Трагедія львівської

У матеріалі йдеться про агрофірму “Провесінь”. Сьогодні це потужне господарство на 18,9 га закритого грунту зі всією виробничою інфраструктурою забезпечує населення в безвітамінний період року свіжими, сертифікованими, екологічно чистими огірками й томатами.

Ще на початку зими мене вразив шквал статей у львівських газетах про агрофірму “Провесінь,” яку я знаю вже 30 років. Щоб не наражатись на судові позови, я зацитую думку про ці статті з Інтернет-видання “Вголос”. Статті-близнюки, підписані різними авторами, не просто подібні за змістом чи стилістикою, а повністю ідентичні — аж до останнього розділового знаку! Докладно переказувати зміст публікацій немає сенсу, оскільки (незважаючи на розмаїття назв та підписів!) зводиться він до одного — казочки про злого Дракона (агрофірма “Провесінь”). І от саме цей страшний Дракон хоче з’їсти ТЗВО ІК “Вихор” і “Кізін, Чібісов та партнери”, також ЗАТ “Народні реєстри”. Чи хтось у таку казочку повірить? Припустимо, що “Провесінь” насправді хоче заволодіти активами “Вихору”. Але тоді, чому саме “Вихор” активно скуповує акції “Провесені”? Класика рейдерського захоплення відома. Замовник винаймає рейдерську фірму, котра виходить на реєстратора, “купує” базу даних і за гроші того самого замовника скуповує понад 10% акцій у міноритарних акціонерів. Потім — позови від “своїх акціонерів” до “своїх суддів”. Накладають арешт на акції та майно справжнього власника. Водночас провадять “збори нових акціонерів”, які надають змогу заволодіти всім майном підприємства-жертви... (Тарас Войтик, 13.02.2007 ).
Я вирішив розібратися з цим питанням не тільки тому, що колись добряче попсував нерви з тими теплицями, а й тому, що як жителю Львова мені не однаково — на Глиняному тракті будуть теплиці “провесен” чи котеджі кримінал-багатіїв.
Спочатку я хотів познайомитися з тим інвестиційним консорціумом “Вихор”. На жаль, коли я набрав номери телефонів з довідника, то про один довідався, що такого не існує, а інший не відповідав. То ж знову доводиться цитувати “Львівську газету”: “Засновники ТзОВ “Інвестиційний консорціум “Вихор” за час свого існування спромоглися створити аж три робочі місця, постійного офісу — не те що не збудували, а й винаймати не вважають за потрібне. За шість років існування на Львівщині ця “потужна” інвестиційна компанія не інвестувала ані копійчини в жодне львівське підприємство” (Іван Якименко, 28 лютого, 2007).
Після цього я вирішив піти на агрофірму “Провесінь”. Але потрапити туди без директора, виявляється, неможливо. Щоправда, його теж застати непросто. Він мотався по всій країні, по позовах судів. Відтак вирішив спершу спитати у поважаних на Львівщині людей, як вони ставляться до можливої втрати “Провесені”.
Першим пішов до завідувача кафедри товарознавства продтоварів комерційної академії (колишній ЛТЕІ), професора Івана Сірохмана. Іван Васильович сказав: “Мене дуже турбують обставини навколо агрофірми “Провесінь”. Ми ж живемо в ринкових умовах, і попит диктує пропозицію. Попит на продукцію закритого грунту дуже великий. “Провесінь” не тільки має задовольняти попит населення на

Володимир Снітинський

свіжі овочі, а й бути високорентабельним підприємством. Адже врожайність тепличних рослин у кілька разів перевищує врожайність їх у відкритому грунті. Крім того, їх реалізують саме в пік ціни. А що в нас: замість того, щоб займатися виробництвом, Півень воює з рейдерами. Я вже не пам’ятаю, коли нас останній раз запрошували на агрофірму. Мало того, ми нині вимушено відмінили лабораторні роботи з овочів, і науково-дослідну плодоовочеву лабораторію ліквідували. Тому що не потребує наших дослідницьких послуг ані торгівля, ані фірма “Провесінь”. А ви самі розумієте, до чого може призвести безконтрольність!
Ректор Львівського державного аграрного університету, академік Володимир Снітинський зазначив: “Сьогодні важко назвати підприємство такого профілю не лише на Львівщині, а й в Україні, яке б не тільки вижило в цей складний час, а й нарощувало свій економічний потенціал. Іван Півень — це справжній менеджер ринкової економіки, який пам’ятає минуле, трудиться на сьогодення, а думає про майбутнє”.
Голова міжфракційного об’єднання “Наука” Львівської облради Емілія Подляшецька зауважила: “Не відволікатимемося на рейдерство. Це банальний переділ власності з використанням продажних суддів і чиновників, і ним мають займатися силові структури. Нас цікавить питання харчової безпеки, якості того, що ми їмо. Не секрет, що тепличні овочі ми купуємо переважно для дітей. Але щороку діти отруюються ранніми овочами через підвищений вміст нітратів і пестицидів. А потім виникне ще одна небезпека: трансгенні продукти — рослини, в які вживлено чужорідні гени для отримання стійкості до гербіцидів і пестицидів, а також різних захворювань і стійкості проти шкідників. Вперше їх випустила фірма Monsanto в 80-ті роки, а нині вони заполонили майже весь світ. Багато вчених вважає, що трансгенна їжа збільшує ризик небезпечних алергій, мутацій, харчових отруєнь, а також викликає несприйнятливість до антибіотиків, оскільки майже половина трансгенних білків токсична та алергічна. Найнеприємніше те, що навіть якщо не захочемо вживати трансгенні продукти, ми не зможемо це зробити, бо в нас немає лабораторій з устаткуванням, яке давало б змогу точно визначити наявність і кількість трансгенної продукції в їжі. А фірми-виробники не вказують у маркуванні на наявність трансгенної субстанції. Нині купуємо овочі з нашої “Провесені”. Знаємо, що тут не експериментують із трансгенами. Не застосовують у теплицях пестицидів і гербіцидів. Ліквідують “Провесінь” — її продукцію миттєво замінить продукція турецьких теплиць. А там широко застосовують пестициди з гербіцидами. Мало того, майже всі томати з турецьких теплиць трансгенні, тому так добре транспортуються й зберігаються”.
У заступника голови Львівської обласної державної адміністрації з питань АПК Івана Стефанишина я дізнався про історію агрофірми “Провесінь”: “Днем створення “Провесені” можна вважати 22 липня 1966 року, коли наказом № 456 Мінхарчопрому УРСР було створено

Емілія Подляшецька

радгосп “Львівська овочева фабрика” і виділено в передмісті Львова для його діяльності 300 га землі. Це на ту пору було невелике сільгосппідприємство. А потім вийшла постанова Ради Міністрів СРСР від 19 вересня 1987 р. N 1080 “Про подальший розвиток підсобних сільських господарств підприємств, організацій і установ”. Держагропрому УРСР було запропоновано поліпшити наукове забезпечення агропромислового комплексу. Надавати першочергову увагу зміцненню зв’язків науки з виробництвом. Здійснити перехід з 1 січня 1988 р. всіх колгоспів і радгоспів на повний господарський розрахунок і самофінансування. Забезпечити подальше вдосконалення організаційної структури й діяльності агропромислових органів усіх рівнів. Створити в установленому порядку в кожній області агропромислові комбінати, об’єднання, агроторгові підприємства, агрофірми.
Ось так, 1988 року, й перетворився радгосп “Львівська овочева фабрика” в агрофірму “Провесінь”. Вона мала стартовий капітал майже 2 млн радянських рублів. Виробничі потужності були розраховані на вирощування в теплицях до 6000 т овочів, щоб забезпечувати ними всю Західну Україну. Рентабельність продукції тоді сягала 50,5% із чистим доходом 2630 тис. рублів. На жаль, після розпаду СРСР разом з усією економікою занепало й тепличне господарство. Ми втратили ринки збуту, попит на продукцію знизився, устаткування й технології застаріли. Крім того, з підвищенням вартості газу

Агрохімлаболаторія

дали про себе знати енерговитратні технології, що збільшило собівартість тепличної продукції. Після розпаду СРСР виробники тепличної продукції зіткнулися ще з однією проблемою — конкуренція з боку імпортної продукції. Точної статистики немає, але я думаю, що в 1995–1997 рр. вистояли й працюють понині не більше 20–40% теплиць із тих, які працювали на початку 90-х років.
Проте, попри все, “Провесінь” у цих важких умовах встояла.    

На агрофірмі   
На агрофірму я зміг потрапити тільки в квітні, тож про ранні огірки годі й казати. Їх уже масово відправляли до торговельної мережі. Був я тут востаннє 20 років тому. За цей час змін сталося чимало. Замість приземкуватих плівково-каркасних парників зметнулися сучасні теплиці зі скляною крівлею і стінками з пластика для запобігання сонячним опікам. Виросли корпуси адміністративних будівель, стали могутнішими котельні. От тільки три озера, як і два десятиліття тому, залишилися тінистими, тихими, рибними... Сам Іван Півень у своєму кабінеті вів з керівництвом сільради традиційну українську дискусію “хто кого нагріє”, так що теплицями мене водив його заступник Микола Козак. Він насамперед завів мову про наукові досягнення. Сказав, що разом з ученими агроуніверситету вони проводять науково-дослідні роботи і впроваджують новітні високотехнологічні та енергоощадні технології вирощування овочів. Ці питання перебувають на постійному контролі і в нього, і в академіка Володимира Снітинського, і в професора Петра Завірюхи. У 2002 році реконструювали 1,5 га теплиць для вирощування томатів із застосуванням крапельного зрошування. В 2004 для цієї системи освоїли ще 4 га теплиць, а в 2005 — ще 1 га. У 2007 реконструювали 3 га теплиць для вирощування огірків із застосуванням системи крапельного зрошування. При цьому вони планують повністю перейти від вирощування овочів на грунті до вирощування їх за технологією малооб’ємної гідропоніки. Почали ж перехід на нову технологію ще в 1991 році. Нині під енергоощадні технології задіяно 4,9 га теплиць. Ще з 4 га вивезено грунт для реконструкції теплиць під вирощування овочів на мінеральній ваті за технологією малооб’ємної гідропоніки. Я спеціально сфотографував ці томатні чагарники, що зростають не з землі, а з горщиків. До речі, поливання й підгодівлю здійснюють тепер автоматично за допомогою комп’ютера, а розчин подають дозовано індивідуально до кожної рослини. Програмоване мінеральне живлення рослин високозбалансованим поживним розчином забезпечує рівномірне поглинання мінеральних елементів і води, за якого досягається тривала експлуатація незмінного живильного розчину в замкненому циклі живлення. Застосування цієї технології дає змогу не тільки заощадити кошти завдяки зниженню витрат води, тепла й добрив, а й захищає рослини від шкідників, а також поліпшує екологію, бо тепер контролюють дренажні стоки, не проводять хімічної дезінфекції грунтів. При цьому добрива вносять згідно з агрохімічними аналізами грунту, розчини готують за рекомендаціями агрохімлабораторії окремо під кожну культуру, сорт і гібрид залежно від фази розвитку рослин. При цьому для крапельного поливання використовують легкорозчинні добрива в мікродозах із концентрацією робочого розчину 1,8–2,4 MS/л. Добрива вносять, застосовуючи систему крапельного поливання з попереднім приготуванням маткового розчину. І грунти, і розчини регулярно контролює КПЛ агрофірми на вміст N, P, K, Ca, Mg. Крім того, згідно з угодою, аналізи грунтів і поживних сумішей регулярно проводять у лабораторії Уманського тепличного комбінату — провідної наукової установи галузі. Не тому, що керівництво не довіряє своїй лабораторії — як-не-як у працюючих на фірмі двох агрохіміків стаж роботи 25–30 років, — а для запобігання докорам, мовляв, “самі себе контролюють”. Взагалі Микола в захваті від технології малооб’ємної гідропоніки, хоча на її упровадження й поклали чимало коштів, через що постраждали дивіденди акціонерів. Але якби всі прибутки пустили на виплату дивідендів, то з яких коштів платили б їх завтра?
Нині найвужчим місцем у них є тепло. Наразі обігрівання теплиць і приміщень узимку-навесні забезпечують чотири котельні: котельна №1 із п’ятьма казанами АВ-1, котельня №2 з двома казанами АВ-2, котельня №3 з казаном ДКВР 10/13 і котельня з трьома казанами ТВГ-8 М. Їхня сумарна потужність — 101 Гкал/год. На жаль, усі ці казани вже застаріли, мають доволі низький ккд і велику витрату газу. Тому придбали нову котельню “під ключ” нідерландського виробництва потужністю 40 Гкал/год і з ккд 92%. На моє запитання, чому, замість купівлі нової котельні, вони не запросять львівського винахідника Олександра Єкимовських, щоб він без великих витрат реконструював старі казани, довівши їхнє ккд до 96%, Микола Козак сумно відповів, що вони б і раді, але така реконструкція дасть зайвий привід для рейдерської атаки. У Єкимовських складні взаємини з місцевим Держтеплонаглядом, і важко навіть уявити, що буде, якщо вони вимкнуть обігрівання й опломбують котельні! Тому й доводиться витрачатися на імпортну, дорогу, але сертифіковану котельню, яка стоїть уже не в одній теплиці України.

Салат, кріп

Далі до нас приєдналася Мар’яна Гулій, і ми ввійшли до теплиці томатів, де з малесеньких горщиків зростали двометрові томатні дерева. Напередодні врожай відправили в торговельну мережу, тому в теплиці залишилися тільки зелені плоди. Я звернув увагу на те, що в теплицях немає ламп, а мені їхній куратор Саша Антонюк казав, що до травня тут підсвічують рослини. Микола Козак розсміявся: “Якби ми вмикали лампи, то давно б вилетіли в трубу. Ми доосвітлюємо тільки в розсадному відділенні. При цьому 400-ватні лампи ДРЛФ-400 ми вже на 90% замінили на енергоощадні й такі, що відповідають сонячному спектру, лампи марок Lukalox і Philips. Подивіться вгору: там прилаштовані термодатчики, сполучені з комп’ютером. Температура нижча за норму — вмикається обігрівання. Вища — відчиняється фрамуга й завдяки провітрюванню температура знижується”. Я поцікавився, чому вони вирощують тільки огірки й томати. Мовляв, скрізь у теплицях по закінченні вирощування цих овочів вирощують цибулю на перо, кріп, петрушку, пекінську капусту, спаржу. Мені пояснили, що такі культури вирощують тільки в старих теплицях на грунті, а не за енергоощадною технологією.
Розімлівши від споглядання зелені, я повернувся до кабінету Івана Онуфрійовича. Віддавши належне й лабораторії, і комп’ютерному забезпеченню технологій, почав ставити “лоскотливі” запитання:
“Сусідня Білорусь торік виростила 70, 1 тис. т овочів закритого грунту. Росія — 600 тис. т. При цьому на ринку в них переважає продукція вітчизняних теплиць. Ви — провідне підприємство Західної України. Ваші потужності дають змогу вирощувати 6 тис. т овочів. Я був у львівських супермаркетах, на ринках. Там не тільки пекінська капуста, а й томати, огірки привезені з Туреччини. Ваших чомусь майже не бачив. Чому ви програєте ринок туркам?”
Іван Онуфрійович насупився, почервонів від роздратування, але все ж відповів:
“Кому, як не вам, людині з майже 20-річним стажем роботи в торговельно-економічному інституті, не знати про роль реклами та антиреклами. Так, у нас є можливості наростити випуск огірків і томатів. Але ж це швидкопсувна продукція, і, якщо ми виростимо більше, ніж у нас куплять, зазнаємо величезних збитків. Власне, потерпаємо й тепер, адже після замовних статей про нітрати в нашій продукції, попит на неї перестав зростати”.

Петрушка

“Гаразд, — вів своєї я, — збільшити випуск огірків і томатів вам перешкодили рейдерські атаки. Але я колись у Москві був у теплицях ВНДІОХа і пробував там свіжу полуницю, банани, величезний лимон. Адже вирощування їх високорентабельне. Чому ви їх не вирощуєте?”
Тут уже Іван Онуфрієвич розсміявся.
“Ну, по-перше, ви пробували не полуницю, а суницю. Не плутайтеся в назвах. По-друге, так, ми можемо вирощувати й суницю, й банани, й цитрусові. Але в нас виростити їх коштує набагато дорожче, ніж у південних країнах. Та ще й незліченні податки зроблять їх неконкурентоспроможними. Хто ж їх у нас купить? Та й у Москві навряд чи ви коли-небудь бачили ці екзоти, вирощені в теплицях ВНДІОХ. Не для торгівлі їх ростили! Отже, мріяти про зимову суницю корисно, але не рентабельно!”
Думаю, лукавить Іван Онуфрійович. Собівартість 1 кг того самого банана в нас була б 0,8–1 грн, тобто вирощування його рентабельне. Просто на Львівщині є чудові фахівці-селекціонери саме томатів і огірків, а от селекціонер-винахідник Анатолій Патій живе в Києві й тільки там вирощує банани. Те ж саме — і з високорентабельним вирощуванням квітів. Нема в нас нині фахівців цієї галузі. А ще Гай Юлій Цезар казав “Командири (тобто кадри) вирішують усе!”
Цю думку підтвердив сам Іван Онуфрійович, коли я спитав його, чому, маючи в Україні славетне підприємство “Діпропромтеплиця”, яке ставить і реконструює теплиці в Білорусі та Росії, для реконструкції теплиць він уклав угоду з ізраїльськими фірмами “НЕТАФІМ” і АІК, послуги яких коштують на порядки більше.
“Та тому, що наші спеціалісти за рубежем працюють справді дуже якісно. Там вони репрезентують Батьківщину й не хочуть заплямувати її бракоробством. Та й отримують вони там за роботу більше, ніж в Україні. Вдома ж їх мучить думка, що їхній топ-менеджер, який тільки керує, одержує в сотні разів більше, ніж вони, безпосередні виконавці. А яке ставлення до робітників, таке і їхнє ставлення до праці. То ж і запрошую фірми, що гарантують і якість, і надійність”.
Та хіба тільки в цьому проблеми українських теплиць? Хоч і вирощує свої овочі “Провесінь” із насіння, яке виростили вчені свого агроуніверситету, але все ж більше послуговуються нідерландським насінням.

“А ви впевнені, — запитав я Івана Онуфрійовича, — що саме вони були виробниками насіння, яке ви купили в них? Адже найбільшим у світі експортером овочевого насіння є США, а велику частину нідерландського насіння овочів вирощують в інших країнах, і лише

Баклажан

доробку, сортування й пакування здійснюють у Нідерландах. У сезон 2003/04 рр. до Нідерландів було ввезено насіння овочевих культур на $154 млн, здебільшого з Франції, США і Німеччини. А США експортують переважно насіння трансгенних овочів. Де гарантія, що ми не заразимо свої теплиці трансгенами?”
“Ми нині переходимо на сучасні технології з краплинним поливанням. Для нього потрібні легкорозчинні добрива. Українські добрива коштують в 1,5 раза дешевше за імпортні, але дотепер не освоєно виробництво розчинної кальцієвої селітри, та й інші наші добрива грішать поганим розчиненням у воді, що виводить з ладу крапельниці.
Основним елементом теплиць є прозоре покриття. Кращими нині вважають плити із сотового полікарбонату. Але, хоча виробництво це не таке вже й складне, в Україні плити не випускають, а імпортні коштують дуже дорого.
Овочі, зібрані до квітня, містять підвищену кількість нітратів. Цього можна уникнути інтенсивним доосвітленням. У Львові є могутній завод “Іскра”, що випускає різні лампи, в тому числі й енергоощадні, але ми змушені купувати лампи Lucalox, Philips, бо ці виробники здогадалися модернізувати лампи саме для теплиць, до того ж, вони нині працюють над світлодіодами, які й економічніші, й значно дешевші. Та й нагрівання теплиць нині найекономніше завдяки нагрівальному кабелю. От тільки випускають такі кабелі нині лише зарубіжні фірми THERMON, Ensto, RAYCHEM, і коштують вони дуже дорого. Та їх виробництво можна було б налагодити на одному з підприємств концерну “Електрон”, яке вже має досвід із виготовлення нагрівальних систем. Але знову одна й та сама проблема — де знайти інвестора чи платоспроможного замовника? Розв’язання цих проблем дало б роботу сотням львівських заводчан. Та нині не до них. Бо, замість мирної плідної праці, все йде на війну з рейдерами.
Рейдерство — це перерозподіл власності напівкримінальними методами, характерний для країн зі слабкою або нестабільною владою. Навряд чи рейдерство можливе в тій самій Білорусі. Та й з Росії після того, як там посадили до буцигарні вісім суддів та ще трьохсот оголосили у федеральний розшук, рейдери кинулися до України. Бо в нас суддю, спійманого на гарячому з грошима, нині навіть посади не позбавляють. От і використовують проти рейдерства такі самі напіврейдерські методи:
l зустрічна купівля акцій за низькими цінами. Зазвичай це досягається з допомогою домовленості керівництва з акціонерами, працівниками підприємства; використовують також погрози звільнення, ліквідації підприємства в разі його захоплення, розмови про патріотизм тощо;
l отримання керівником підприємства доручень від акціонерів на право представляти їх на загальних зборах акціонерів;
l проведення додаткової емісії акцій для збільшення кількості акцій цього керівника й “розмивання” частки фірми-рейдера;
l фіксація акцій, що належать членам трудового колективу, способом внесення їх у статутний капітал знову створеного й підконтрольного керівництву цього підприємства ЗАТ чи ТЗОВ.
Можна захищатися від рейдерів і з допомогою операцій з активами підприємства, наприклад, надавати активи підприємства в лізинг підприємству, підконтрольному нашому керівникові, чи заставляти активи підконтрольним нашому керівнику особам, або укладати з підприємством ексклюзивні угоди на реалізацію продукції, постачання сировини тощо з підконтрольними нашому керівнику особами”.
Та хоч би яким із цих шляхів скористалося керівництво агрофірми “Провесінь”, воно вже не зможе брати кредити під заставу майна для реконструкції і розширень теплиць...
Нас запевняють наші вожді, що Мойсей водив євреїв пустелею 40 років, а ми лише 15 років незалежні. Та де він, наш Мойсей. І чи не стане наша Україна тією пустелею?

Володимир Сиротенко
(Вербицький),
канд. техн. наук,
правнук автора
“Ще не вмерли України…”