Цей мікроелемент покращує надходження в рослини азоту.

Основною помилкою аграріїв є те, що бор вносять у певний період вегетації, забуваючи, що соя має потребу в борі вже від моменту проростання насіння. Адже цей елемент стимулює ростові процеси бульбочкових бактерій та покращує засвоєння кальцію. Жоден обмінний процес, який відбувається в рослині, не обходиться без участі бору. Також за оптимального забезпечення посівів сої бором покращується її фітосанітарний стан і знижується ризик ураження патогенами. Бор не здатен до розподілення рослиною — він починає накопичуватися в листі ярус за ярусом, починаючи знизу, тому до точок росту він зазвичай не доходить. Ось чому так важливо підживлювати сою бором протягом усього сезону.

В основному, бор засвоюється кореневою системою сої у вигляді водорозчинних сполук. Доступність цього елемента залежить від кислотності ґрунту: що вона вища, то рухливіший і доступніший бор, і, навпаки, за низького показника рН доступність елемента для рослин знижується. Найкраще засвоєння його рослинами відбувається в умовах теплої та сонячної погоди. Водночас затяжна туманність, зниження температури, тривала посуха чи різке підвищення вологості погіршують якість живлення.

Більшість ґрунтів не містить бор у достатній кількості, тому його нестача часто проявляється у вигляді поганого розвитку рослин і неприродного забарвлення листя. Його нестача може бути викликана вапнуванням ґрунтів. Бідні на бор дерново-підзолисті сірі та бурі лісові, заболочені ґрунти легкого гранулометричного складу. Його вносять за вмісту рухомих форм менше як 0,2– 0,7 мг на 1 кг ґрунту.

У процесі засвоєння рослинами бору основне його накопичення переважно спостерігається в листі, квітках (пилок, зав’язь, тичинки) та бутонах. На початку цвітіння бор починає концентруватись у пилку, тим самим збільшуючи його кількість і покращуючи запилення квіток шляхом кращого проростання пилку. Крім того, цей мікроелемент знижує ризики опадання зав’язі та покращує розвиток репродуктивних органів.

Інші ж частини рослин, зокрема коріння, отримують незначну кількість мікроелемента. Такий нерівномірний розподіл призводить до того, що рослини стають більш схильними до ураження небезпечними захворюваннями, появи бактеріозу і в цілому розвиваються повільніше.

За дефіциту бору порушується весь цикл обміну вуглеводів, зокрема перехід вуглеводів і крохмалю з листків у інші органи, внаслідок чого гальмується фотосинтез. Ознаки гострої нестачі бору проявляються насамперед на верхніх ярусах рослин: на молодих листках видно білі або жовті плями, пізніше такі листки засихають. Рослини довго цвітуть, погано утворюється насіння, знижується врожай. Нестача бору посилюється за надмірного внесення азотних, калійних добрив, вапна та посушливих умов. Потрібно зазначити, що бор також може бути токсичним для сої, навіть якщо його рівень тільки лише злегка перевищує потрібний для нормального росту рослин. Найчастіше токсичність спостерігається в посушливих і напівпосушливих районах, де рівень бору досить високий. Тому в цих районах особливо важливо контролювати його вміст. Токсична дія бору може призвести до пожовтіння кінчиків листя, що, своєю чергою, спричинює прогресуючий некроз. Відмирання тканин листків зазвичай починається з кінців і країв і поширюється між вторинними жилками до центральної жилки. Листя набуває вигорілого вигляду й передчасно опадає.

Тому потрібно чітко дотримуватися норми внесення борних добрив. Поглинання та накопичення бору в сої залежить від періоду вегетації: що він довший, то більше накопичується цього мікроелемента. Протягом усієї вегетації потрібно контролювати вміст бору, тому що від нього залежить працездатність бульбочкових бактерій, які з повітря виробляють азот. Через недоступність бору різко знижується засвоєння решти поживних речовин, тому бор відіграє важливу роль у розвитку культури. Підживлення сої бором покращує кисневий обмін тканин рослини, особливо кореневої системи та бульбочкових бактерій. За порушення співвідношення основних мінеральних добрив бор знижує негативний вплив на рослини.

Бор зазвичай вносять у три етапи: перше внесення обов’язково виконують у фазі двох-трьох трійчастих листків. На цьому етапі вегетації рослин покращуватиметься якість запилення нижнього ярусу квіток. Друге листкове підживлення проводять у фазі бутонізації (середній ярус цвітіння). Бор сприятиме покращенню цвітіння та запилення. І нарешті, третє позакореневе підживлення сої виконують у фазі масового цвітіння рослин (верхній ярус цвітіння).

Завдяки підживленню бором рослини сої мають:

• стабільний вуглеводний обмін;

• збільшення загальної маси кореневих бульбашок до 30–40%;

• збільшення кількості квіток та якісне їхнє запліднення;

• покращення проростання квіткового пилку;

• зменшення ризику опадання зав’язей;

• посилення розвитку репродуктивних органів;

• зміцнення імунітету рослин;

• покращення водного режиму й посухостійкості рослин;

• проникнення кисню в рослинні тканини;

• підвищення врожайності.

Для активного бобово-ризобіального симбіозу сої потрібна добра забезпеченість ґрунту молібденом. Молібден бере участь в окислювально-відновлювальних процесах, синтезі білків, вітамінів і хлорофілу, вуглеводному обміні, активізує процеси біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріями, а також сприяє росту коренів, пришвидшує розвиток і стимулює діяльність бульбочкових бактерій. У рослинах молібден розподіляється нерівномірно: більше його міститься в насінні, багатому білковими речовинами, менше — в листі і стеблах.

Зовнішні ознаки нестачі молібдену (менше ніж 0,01 мг/кг сухої маси) схожі з ознаками азотного голодування — на нижніх листках у рослини з’являються бурі або коричневі крапки (жилки залишаються зеленого кольору), а поверхня деформується, краї закручуються, ріст призупиняється. За дефіциту молібдену порушуються процеси життєдіяльності рослин (зокрема, азотний обмін, відбувається накопичення нітратів), на листках утворюються жовто-зелені плями.

До того ж слід пам’ятати, що й надлишок молібдену небажаний — він призводить до дефіциту заліза через антагонізм цих елементів. Тому на багатих залізом ґрунтах молібден засвоюється рослинами гірше. Також надмірне живлення молібденом призводить до виникнення негативного впливу на сою: уповільнюється зростання вегетативних органів рослини, з’являються світлі плями на листках, погано засвоюється мідь і знижується врожайність.

Особливо ефективний молібден у разі застосування на кислих ґрунтах, піщаних, із високим умістом заліза, бідних на фосфор, інтенсивно удобрених мінеральними добривами. Молібден бере участь у синтезі амінокислот і білків, регулює процес трансформації азоту в рослині. Він відіграє важливу роль у фіксації молекулярного азоту з атмосфери бульбочковими та вільноіснуючими азотфіксувальними бактеріями. Вносити його краще в поєднанні з бором, оскільки обидва елементи «підтримують» роботу один одного. Внесення молібдену здатне підвищити врожайність культури на 2–3 ц/га.

Кобальт потрібен сої, оскільки бере участь у процесі фіксації атмосферного азоту, входить до складу кобаломіну (вітамін В12), який синтезується бактеріями в бульбочках бобових рослин, а також до складу ферментів азотфіксувальних організмів, що беруть участь у синтезі метіоніну, ДНК і поділі клітин бактерій. Кобальт впливає також на функціонування фотосинтетичного апарату, синтез білка. Він бере участь у процесі фотосинтезу, активізує роботу низки рослинних ферментів, є каталізатором синтезу аскорбінової кислоти та нуклеїнових кислот, покращує дихання рослинного організму. Кобальт може вільно переміщуватися з листків у інші органи рослини (це є важливим показником за позакореневого підживлення), взаємодіє з марганцем, залізом.

Слід пам’ятати, що кобальт є антагоністом заліза, тому одночасний прояв надлишку кобальту й заліза в рослині може призвести до зменшення кількості хлорофілу й затримки росту. У торф’яних та супіщаних ґрунтах кобальту міститься дуже мало, тому його обов’язково треба вносити додатково. Чорноземи та суглинки містять цього мікроелемента більше, але за підвищеної потреби культури в кобальті його також рекомендується вносити додатково.

Кобальт підвищує інтенсивність засвоєння атмосферного азоту, сприяє розмноженню бульбочкових бактерій сої, особливо на нейтральних ґрунтах. Зовнішні ознаки браку кобальту подібні до азотного голодування. За дефіциту цього мікроелемента ослаблюється інтенсивність фізіолого-біологічних процесів (уповільнення росту, розвитку рослини, знижується активність азотфіксувальних бульбочкових бактерій і зменшується врожайність), спостерігається порушення біосинтезу білків (кобальтовий хлороз — пожовтіння листків). Кобальт потрібно застосовувати, якщо вміст рухомого кобальту менший від 2–3 мг/кг ґрунту.

І. Катеринчук, канд. с.-г. наук і.katerincyk@univest-media.com

Журнал «Пропозиція», №5, 2020 р.